Дієздатність фізичної особи

  Розглянемо  їх більш детально. Загалом здебільшого  особливість і зміст видів цивільної дієздатності прийнято розкривати утому порядку, в якому вони встановлені позитивним законодавством. Він відображає стадії росту інтелектуального потенціалу людини і форми деградації людської свідомості, самооцінки, нарешті, здатності усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

 3. а. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право:

   1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

 Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який мас невисоку вартість.

  Отже, ознаками такої угоди є:

• спрямованість на задоволення побутових потреб малолітнього;
• відповідність фізичному, духовному чи соціальному розвиткові малолітнього;
• стосується предмета, який має невисоку вартість. Такий критерій є оціночним для сімей з різним рівнем достатку;
• учиняється на місці і не допускає розриву між моментом укладення і виконання правочину.

   Усі інші угоди укладаються на користь  малолітніх їх батьками, опікунами  від імені неповнолітнього. Ці та інші особи ( дід, бабуся) можуть укласти  угоду на користь неповнолітнього ( через накопичувальне страхування  застрахувати, учинити інші правочини) за згодою батьків, якщо вони не суперечать інтересам розвитку малолітнього.

   Це  пояснюється тим, що малолітні є  неделіктоздатними і не можуть бути суб’єктами  цивільно-правової відповідальності. Згідно з компенсаторністю такої  відповідальності за умови спричинення  збитку чи шкоди неправомірними діями  малолітнього до відповідальності притягуються його батьки ( усиновителі) або опікуни. Можливо притягнення до відповідальності тих осіб, які навмисно втягнули малолітнього у протиправну діяльність чи примусили завдати збиток під  загрозою.

2) здійснювані  особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

   Такі  права передбачені ст. 423 ЦКУ і  уточнюються поточними законами, наприклад , ст. 14 Закону України «  Про авторське право і суміжні  права», аналогічними статтями інших  поточних законів законодавства  у сфері інтелектуальної власності.

   За  таких обставин малолітні самостійно можуть приймати рішення про свою участь у дитячих організаціях. Згідно із ЗУ « Про об’єднання громадян» особами для участі у дитячих і молодіжних організаціях ніяких обмежень не встановлено. Вони можуть бути встановлені лише засновницькими документами цих організацій.

   На  здійснення особистих немайнових прав за загальним правилом особливих  правил їх виникнення законом не встановлено.

   За  ЦК УРСР малолітні могли бути вкладниками  в кредитні заклади, що пояснювалось необхідністю залучення грошей до банківської  сфери. Чинне законодавство про  банківську справу не містить обмежень вкладників банків. Отже, банк не вправі відмовити малолітньому у відкритті і поповненні банківського рахунку за умови, що сума першого вкладу знаходиться в межах звичайної суми дрібної побутової угоди. Якщо на ім’я неповнолітнього відкрито рахунок, то він може його поповнювати. Більше того, згідно із ст. 44 ЗУ « Про банки і банківську справу» від 7 грудня 2000р. неповнолітній, який самостійно вніс на своє ім’я вклад, розпоряджається ним сам

 2. Малолітня  особа не несе відповідальності  за завдану нею шкоду.

 1. Часткову  цивільну дієздатність мають  фізичні особи, які не досягли  чотирнадцяти років, котрих ст. 31 ЦК також іменує малолітніми  особами, їхня дієздатність обмежується  можливостями самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (тобто, правочини, що задовольняють побутові потреби особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціальному розвиткові та стосуються предмета, який мас невисоку вартість), а також здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються

законом.

  Усі інші правочини, вчинені малолітнім до досягнення 14 років, нікчемні і не породжують для них правових наслідків. Однак такий правочин може бути в інтересах малолітньої особи визнаний судом дійсним, якщо він вчинений їй на користь. Визнання правочину дійсним можливе тільки на вимогу її батьків, усиновлювача або опікуна (ст. 221 ЦК).

  2. Малолітня особа не несе цивільно-правової  відповідальності за завдану  нею шкоду. Це достатньо традиційне положення грунтується на тій тезі, що малолітні, як такі, що не можуть повною мірою оцінити свої дії, не визнаються винними, а отже не можуть нести відповідальність за правопорушення. Суб'єктами відповідальності за дії малолітніх с їхні батьки, усиновлювачі, опікуни, на яких, таким чином, покладається відповідальність за нездійснення належного нагляду за діями малолітнього чи неналежне здійснення обов'язків по вихованню дітей. Батьки, усиновлювачі, опікуни малолітніх можуть бути звільнені від відповідальності, якщо доведуть, що зобов'язання було порушене чи шкода заподіяна не з їхньої вини (ст.ст. 33, 1178 ЦК).

    Стаття 32 ЦКУ зазначає про такий вид цивільної дієздатності, як неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років

  Крім  правочинів, передбачених статтею 31 цього  Кодексу, фізична особа у віці чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) мас право:

1.самостійно  розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами;

2. самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;
3. бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом 
   або установчими документами юридичної особи;
4. самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися 
   вкладом, внесеним нею па своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

      2. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) 
або піклувальників.

 На  вчинення неповнолітньою особою правочину  щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

      3. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу па її ім'я, за згодою органу опіки та піклування 
та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

 4. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від 
батьків (уснповлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування.

 5. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи 
самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або 
позбавити її цього права.

 Суд скасовує своє рішення про обмеження  або позбавлення нього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.

 6. Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

  1. Неповну цивільну дієздатність  мають неповнолітні особи, тобто  особи у піці під чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ст. 32 ЦК). Крім правочинів, передбачених статтею 31 ЦК, вони мають право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом: бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним ними па своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Проте, якщо грошові кошти, внесені у фінансову установу на її ім'я іншими особами, то неповнолітня особа може розпоряджатися ними за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

  2-4. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою будь-кого з батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода може бути замінена наступним схваленням правочину вказаними особами, вираженим у письмовій формі. У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

  На  вчинення неповнолітньою особою правочину  щодо транспортних засобів або нерухомого майна мас бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Порушення цього правила може бути основою для визнання судом правочину недійсним, як заперечного (ч.2. ст.32, ст. 222 ЦК).

 5-6. Ст. 32 також передбачає, що суд  за наявності достатніх підстав  за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та  піклування може обмежити право  неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Підставою звичайно слугує явно нерозважливе розпорядження коштами, використання їх, наприклад, па спиртні напої, азартні ігри тощо. Розгляд судом справ про обмеження дієздатності неповнолітньої особи здійснюється згідно зі ст. ст.256-260 ЦПК України. Після обмеження можливості самостійно розпоряджатися доходами неповнолітня особа може вчиняти правочини за згодою законних представників, а при позбавленні її права самостійного розпорядження заробітком, стипендією чи іншими доходами відповідні правочини за неї вчиняють законні представники. Зазначений порядок не застосовується у відношенні неповнолітніх, котрі визнані цілком дієздатними внаслідок вступу в шлюб і у випадку надання їм повної цивільної дієздатності.

 Суд скасовує своє рішення про обмеження  або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.

Стаття 33. Передбачає цивільну відповідальність неповнолітньої особи.

1. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, 
   укладеного нею самостійно відповідно до закону.
2. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору. 
   укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність 
   несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.
3. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, 
   відповідно до статті 1179 цього Кодексу.

  1-3. Неповнолітня особа самостійно  несе відповідальність як за  порушення укладеною нею договору, так і за заподіяння шкоди при відсутності договору (ст.ст. 33, 1179 ЦК) Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника, то додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

 Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснювати  щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, додатково приймати участь у відшкодуванні шкоди, що виникла внаслідок невиконання договору або завдання шкоди неповно літнім, припиняється після досягнення особою повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

3.б  Стаття 32.  Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у віці від

чотирнадцяти  до вісімнадцяти років

     Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) мас право:

1. самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами

   2. самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності 
      ті, що охороняються законом;
   3. бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо цс не заборонено законом 
      або установчими документами юридичної особи;
   4. самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися 
      вкладом, внесеним нею па своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).

          2. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) 
   або піклувальників.

    На  вчинення неповнолітньою особою правочину  щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.

         3. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами, що внесені іншими особами у фінансову установу па її ім'я, за згодою органу опіки та піклування 
   та батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

         4. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від 
   батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу опіки та піклування.

         5. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи 
   самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або 
   позбавити її цього права.

    Суд скасовує своє рішення про обмеження  або позбавлення нього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.

         6. Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

        1. Неповну цивільну дієздатність  мають неповнолітні особи, тобто  особи у піці під чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ст. 32 ЦК). Крім правочинів, передбачених статтею 31 ЦК, вони мають право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом: бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним ними па своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Проте, якщо грошові кошти, внесені у фінансову установу на її ім'я іншими особами, то неповнолітня особа може розпоряджатися ними за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

        2-4. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою будь-кого з батьків (усиновлювачів) або піклувальників. Згода може бути замінена наступним схваленням правочину вказаними особами, вираженим у письмовій формі. У разі заперечення того з батьків (усиновлювачів), з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.

     На  вчинення неповнолітньою особою правочину  щодо транспортних засобів або нерухомого майна мас бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Порушення цього правила може бути основою для визнання судом правочину недійсним, як заперечного (ч.2. ст.32, ст. 222 ЦК).

        5-6. Ст. 32 також передбачає, що суд  за наявності достатніх підстав  за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та  піклування може обмежити право  неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права. Підставою звичайно слугує явно нерозважливе розпорядження коштами, використання їх, наприклад, па спиртні напої, азартні ігри тощо. Розгляд судом справ про обмеження дієздатності неповнолітньої особи здійснюється згідно зі ст. ст.256-260 ЦПК України. Після обмеження можливості самостійно розпоряджатися доходами неповнолітня особа може вчиняти правочини за згодою законних представників, а при позбавленні її права самостійного розпорядження заробітком, стипендією чи іншими доходами відповідні правочини за неї вчиняють законні представники. Зазначений порядок не застосовується у відношенні неповнолітніх, котрі визнані цілком дієздатними внаслідок вступу в шлюб і у випадку надання їм повної цивільної дієздатності.

        Суд скасовує своє рішення про обмеження  або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.

       Стаття 33.  Передбачає цивільну відповідальність неповнолітньої особи

   1. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, 
      укладеного нею самостійно відповідно до закону.
   2. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору. 
      укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність 
      несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.
   3. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі, 
      відповідно до етапі 1179 цього Кодексу.

        1-3. Неповнолітня особа самостійно  несе відповідальність як за  порушення укладеною нею договору, так і за заподіяння шкоди при відсутності договору (ст.ст. 33, 1179 ЦК) Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків за порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника, то додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник.

        

        Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює  щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, додатково приймати участь у відшкодуванні шкоди, що виникла внаслідок невиконання договору або завдання шкоди неповно літнім, припиняється після досягнення особою повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування  шкоди.

        Неповна сімейна дієздатність: ст. 149 — при  зміні імені батька з 14 років давати згоду на зміну свого імені по батькові, самостійно визначати місце проживання з 14 років, якщо батьки проживають окремо, — ч. З ст. 160 СК України, звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків батьківських прав — ст. 165 СК України. 
    
   

        3.в  Повна цивільна дієздатність за своїм змістом є максимально наближеною до правоздатності. За загальним правилом її має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). В принципі легальне визначення цивільної дієздатності охоплює собою повну дієздатність. Інші види дієздатності є винятком із загального правила.

      Стаття 34.  Передбачає повну  цивільну  дієздатність:

   1. Повну цивільну дієздатність мас фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
   2. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набув повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

        У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута неї  повна цивільна дієздатність зберігається.

        У разі визнання шлюбу недійсним з  підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

   1. Повна дієздатність визнається за повнолітніми громадянами, тобто тими, хто досягла вісімнадцяти років. Указаний віковий ценз може бути зниженим у двох випадках:

    а)  реєстрація шлюбу особою, що не досягла 18 років (ч. 1 ст. 34 ЦК);

   б) надання  повної цивільні дієздатності за рішенням органу опіки та піклування неповнолітній особі (ст. 35 ЦК).

        Шлюбний вік, встановлений для чоловіків  — 18 років і жінок — 17 років (ст. 22 СК 
   може бути знижений за рішенням органів місцевого самоврядування до 16 років при наявності причин, що вони рахують поважними. Перелік таких причин закон не дає, але до них, звичайно, відносять вагітність нареченої, народження дитини тощо. Ст. 23 СК допускає також можливість реєстрації шлюбу особами до досягнення ними 14 років, але лише за виняткових обставин. На зниження шлюбного віку згода батьків чи інших законних представників не потрібна, але їхня думка, при цьому, враховується. Реєстрація шлюбу осіб, яким був знижений шлюбний вік, здійснюється в загальному порядку.

        Після реєстрації шлюбу неповнолітні фізичні  особи набувають дієздатності у  повному обсязі.

      Повна цивільна дієздатність виникає:

   1. з досягненням повноліття;
   2. при укладанні (реєстрації) шлюбу раніше досягнення повноліття. Згідно з ч. 2 ст. 34 ЦК України у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Це спричинене необхідністю урівняти у правовому становищі подружжя. У разі розірвання шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається;
   3. з емансипацією. Згідно зі ст. 35 ЦК України повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

     В  стаття 35. Передбачені випадки надання повної цивільної дієздатності:

   1. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка за 
      писана матір'ю або батьком дитини.
   2. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки 
      та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду.
   3. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.

    За  наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника  або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з момент)' державної реєстрації її як підприємця.

   4. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки.
   5. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

     1- 2. Надання повної цивільної дієздатності (емансипація) є новелою ЦК. Згідно  ст. 35 ЦК повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором; особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю; а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини.

    Але варто звернути увагу на те, що підстави та порядок надання повної цивільної  дієздатності визначаються по-різному. Тому, хто працює за трудовим договором, надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди — за рішенням суду.

    3-4. Тому, хто бажає займатися підприємницькою  діяльністю і досяг 16 років,  спочатку необхідно отримати письмову згоду-реєстрацію, як підприємця, від батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування. За наявності вказаної згоди така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

    Для надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, необхідний факт державної реєстрації народження дитини, одним з батьків якої є неповнолітній. У цьому випадку згоди батьків неповнолітнього, органів опіки і піклування тощо на емансипацію неповнолітньої особи не потрібно.

    5. У  разі припинення трудового договору, припинення фізичною особою підприємницької діяльності, батьківства надана неповнолітній особі повна цивільна дієздатність зберігається.

    Ст. 35 ЦК не згадує про значення членства у виробничому кооперативі, однак, очевидно, таке членство особи, яка досягла 16 років, по аналогії з трудовим договором, може бути підставою надання повної цивільної дієздатності.

     Важливо, що така повна (емансипована) цивільна дієздатність. надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права  та обов'язки.

     Як  і при настанні повної дієздатності, реєстрації шлюбу та його наступному припиненні до досягнення повноліття у разі припинення трудового договору, з припиненням фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна дієздатність зберігається.

    3.г   Загальне визначення та основні моменти, пов’язані з таким поняттям, як обмежена цивільна дієздатність, зазначені в статті 36 ЦКУ :

   Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи 

    1. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає 
   на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

    2. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловжив; 
   спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і ти 
   ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язав 
   утримувати, у скрутне матеріальне становище.

   3. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється ЦІ 
      цілі,ним процесуальним кодексом України.
   4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання закони

   сили  рішенням суду про не.

     1-4. Обмежену цивільну дієздатність  має фізична особа, котру суд  обмежив у дієздатності через те, що вона страждає на психічний розлад, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а також фізична особа, котру с; обмежив у дієздатності через те, що вона зловживає спиртними напоями, наркотичнім засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інші осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

    Порядок обмеження дієздатності визначений у ЦПК і схожий з порядком визнання громадянина недієздатним (ст. 39 ЦК). Справа в судовому засіданні розглядається за обов'язковою участю громадянина, прокурора і представника органа опіки і піклування.

     4. Цивільні права і обов'язки та можливість їх набувати повинні будуватися на засадах розумності, справедливості і доцільності. Якщо особа створює для себе такі цивільні права і обов'язки, від яких потерпає сама та її ближні, законодавство містить дієві засоби навернути таку особу в лоно правомірної поведінки. Зокрема це досягається за допомогою інституту обмеження в дієздатності.

     Обмеження цивільної дієздатності як засіб  протистояння п'яницям та наркоманам у судовій практиці використовується досить рідко. Власне, саме при цьому переслідується така ідеологія. Як вказано у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» від 28 березня 1972 р., обмеження громадянина у дієздатності ... спрямовано на посилення боротьби з пияцтвом та зловживанням наркотичними речовинами. Це має велике значення для збереження генофонду народу України.

     Новим ЦК України інститут обмеження у  цивільній дієздатності розширено і конкретизовано порядок у наслідках такого кроку, порядок відновлення повної дієздатності. Обмежити у дієздатності можна і не повністю дієздатну особу.

     Поряд з традиційними підставами обмеження  дієздатності введено нову. Згідно зі ст. 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Це стосується осіб, які хворіють психічними розладами, наприклад, тяжкими формами шизофренії, олігофренії. Судова практика у подальшому повинна уточнити медичний критерій доцільності визнання особи обмежено дієздатною. Що стосується юридичного критерію — здатності усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, то він оцінюється судом, виходячи із представлених доказів.

   Згідно  з ч. 2 ст. 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Варто відзначити, що на відміну від ст. 15 ЦК УРСР перелік фактичних підстав обмеження дієздатності доповнено зловживанням токсичними речовинами.

     У даному разі підставами для обмеження  у цивільній дієздатності є:

     1. Зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, 
   токсичними речовинами. Під зловживанням слід розуміти систематичне пияцтво, а також надмірне використання алкоголю. Перше означає залежність людини від алкоголю — хворобу, друге непомірність при вживанні алкоголю, відсутність культури застосування алкогольних напоїв. Є випадки ускладнення хворобливого стану людина внаслідок вживання алкоголю, що виявляється 
   у її агресивності, схильності до буйства.

     В принципі ми не можемо погодитися із фразою про надмірне вживання наркотиків". Таке можливо лише за умови легалізації приймання наркотиків, наприклад, легких, як це зроблено у Голландії. Оскільки в Україні це заборонено, то слід говорити про немедичне використання наркотиків — приймання їх без рецепта лікаря і придбання у встановленому законом порядку. В даному випадку цивільне законодавство встановлює імперативи придбання та вживання наркотичних лікарських препаратів. Стосовно токсичних речовин позиція повинна бути однозначна — всяке їх внутріутробне чи зовнішнє вживання повинно оцінюватись суспільством як протизаконне;

     2. Поведінка особи, яка ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

   Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України і визначається при ознайомленні із особливим провадженням у цивільних справах: заявники (ст. 256 ЦПК України), докази, учасники процесу (ст. 259 ЦПК України), інше.

   Цивільна  дієздатність фізичної особи є обмеженою  з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Не менш важливим для інституту, обмеження цивільної дієздатності є встановлення у ст. 37 ЦК України правових наслідків цього матеріально-процесуального інституту. Вони полягають у такому:

   1. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Таким чином, досягається підконтрольність обмеженого у цивільній дієздатності. Уже сам факт такого заходу має запобіжне та виховне значення і є стримуючим фактором для подальшої деградації особистості. Звичайно піклувальниками призначаються близькі до неї авторитетні особи.
   2. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Основний недолік у тому й полягає, що деградовані особи придбавають спиртні напої низької, сумнівної якості і поза легальними формами та місцями їх збуту. Деякі угоди можуть вписуватися у ознаки дрібної побутової: наприклад, придбання пива. Це не є достатнім засобом для профілактики так званого пивного алкоголізму.
   3. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника. 
      Такий захід спрямовано на унеможливлення промотування майна на придбання спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо. Разом з тим за умови розумності розпорядження 
      майном та учинення інших правочинів відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої 
      обмежена, до органу опіки та піклування або суду.
   4. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Основне спрямування цього заходу унеможливити або різко обмежити легальні шляхи отримання коштів на придбання спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо. Якщо підстави для такого обмеження відпали, піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.
   5. Разом з тим обмежена у цивільній дієздатності особа самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі. Іншими словами, за такою особою у повному обсязі зберігається деліктоздатність. Такий засіб є виправданим як з погляду завдання інституту обмеження цивільної дієздатності, так і превентивної функції цивільного права.

         При тому цивільне право у даному разі не переслідує репресії до людини, яка оступилася, а надає їй можливість поновити цивільну дієздатність, якщо вона була обмежена. Про відновлення своїх особистих якостей, репутації, надійності, залежності від «зеленого змія» тощо особа повинна думати сама. Цивільне право тут безсиле.

        Поновлення  цивільної дієздатності ставиться  у залежність від відпадання підстав для обмеження у ній. Так, згідно зі ст. 38 ЦК України у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення ЇЇ психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність. Відповідно у разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.

        У такому разі рішення суду про визнання громадянина обмежено дієздатним скасовується. Відповідно й піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.

        Сам порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється ЦПК України.

    Визнання фізичної особи недієздатною є крайнім засобом. Разом з тим виникає питання чи можна обмежувати у дієздатності та визнавати недієздатним іноземця. Це питання міжнародного приватного, а не національного права. Мова повинна йти лише про тих фізичних осіб, які підпадають під юрисдикцію України. Безсумнівно, що це її громадяни, особа, якій у встановленому законом порядку надано притулок. Згідно зі ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною:

    1. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

   2. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

    3. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде 
   встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно, без достатньої для цього під 
   стави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, мас право 
   вимагати від заявника Ті відшкодування. 
   

   Таким чином, для визнання особи недієздатною встановлено два критерії:

     1) медичний — хронічний, стійкий психічний розлад, який визначається у ході стаціонарної психолого- психіатричної експертизи. У наведеній вище поставі Пленуму Верховного Суду України вказується, що при призначенні експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання: чи хворіє даний громадянин на психічну хворобу, чи розуміє він значення своїх дій, чи може керувати ними.

     Варто зауважити, що ст. 16 ЦК УРСР такими медичними  підставами встановлювала душевну хворобу або недоумство;

     2) юридичний — чи розуміє він значення своїх дій, чи може керувати ними. Але, як зазначено вище, він теж встановлюється медиками. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України.

     З метою попередження можливостей  для зловживання цим інститутом новим ЦК України спеціально передбачена клаузала. Так, згідно з ч. З ст. 39 ЦК України, якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно, без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування.

     Відповідно  такі наслідки повинні бути і при  винесенні неправомірного судового рішення про визнання особи недієздатною. У зв'язку з тим, незважаючи на критику інституту судової застави, доцільно інколи її встановлювати. Це, принаймні, буде певною пересторогою для зловживань.

       В ч. 1 ст. 39 ЦК України можна відмітити  суттєві зміни у визначенні самої недієздатності. Так, фізична особа може бути визнана судом недієздатною, "якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними". Отже, у оновленій формулі недієздатності, порівняно з попередньою редакцією Цивільного кодексу, змінено підстави для визначення особи недієздатною. Визначальною ознакою медичного критерію залишилася наявність у підекспертного "хронічного" психічного розладу (в попередньому цивільному кодексі було 2 узагальнюючі поняття: "душевна хвороба" і "'недоумство"). Замість недоумства тепер другою ознакою введено визначення "стійкий психічний розлад".

       Поняття "хронічного психічного розладу" одразу відкидає різні за клінічною  виразністю, перебігом і глибиною варіанти порушень і аномалій вищої нервової діяльності, які є недовготривалими або взагалі не справляють суттєвого впливу на здатність особи усвідомлювати і здійснювати свої основні цивільні права і обов’язки, а детермінує обов'язковість визнання правового значення тільки таких розладів, які підпадають під ознаку "хронічних". Тобто, такі психічні розлади зумовлюють тривале, глибоке порушення соціальної адаптації та неможливість свідомого ведення своїх справ, а в правовому сенсі обґрунтовують потребу призначення опіки (ст. 41 ЦК України), захисту прав хворих з одного боку, а також потребу захисту суспільства в цілому від можливих суспільно-небезпечних діянь таких хворих - з іншого.

   З точки  зору клінічного змісту і психопатологічної  діагностики поняття "хронічний  психічний що тепер міститься  в законі, більш відповідає новітнім вимогам міжнародної класифікації хвороб десятого перегляду - МКХ-10.

   Під другу  визначальну ознаку медичного критерію формули недієздатності - "стійкі" можуть ''підпадати різні за клінічною виразністю, глибиною і походженням навіть тимчасові психічні розлади, що можуть обумовлювати неможливість усвідомлювати значення своїх дій та (або) неспроможність керувати ними, але обов'язковою є стійкість цих психічних розладів, тобто їх певна довготривалість, правова актуальність на протязі конкретно визначеного часу.

       Відсутність такого поняття медичного критерію в формулі недієздатності, як "недоумство" новій редакції закон не означає, що такі діагнози як олігофренія або "розумова відсталість" чи "дименція" тепер не входять до юридичне значимих ознак, тому що ці психічні розлади підпадають під ознаки хронічних та стійких.

       Наявність варіантів у здатності керувати своїми діями - "та", "(або)" між інтелектуальною і вольовою складовими юридичного критерію формули вказує на те, що при деяких розладах вольова складова може бути переважаючою над інтелектуальною. Це може бути причиною неможливості особи втриматися від порушення певних правових табу за наявності соціальної дезадаптації внаслідок психічних особливостей психічних розладів переважно, в емоційно-вольовій сфері. В практиці таке зустрічається, наприклад, у випадках деяких розладів особистості і поведінки, при непоборності потягів. окремих розладах інстинктів та нахилів, статевих збоченнях, інфантилізмі, біполярних порушеннях неглибоких формах розумової відсталості з емоційно-вольовою лабільністю і т.п.

       У ст. 36 ЦК України тепер передбачено  нові підстави для обмеження цивільної  дієздатності Так, вже можна відмітити, що саме це обмеження здійснюється судом не тільки з причини факту зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, але й суттєво тепер доповнене цілим класом зловживань психоактивними речовинами, які можуть підпадати під ознаки тих, котрі викликають токсикоманії, що набуває в останній час все більшої актуальності.

       Найбільш  суттєвим, таким що відбиває більш  демократичну, в руслі сучасної правової реформи, сутність оновленого закону, є введення в ч. 1 ст. 36 ЦК України нової підстави, для обмеження дієздатності, якою є поняття психічного розладу: "...який істотно впливає на здатність фізичної особи усвідомлювати значення своїх дій (або) керувати ними". Тим самим визначається необхідність захисту прав, свобод і законних інтересів широкого кола громадян, які за наявності у них генних психічних розладів не в змозі самостійно і ефективно їх реалізувати, повноцінно вести свої справи, укладати угоди, розпоряджатися своїм майном, здійснювати інші правочини і через свої психічні особливості можуть опинитися жертвами різного роду корисливих і злочинних намірів інших осіб щодо них. Без сумнівів, що в таких справах роль судово-психіатричного експертного забезпечення повинна значно зрости. Предметом дослідження даної експертизи повинен стати такий психічний стан, який істотно впливає на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними і цим лише обмежує дієздатність, але не досягає глибини таких розладів, що зовсім виключають дієздатність.

       З точки зору медичної діагностики  психічні розлади з означеними правовими  наслідками тепер можуть бути представлені більш широким діапазоном психіатричних  діагнозів, в залежності від їх відповідності медичному та юридичному критеріям оновленої формули обмеженої дієздатності і слугувати підставою для призначення піклування, а отже - для ефективного правозахисту більш широкого кола громадян. Тут. в певному значенні, є аналогія з введенням в Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 статті 20 про обмежену осудність, яка може бути підставою для призначення судом заходів медичного характеру, а не тягнути за собою покарання в місцях позбавлення волі. Хоча. у формулі неосудності медичний критерій є більш конкретизованим і складається з чотирьох, а не з двох складових і є більш регламентуючим в діагностичному плані.

       Нові  поняття обмеженої дієздатності і обмеженої осудності ще потребують додаткової уваги І впровадження більш чітких практичних рекомендацій, тлумачень, уточнень, які б могли більш конкретизувати діагностичні рамки психопатологічних зрушень, що повинно забезпечити більш) якість і надійність судово-психіатричних експертних висновків. Це потребує скоординованих зусиль фахівців юридичного та медичного профілю.

       Так, можна погодитися з думкою щодо доцільності  доповнення ЦК України нормами, які  о окремими підставами для визнання особи обмежено дієздатною передбачити такі біхевіоральні відхилення, як марнотратство, а також наявність фізичних вад, як це було в римському праві і має місце в теперішньому зарубіжному законодавстві. Хоча в прикладах марнотратства, наведених автором такої точки зору, останнє цілком вкладається в медичне визначення так званого гемблінгу, який по суті є психічним розладом (Р 63.0 - за МКХ-10).

       В цілому ж, введення нової,  більш уточненої градації обсягу цивільної дієздатності Цивільному кодексі України є позитивним явищем і за своєю сутністю - практичним втілення демократичного реформування законодавства України. Про системний і ґрунтовний підхід до цього у говорить  і  логічне доповнення кодексу новими положеннями про  опіку,  піклування, представництво,   правочини,   цивільну   відповідальність.   Про   особливість   відносин   адвоката  і х або обмежено дієздатних клієнтів з нових позицій йдеться в Правилах адвокатської етики (ст. 46).

       Такі  позитивні зміни в законодавстві  України все більше відповідають меті створення більш гармонійного, в дусі правової держави, регулювання стосунків у різних сферах життя між усіма верствами населення, включно і осіб, що мають певні психічні відхилення від норми.

     Не  менш важливим є момент визнання фізичної особи недієздатною. Згідно зі ст. 40 ЦК України фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішення суду про це. Проте якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.

   Достоїнством  нового ЦК є встановлення детальних  правових наслідків визнання фізичної особи недієздатною. Крім самого факту визнання особи недієздатною, над такою особою встановлюється опіка. Відповідно недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Такі правочини за умови їх учинення визнаються нікчемними.

     Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Він або заклад, який зобов'язаний здійснювати нагляд за позбавленим дієздатності, несуть відповідальність за завданий такою фізичною особою збиток чи шкоду, якщо не доведуть, що вони завдані не з їх вини (ст. 1184 ЦК України).

     Визнання  фізичної особи недієздатною не є  довічним, а законом передбачається поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною. За умови покращення здоров'я визнаної недієздатною фізичної особи за позовом опікуна або органу опіки та піклування суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і припиняє опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

     Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, встановлюється ЦПК України.

   Поновлення  цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, здійснюється на основі статті 42 ЦКУ:

     1. За заявою опікуна або органу  опіки та піклування суд поновлює  цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною, і примітне опіку, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

    2. Порядок  поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

     1 -2. Оскільки визнання фізичної  особи недієздатною трактується  як тимчасовий засіб, котрий може застосовуватися лише па період існування психічного захворювання тощо, ст. 42 ЦК передбачає можливість поновлення дієздатності фізичної особи. Таке поновлення проводиться судом за позовом опікуна або органу опіки та піклування, якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення психічного стану фізичної особи у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Факт психічного одужання фізичної особи підтверджується відповідним медичним висновком, якщо особа знаходилась в спеціальному медичному закладі на лікуванні.

     Цим же рішенням суду припиняється опіка, оскільки необхідність у ній відпадає. Надалі фізична особа, цивільну дієздатність якої поновлено, виступає як повноправний учасник цивільного обігу. 
    
   

   5.      Статтею 37 ЦКУ передбачені правові наслідки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

   1. Над  фізичною особою, цивільна дієздатність  якої обмежена, встановлюється піклування.

   2. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчини

               лише дрібні побутові правочини.

   3. Правочини  щодо розпорядження майном та  інші правочини, що виходять  межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, згодою піклувальника.

        Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних  побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або  суду.

        4. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними.

        5. Особа, цивільна дієздатність  якої обмежена, самостійно несе  відповідальність порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що з; дана нею іншій особі.

        1-3. Над особами з обмеженою дієздатністю  встановлюється піклування (ст. 37). і  згоди піклувальника громадянин не може: а) продавати, дарувати, заповідати, обмінювати, купувати майно, а також вчиняти інші правочини розпорядження майном, за винять дрібних побутових (ст. 28); б) самостійно одержувати заробітну плату, пенсію та інші види доходів (авторський гонорар, винагороди за відкриття, винаходи тощо). Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними здійснюються піклувальником.

     4. Піклувальник може письмово дозволити  фізичній особі, цивільна дієздатність  якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися  ними. Відмова піклувальника дати згоду па вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суду.

    Піклувальники не можуть брати участь у правовідносинах, що пов'язані з особою підопічного. Вони контролюють лише правочини, котрі мають майновий характер. При цьому закон забороняє піклувальнику давати згоду на здійснення підопічним дій, пов'язаних безоплатним відчужуванням майна. Піклувальник також не мас права укладати з підопічним правочини відносно себе особисто або відносно членів своєї родини.

   6. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за по 
      рушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

   Цивільним законодавством передбачено поновлення цивільної дієздатності після її обмеження. 

   Стаття 38. Поновлений цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена 

     1. У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або 
   такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність 
   усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює цивільну

   дієздатність.

     2. У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.

   3. Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.
   4. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом 
      України.

     1-4. У разі відпадіння обставин, що  послужили підставою обмеження  дієздатності (видужання фізичної особи, поліпшення її психічного стану, припинення зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, суд поновлює її цивільну дієздатність. Рішення суду про поновлення цивільної дієздатності є підставою припинення піклування, встановленого над фізичною особою (ст. 38 ЦК).

    Факт  психічного одужання фізичної особи  підтверджується відповідним фаховим  медичним висновком, якщо особа знаходилась в спеціальному медичному закладі на лікуванні.  
    
    
    
    
    
    
   

   Висновок

    Отже, як ми бачимо, питання дієздатності має досить складний характер. Існує  досить багато проблем і впродовж вивчення даної теми я намагалася, як можна, доцільніше розкрити і віднайти рішення тих складностей, які виникають.

    Важливе місце посідають проблеми визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною, надання дієздатності неповнолітнім, а також чіткого розмежування тих прав і обов’язків, які належать особам різних видів дієздатності. На мою думку, це має важливе значення, оскільки від цього залежить, хто буде нести відповідальність за вчинення діянь, що несуть суспільно- небезпечні наслідки.

    Метою було визначити не лише саме визначення поняття дієздатності, а й його структурних елементів. Більшість  вчених зазначають, що зміст дієздатності складають:

   1) можливість  самостійного вчинення правочинів (правочиноздатність);

   2) можливість  нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатність);

   3) можливість  складати заповіт та бути спадкоємцем  (тестаментоздатність);

   4) можливість  обирати собі представника та  самому виступати як представник  (трансдієздатність);

   5) можливість  займатися підприємницькою діяльністю (бізнес-дієздатність). Доцільність  виокремлення такого елементу  дієздатності, як бізнесдієздатність, зумовлена тим, що цей елемент  загального поняття дієздатності  не обмежується лише загальним  правом вчиняти правочини, а  й пов'язаний з учиненням дій  щодо державної реєстрації громадянина  як індивідуального підприємця, з одного боку, і поширенням  на фізичних осіб-підприємців  правил нормативно-правових актів,  що регулюють підприємницьку  діяльність юридичних осіб (ст.ст.50-54 ЦК).

   На перший погляд, виокремлення деяких елементів  дієздатності не має практичного  значення, а швидше знаходиться у  площині теоретичних дискусій. Проте  це хибне враження.

   Також складним є питання видів дієздатності. Вчені виокремлюють чотири основних види дієздатності, зміст, значення, яких було викладено у змісті даної  роботи. 
    
   

     Додаток 1

   Порядок визнання фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності встановлюється Цивільним процесуальним  кодексом України. 
   

   Зразок  заяви про визнання особи обмеженою  у дієздатності

   До Кіровського  районного суду м. Дніпропетровська

   Павленко  Тетяни Петрівни, яка мешкає за адресою........

   про визнання Павленка Андрія Васильовича обмеженим  у дієздатності

   ЗАЯВА

   Мій чоловік, Павленко Андрій Васильович, протягом останніх років зловживає спиртними  напоями, виносить з квартири речі, одяг, продає їх. Одержувану заробітну  плату витрачає на придбання спиртних напоїв, грошей у сім'ю майже не приносить.

   Я працюю у середній школі № 33 м. Дніпропетровська, одержую заробітну плату як медична  сестра — 165 грн, що недостатньо для  сім'ї з п'яти осіб: на моєму  утриманні двоє дітей — трирічний  син і п'ятирічна донька, а також  мати чоловіка. Крім цього, я змушена  витрачати гроші також на утримання  чоловіка.

   Це можуть підтвердити мати чоловіка — Павленко Надія Львівна, а також сусіди: Бондар Павло Миколайович і Хоменко  Анатолій Гнатович.

   Враховуючи, що Павленко А.В. зловживає спиртними  напоями, ставить себе і свою сім'ю  у скрутне матеріальне становище, на підставі ст. 36 Цивільного кодексу  України, ст. 256—260 Цивільного процесуального кодексу України,

   ПРОШУ:

   1. Визнати  Павленка Андрія Васильовича, 1956 р. народження, уродженця м. Дніпропетровська, який мешкає за адресою: .........обмеженим  у дієздатності.

   2. У  судове засідання викликати свідків:

   — Павленко Надію Львівну, яка мешкає за адресою:........

   — Бондаря  Павла Миколайовича, який мешкає за адресою:

   — Хоменка  Анатолія Гнатовича, який мешкає за адресою:

   Додаток:

   — копія  свідоцтва про шлюб;

   — довідка  про поміщення Павленка А.В. до медичного  витверезника №2 ГУВС м. Дніпропетровська;

   — довідка  лікаря-нарколога;

   — копії  заяви;

   — копії  свідоцтв про народження дітей;

   __ довідка  ЖЕУ №.... про наявність утриманців;

   — квитанція  про сплату державного мита.

   15 травня 2004 р.

   Павленко  Т.П. 
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
    
   

     Додаток 2

     Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності в порядку цивільного судочинства

     Розгляд справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, інакше кажучи, про емансипацію, здійснюється в порядку окремого провадження, що зумовлено їх матеріально-правовою природою. Предметом вимоги у справах про емансипацію є надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, тобто зміна її правового статусу, не пов'язана із вирішенням спору про право, що виключає їх розгляд за правилами позовного провадження (ч. 6 ст. 235 ЦПК).

       Основною ознакою при визначенні  цивільної дієздатності є те, що вона становить собою складовий елемент цивільної правосуб'єктності, й тому значною мірою впливає на правовий статус фізичної особи Формула цивільної дієздатності закріплена в законі. Так, згідно зі ст. 30 ЦКУ цивільну дієздатність  має особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Виходячи з цього цивільну дієздатність слід розуміти як відповідний правовий стан фізичної особи, зумовлений сукупністю притаманних їй певних властивостей, які свідчать про її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, своїми діями набувати для себе цивільні/їх прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконанні.

     За  загальним правилом, повну цивільну дієздатність відповідно до чинного законодавства набуває фізична особа, яка досягла повноліття, тобто вісімнадцяти років (ст. 34 ЦК). У передбачених законом випадках повна цивільна дієздатність може бути надана особі до досягнення нею повноліття. Перш за все, відповідно до ч. 2 ст. 34 ЦК у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. В цьому випадку окремої процедури надання особі повної цивільної дієздатності закон не встановлює. Крім того, ч. З ст. 35 ЦК передбачено, що фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, за наявності письмової згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця, тобто також без проведення відповідної процедури надання особі повної цивільної дієздатності в судовому або позасудовому порядку^

     Відповідно  до ч. 1 ст. 35 ЦК повна цивільна дієздатність також може бути надана особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Слід відмітити, що при наявності письмової згоди батьків (усиновлювачів або піклувальника) надання повної цивільної дієздатності з цих підстав здійснюється органом опіки та піклування за заявою неповнолітньої особи, яка працює за трудовим договором або записана матір'ю або батьком дитини.

     До  суду з такою вимогою заінтересована особа може звернутись у випадку відсутності згоди зазначених в законі суб'єктів (батьків, усиновлювачів, піклувальника) щодо надання їй повної цивільної дієздатності органами опіки та піклування з підстав, передбачених законом (ст. 242 ЦПК, ч. 2 ст. 35 ЦК).

     Згодою  батьків щодо надання неповнолітньому  повної цивільної дієздатності слід розуміти згоду обох батьків (матері та батька), оформлену в письмовій формі, за умови, що обидва живі та жоден з них не позбавлений батьківських прав. Отже, згода батьків має вважатися відсутньою, якщо хоч один з батьків заперечує проти надання неповнолітній дитині повної цивільної дієздатності або з тих чи інших причин не надав до органів опіки та піклування своєї згоди в письмовій формі. У той же час згоду одного з батьків слід визнати достатньою щодо надання неповнолітньому повної цивільної дієздатності, якщо другий з батьків позбавлений батьківських прав, визнаний недієздатним, помер, оголошений померлим або визнаний безвісно відсутнім.

     При цьому наявність або відсутність  згоди батьків не слід розцінювати як обов'язковий факт юридичного складу, необхідного для надання неповнолітньому повної цивільної дієздатності, на що звертається увага в юридичній літературі ⁵. Зазначена обставина має враховуватись як обов'язковий елемент встановленого законом судового або позасудового порядку надання неповнолітньому повної цивільної дієздатності.

     Відмова органу опіки і піклування у наданні неповнолітній особі повної цивільної дієздатності може бути оскаржена за правилами адміністративного судочинства, на що науковці звертають увагу.

     У Рішенні від 25 грудня 1997 р. № 9-зп (у  справі за зверненням жителів міста  Жовті Води) щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції, Конституційний Суд зазначив, що положення Конституції треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку, і суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші порушення прав і свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке не може бути обмежене. Юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюються на всі правовідносини, що виникають у державі.

     Не  можна погодитися також з тим, що порядок надання повної цивільної дієздатності особі, яка бажає займатися підприємницькою діяльністю, є аналогічним тому, що передбачено у випадку, коли особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором або в разі, коли неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини ¹³. Відповідно до ч. З ст. 35 ЦК фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця, за наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування. За логікою законодавця неповнолітня особа може бути зареєстрована як підприємець та займатися підприємницькою діяльністю тільки за наявності письмової згоди на це зазначених у законі суб'єктів. При відсутності такої згоди неповнолітня особа не має можливості реалізувати своє бажання займатися підприємницькою діяльністю, оскільки це виключає вирішення питання в будь-якому порядку.

     Згідно з чинним законодавством України набуття неповнолітнім повної цивільної дієздатності із зазначених обставин пов'язується з фактом реєстрації його як підприємця, що може відбуватися тільки за письмовою згодою передбачених у законі суб'єктів в позасудовому порядку. Відсутність такої згоди слід трактувати як відсутність у неповнолітнього права на заняття підприємницькою діяльністю, що взагалі виключає розгляд питання про емансипацію із зазначених підстав.

      Відповідно  до ст. 35 ЦК за рішенням суду повна цивільна дієздатність може бути надана неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини. Тобто, це може мати місце тільки після народження дитини за умови, що батьки не перебувають у шлюбі, запису особи матір'ю або батьком дитини в порядку, встановленому законом, та за відсутності згоди відповідних суб'єктів щодо надання цій особі повної цивільної дієздатності органами опіки та піклування.

     Право на шлюб згідно з ч. 2 ст. 23 Сімейного  кодексу України (далі — СК) може бути надано за рішенням суду особі, яка досягла чотирнадцяти років, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Рішення суду, яким неповнолітній особі надано право на шлюб, є підставою для його реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану. В цьому разі фізична особа, яка не досягла повноліття, набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (ч. 2 ст. 34 ЦК). Окремої процедури надання особі повної цивільної дієздатності, як вже зазначалося, в цьому випадку не передбачено.

     Слід  зауважити, що згідно зі ст. ''.42 ЦПК право  на звернення до суду із заявою про  надання повної цивільної дієздатності мають неповнолітні особи, які досягай шістнадцятирічного віку. Проте аналіз ст. 35 ЦК, якою закріплені підстави надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, свідчить про диференційований підхід законодавця до вирішення цього питання. Досягнення фізичною особою шістнадцятирічного віку необхідне у випадку звернення неповнолітньої особи до суду з відповідною заявою на підставі того, що вона працює за трудовим договором. Пояснюється ця вимога закону тим, що за загальним правилом, встановленим трудовим законодавством,

   прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти  років не допускається (ст. 188 Кодексу  законів про працю України). Коли підставою для надання повної цивільної дієздатності є запис неповнолітньої особи матір'ю або батьком дитини, то звернутися до суду із заявою можуть, на нашу думку, неповнолітні особи, які мають відповідний статус. Згідно із ст. 6 СК неповнолітньою особою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану в порядку, передбаченому законом (статті 121, 125, ч. 2 ст. 126 СК). Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки (ст. 156 СК).

     Таким чином, можна зробити висновок, що для надання особі повної цивільної дієздатності недостатньо встановити тільки зазначені у ст. 35 ЦК факти. Виходячи з визначення цивільної дієздатності фізичної особи, предмет доказування у цих справах становлять також факти, які свідчать про наявність у неповнолітньої особи волі, рівня зрілості та свідомості, достатніх для здійснення дій, спрямованих на набуття цивільних прав та обов'язків, та про її здатність усвідомлювати наслідки цих дій і нести самостійну відповідальність.

     Факти, що складають предмет доказування, мають бути доведені під час судового розгляду. Заявник та заінтересовані особи мають подати до суду необхідні докази. У процесуальній літературі відмічається, що ними можуть бути копія трудового договору (контракту) або трудова книжка, свідоцтво про народження дитини, де неповнолітня особа записана матір'ю або батьком дитини, документи про освіту, розмір заробітної плати або інших доходів, стан здоров я та наявність майна, характеристика з місця навчання або роботи, довідки про те, що особа не перебуває на обліку у наркологічному чи психіатричному диспансері тощо.

     Рішення суду може бути в передбаченому законом порядку оскаржене заявником та іншими особами, які брали участь у справі. Копія рішення суду про надання неповнолітньому повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили обов'язково надсилається органу опіки та піклування. З метою забезпечення захисту прав та інтересів неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, варто було б встановити обов'язок органів опіки та піклування здійснювати контроль щодо здійснення такими особами розпорядження цінним майном, відчужування нерухомого майна, отримання кредитів у великих розмірах тощо та закріпити це у законі.