Суд як субєкт цивільних правовідносин

 

Міністерство внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права, економіки та масових комунікацій

Кафедра цивільного права  та процесу

 

 

 

Курсова робота

 

З дисципліни: «Цивільний процес»

 

Тема 9

«Суд як суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин»

 

 

 

 

                                                                      студентки Мельник К.В.

                                                                      група ПЗ зср 09 – 2

                                                                      № 484

 

Заочна форма  навчання

 

                                                                       дата перевірки 

                                                                       результат перевірки

                                                                       підпис викладача

 

 

Харків - 2012 р.

Зміст

 

Вступ………………………………………………………………………….3

1. Суд як суб'єкт цивільних  процесуальних правовідносин………………5

2. Цивільна юрисдикція  судів………………………………………………7

3. Поняття підсудності.  Види підсудності. Наслідки порушення  правил підсудності……………………………………………………………………….15

Висновки……………………………………………………………………25

Список літератури……………………………………………………….....27

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Конституція України (ст. 124 ) чітко регламентує, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Актуальність  даної теми обумовлена тим, що оскільки правосуддя в нашій державі може бути здійснене тільки судом, то його роль в житті суспільства практично  неоціненна, адже саме від нього  залежить відновлення соціальної справедливості. Крім того, в умовах формування правової держави та становлення громадянського суспільства в Україні, проведення політики європейської інтеграції суттєво підвищується роль суду в суспільному житті. У зв’язку з набуттям чинності новим Цивільним процесуальним кодексом України (далі – ЦПК України) та виходячи з необхідності подальшого вдосконалення законодавчої бази здійснення цивільного судочинства, науковий інтерес становлять питання правового статусу суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин, особливості складу суду при вирішенні цивільних справ у суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій, а також проблеми інституту відводу суду як одного із засобів забезпечення неупередженого й об’єктивного судочинства.

Останнім часом правовий статус суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин комплексно не розроблявся. Наукові праці з цієї проблематики виконані ще за радянських часів і вже значно застаріли. Це насамперед наукові дослідження В. С. Калмацького «Суд второй инстанции как субъект советского гражданского процессуального права» (1978) та О. Ф. Козлова «Суд первой инстанции как субъект советского гражданского процессуального права» (1983). Теоретичним проблемам одноособового порядку захисту цивільних прав у суді була присвячена дисертація Н. Р. Корнєвої (1990). Принцип участі представників громадських організацій та трудових колективів у цивільному судочинстві був науково розроблений у дисертаційному дослідженні В. А. Бігуна (1988). Окремі аспекти правового статусу суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин опрацьовувалися в дисертаціях К. В. Гусарова, П. М. Тимченка , Перро, І. А. Приходько, В. М. Савицький, Н. В. Радутна, О. Є. Плескач, С. О. Іваницький.

Метою даної роботи є детальне вивчення такого важливого суб'єкта цивільного процесу як суд, а також дослідження основних , функцій і компетенції суду як суб'єкта цивільно-процесуальних відносин, який наділений владними повноваженнями.

Поставлена  мета обумовлює вирішення наступних  завдань:

- дослідити правовий статус суду як суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин;

- визначити  цивільну юрисдикцію судів;

- надати поняття  підсудності, проаналізувати види  підсудності та дослідити наслідки  порушення правил підсудності.

 Предметом  дослідження є правовий статус суду як основного суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин.

 

 

1.Суд – обов’язковий суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин.

Склад суб’єктів  цивільних процесуальних правовідносин  не є незмінним та постійним. Він  залежить від обставин справи, предмета судового розгляду, від характеру спірного матеріального правовідношення, що має місце між сторонами, від стадії (етапу) процесу та характеру процесуальних дій, які вчиняються в ході розвитку процесу, та інших факторів. Проте один суб’єкт при цьому залишається незмінним – це суд.

Відповідно  до ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судова  влада  в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. Судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках,  народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур.

Особливий статус суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин визначається, в першу чергу, конституційними принципами, якими закріплено, що цей орган влади є єдиним, який наділений компетенцією здійснювати правосуддя в Україні. Саме суд перевіряє наявність або відсутність підстав для порушення конкретної цивільної справи, створює умови для її розгляду та своїм владним актом вирішує спір між сторонами, тим самим здійснюючи захист порушеного чи оспореного суб’єктивного цивільного права та/або охоронюваного законом інтересу. Тому суд є обов’язковим суб’єктом всіх процесуальних правовідносин, що виникають в цивільному процесі.

Правовий статус суду визначається його правосуб’єктністю, структурними компонентами якої є юрисдикція та чисельні повноваження, які суворо визначені законом. Кожен суд  наділений тільки йому притаманною юрисдикцією та комплексом повноважень[9, с. 39].

Юрисдикція як елемент  цивільної процесуальної правосуб’єктності  суду визначає сферу діяльності органів  судової влади. Так, відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі.

Особливість прояву правосуб’єктності  суду полягає в тому, що на відміну  від інших учасників процесу (сторін, третіх осіб) йому не притаманна праводієздатність. Оскільки суд, як орган влади, вже  наділений комплексом прав та обов’язків та не може своїми діями набувати нових, стосовно його правосуб’єктності доцільно говорити про компетенцію як про комплекс повноважень визначених законом.

Якщо юрисдикція визначає сферу впливу, то компетенція визначає спосіб впливу на суспільні відносини. Своєю чергою компетенція судів різних ланок також різниться. Владні повноваження суду проявляються у сукупності передбачених законом повноважень, для виконання яких суд через службових осіб вчиняє комплекс процесуальних дій.

Таким чином, основним призначенням суду як суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин є відправлення правосуддя, яке належить до його виключною компетенції. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами та особами не допускається. Відповідно до ст. 18 ЦПК України від імені суду виступає й суддя, який одноособово розглядає цивільну справу, повноваженнями судді користуються також народні засідателі, які приймають участь у вирішенні справ, визначених законом[9, с. 40].

 

2. Цивільна юрисдикція суду

У законодавстві  закріплено розмежування функцій державної  влади на законодавчу, виконавчу  та судову. Серед них є органи, які своїм призначенням мають  розгляд певних правових спорів та вирішення правових питань (юрисдикційна діяльність). В силу особливого характеру деяких прав або особливого положення, яке займають суб’єкти права і т.д., держава залишає частину функцій по захисту права у віданні адміністративних органів або засновує для захисту окремих прав спеціальні органи. Розмежування компетенції щодо розгляду та вирішення спорів та інших правових питань складає зміст інституту юрисдикції (її ще називають підвідомчістю). Підвідомчість (юрисдикцію) ще можна розглядати як певну властивість конкретних правовідносин у разі виникнення спору підпадати під відання (входити до юрисдикції) того чи іншого органу. Або ж як коло справ, вирішення яких віднесено законом до компетенції певного державного або громадського органу[6, с. 65].

В перекладі  з латинської мови юрисдикція  означає «суд, судочинство», тобто розгляд і вирішення правових питань судом. В сучасних умовах поняття юрисдикції має декілька значень. По-перше, юрисдикція розуміється як повноваження (право) на здійснення діяльності з владного вирішення компетентними органами різних питань, що виникають у сфері застосування права, наприклад, влада цивільного суду. По-друге, юрисдикцією називають також ту сферу (те коло питань), на яку розповсюджуються юрисдикційні повноваження тих або інших органів, по-третє, під юрисдикцією розуміється діяльність всіх правозастосовчих органів з розгляду і вирішення цивільних, кримінальних і адміністративних справ.

Отже, юрисдикція — це предметна компетенція судового або іншого юрисдикційного органу, що наділяється повноваженнями з вирішення юридичних справ.

Цивільна судова юрисдикція — це нормативно визначена компетенція суду щодо розгляду справ про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Основними принципами інституту цивільної судової  юрисдикції необхідно визнати наступні:

• судова юрисдикція буде законна тільки відносно до цивільних справ, які компетентний розглядати суд. В протилежному випадку судова діяльність і судові рішення будуть нікчемні в правовому відношенні;
• сторони мають право відповідно до принципу диспозитивності вилучити свій спір з цивільного процесу і передати його на вирішення третейського суду.

Отже, інститут цивільної юрисдикції є обов'язковою  умовою законності правосуддя, оскільки забезпечує чітке функціонування судової  влади і правильність розгляду та вирішення цивільних справ[7, с.69].

Зважаючи на положення ст. 124 Конституції України, відповідно до яких юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі, постає питання про розмежування компетенції щодо вирішення цивільних справ, адже це безпосередньо пов’язано із правом на судовий захист. При цьому, зважаючи на конституційний принцип спеціалізації, слід вирізняти поняття цивільної юрисдикції, під якою слід розуміти нормативне визначення компетенції суду щодо вирішення справ у порядку цивільного судочинства, адже як вже згадувалось суд може захистити цивільні права у порядку різних процесів (кримінального, адміністративного, господарського)[6, с.66].

Верховний Суд  в постанові № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України  при здійсненні правосуддя», вважає, що положення ст. 124 Конституції України означають, насамперед, що цивільне судочинство здійснюється за всіма вимогами, які не є предметом інших видів судочинства, і що ці положення не звільняють заінтересованих осіб від обов'язку звертатися за вирішенням відповідних питань до компетентного органу і не знімають обмежень стосовно кола осіб, які можуть звертатися в суд за захистом прав та інтересів інших осіб, наприклад, із заявою про надання земельної ділянки для фермерського господарства - у сільську, селищну, міську районну раду; про відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій - у комісію рад з питань відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій та ін.

Цивільна  судова юрисдикція носить універсальний  характер: суди мають право розглядати і вирішувати спори про захист прав, свобод і охоронюваних законом інтересів, які виникають з будь-яких правовідносин. Відповідно до ст. 15 ЦПК України до справ цивільної юрисдикції відносяться: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Формою розгляду справ цивільної юрисдикції є провадження (позовне, наказне та окреме). Справи, які окремо віднесені до юрисдикції суду вирішуються за правилами, визначеними законами України [2, ст. 15].

За загальним  правилом, хоча це і не вказано прямо у статті 15 ЦПК України, у загальних судах розглядаються справи за участю фізичних осіб. Тому другим критерієм є суб'єктна ознака цивільної юрисдикції: судам підвідомчі справи, в яких хоча б однією стороною у спорі є фізична особа. Таким чином, до цивільної юрисдикції віднесено ті цивільні справи, де сторонами у спорі є фізичні особи або фізична і юридична особа. Законом можуть бути встановлені винятки з цього загального правила. Так, відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України в господарський суд можуть звертатися за захистом права громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у встановленому порядку набули статуту суб'єкта підприємницької діяльності. В окремих випадках, передбачених законодавчими актами України, у господарський суд можуть звертатися громадяни, які і не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Третім критерієм  цивільної юрисдикції є зміст  спору. Відповідно до частини 1 статті 15 ЦПК України суди розглядають справи, що ви никають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства[12, с. 72].

Можуть встановлюватися  винятки із зазначених у ст.15 ЦПК України груп правовідносин. Так, хоча трудові спори про поновлення на роботі, як правило, віднесені до юрисдикції суду, однак спори, пов'язані з відстороненням працівників від роботи за постановою прокурора чи слідчого, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а вирішуються в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. І лише після скасування постанов вони можуть вирішуватися в загальному порядку Згідно ст. 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.