Принципи цивільного процесуального права

    Юрисдикційні  функції по розгляду цивільних справ, що здійснюються не судовими органами, становлять самостійну адміністративну і громадську процесуальні форми захисту суб'єктивних прав громадян. За існуючим положенням, процесуальні норми, що врегульовують вирішення трудових, адміністративних спорів, включені до системи відповідного матеріального права, але виділення їх у самостійні галузі права є прогресивним і перспективним. Специфіка трудових, адміністративних та інших спорів у галузі управління, а також діяльності різних органів, наділених повноваженнями вирішувати такі спори, потребують певних відмінностей у правових нормах, які врегульовують процесуальний порядок її розгляду.

    Виділення процесуальних норм, якими врегульовані інші форми захисту прав, у самостійній  галузі відповідає подальшому поліпшенню і удосконаленню діяльності механізму державного апарату по управлінню суспільством, а всебічне нормативне врегулювання їх діяльності створює одну з важливих передумов функціонування демократичної правової держави.

   Принципи  територіальності і  спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції. Проголошені ст. 125 Конституції України. Територіальними судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 20 Закону України «Про судоустрій» виступають: Верховний Суд України, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів.

    Спеціалізованими  судами будуть арбітражні суди, які  здійснюють правосуддя в господарських відносинах (ст. І Закону України «Про арбітражний суд»). В Україні діють Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя (ст. 5).

Ознаки  спеціалізованих судів мають  міжобласні суди, які розглядають справи, підвідомчі цивільному судочинству, на особливо режимних об'єктах, розташованих на території України, а також військові суди гарнізонів, регіонів, Військово-Морських Сил, які розглядають цивільні справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших громадян, прав та законних інтересів військових частин, установ, організацій (статті ЗІ', 38', 38 Закону України «Про судоустрій», ст. 123 ЦПК). Вони ще не становлять окремої системи судів і не мають своїх вищих судових органів, які характеризують спеціалізовані суди і якими мають бути відповідні вищі суди, про що зазначено в ч. З ст. 125 Конституції, тому їх тільки умовно можна віднести до спеціалізованих.

    Принцип участі народу безпосередньо  у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Закріплений ст. 124 Конституції України, в цивільному процесуальному праві не реалізований. Розгляд цивільних справ у порядку цивільного судочинства провадиться професійними суддями (статті 16, 124' ЦПК), тоді як залучення народних засідателів до здійснення правосуддя надавало б судові України народного характеру, свідчило б про його демократизм, було б надійною гарантією встановлення об'єктивної істини у справі і правильного вирішення справ, забезпечувало б законність, переконливість, обґрунтованість і виховне значення судових рішень.

    Участь  засідателів посилює довір'я до суду суспільства, є одним з інститутів оплоту свободи особи і пріоритету права, є тим демократичним ідеалом, при якому громадянин бере участь у здійсненні судової влади, яка не повинна цілком повністю перебувати в руках професіоналів, незалежно від їх кваліфікації і ступеню усвідомленої відповідальності.

    Принципи  виборності і призначуваності. Суддів визначений ст. 128 Конституції, за якою перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України безстрокове, в порядку, встановленому законом.

    Перехідними положеннями Конституції України передбачено (розділ XV, п. 12), що судді всіх судів України, обрані чи призначені до дня набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені. Судді, повноваження яких закінчилися в день набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати повноваження свої протягом року.

    Принцип виборності і призначуваності суддів розширює існуючі правові системи  заміщення суддів. Зарубіжним законодавством передбачено дві системи заміщення суддів — шляхом виборів і призначення. Вибори здійснюються: всім населенням, загальнополітичними виборними зборами, судовими колегіями верховних судів, спеціальними виборними органами. Призначення реалізується: центральним урядом і низовими місцевими органами влади з попереднім вибранням кандидатів населенням або судовими колегіями верховного суду за результатами конкурсної оцінки. В юридичній літературі підкреслюється, що з усіх способів заміщення суддів найбільш демократичною є виборна система.

    Принцип колегіальності і  одноособовості розгляду цивільних справ. Відтворений в ч. 2 ст. 129 Конституції, за якою судочинство провадиться суддею одноособове, колегією суддів чи судом присяжних.

    Відповідно  до ст. 124' ЦПК суддя одноособове розглядає всі цивільні справи, підвідомчі судові. В колегіальному складі суду розглядаються справи по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства, виселення, у разі скасування рішення, постановленого одноособове суддею. Колегіальне розглядається також справа, якщо в ній об'єднані вимоги, частина яких підлягає колегіальному розгляду. Суд касаційної або наглядної інстанції при скасуванні рішення може направити на новий розгляд у колегіальному складі суду будь-яку іншу справу у зв'язку з її складністю.

    Колегіальний  розгляд цивільних справ провадиться  в складі трьох суддів. У такому ж складі здійснюється розгляд справ  у касаційному порядку, а в  порядку нагляду — у складі не менше трьох суддів; у президії обласного. Київського міського судів — у складі більшості членів президії; у Пленумі Верховного Суду України — за наявності не менше двох третин складу Пленуму. При колегіальному розгляді справ судді користуються рівними правами з головуючим у судовому засіданні у вирішенні всіх питань, що виникають при розгляді справи і постановленні рішення (ст. 7 ЦПК).

    Питання, пов'язані з рухом справи у  суді, діями суду по підготовці справи, з виконанням судових рішень вирішуються  суддею одноособове, крім випадків, коли ці питання виникають у судовому засіданні під час розгляду справи у колегіальному складі суддів. Суддя при одноособовому розгляді справи діє від імені суду (статті 7,16 ЦПК).

    Аналіз  функціонування цього принципу на практиці свідчить про те, що колегіальний розгляд справ створює кращі умови для повного, всебічного і об'єктивного з'ясування всіх матеріалів справи і постановлення справедливого рішення. Одноособовий розгляд судом цивільних справ має бути винятком і застосовуватися для незначних і нескладних справ. Чи не цим пояснюється наявність правила, визначеного ч. 4 ст. 127 Конституції, про те, що в спеціалізованих судах судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

    Незалежність  суддів і підкорення їх тільки законові. При здійсненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. З Закону «Про статус суддів»). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них (ст. 8 ЦПК). Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил — незалежності суддів, підкоренні їх тільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організації і посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретну справу, розв'язати касаційну скаргу, протест у порядку нагляду або заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі, від посадових осіб суду і прокуратури, які оскаржили чи опротестували судове рішення. Так, відповідно до статей 310, 336 ЦПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку чи у порядку судового нагляду, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції як в оскарженій, так і в неоскарженій частині, а також стосовно осіб, які не подали скарги і не зазначені в протесті. Судді, які розглядали справу по першій інстанції, скаргу, протест по другій інстанції, незалежні також від вищестоящого суду, який не вправі вказати їм, як треба вирішити справу, скаргу, протест, яка має бути застосована норма матеріального права і яке рішення має бути постановлене при новому розгляді справи (статті 319, 341 ЦПК).

    Підкорення  суддів закону означає, що вони повинні  вирішувати справи на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права, а при відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, застосувати закон, що регулює подібні відносини. Коли немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України (ст. 11 ЦПК). Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 202 ЦПК).

    Незалежність  суддів забезпечується встановленим порядком їх обрання і звільнення, недоторканністю суддів, визначеною юридичною процедурою здійснення правосуддя, таємницею наради суддів при винесенні рішень, відповідальністю за неповагу до суду або втручання в розв'язання конкретних справ, створенням необхідних організаційно технічних умов для діяльності суддів, а також матеріальним і соціальним забезпеченням суддів

(ст. 11 Закону «Про статус суддів»).

   Державною мовою судочинства в Україні  є українська мова (ст. 10 Конституції). Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечує право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою (ст. ІЗ Закону «Про судоустрій»). На розвиток цього положення ст. 9 ЦПК встановлює, що особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися послугами перекладача в порядку, визначеному ЦПК. Судові документи, відповідно до встановленого порядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі на їх рідну мову або іншу мову, якою вони володіють. Якщо при розгляді справи були порушені правила про мову, якою ведеться судочинство, то рішення у всякому разі підлягає скасуванню (п. 3 ст. 314 ЦПК). Це правило є важливою цивільною процесуальною гарантією додержання принципу державної мови судочинства.

    Здійснення  правосуддя професійними суддями та у визначених законом випадках народними  засідателями і присяжними (ст. 127 Конституції). Професійні судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя. Судді є посадовими особами державної влади, які в конституційному порядку наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в судах загальної юрисдикції (ст. 1 Закону «Про статус суддів»). Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та іншої творчої діяльності у вільний від роботи час (ст. 127 Конституції, ст. 5 Закону «Про статус суддів»).

    На  посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше десяти років та володіє державною мовою. Судді спеціалізованих судів повинні мати фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів.

    Судді судів загальної юрисдикції наділені для здійснення правосуддя необхідними повноваженнями, передбаченими ЦПК і АПК.

    Судді зобов'язані: при здійсненні правосуддя дотримувати Конституції і законів  України, забезпечувати повний, всебічний  та об'єктивний розгляд справ з  додержанням встановлених законом строків; не розголошувати відомостей, що становлять державну, іншу таємницю, відомостей про особисте життя громадян та інших відомостей, про які вони дізналися під час розгляду справи у судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання; додержувати вимог несумісництва, службової дисципліни та розпорядку роботи суду; не допускати вчинків та будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності (ст. 6 Закону «Про статус суддів»).

    Рівність  усіх учасників процесу перед  законом і судом (п. 2 ст. 129 Конституції). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24 Конституції). Цей принцип передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь у цивільному судочинстві, перебувати в правовому становищі визначеної законом процесуальної фігури — позивача, відповідача, третьої особи тощо і рівною мірою здійснювати закріплені процесуальним законом за такими суб'єктами процесуальні права і обов'язки. На забезпечення їх реалізації на суд покладений обов'язок охороняти права учасників цивільного процесу від порушень, попереджати про наслідки, які можуть наставати внаслідок реалізації цих прав, сприяти в їх здійсненні. Гарантіями принципу рівності громадян перед законом і судом є встановлення кримінальної відповідальності за обмеження їх у правах залежно від расової і національної належності (ст. 66 КК), право на оскарження і скасування судового рішення (статті 289, 314 ЦПК).

    Законність. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Судді при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону (ст. 129 Конституції). Основними засадами судочинства є законність (п. 1 ст. 129 Конституції). Громадяни зобов'язані неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч. 1 ст. 68 Конституції).