Законодавче регулювання державної служби

Спеціальні обмеження  у відношенні до державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовані на попередження корупції, перераховані в ст. 5 названого Закону. Вони не мають права сприяти, використовуючи своє службове становище, фізичним чи юридичним особам у здійсненні ними підприємницької діяльності, а також  одержанні субсидій, дотацій, кредитів чи пільг з метою незаконного  одержання за це матеріальних благ, послуг, пільг чи інших переваг; займатися  підприємницькою діяльністю безпосередньо  або через посередників чи підставних осіб, бути повіреними третіх осіб у  справах державного органу, в якому  вони працюють, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (окрім  наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); входити  самостійно, через представника чи підставних осіб до склад правління  або інших виконавчих органів  підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств та організацій, союзів, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність; відмовляти фізичним та юридичним особам в інформації, надання якої передбачено правовими  актами, умисно затримувати її, надавати недостовірну чи неповну інформацію та вчиняти інші дії.

Державні службовці не можуть брати участь у страйках і  вчиняти дії, що перешкоджують нормальному  функціонуванню державного органу. Обмеження, пов'язані з проходженням служби окремими категоріями державних  службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Особи, які претендують  на заняття посади в системі державної  служби чи на виконання інших функцій  держави, попереджуються про встановлені  у відношенні до них обмеженнях

Для зайняття посади державного службовця введено декларування доходів особи, яка претендує  на посаду, а особам, що претендують  на зайняття посад першої та другої категорії (ст. 25 Закону) необхідно подати крім декларації щодо доходів, відомості про нерухоме цінне майно, вклади у банках і цінні папери, шо належні їм та членам їх сімей.

Зазначені відомості подаються  щорічно й особами, що вже зараховані на державну службу.

У Законі (ст. 15) врегульований  порядок прийняття на державну службу. На жаль, це зроблено не досить повно. Так, прийняття на службу на посади третьої-сьомої категорії які перераховано у  ст. 25 Закону, здійснюються на конкурсній основі, згідно з порядком, що встановлюється Положенням, затвердженим Кабінетом  Міністрів України. Дані щодо вакансій посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніше ніж  за місяць до проведення конкурсу. Інші процедури прийняття на службу для  цих категорій посад можуть встановлюватися  законом, але при цьому забороняється  вимагати від кандидатів на державну службу відомості та документи, подання  яких не передбачено законодавством України. [2, c .2]

Просування по службі державного службовця, який зарахований до кадрового  резерву чи пройшов стажування, а  також прийняття на роботу державного службовця, що припинив державну службу у зв'язку з відставкою, може здійснюватися  керівником відповідного державного органу без конкурсного відбору. Стосовно порядку прийняття на державну службу на посади першої та другої категорій  в Законі нічого не сказано. Звичайно, є певні особливості для зайняття посад цих категорій. Це, як правило, керівники та заступники керівників центральних державних органів  та їх апарату. Але ж вони є державними службовцями, тому Закон про державну службу не мав їх обійти.

Цією ж статтею вперше в практику державного будівництва  України законодавче вводиться  інститут патронатної служби.

Зарубіжній практиці цей  інститут відомий давно. Зміст його зводиться до того, що в розріз з  загальним правилом, коли не можуть бути обраними або прийнятими на посаду в державному органі та його апараті  особи, які є їх близькими родичами чи свояками, керівники вищих державних органів вправі самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно зі штатним розписом і категорією, що відповідає посаді. На такі посади, отже, можуть добиратися родичі, свояки, друзі і та ін. Правом добирати собі на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно з Законом про державну службу наділені Президент, Голова Верховної Ради, члени уряду України — так зване «політичне» керівництво країни, а також голови місцевих державних адміністрацій.

Важливість цього інституту  та необхідність його законодавчого  закріплення не викликає заперечень. Разом з тим слід відзначити, що включення положень про патронатну службу в ст. 15 (прийняття на державну службу) Закону не зовсім вдале. Адже в  ст. 9 говориться, що правовий статус вищих  керівників регулюється спеціальними законами. Навіть якщо допустити, що в  Законі про державну службу визначені  засади діяльності службових осіб будь-якого  рівня, то було б доцільним виділити статтю про патронатну службу в самостійну. Незрозуміле також те, користуються правом добору на патронатну службу глави  місцевих адміністрацій та якого  рівня. Наділені таким правом чи ні глави районних місцевих адміністрацій.

Громадяни України, які вперше зараховуються на службу приймають  присягу, про що робиться запис у  трудовій книжці. Текст присяги наводиться в ст. 17 Закону про державну службу.

При прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців, а зараховані на службу можуть проходити стажування терміном до двох місяців, з метою  набуття практичного досвіду  та перевірки ділових якостей  особи, яка претендує на посаду державного службовця. [13, c .122]

Тривалість робочого часу державних службовців визначається відповідно до законодавства про  працю України. В тім, особливість  праці цієї категорії робітників у ряді випадків потребує, щоб вони працювали у вихідні, святкові та неробочі дні. Для виконання невідкладної або непередбаченої роботи державні службовці за розпорядженням керівника органу повинні з'явитися на службу. Робота в такі дні компенсується відповідно до чинного трудового законодавства. За рішенням керівника відповідного органу державні службовці можуть бути відкликані зі щорічної або додаткової відпустки. Частина невикористаної відпустки надається державному службовцю у будь-який час відповідного року чи приєднується до відпустки у наступному році.

Вперше у практику державної  служби в Україні вводиться поняття  відсторонення від виконання  повноважень за посадою без рішення  відповідних правоохоронних органів. Відсторонення може бути прийняте керівником відповідного державного органу, в  якому працює службовець, якщо невиконання  службових обов'язків призвело до людських жертв, заподіяно значної  матеріальної чи моральної шкоди  громадянинові, державі, підприємству, установі чи об'єднанню громадян. Тривалість відсторонення від виконання  повноважень за посадою не повинна  перевищувати часу службового розслідування   двох місяців. Якщо правомірність рішення  про відсторонення від виконання  повноважень за посадою не підтверджується  результатами службового розслідування, то воно скасовується. Відсторонення  не може бути підставою для звільнення особи з державної служби, переведення  на іншу посаду чи в інших випадках які б призвели до зміни правового  статусу службовця. [13, c .94]

Процес організації державної  служби пов'язаний зі встановленням  правового статусу конкретної посади, способів заміщення посад на державній  службі та умов вступу на неї, а також  підготовкою, добором і розстановкою кадрів державних службовців, зарахуванням їх на посади.

При практичному здійсненні державної служби відповідні відносини  складаються як у процесі діяльності державного службовця у межах  державного органу чи його апарату, де він займає посаду, так і за їх межами

Вирішення питання про  зарахування на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці пов'язане з відношеннями як першої, так і другої групи. З  цією метою законодавець встановлює як порядок прийняття та проходження  державної служби, так і етику  поведінки службовця, вводить категорії  посад службовців і ранги, які  їм присвоюються.

Посади державних службовців класифікуються з урахуванням організаційно-правового  рівня органу, обсягу та характеру  компетенції на конкретній посаді, ролі та місця посади в структурі  державного органу. Законом про державну службу встановлено сім категорій  посад державних службовців, яким відповідають 15 рангів. При прийнятті  на державну службу працівникові присвоюється ранг у межах конкретної категорії  посад відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної  категорії посади державний службовець має успішно відпрацювати на ній  два роки.

Черговий ранг у межах  категорії посад може бути присвоєний достроково за виконання особливо відповідальних завдань. За сумлінну працю державному службовцеві може бути присвоєний ранг за межами відповідної категорії  посад. Присвоєний ранг зберігається за державним службовцем і у випадках, коли він перейшов на посаду нижчої категорії, або залишив державну службу, а потім повернувся до неї. Народним депутатам України, які  до обрання перебували на державній  службі, час виконання обов'язків  народного депутата зараховується  до стажу державної служби. Позбавлення  рангу допускається лише за вироком  суду.

Встановлення категорій  посад і рангів державних службовців має велике значення для забезпечення ефективності державної служби, стабільності кадрів, оскільки дає змогу вирішувати багато питань пов'язаних з підготовкою, добором, розстановкою кадрів, їх перепідготовкою, підвищенням кваліфікації, просуванням  по службі, а також оплатою праці  та пенсійним забезпеченням. В нинішній час практично у всіх країнах  Європи, а також Канаді, США та деяких інших у законодавчому порядку встановлюються категорії посад і ранги.

Разом з тим за рекомендацією  відповідних служб країн Європейського  Союзу в основу класифікації посад  державних службовців у країнах  Європи покладено рівень освіти. За цим критерієм виділяється 4 групи  категорій державних службовців — А,В,С,Д (вища, висока, середня та проста служба). Відповідно ці групи  підрозділяються на 16 підгруп (ФНР). [11, c .34]

При такій системі рівень заробітної плати, пенсійне забезпечення, медичне обслуговування та ін. не пов'язується з видами виконуваної робітником роботи — служба у департаменті, державних навчальних закладах, медичних установах, армії, поліції, державних  підприємствах тощо. Все це пов'язується з тим, до якої групи із чотирьох входить конкретна посада, рівень освіти службовця, кваліфікація, час  роботи на державній службі, вік  службовця.

Уніфікація державної  служби сприяє тому, що:

а) державного службовця  можна перевести на іншу службу, навіть більш низьку, в інше місце, без зниження заробітної платні (оскільки він одержує заробітну платню за тією категорією, в якій він раніше був);

б) виключається конкуренція  одного службовця з іншим у  змаганні зайняти більш високу посаду лише через заробіток;

в) наймачі не можуть переманювати службовців з одного державного відомства  до іншого, надаючи їм більш високу оплату;

г) віднесення посад до категорій  та розподіл їх на групи (ранги) проводиться  з усіх видів державної служби — армія, суд, освіта, медичне обслуговування тощо. Залежно від освіти в одній  категорії можуть бути заступник  міністра, професор, лаборант, експерт  та інші.

В Україні в основу класифікації посад державних службовців і  рангів, які їм присвоюються, покладені  зовсім інші критерії. Це пояснюється  рядом об'єктивних і суб'єктивних причин. Схема категорій посад  державних службовців та їх рангів, закріплена у ст. 25 Закону про державну службу, не може бути визнаною універсальною, оскільки навряд чи можливо її використання у разі класифікації посад державних службовців, що працюють у державних навчальних, медичних закладах, міліції, армії, на державних підприємствах. Тому, на нашу думку, потрібно розробити нову схему класифікації посад державних службовців, яка дала б змогу провести уніфікацію державної служби в Україні за європейським зразком, що сприяло б нашій державі більш вільно входити у ті процеси, які відбуваються в європейських та інших державах світу.

Нову схему потрібно прийняти в загальних рисах, закріпити  в Основах законодавства про  державну службу в Україні, а потім  конкретизувати у законах, що регулюють  окремі види державної діяльності. Слід відмітити, що нині практично в  органах внутрішніх справ, армії, службі безпеки, прокуратурі у нас діє  схема де, виділяються 4 категорії  посад — найвищий особовий склад, вищий, середній і молодший.

Для ефективності та стабільності державної служби, підвищення професійного рівня працівників і підготовки їх на керівні посади, важливе значення має формування кадрового резерву, який відповідно до ст. 28 Закону про  державну службу формується із спеціалістів місцевого та регіонального самоврядування, виробничої, соціально-культурної, наукової та інших сфер, випускників навчальних закладів відповідного профілю, через  підвищення кваліфікації, стажування. Порядок формування й організація  роботи з кадровим резервом регулюється  Положенням про формування кадрового  резерву керівників державних підприємств, установ і організацій, яке затверджено  Кабінетом Міністрів України. [17, c .226]

Кадровий резерв формується міністерством, іншим центральним  чи місцевим органом державної виконавчої влади, виконавчим органом місцевого  самоврядування. До кадрового резерву  зараховуються професійно підготовлені працівники, які успішно справляються з виконанням службових обов'язків, виявляють ініціативу, мають організаторські  здібності, досвід роботи. На кожну  посаду формується резерв у кількості  не менш як дві особи. Зарахування працівника до кадрового резерву проводиться за його згодою керівником відповідного органу виконавчої влади або виконавчого органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить державне підприємство, установа чи організація. Керівники міністерств, інших центральних чи місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевого самоврядування проводять з працівниками, зарахованими до кадрового резерву, роботу згідно із затвердженими індивідуальними планами.