Суд як субєкт цивільних правовідносин

- позови до  стягувача про визнання виконавчого  напису нотаріуса таким, що  не підлягає виконанню, або  про повернення стягненого за  виконавчим написом нотаріуса можуть пред'являтися також за місцем його виконання [2, ст. 110].

Наведений перелік  свідчить про те, що альтернативна  підсудність необхідна там, де або  неможливе використовування загального правила територіальної підсудності, або воно несправедливе по відношенню до позивача, заявника.

Виключною є підсудність, що допускає розгляд певних категорій справ лише судами, точно вказаними в законі. Вона називається виключною, по-перше, тому що є винятком із загального правила територіальної підсудності, а по-друге, тому що встановлювані нею правила не допускають жодних винятків (у тому числі і за угодою сторін).

Вибір суду тут  не залежить ні від розсуду заявника, ні від угоди сторін, ні від розсуду  суду.

Відповідно  до ст.114 ЦПК України встановлені наступні правила виключної підсудності:

- позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини;

- позови про виключення майна з опису пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини;

- позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред'являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини;

- позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред'являються за місцезнаходженням перевізника.

Виключна підсудність  введена з урахуванням особливостей деяких категорій цивільних справ  з метою максимального наближення до суду об'єкта спору або місця  знаходження необхідних для розгляду справи доказів.

Підсудність кількох вимог, пов'язаних між собою являє собою такий різновид територіальної підсудності, коли підсудність однієї справи визначається місцем розгляду пов'язаної з нею іншої справи.

Пов'язана підсудність  має місце в наступних випадках:

- позови до декількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, подаються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача;

- зустрічний позов незалежно від його підсудності пред'являється в суд за місцем розгляду первинного позову [2, ст.113].

Договірна підсудність закріплена в ст.112 ЦПК України: сторони мають право письмово визначити територіальну підсудність справи, крім справ, для яких встановлена виключна підсудність [2, ст. 112].

Угода сторін про встановлення підсудності конкретної справи називається пророгацією, або пророгаційним договором (від лат. — відкладення, відстрочення).

Мета даного правила — зробити судовий  порядок захисту цивільних прав більш зручним для громадян і  організацій. Сторони краще, ніж хто-небудь інший, знають, в якому саме суді їм найзручніше захищати свої інтереси. Тому було б неправильним надмірно обмежувати свободу сторін у виборі місця розгляду спору.

Підсудність справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін.

Підсудність справ, у яких однією із сторін є Верховний  Суд України або суддя цього  суду, визначається за загальними правилами підсудності [2, ст. 108].

Підсудність справ  про спори між громадянами України, якщо обидві сторони проживають за її межами, за клопотанням позивача визначається ухвалою судді Верховного Суду України. У такому самому порядку визначається підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України [2, ст. 111 ].

Загальноприйнята  класифікація підсудності на родову і територіальну не є єдиною. Деякі  автори пропонують розподіл підсудності  цивільних справ на види по суб'єктному (по особах, які звертаються за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу) і об'єктному (по об'єкту захисту) критерію. Суб'єктну підсудність, у свою чергу, можна підрозділити на підвиди: міжнародна підсудність, коли у відповідний суд за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів звертається іноземний елемент (фізична або юридична особа); підсудність справ з участю військовослужбовців і органів військового управління, пов'язаних з військовою службою; підсудність справ з участю інших громадян країни і юридичних осіб. В межах об'єктної підсудності виділяються предметна (колегіальна і одноосібна) і територіальна підсудність[10, с. 98].

Питання про  підсудність цивільної справи вирішується  суддею в стадії відкриття провадження  по справі. Якщо суддя встановить, що справа не підсудна даному суду, то він повертає заяву позивачеві для подачі в належний суд, про що постановляє ухвалу [2, ст. 115].

 На ухвалу  судді про повернення заяви  може бути подана апеляційна  скарга (п. 3 ч. 1 ст. 293, ч. 2 ст. 294 ЦПК України).  Повернення суддею заяви не перешкоджає повторному зверненню позивача в суд з позовом до того ж відповідача, про той же предмет, і по тим самим підставам, якщо позивачем буде усунуте допущене порушення.

Якщо порушення  правил про територіальну підсудність буде виявлено після відкриття провадження в справі, і до початку судового розгляду, то по мотивованій ухвалі суду, заява передається в інший суд після закінчення строку на апеляційне оскарження, а у випадку подачі апеляційної скарги - після залишення її без задоволення [2, ст. 116].

 Однак, помилки судів, що тягнуть за собою порушення правил підсудності й передачу цивільних справ, ведуть до порушення встановлених законом строків їхнього розгляду. Дотримання правил про підсудність справ при прийомі позовних заяв сприяє правильному й своєчасному розгляду цивільних справ [10, с. 99].

 На підставі  поданого у встановленому порядку  заяви, суддя відкриває провадження  в справі, що повинне бути розглянуте  судом. Тому, за загальним правилом  забороняється передавати в інший суд справу, розгляд якої почато судом, за винятком передачі справи в порядку зміни підсудності (ч. 4 ст. 116 ЦПК України).

Разом з тим, із цього правила законом закріплене виключення. Так, суд передає справу на розгляд в інший суд, якщо:

1) задоволено  клопотання відповідача, місце  проживання якого раніше не  було відоме, про передачу справи  за місцем його проживання  або місцезнаходженням; 

2) після відкриття  провадження у справі і до  початку судового розгляду виявилося,  що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності;

3) після задоволення  відводів (самовідводів) неможливо  утворити новий склад суду  для розгляду справи;

4) ліквідовано  суд, який розглядав справу.

 Так, наприклад,  цивільна справа за позовом  М. Б., що поживає в м. Вінниця до громадянина П. О., що проживає в м. Бухів про встановлення батьківства надійшло спочатку в місцевий Ленінський районний суд м. Вінниці за місцем проживання позивачки. Розгляд справи власне кажучи неодноразово відкладалося через неявку в судове засідання відповідача. Повістки про повідомлення відповідача про день слухання справи поверталися назад у суд з оцінкою «адресат вибув», «адресат по зазначеній адресі не проживає». Суд, згідно ст. 78 ЦПК України оголосив розшук відповідача. Однак, у процесі розгляду справи з'ясувалося, що позивачка не прийняла належних заходів до встановлення місця проживання відповідача. І на прохання відповідача, що по поважних причинах не міг повідомити суду своєї адреси, останній переслав справу в суд за місцем проживання відповідача для розгляду [7, с. 81].

 Передача  справи з одного суду в іншій,  суд здійснюється на підставі  вмотивованої ухвали суду після  закінчення строку на його  апеляційне оскарження, а у випадку  подачі скарги - після залишення  її без задоволення.

 Йдеться  про випадок передачі судом  справи на розгляд до іншого  суду, якщо буде задоволено клопотання  відповідача фактично про зміну  підсудності. Так, ч. 9 ст. 110 ЦПК УКраїни передбачається положення, що позов до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред'являється за місцезнаходженням майна відповідача чи за місцем його перебування, або за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи). Після пред'явлення до суду позову за вказаними у ч. 9 ст. 110 ЦПК України правилами, у разі появи або розшуку відповідача він може клопотати про передачу справи на розгляд суду за місцем його проживання або знаходження. Якщо суд задовольнить таке клопотання, то справа передається до іншого суду. У кожному конкретному випадку таке клопотання відповідача повинно бути обґрунтованим, оскільки суд міг вже вчинити ряд процесуальних дій у справі, можуть мати місце витрати часу, коштів, процесуальних засобів, тому таке клопотання підлягає задоволенню, якщо відповідач доведе суду доцільність передачі розпочатої розглядом справи. Слід звернути увагу на те, що ця підстава є винятком із загального правила, оскільки не йдеться у який саме проміжок часу відповідач повинен подати таке клопотання.

 Щодо п. 2, у ній зазначається, що підсудність  може бути змінена після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду. Можна дійти висновку, що підсудність може змінюватися після відкриття провадження і до стадії судового розгляду, але між стадіями відкриття (ст. 122 ЦПК) та судового розгляду має місце попереднє судове засідання (ст. 130 ЦПК), метою якого є з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи. На цій стадії суд може вирішувати питання про відмову позивача від позову, визнання позову, затвердження мирової угоди, яка, зокрема, вже передбачає собою розгляд справи по суті, оскільки сторони повинні сформулювати умови цієї мирової угоди, скласти її проект, піти на можливі уступки, які не суперечили б їх інтересам, суд, приймаючи таку мирову угоду, повинен роз'яснити особам наслідки затвердження мирової угоди, передбачені ст. 206 ЦПК України. Тому, якщо мало місце попереднє судове засідання, навіть тоді, коли за ч. 6 ст. 130 ЦПК України спір не врегульовано, суд не може змінювати підсудність, оскільки фактично розгляд справи було уже розпочато. Якщо це виявить сам суддя, то він може за власною ініціативою направити заяву до належного суду, якщо цю обставину виявить відповідач, то він може заявити суду клопотання про необхідність передачі заяви до належного суду [6, с.74].

 У пунктах  3 і 4 має місце положення щодо  випадків, коли після задоволення  відводів (самовідводів) неможливо  утворити новий склад суду  для розгляду справи або ліквідовано  суд, який розглядав справу, тоді справа передається до суду найбільш територіальне наближеного до цього суду. У цій частині не йдеться про те, хто визначає та як саме (за якими критеріями) визначається найбільш територіальне наближений суд. Щодо задоволених відводів (самовідводів), то маються на увазі ті випадки, коли виходячи із кількісного складу суду неможливо провести заміну відведеного судді. У ЦПК України відсутній механізм передачі такої заяви до іншого суду. Щодо ліквідації суду, то така передача повинна бути централізованою, тобто має передаватися не одна справа, а усі справи, які мали місце у провадженні конкретного суду. Така передача можлива за розпорядженням Міністерства юстиції (управління), оскільки саме ці органи вирішують питання ліквідації судів. Саме ці органи повинні вирішувати, до якого конкретного суду (найбільш територіальне наближеного) передаються справи. Передача справи з одного суду до іншого проводиться на підставі ухвали суду. Але потрібно враховувати, що ухвала про передачу справи на розгляд іншого суду може бути оскаржена у апеляційний суд.

Справа, передана з одного суду в інший суд у  порядку зміни підсудності, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона спрямовано. Суперечки про підсудність між судами не допускаються [2, ст. 117].

На закінчення необхідно звернути увагу на те, що чинне законодавство чітко регламентує порядок передачі справи з одного суду в іншій у межах України, тому судам необхідно строго дотримувати чинне законодавство як про підсудність цивільних справ, так і про передачу справ на розгляд в інші суди[10, с. 99].

 

Висновки

В кінці написання  даної курсової роботи можна зробити  наступні висновки.

 Суд є основним і обов’язковим суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин, оскільки незалежно від присутності інших учасників процесу суд є наявним завжди та саме на нього покладено виконання основного завдання цивільного судочинства – справедливий, неупереджений і своєчасний розгляд цивільних справ. Наявність у суду владних повноважень не свідчить про підвладне чи підпорядковане становище інших учасників процесу, і зазначені відносини не можна вважати відносинами влади й підпорядкування.

Цивільна судова юрисдикція — це нормативно визначена  компетенція суду щодо розгляду справ  про захист порушених, невизнаних або  оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Основними принципами інституту цивільної судової юрисдикції необхідно визнати наступні:

- судова юрисдикція буде законна тільки відносно до цивільних справ, які компетентний розглядати суд. В протилежному випадку судова діяльність і судові рішення будуть нікчемні в правовому відношенні;

-  сторони мають право відповідно до принципу диспозитивності вилучити свій спір з цивільного процесу і передати його на вирішення третейського суду.

Отже, інститут цивільної юрисдикції є обов'язковою  умовою законності правосуддя, оскільки забезпечує чітке функціонування судової влади і правильність розгляду та вирішення цивільних справ.

Критеріями, що визначають цивільну судову юрисдикцію, є: характер спірного правовідношення і зміст спору визначає компетенцію розгляду спорів різними органами судової влади; суб'єктний склад учасників спору розмежовує компетенцію між судами загальної юрисдикції і спеціалізованими судами; спірність або безспірність права розмежовує компетенцію юридичних справ між судами і органами виконавчої влади, що здійснюють реєстрацію фактів безспірного характеру, а також нотаріусами.

Цивільна юрисдикція може бути таких видів: імперативна, умовна і альтернативна, за зв’язком справ.

Підсудність є  сукупністю цивільних процесуальних  норм, що встановлюють правила розмежування повноважень судів загальної юрисдикції. На відміну від цивільної юрисдикції, за допомогою якої розмежовуються повноваження на вирішення юридичних справ між різними юрисдикційними органами, підсудність розмежовує компетенцію в тій же сфері, але між різними судами.