Поняття, система принципів цивільно-процесуального права

     У світі склалися дві системи цивільного судочинства, одна одержала назву змагальної, друга інквізиційної (слідчої). У змагальній системі (Англія, США, Канада) сторони не тільки наділені широкими правами, вони контролюють хід судового розгляду, проявляють ініціативу. Суд, навпаки, пасивний, як правило не втручається у процес дослідження доказів, але спостерігає за дотриманням процедури судового розгляду.

     В інквізиційній системі (яка характерна для країн континентальної Європи, включаючи і Україну та Росію) суд активний, самостійно здійснює слідство у справі, сторони ж пасивні за визначенням. Процеси інтеграції двох систем цивільного судочинства призвели до ситуації, в силу якої інквізиційний процес перестав існувати у чистому вигляді. Тепер принцип змагальності (в тому числі і в Україні) ґрунтується на змагальності, як на засаді цивільного судочинства. Це дало підстави окремим процесуалістам (М. Чешлак) стверджувати, що у країнах континентальної Європи інквізиційний процес замінений змішаним процесом [7, с. 74].

     І загальний висновок, що система, у  якій існує примірна рівновага елементів  спору і слідства є компромісом  між двома класичними формами  процесу, тобто змішаною системою цивільного процесу. До цього висновку приєднуються і окремі російські науковці. Вважаю, що така точка зору найбільш точно відображає реальну ситуацію і у цивільному судочинстві України. 

     3.3. Значення принципу гласності та відкритості судового розгляду  

     Розгляд справ у суді проводиться усно і відкрито. Зміст принципу усності «зводиться до того, що судовий процес по кожній справі проводиться в усній формі. Вона є необхідною умовою судового розгляду і спрямована на забезпечення безпосереднього сприйняття обставин справи і доказів, що їх досліджують, не тільки судом, а й іншими особами, які беруть участь у справі, а також присутніми в залі судового засідання громадянами. Можливість використання в суді письмових доказів не порушує принципу усності. І в цьому разі письмові докази, прийняті судом і приєднані до справи, оголошуються і перевіряються в судовому засіданні». Принципових змін у розумінні принципу усності не сталося. Відповідно до статті 129 Конституції України при розгляді цивільних справ забезпечується гласність процесу та його повне фіксування технічними засобами[1].

     Під принципом гласності розуміється  встановлений законом порядок розгляду справ, який передбачає вільний доступ в зал засідань всіх бажаючих громадян, а також їх право робити письмові записи та фіксувати все, що відбувається у залі за допомогою портативних аудіотехнічних пристроїв. «Відкритий судовий розгляд посилює громадський контроль за діяльністю суду, підвищує у суддів і у осіб, які беруть участь у справі, почуття відповідальності, забезпечує виховний вплив судового процесу»[6,с.25].

     Частина 1 статті 9 Закону України «Про судоустрій України» встановлює, що ніхто не може бути обмежений у праві на одержання в суді усної чи письмової інформації щодо результатів його судової справи. Проведення в залі судового засідання фото і кінозйомки, теле, відео, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускається з дозволу суду (ч. 8 cт. 6 ЦПК).

     Частина 2 стаття 6 ЦПК наголошує, що ніхто  не може бути позбавлений права на інформацію про час і місце розгляду своєї справи. Важливе правило. Разом з тим, було б побажання щоб порядок повідомлення інформації про час і місце розгляду своєї справи був виписаний більш чітко і враховував реалії життя[9, с.13].

     Приклад: людина проживає у віддаленій гірській місцевості, або є інші складності з доставкою такої інформації. В США вручення судової повістки є дуже важливим моментом у судочинстві, якому приділяють особливу увагу.

     Новий ЦПК до певної міри врахував ці обставини (див. коментар до статей 74-78 ЦПК).

     Звукозапис  процесу за допомогою портативного (нестаціонарного) диктофону не потребує спеціального дозволу. Тому в цивільному процесі адвокат має право  проводити звукозапис на свій диктофон, навіть не питаючи згоди суду, або доручити проведення звукозапису помічникові адвоката, чи іншому учаснику процесу.

     До  вступу в силу нового ЦПК право  на звукозапис за допомогою портативного пристрою було гарантоване статтею 9 Закону України «Про судоустрій». У справі С. суддя, побачивши наприкінці судового засідання, що адвокат здійснив звукозапис цивільного судового процесу, різко звернувся до нього із запитанням: хто дозволив вам робити звукозапис?»

     Суддя помилявся. Спеціального дозволу у  цивільному процесі для проведення звукозапису непотрібно. Але не зовсім етично буде з боку адвоката, якщо він буде здійснювати прихований звукозапис, як це іноді буває.

     На  думку авторів коментарю до Закону «Про судоустрій України» фото- і кінозйомка, відео і звукозапис можуть бути заборонені судом навіть уразі коли ці дії проводяться без застосування стаціонарної апаратури, якщо їх проведення перешкоджає нормальному перебігу судового засідання. Дійсно, суд — господар процесу і може постановити ухвалу про обмеження фото і кінозйомки, відео, навіть якщо ці дії проводяться без стаціонарної апаратури. Дійсно, відкрите фотографування і відкрита відеозйомка іноді впливає на свідка і він хвилюється. Але ж будь-який свідок, постаючи перед судом, відчуває певне схвилювання або розгубленість.

     Тому  позиція авторів коментарю до Закону «Про судоустрій України» мабуть, є неточною[12, с. 25]. Це очевидне обмеження гласності та права на відкритий розгляд справи. Разом з тим, на мою думку, суд вправі замінити один спосіб фіксування процесу (наприклад відеозйомку) на інший — (наприклад, звукозапис). Але навіть в цьому випадку, таку дію слід оформляти ухвалою. Для порівняння: у кримінальному процесі на вимогу хоча б одного з учасників процесу в обов'язковому порядку проводиться повне фіксування кримінального процесу. Порушення цього правила у кримінальному процесі є підставою для скасування вироку. За Кодексом звукозапис здійснюється в обов'язковому порядку. Але це не є і не може бути підставою для заборони учасникам процесу самостійно здійснювати звукозапис за допомогою портативних засобів.

     Частина 3 статті 6  ЦПК України встановлює випадки, коли допускається закритий судовий розгляд. Закритий судовий розгляд допускається у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом, а також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність [2].

     Важливим  є правило, за яким особисті папери, листи, записи телефонних розмов та інші види кореспонденції можуть бути оголошені  в суді тільки за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України. Це правило  застосовується також до звуко- і відеозаписів такого самого характеру (стаття 270,272, 273 ЦК України).

     У частині 5, 6, 7 статті 6 ЦПК визначено  порядок розгляду справ у закритому  судовому засіданні. Мотивовану ухвалу про розгляд справи у закритому судовому засіданні суд постановляє у нарадчій кімнаті.

     У правовій літературі звучали критичні зауваження щодо положень закону про  розгляд справ у закритому судовому засіданні. Особливі заперечення викликає заборона публічного оголошення судового рішення при розгляді справи у закритому судовому засіданні. Наголошувалось, зокрема, що редакція пункту 9 коментованої статті вступає у протиріччя з Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод.

     Приклад: Так, у справі Кеммпбелл і Фелл проти Об'єднаного Королівства Європейський суд визнав порушення державою частини І статті 6 Конвенції, обґрунтовуючи своє рішення необхідністю забезпечення контролю суспільства над судовою системою для збереження і гарантій права на справедливий розгляд справи.

     Рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд проводився у закритому судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права чи обов'язки мають право на отримання усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи.

     Особам, які брали участь у справі, але  не були присутні у судовому засіданні, копія рішення направляється  протягом 5 днів рекомендованим листом з повідомленням про вручення (див. коментар до статті 222 ЦПК).

     Хід судового засідання фіксується технічними записами, у порядку визначеному  Цивільно-процесуальним Кодексом.

     Офіційним записом судового засідання є  лише технічний запис, зроблений  судом. По суті це дає підстави для  висновку про неможливість оспорювання запису, зробленого судом та надання йому переваги перед записами, які зроблені портативними пристроями інших учасників процесу. Але неспівпадіння записів, може давати привід для оскарження проведеного судом запису з посиланням на стороннє втручання і навіть, за певних обставин, наприклад, при порушенні кримінальної справи, проведення відповідної експертизи. 

     3.4. Принцип обов’язковості судових рішень  

     Стаття 14 Кодексу є реалізацією пункту 9 статті 129 Конституції України, яка  визначає обов'язковість рішень суду. Автори коментарю до Закону «Про судоустрій України» стверджують, що «обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили надає їм властивості закону в справі, в якій постановлені»[19, 25]. Але всяке порівняння кульгає і, звичайно, ставити знак рівності між законом і судовим рішенням, а тим більше робити з цього певні висновки, було би помилкою. Обов'язковість судового рішення — поняття цілком автономне. Рішення є актом судової влади, який постановлений іменем держави. Обов'язковість рішення суду — це та якість рішення, яка дозволяє здійснити його виконання в примусовому порядку, забезпеченому силою державної влади[9, 29].

     «Обов'язковий  характер мають не тільки судові рішення, якими закінчується розгляд справи у суді й які постановляються іменем Закону України, а й інші ухвали та постанови суду».

     Виконання будь-якого судового рішення є  невід'ємною стадією процесу правосуддя.

     Норма про постановлення судового рішення  іменем держави визначає особливу роль суду як єдиного органу державної влади, який згідно з Конституцією України здійснює правосуддя і в судовому акті, яким завершується розгляд справи, реалізує право держави на вирішення правових конфліктів у цивільних та інших відносинах.

     Стаття 124 Конституції України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до 
виконання на всій території України [10,с. 21].

     Особливістю правосуддя є і те, що відповідачем у справі може бути і сама держава  в особі її органів. Обов'язкове і  точне виконання судових рішень забезпечується системою органів держави, на які покладено виконання судових рішень (наприклад, органи Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України). І як показує, наведений вище приклад з судової практики Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, і ці органи, у випадку неналежного виконання своїх обов'язків можуть притягуватись до відповідальності. За невиконання судового рішення може настати не тільки цивільна, але і кримінальна, адміністративна або дисциплінарна відповідальність.

     Рішення суду відповідно до процесуального законодавства є обов'язковим уже з моменту його винесення і проголошення. Але з моменту набрання ним законної сили воно стає загальнообов'язковим, тобто обов'язковим не тільки для суду, не тільки для інших учасників цивільної справи, а й для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян, і підлягає виконанню на всій території України. Так, наприклад, рішення суду про встановлення батьківства є обов'язковим для органів державної реєстрації актів цивільного стану, рішення суду про задоволення позову про стягнення аліментів і відповідний йому виконавчий лист обов'язкові для організації, де працює боржник.

     Набрання  рішенням суду законної сили виключає можливість провадження в цивільній справі з тих самих правовідносин між тими самими особами.

     Якщо  ухваленим судовим рішенням порушуються  права, свободи чи інтереси осіб, які  не брали участі у справі, то обов'язковість  рішення суду не є перепоною для  їх звернення до суду за захистом.

      Висновок 

     Дослідивши  поняття та систему принципів  цивільно-процесуального права можна  зробити наступні висновки.

     Принципи  закріплюються в нормах права, їх положення, правила відображають суспільно-правові погляди народу як безпосередньо, так і через політичні партії, громадські і державні об'єднання, які беруть участь у соціально-політичному житті держави. Змістом таких суспільно-політичних поглядів будуть відносини, які входять до предмета регулювання даної галузі права. Таким чином, принципами цивільного процесуального права будуть закріплені в його нормах правові погляди українського народу на завдання і мету правосуддя в цивільних справах (цивільного судочинства), організаційної його побудови і процесуальної діяльності, процесуально-правових повноважень та процесуально-правового становища учасників процесу — громадян, підприємств, установ, організацій.