Пидсуднисть цивильних справ

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

 

 

 

ОДЗ

З КУРСУ:

«ЦИВІЛЬНИЙ ПРОЦЕС»

НА ТЕМУ:

«ПІДСУДНІСТЬ ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ»

 

 

 

 

ВИКОНАВ:

.

 

 

СУМИ 2013

План

Вступ…………………………………………………………….…3

1. Загальні положення про цивільну юрисдикцію…………...…4
2. Поняття та види підсудності цивільних справ………...……10
3. Передача цивільної справи до іншого суду………..………..19
4. Передача цивільної справи до іншого суду…………………21

Висновки……………………………………………………...…..23

Список використаних джерел……………………………….…..24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, щоб дізнатися які справи суди розглядають в порядку цивільного судочинства, для чого цивільним процесуальним законодавством вводиться категорія підсудності, які суди компетентні розглядати цивільні справи, вивчити поняття підсудності та дізнатися які є її види.

Мета роботи полягає у визначенні підсудності як основи побудови судів цивільної юрисдикції, дослідження поняття, видів підсудності цивільних справ та з’ясування порядку визначення підсудності цивільних справ у законодавстві України та міжнародних договорах.

Відповідно до зазначеної мети в курсовій поставлено і послідовно вирішуються такі завдання:

• з’ясувати теоретичні засади поняття підсудності та її ролі у здійсненні цивільного судочинства на всіх стадіях цивільного процесу;
• визначити види підсудності цивільних справ, зокрема їх загальну характеристику, підсудність цивільних справ Верховному суду України як окремий вид підсудності та підсудність цивільних справ з іноземним елементом;
• дослідити порядок визначення підсудності цивільних справ за національним законодавством України та згідно укладених між Україною та іншими країнами договорів.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення правосуддя при визначенні підсудності цивільних справ.

Предметом дослідження є методологічні, теоретичні та прикладні проблеми вивчення підсудності цивільних справ.

Методи дослідження: системного аналізу та аналогії; класифікаційно-аналітичний метод; статистично-аналітичні методи.

 

 

1. Загальні положення  про цивільну юрисдикцію

У законодавстві закріплено розмежування функцій державної  влади на законодавчу, виконавчу  та судову. Серед них є органи, які своїм призначенням мають  розгляд певних правових спорів та вирішення правових питань (юрисдикційна діяльність). В силу особливого характеру  деяких прав або особливого положення, яке займають суб’єкти права і  т.д., держава залишає частину  функцій по захисту права у  віданні адміністративних органів  або засновує для захисту окремих  прав спеціальні органи. Розмежування компетенції щодо розгляду та вирішення  спорів та інших правових питань складає  зміст інституту юрисдикції (її ще називають підвідомчістю). Підвідомчість (юрисдикцію) ще можна розглядати як певну властивість конкретних правовідносин  у разі виникнення спору підпадати  під відання (входити до юрисдикції) того чи іншого органу. Або ж як коло справ, вирішення яких віднесено  законом до компетенції певного  державного або громадського органу.

Зважаючи на положення  ст. 124 Конституції України, відповідно до яких юрисдикція суду поширюється  на усі правовідносини, які виникають  у державі, постає питання про  розмежування компетенції щодо вирішення  цивільних справ, адже це безпосередньо  пов’язано із правом на судовий  захист. При цьому, зважаючи на конституційний принцип спеціалізації, слід вирізняти  поняття цивільної юрисдикції, під  якою слід розуміти нормативне визначення компетенції суду щодо вирішення  справ у порядку цивільного судочинства, адже як вже згадувалось суд може захистити цивільні права у порядку  різних процесів (кримінального, адміністративного, господарського).

Відповідно до ст. 15 ЦПК  до справ цивільної юрисдикції відносяться: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких  справ проводиться за правилами  іншого судочинства. При цьому законом  може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Формою розгляду справ  цивільної юрисдикції є провадження (позовне, наказне та окреме). Справи, які окремо віднесені до юрисдикції суду вирішуються за правилами, визначеними  законами України.

Залежно від того, чи відносить  закон вирішення спорів до відання  виключно одних конкретних органів, чи до компетенції декількох, при  допущенні вибору заінтересованої  особи, за згодою сторін і недопущення  такого, цивільна юрисдикція поділяється  на види:

виключну; альтернативну; договірну; імперативну (умовну); а зв’язком справ.

Виключна – юрисдикція, за якою розгляд певної категорії цивільних справ входить виключно до компетенції суду. Так, лише у судовому порядку вирішуються питання про позбавлення батьківських прав, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи недієздатною і т.д.

Альтернативна – юрисдикція справи як суду, так і іншого юрисдикційного органу. Така юрисдикція визначається за вибором заінтересованої особи, оскільки саме їй належить право вибору до якого органу звернутися за вирішенням спору. Так, наприклад, заборгованість за нотаріально посвідченим правочином може бути стягнута шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, а також шляхом звернення до суду із відповідним позовом.

Договірна – юрисдикція, яка визначається за взаємною згодою сторін. Такий вид цивільної юрисдикції є винятком, а не правилом. Так, відповідно до ст. 17 ЦПК за згодою сторін спір може бути переданий на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених Законом України «Про третейські суди». У випадках, передбачених законом або міжнародними договорами, спори, що виникають з цивільних правовідносин, за згодою сторін можуть бути передані на вирішення Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України (ст. 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»).

Доволі небезспірною виступає наявність імперативної (умовної) юрисдикції. Протягом тривалого часу під нею  розумілось те, що ряд спорів можуть стати предметом судового розгляду та вирішення тільки при дотриманні «досудового вирішення спору». Однак, Конституція України визнала  можливість судового захисту без  додержання попередньої судової  форми вирішення спору, в якому  бере участь фізична особа. Це знайшло  своє підтвердження у постанові  Пленуму Верховного Суду України  від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя». У рішенні Конституційного  Суду України у справі громадянки Дзюби Г. П. щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової  особи проголошено, що суд не вправі відмовити у прийнятті заяви  на підставі того, що раніше прийнятим  законом був встановлений попередній розгляд справи в досудового порядку.

Такий вид юрисдикції може визнаватися, однак в іншому значенні, адже інколи можливість звернення до суду (а відповідно можливість судового розгляду справи) пов’язане із певними  умовами чи дотриманням певного  порядку. Так, у разі відмови в  позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом  про поновлення батьківських прав можливе  лише після спливу одного року з  часу набрання чинності рішення суду про таку відмову.

Позов про розірвання шлюбу  не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після  народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну  поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. І у разі подання такої заяви  до суду, суд своєю ухвалою повертає таку заяву , що не перешкоджає зверненню  до суду після усунення обставини, яка  слугувала підставою для повернення.

Ця норма не означає, що особа позбавлена права на судовий  захист, лише законом встановлюється окремий, спеціальний, спеціально аргументований та обґрунтований порядок реалізації такого права.

Особливим видом цивільної  юрисдикції можна визначити юрисдикцію за зв’язком справ. Її засади містяться  у ст. 16 ЦПК. Так, за загальним правилом не підлягають об’єднанню в одне провадження  вимоги, які випливають з різних правовідносин, які до різних юрисдикцій. Однак, законом може визначатися  такі винятки. Це, наприклад, може бути вимога про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, органів АРК, органів місцевого  самоврядування. Адже у даному випадку  наявні дві вимоги, які входять  до різних судових юрисдикцій –  про визнання неправомірним рішення, дії чи бездіяльності владного органу чи особи (адміністративно-правова  вимога), а також про відшкодування  завданої шкоди (цивільно-правова вимога). Така справа може розглядатися у порядку  адміністративного судочинства  у разі об’єднання вимог, а також  у порядку цивільного судочинства.

В основу загальних правил визначення цивільної юрисдикції суду покладено: глобальність цивільної  юрисдикції суду; наявність та характер спірних правовідносин; необхідність захисту порушених, невизнаних або  оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Глобальність цивільної юрисдикції суду випливає із положень ст. 124 Конституції  України, відповідно до якої юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі. Тому відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК у порядку  цивільного судочинства суди розглядають  справи, крім випадків, коли розгляд  повинен проводитись за правилами  іншого судочинства. Такі правила визначені  Конституцією України, законодавством про судоустрій, зокрема Законом  України «Про Конституційний Суд України», актами кримінально-процесуального, господарського процесуального, адміністративного процесуального законодавства. Ця норма встановлена задля того, щоб поза судовою юрисдикцією не опинилися певні правовідносини, які виникають у державі.

Наявність та характер спірних  правовідносин. Цивільну юрисдикцію складають  справи, які виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносини.

У порядку цивільної юрисдикції вирішуються у справи, які не носять такого характеру, але в силу вказівки закону належать до цивільною юрисдикції суду (наприклад, щодо контролю за виконанням рішень у цивільних справах (ст. 383-389 ЦПК, ст. 85 Закону України «Про виконавче  провадження»), вирішення питання  про визнання та виконання рішень іноземних судів та ін. До сформування  системи адміністративних судів  справи адміністративної юрисдикції (адміністративні  справи, пов’язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування) розглядаються  загальними територіальними судами шляхом запровадження спеціалізації  суддів з розгляду справ адміністративної юрисдикції.

Спір про право характеризує такий стан відносин, коли між сторонами  існують певні розбіжності з  приводу наявності, змісту та обсягу прав та обов’язків, здійснення яких є  неможливим без судового втручання.

У судовій практиці нерідко  зустрічаються справи, за якими порушення  або доведення процесу до кінця  було б безцільним, оскільки процес не здатен виявити який-небудь вплив  на правове положення сторін. Прикладом  таких можуть бути позови про поновлення на роботі, якщо наказ про звільнення скасований, про виключення майна  з-під арешту, якщо арешт знятий, і т.п.

Слід визнати правильною судову практику, яка вважає наявність  названих обставин перешкодою для судового розгляду справи у зв’язку з тим, що спір між сторонами вже ліквідований. Дійсно у даному випадку відпав сам  предмет спору, однак заявник (заінтересована особа) не позбавлені можливості захистити  свої порушені права у зв’язку  із заподіянням майнової чи моральної  шкоди внаслідок таких протиправних дій.

Таким чином, при наявності  трьох критеріїв (неналежність до інших  видів судочинства, характер спірних  правовідносин, необхідність захисту  суб’єктивного права та інтересу) справу слід вважати такою, що належить до цивільної юрисдикції суду.

Справи, де відсутній спір про право, законодавець виключає із судової підвідомчості чи встановлений спрощений порядок розгляду. Наприклад, віднесення до ведення органів реєстрації актів цивільного стану справ  про розірвання шлюбу. І напроти, є ряд категорій справ, в який фактично відсутній спір про право, але вони вирішуються у порядку  цивільного судочинства. Наприклад, усиновлення  дітей, надання особі психіатричної  допомоги у примусовому порядку, встановлення фактів, які мають юридичне значення і т.д. Ці справи становлять окремий вид провадження у  цивільному процесі – окреме.