Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Сентября 2013 в 13:47, реферат
Проблеми становлення громадянського суспільства, особливості функціонування влади розглянуто в працях українських науковців В. Баркова, В. Набруско, Г. Почепцова, Ф. Рудича, А. Фартушного та ін.
Мета роботи – визначення поняття та функцій громадської думки.
Вступ 3
1.Сучасне поліцентричне індустріальне суспільство масових комунікацій і його концепція природи суб'єктів громадської думки. 4
2 Основні соціальні функції громадської думки. 13
Висновок 17
Список використаної літератури 19
– оцінка політичної системи в цілому відсутня; повідомлення ЗМІ сконцентровані переважно на окремих органах та інституціях або ж посадових особах;
– в легітимаційному арсеналі переважають персоналістичні апеляції, політичні факти подаються в деполітизовано–побутовому ракурсі;
– аргументація мас-медіа зорієнтована здебільшого на місцеві інтереси, на інтереси зацікавлених груп, які мають відношення до локальних політичних рішень;
– на відміну від першої моделі, засоби раціонального переконання використовуються мало, тональність оцінки є ситуативною;
– комунікаційний вплив зосереджується на теперішніх подіях, історичні апеляції мають місце скоріше як виняток;
– чуткам у моделі плюралістичного континууму майже не довіряють, або довіряють мало, оскільки мас-медіа забезпечують перенасичення комунікативного простору суспільства плюралістичною інформацією;
– модель плюралістичного континууму забезпечує ефективний зворотній зв’язок між політичною системою та громадянським суспільством. Будь-який суб’єкт останнього має можливість опинитись у фокусі спостереження мас-медіа, які здатні перетворювати особисту або корпоративну проблему у сенсаційне політичне явище, що привертає увагу всіх і кожного.
Модель перехідного континууму легітимації має наступні ознаки:
– ЗМІ пропагують і розкручують тему форсованої демократизації суспільства; інфодемократія випереджає становлення нових соціальних структур, що сприяє електризації масової свідомості примарними сподіваннями на краще. Отже, вони легітимують режим, який ще не став реальністю для громадян. Привид демократії стає тираном для маленької людини, і вона втікає від нього в фортецю особистого життя;
– ЗМІ виступають інструментом психологічної війни із морально застарілим режимом, здебільшого – через його зіставлення з «відкритим суспільством»;
– в інформаційних повідомленнях насаджується ідея тимчасовості нинішнього стану речей, що сприяє втраті перспективи політичного майбутнього та насадженню настроїв безвихіддя.
Оскільки перехідні
В соціологічних словниках громадська думка визначається як «стан масової свідомості, який виражає приховане чи явне ставлення різних соціальних груп до проблем, подій і фактів дійсності» [3, с. 107]. У цьому разі робиться також акцент на гносеологічному аспекті громадської думки як категорії, здатної відображати у специфічній формі дійсність.
Перебуваючи членом певної соціальної групи, індивід формує свої позиції під прямим чи опосередкованим впливом тієї групи, з якою себе ідентифікує. Підґрунтям та результатом уніфікованої позиції групи є соціальні (первинно-психологічні) установки, які тісно пов’язані із соціальними потребами та соціальною оцінкою.
Соціально-психологічний аналіз поняття «громадська думка» виходить на дослідження цього явища через категорію «соціальної оцінки», – яка визначає співвідношення якоїсь певної події (явища чи факту) з тими критеріями, що виставляє сам індивід. Оцінка може бути негативною, позитивною чи нейтральною, з іншого боку, – адекватною чи неадекватною по відношенню до об’єкта. Базовою основою соціальної оцінки виступають ті цінності, які вже сформовані в індивіда чи групи. Однією з форм вираження соціальної оцінки є саме громадська думка.
У структурі соціальних відносин громадська думка може розглядатися у двох площинах – через категорію діяльності та як соціальний інститут. У першому випадку під громадською думкою розуміється ціннісна, оцінна та практична (опосередкована соціальним інтересом) діяльність суб’єктів, а також результат такої діяльності. Тут слід згадати А.Ф. Бентлі, який вважав, що «не існує жодної громадської думки, яка б не була діяльністю, що відображає, своєю чергою, діяльність групи чи корпорації груп» [2, с. 296]. В іншому випадку громадська думка розглядається як певна соціальна сила, яка через механізми соціального впливу, передачу норм, цінностей, традицій бере участь у регулюванні соціальних відносин, мається на увазі громадська думка як вагомий важіль в суспільно-політичному житті, що здатен контролювати та регулювати процеси, які є об’єктом його інтересів. У цьому контексті варто згадати визначення німецького дослідника К. Шмідта, який громадською думкою вважає «всі ті різновиди ставлення будь-яких довільних груп населення, здатних модифікувати чи зберегти структуру, практику та мету врядування» [10, с. 298].
Громадська думка в структурі суспільних відносин виступає в ролі специфічного соціального інституту, що володіє своїми функціями, і являє собою певний набір доцільно орієнтованих стандартів поводження людей у певних ситуаціях. Соціальні інститути забезпечують стабільність соціальних зв’язків і відносин у суспільстві. Залежно від видів інститутів (політичні, економічні, культурні тощо) визначаються і їхні функції. Функція в соціології розуміється як:
- роль, котру відіграє той або інший елемент соціальної системи в її організації як цілого;
- залежність між різними
соціальними процесами, що
- соціальна дія, що стала стандартизованою, регульованою певними нормами й соціальними інститутами.
Функції громадської думки
досить різноманітні. Крім відзначеної
вище функції соціального контролю,
однією з найважливіших є
Громадська думка виконує освітню й виховну функції. Освітня функція синтезує теоретичну й повсякденну свідомість. Хоча в цьому синтезі можуть переважати елементи повсякденного, результати реалізації освітньої функції бувають досить значними. Вони проявляються в повідомленні нової інформації й формуванні на цій основі нових знань про явища й процеси соціальної дійсності, у розширенні пізнавальних і оцінних можливостей особистості, засвоєнні людиною морально-правових норм, цінностей і зразків поведінки, і вихованні відчуття високої відповідальності за свої справи.
Зміст консультативної функції випливає вже із самої назви й полягає в тому, що якщо буде потреба, громадська думка може дати консультацію, раду, пропозицію певному соціальному інституту. В такий спосіб може формуватися той або інший різновид вирішення назрілих соціально-політичних, економічних, моральних і інших проблем.
Оперативна функція громадської думки спрямована на обслуговування інтересів різних соціальних груп і соціальних спільнот, здійснення їхньої політики.
Нарешті, всі розглянуті функції громадської думки прямо або побічно служать здійсненню ними мобілізаційної функції. Вона виявляється в спонуканні людей до певних соціальних дій.
Громадська думка, будучи складним соціальним явищем, може бути віднесена до системних об’єктів, оскільки в основному відповідає більшості ознак і критеріїв, прийнятих у системному аналізі: цілісності, наявності різних типів внутрішніх зв’язків, ієрархічності структури, наявності мети й доцільності характеру існування, самоорганізації, функціонуванню й розвитку.
Вона не з’являється зненацька й так само раптово не зникає, а має свій цикл розвитку, у ході якого можна побачити послідовну зміну властивих їй стадій: від зародження до зникнення. Іншими словами, громадська думка має динамічну структуру.
Громадська думка має свої способи вираження, якими є: поводження населення під час виборів; участь у законодавчій діяльності через референдуми, плебісцити, збори тощо; за допомогою засобів масової інформації й комунікації; масові поведінкові прояви громадської думки; створення й функціонування лобістських структур і груп тиску.
Зовсім специфічним каналом вираження громадської думки, спеціально організованим, є соціологічний канал, тобто використання соціологічних методів для дослідження стану громадської думки.
Розподіл за каналами залежить від соціально-політичної ситуації й визначається закономірністю самокомпенсації, коли у разі перекриття якогось із безлічі каналів вираження громадської думки відбувається перерозподіл потоків по каналами, що залишилися. Навіть при наявності репресивного режиму, котрий зробив усе для придушення громадської думки, вона продовжує функціонувати в таких каналах як міжособистісне спілкування, взаємодія малих груп, навчання й виховання й т. ін. [11 с. 8-12]
Громадська думка – явище історичне. По мірі розвитку цивілізації і людського суспільства змінюються соціальні, економічні, політичні, ідеологічні умови її функціонування, ускладнюються її функції, змінюються роль і статус у житті суспільства. Тому, з урахуванням загального значення громадської думки, одночасно змінювалися погляди вчених на її функції безпосередньо в управлінні справами суспільства, політичному процесі.
Роль громадської думки в системі політичних відносин визначається в першу чергу характером влади, політичного режиму. Якщо тоталітаризм прагне до контролю над громадською думкою чи її придушення, то демократичне правління шукає в ній підтримку. Наприклад, вибори, що проводяться в умовах тоталітарних режимів (у колишньому СРСР чи на Кубі) насправді – не більше ніж фікція. У демократичних же країнах громадська думка має величезну реальну силу. Причому, і тут є «градації». Так, у США прийнято вважати, що крім трьох офіційних галузей влади (законодавча, виконавча, судова), існують ще дві: влада масової інформації і влада громадської думки. Природно, це метафора, публіцистичний образ, але влада громадської думки – це дійсно один з найважливіших механізмів політичної влади, рахуватись з яким змушені всі.
Таким чином вплив громадської думки на прийняття політичних рішень може здійснюватися шляхом реалізації експресивної, консультативної і директивної функцій.
Зміст експресивної функції полягає в тому, що громадська думка за будь-яких умов займає певну позицію щодо того або іншого суспільного явища, дій владних структур. Громадська думка оцінює і контролює дії влади, спрямовані на вирішення соціальних проблем, тисне на владу силою акцій протесту, засобами виборчих технологій, лобіювання, кампаній у ЗМІ тощо.
Зміст консультативної функції полягає в тому, що громадська думка задає вектор прийняття рішень державною владою. Прикладом реалізації директивної функції громадської думки є референдуми, вибори до різних органів влади тощо.
Розширення участі громадськості в підготовці і прийнятті відповідальних соціальних рішень є не просто формою демократизації керування, а фундаментальною потребою демократичного суспільства у цілому.