Масові заворушення

ВСТУП

 

 

Безпека людини - це поняття, що відображає саму суть людського  життя, її ментальні, соціальні і  духовні надбання. Безпека людини - невід'ємна складова характеристика стратегічного напряму людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток» (Sustainable Human Development), такий  розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації  менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдського  досвіду.

Тому дослідження сутності небезпеки, як поняття протилежного і дестабілізуючого є надзвичайно  актуальним на сьогоднішній день.

Метою даної роботи є узагальнення теоретичних  засад небезпеки, надзвичайних ситуацій та захисту від їх дії.

Об’єктом дослідження даної роботи є небезпека та надзвичайні ситуації.Предметом дослідження є причини, наслідки та способи уникнення масових заворушень

Реалізація мети дослідження  передбачає постановку та вирішення  наступних завдань:

• охарактеризувати поняття і сутність небезпеки, надзвичайної ситуації та захисту від них;
• окреслити причини та наслідки масових заворушень;
• зазначити способи уникнення та запобігання масових заворушень.

Інформаційною базою дослідження  були підручники, посібники, законодавчі  та нормативні акти України, дані Міністерства надзвичайних ситуацій України, а також  наукові праці з приводу поняття  та захисту від небезпек.

При написанні роботи були застосовані методи аналізу і  синтезу, індукції і дедукції, аналогії і моделювання, абстрагування і  конкретизація, статистичні, табличні, методи,  розрахунково-конструктивний метод та інші. 

1.Теоретичні основи небезпеки, надзвичайної ситуації та захисту від них

 

 

Дослідження причин виникнення небезпек, їх характеристик, особливостей впливу сприяють розробці ефективних заходів захисту, що спрямовані на забезпечення нормальної життєдіяльності людини.

Варто відмітити, що небезпека — це негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту, потенційне джерело шкоди. Якщо мова йде про небезпеку для людини, то це явища, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєдіяльність людей [4].

Кожна людина відчуває небезпеку  інтуїтивно і розуміє значення її  по-своєму. Згідно з висновками експертів  ООН, більшість людей пов'язують відчуття небезпеки з буденними  проблемами і повсякчасними клопотами, а не ґрунтують його на побоюванні глобальних катастроф чи міжнародних  конфліктів. Захист житла, робочого місця, достатку, здоров'я, довкілля - основні  проблеми безпечного самопочуття людини. Відчуття небезпеки має також  глибоко індивідуальний відтінок, який головним чином залежить від:

а) рівня соціального і  духовного розвитку особистості;

б) ситуації і суспільного  устрою, які позитивно чи негативно  впливають на світосприйняття громадянина [1].

Небезпеки існують у просторі і часі і реалізуються у вигляді  потоків енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, а  виникнувши, вони впливають на все  матеріальне довкілля. Причинами, через  які окремі об'єкти не страждають від  певних небезпек або ж одні страждають більше, а інші менше, є властивості  самих об'єктів.

Номенклатура, тобто перелік  можливих небезпек, налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну. З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативних наслідків існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та тих чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негативного впливу на людину [5].

Така класифікація майже  збігається з класифікацією надзвичайних ситуацій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 15.07.98 р. № 1099, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України ситуації (НС) на території України поділяються на: НС техногенного, НС природного, НС соціально-політичного та  НС воєнного характеру.

Необхідно зазначити, що небезпека  є джерелом, основою надзвичайної ситуації.

Необхідно зазначити, що надзвичайна  ситуація  соціально-політичного характеру  - це ситуацiї, пов'язанi з протиправними дiями терористичного та антиконституцiйного спрямування, здiйснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення i затримання важливих об'єктiв, ядерних установок i матеріалiв, систем зв'язку та телекомунiкацiії, напад чи замах на екiпаж повiтряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських мiсцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарiлих боєприпасiв тощо [4].

Отже, можна стверджувати що дослідження та аналіз  небезпек і  надзвичайних ситуацій є дуже важливими для життєдіяльності  людей. Адже від  точності  визначення можливих джерел небезпеки та надзвичайної ситуації,  залежить якість заходів  захисту від них, що розробляються  відповідними органами.

Попереджувальні та захисні  заходи, а також засоби забезпечення безпеки направлені на:

— попередження чи ліквідацію небезпеки шляхом усунення джерела  її виникнення або віддалення його на безпечну відстань;,

—  захист людини  від  небезпеки  шляхом  застосування колективних та (чи) індивідуальних заходів захисту,  а також страхування при роботах в небезпечних зонах;

— розробку відповідної  нормативно-правової бази, спрямованої  на формування  концепції безпеки  та  створення безпечних та нешкідливих  умов життєдіяльності;

—  проведення суворого нагляду  та контролю за виконанням відповідних  законів, постанов, правил, положень, які  регламентують вимоги щодо забезпечення безпеки життєдіяльності;

—  забезпечення медико-гігієнічних  умов для підтримання на належному  рівні здоров'я людей [8].

Таким чином, успішний захист від небезпек та  надзвичайних ситуацій можливий при своєчасному та повному  виконанні усіх принципів та заходів.

 

2.причини та наслідки масових заворушень

 

 

Останнім  часом в Україні постійно зростає  напруженість у суспільстві, що провокується наявністю економічної кризи, політичною нестабільністю тощо. Особливо ця напруженість проявляється під час проведення масових заходів (політичних акцій, мітингів, спортивних заходів тощо) під час яких можуть виникати ситуації, які швидко змінюються та вимагають  прийняття термінового, адекватного  управлінського рішення, з метою  її врегулювання.

На сьогодні, масові заворушення відносяться  до числа надзвичайних ситуацій соціально-політичного  характеру, отже відповідальність за ці дії передбачена ст. 294 Кримінального  кодексу України яка належить до розділу XII Особливої частини  «Злочини проти громадського порядку та моральності». Закон визначає масові заворушення як дії невизначеної кількості людей – натовпу, із вчиненням насильства над особою, погромів, підпалів, вибухів, нищення майна, захоплення будівель або споруд, інших дій руйнівного характеру, опору представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовуються як зброя [7].

Аналіз  наукової та довідкової літератури свідчить, що на сьогодні немає єдиного підходу  до визначення термінів, які визначають це негативне явище. Одна група вчених визначає це явище як масові безпорядки, друга-як масові заворушення.

Проаналізувавши різні підходи до визначення сутності даного поняття, можемо зробити висновок, що масові заворушення-це порушення громадського порядку, що вчиняється масою людей, з метою вираження протесту, що супроводжується насильством над собою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницькими виселеннями громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовуються як зброя.

Що стосується причин виникнення масових заворушень, то перш за все це є загальна напруженість у суспільстві, економічна криза, безробіття, а отже погіршення матеріального  забезпечення населення.

Також до причин можна віднести:

• незадовільне вирішення назрілих у регіоні суспільно-політичних, соціально-економічних та національно-релігійних проблем;
• непрофесійне ставлення посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування до потреб громадян, небажання вирішувати соціальні питання;
• підбурю вальна діяльність засобів масової інформації;
• незадовільна організація проведення масових заходів;
• недоліки у роботі правоохоронних органів;
• недосконалість чинного законодавства щодо захисту соціальних, економічних, культурних і національних інтересів населення. [2]

Саме  труднощі у соціально - економічному житті штовхають більшу частину  населення держави до активних дій, що проявляються у збільшенні мітингів, демонстрацій, пікетувань. Так, масові заходи у зв’язку з вищеназваними  проблемами, можуть переростати в  групові порушення громадського порядку і масові заворушення, які  є небезпечними правопорушеннями, що дестабілізують обстановку в районах  проживання населення, порушують нормальну  життєдіяльність громадян, роботу підприємств, установ, організацій і транспорту, а також можуть призвести до тяжких наслідків.

Довгий  час вважалося, що масові заворушення  мали місце головним чином у перші  роки Радянської влади, коли вони провокувалися  «контрреволюційними елементами»  з метою протидії будівництву  радянської держави або проведенню окремих державних та суспільних заходів (виконання планів чергової п’ятирічки, колективізації сільського господарства та ін. [9].

Лише  наприкінці існування СРСР (1988-1990рр), коли масові заворушення (переважно  на міжнаціональному ґрунті) потягли  сотні жертв, про це явище вже  не можна було не говорити. Тоді події  у Душанбе, Оше, Сумгаїті та інших  регіонах колишнього СРСР призвели до загибелі більше тисячі людей, ще більше дев’яти тисяч отримали поранення, а більше 600 тисяч - стали біженцями [9].

Це віддзеркалює ті нові відносини, що вже склалися у суспільстві і які, нажаль, дають  підстави вважати, що масові заворушення  – це вже не таке рідке явище, хоча Україна довгий час уникала  такої участі. Достатньо нагадати події, пов’язані з «Білим братерством», похованням митрополита УАПЦ на Софіївський  площі у Києві, події в Криму  в червні 1995 р. та 9 березня 2001р. у  Києві, останні групові вчинки представників  деяких політичних сил, пов’язані із порушенням роботи транспорту, державних  установ тощо [7].

Йдеться про наявність у державі суттєвих причин виникнення масових заворушень, які об’єктивно виходять з багато численних недоліків у структурі  і організації нашого суспільства. Зокрема, це можуть бути негативні соціальні  фактори (наприклад, падіння нравів) або психологічні зриви, викликані  зруйнуванням ідеалів (гнітюча напруга, відчай, гнів та ін.) Це найбільш поширене в кризисні і переломні часи, коли політична нестабільність породжує загальну невпевненість і розгубленість, традиційні норми та ідеали вже не можуть, а старі управлінські структури  вже не в змозі розв’язати нові суспільні проблеми.

Слід  зауважити, що виникнення масових заворушень може зумовити запровадження режиму надзвичайного стану. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим  надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р. надзвичайний стан – це особливий  правовий режим, який може тимчасово  вводиться в Україні чи в окремих  її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести  до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства. Він передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування згідно з цим Законом повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини й громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Далі, вважаємо доцільним розглянути ознаки та можливі наслідки цього небезпечного явища. Отже, масові заворушення виступають як організовані, навмисні, активні масові порушення громадського порядку, які серйозно порушують основи державного управління в питаннях охорони громадського порядку і громадської безпеки, можуть на деякий час порушувати діяльність органів влади і управління, промислових підприємств, транспорту; спричиняється значна матеріальна, моральна і фізична шкода.

Характерною і однією з основних ознак масових  заворушень є участь великої кількості  людей (натовпу) які порушують громадський  порядок, позитивно ставляться до організаторів  та підбурювачів, схвалюють дії тих  учасників, які здійснюють погроми, підпали, руйнування та інші подібні дії.