Державне право зарубіжних країн як навчальна дисципліна

Некодифіковані  конституції – це сукупність кількох  документів, які мають всі ознаки основного закону. Разом вони містять  положення, що стосуються всього обсягу конституційно-правових питань, однак  пропонують матеріал у несистематизованій формі. Яскравим прикладом може слугувати Конституція Держави Ізраїль, що складається з восьми основних законів, прийнятих у період з 1950 по 1980 р. Складним утворенням є Конституція Швеції. У її основі лежить конституційний акт, що називається "Форма правління", виданий у 1974 р. Цей документ включає декілька законів, як конституційних, так і звичайних, з питань, що стосуються сфери конституційного права. На сьогодні шведську конституцію утворюють три закони: Акт про риксдаг (парламент), Акт про престолонаслідування і Закон про свободу друку. До Конституції Фінляндії, крім Акта про форму правління, прийнятого у 1919 p., входять Парламентський статут від 13 січня 1928 р. і Регламент роботи парламенту від 19 грудня 1927 р.

Неписані конституції  становлять рідкісний виняток. Нині вони застосовуються лише у Великобританії та Новій Зеландії. Хоча говорити про неписаний характер британської конституції повною мірою навряд чи можливо. У Великобританії історично сформувалися кілька документів, які регулюють правове становище індивіда, що одержали назву "Біблія англійської Конституції". З огляду на важливість інституту прав людини для конституційного права легко зрозуміти сумніви з приводу неписаного характеру конституції Англії. Швидше за все, віднесення її до розряду неписаних – данина історичній традиції, з урахуванням досить складної структури конституції в Британській монархії.

Неписана конституція  має той самий обсяг предметів  правового регулювання, що й писана. Іншими словами, неписана конституція  закріплює форму правління, форму державного устрою, структуру вищих органів державної влади, правове становище особи тощо, але її приписи зібрано не в єдиному документі, а у багатьох джерелах права. Таким чином, форма об'єктивування неписаної конституції не визначена. Розберемо це на прикладі Великобританії. У Британії короткий час (1653–1660 pp.) діяла писана конституція. Сучасна британська неписана конституція є досить складним конгломератом різноманітних джерел. Ця конституція постійно доповнюється та змінюється. Вона складається з декількох частин.

До першої належить статутне право. До цієї групи джерел включають деякі давні акти та низку найважливіших парламентських законів конституційного характеру: Велику хартію вільностей 1215 p., Петицію  про право 1628 p., Білль про права 1689 р.

Другою частиною є британське загальне право (судове, прецедентне право), що сформувалось після норманського завоювання, –  загальне для всієї Англії право, яке було створене королівськими  судами й спочатку протиставлялося  місцевому звичаєвому праву. Воно ґрунтувалося не на законі, а на загальних принципах справедливості та розуму, здорового глузду. Юридичною базою загального права є прецедент.

Третя частина  – конституційні угоди. Це правила  політичної практики, які вважаються обов'язковими й неухильно дотримуються тими, кого вони безпосередньо стосуються. Конституційні угоди становлять найважливішу частину британської неписаної конституції. Доктринальні джерела – думки відомих учених, до яких звертаються тоді, коли прогалина у конституційному праві не може бути заповнена статутом або зареєстрованим рішенням суду. До доктринальних джерел належить праця В. Бректона "Трактат про закони Англії" (1250) і Коментарі законів Англії У. Блекстона (1565) та ін.

У літературі часто  трапляються й інші типології конституцій зарубіжних держав. Так, залежно від форми державного устрою виокремлюють унітарні та федеративні конституції. Залежно від характеру політичного режиму – демократичні та реакційні. Залежно від тривалості застосування – постійні й тимчасові. За способом зміни – жорсткі та гнучкі.

 

3. Задача

На загальних  державних виборах 1989 р. кандидатом на пост президента Італії виступав Луїджі Плачідо 1950 р. народження, голова автомобільного концерну. Чи може він бути обраним  президентом країни ? Дайте конституційно-правову оцінку цієї ситуації.

 

Відповідь: Луїджі Плачідо не може бути обраним президентом держави,оскільки на день виборів від досяг лише 39-ти річного віку, а згідно з конституцією Італії  (як і на той час ,так   і на сьогоднішній день ) вік кандидатів – від 50-ти років. Тим паче ,автомобільний концерн не є державним підприємством, а приватним, то кандидатура данного кандидата автоматично знімається. Оскільки конституція Італії забороняє  голові держави вести приватну комерційну діяльність, не лише на період виконання повноважень, а й на день виборів.

В Італії термін повноважень глави  держави складав 7років. Більшість кандидатів на президентських виборах у різних країнах є лідерами чи представниками партій. Саме вони мають найреальніші шанси перемогти на виборах, оскільки найпотужніші партії впливають на виборців. Водночас ступінь демократичності певної виборчої системи значною мірою залежить і від наявності (чи відсутності) узаконеної правової можливості для висування й самовисування незалежних кандидатів, не пов´язаних ні з якою партією. У державах із авторитарними президентськими режимами така можливість практично виключена, однак у демократичних країнах незалежні кандидати можуть активно брати участь у президентських виборах.Саме це і стосується  данного випадку в Італії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Наука державного права  вивчає практику реалізації державно-правових норм та інститутів, прагнучи осягнути закономірності їхнього розвитку і дати обґрунтовані рекомендації законодавцеві та правозастосовнику щодо вдосконалювання і застосування відповідних правоположень.

Державне (конституційне) право зарубіжних країн як навчальна  дисципліна в тій або в іншій  формі викладається у всіх юридичних  ВНЗ і на факультетах.

Отже, вивчення цієї навчальної дисципліни необхідне для формування широкого професійного світогляду, без якого немає і не може бути повноцінного фахівця. Ця навчальна дисципліна – така ж цеглинка у фундаменті професійної кваліфікації юриста, як і будь-яка інша наука.

У науці конституційного (державного) права є кілька класифікацій конституцій зарубіжних країн. У їхній основі лежать різні підстави. Насамперед прийнято виокремлювати конституції юридичні та фактичні.

Юридична конституція  є документом, який пропонує те, що має  бути. Однак під час практичного застосування приписів юридичної конституції обстановка змінюється.

Найбільш стійкою  виявилася найстаріша класифікація, яка була запропонована ще в минулому столітті і застосовується дотепер. Цей спосіб поділу конституцій на групи як основний критерій виокремлює спосіб об'єктивування основного закону. Залежно від того, як об'єктивно виражена воля законодавця, розрізняються дві групи конституцій: писані й неписані.

У літературі часто  трапляються й інші типології  конституцій зарубіжних держав.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1.Амеллер М. Парламенты. – М., 2007.

2.Арановский В.Ф. Государствененое право зарубежных стран : Учебник.- М., 1998 (і наступні перевидання).

3.Білецька І.  Канада : Парламент у системі розподілу  функ3ій влади. // Віче. – 1997.-№1.

4.Георгіца А.З.  Сучасний парламентаризм : проблеми  теорії та практики. – Чернівці : Рута, 2008.

5.Георгіца А.З.  Конституційне право зарубіжних  країн : підручник. – Тернопіль:  Астон, 2003.

6.Жакке Ж.-П.  Конституционное право и политические  институты /Перевод с фран. проф..В.В.Маклакова.-М.: Юристъ, 2002.

7.Карпикова  И.С. Итальянский парламент. –М., 2009.

8.Коломієць  Ю.М. Інститут глави держави  в системі вищих органів влади  й управління зарубіжних країн.-Харків: Основа, Ун-т внутр..спр.,2008.

9.Конституцыионное право зарубежных стран. Учебник для вузов / Под общ. Ред.. члена кор.р. РАН, проф.. М.В.Баглая, д.ю.н., проф.. Ю.И.Лейбо и д.ю.н., проф.. Л.М.Энтина.- М.: НОРМА, 2000.

10.Крутоголов  М.А. Президент Францзуской республіки. – М., 2009.

11.Конституційне право зарубіжних країн : Навчальний посібник / Під ред.. В.О. Ріяки.- К.: Юрінком Інтер, 2002.

12.Крутоголов  М.А. Парламент Французской республіки. –М., 2008.

13.Правительства,  министерства, відомства в зарубежных  странах.- М.,1994.

14.Президент – правительство. Исполнительная власть : российская модель (сборник)._ М.,1997.

15.Правовые системы  стран мира : Энциклопедический справочник /Отв.ред. д.ю.н., проф.. А.Я.Сухарев.  – 2-е узд. изм. и доп.- М.:НОРМА, 2001.

16.Маклаков В.В.  Парламенті стран – членов Европейского Союза. –М., 2004.

17.Марисюк К.  Парламент Канади // Право України.-1999.-№7.

18.Чиркин В.Е.  Очерки парламентського права.- М.: ИГП РАН, 2003.

19.Шаповал В.М.Зарубіжний  парламентаризм.- К.,2008.

20.Шаповал В.М.  Вищі органи сучасної держави.- К., 2005.