Основні типи колізійних прив'язок

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ  УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

НАУКОВО-НАВЧАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА, ЕКОНОМІКИ  ТА СОЦІОЛОГІЇ

ЗАОЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО І МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

 

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

 

З ДИСЦИПЛІНИ:

 

 

 

“МІЖНАРОДНЕ ПРИВАТНЕ ПРАВО”

 

ВАРІАНТ № 3. (4)

“Основні типи колізійних прив’язок”

 

 

 

Виконала:

студентка 5-го курсу

заочної форми навчання

групи ПЗзм – 07-7

 

 

Перевірив:

 

___________________________________

 

 

 

_____ __________________ 2009 р. 

 

 

Харків

2009

 

 

 

 

ВАРІАНТ № 3. (4)

“Основні типи колізійних прив’язок”

 

 

ПЛАН

Вступ

1. Основні типи колізійних прив’язок.
2. Контрольні запитання:
• що слід розуміти під терміном “колізія колізій” і яким шляхом таке протиріччя вирішується?
• назвіть основін типи систем права;
• перелічіть особливості застосування колізійного методу;
• вкажіть всі типи колізійних прив’язок, закріплені в Кодексі торговельного мореплавства України.
3. Практичне завдання. У 2005 році громадянка України В., що проживала у м. Бєлгород (Росія) звернулась до місцевого суду у м. Бєлгород з позовом про розірвання шлюбу зі своїм чоловіком К., що проживає у м. Харкові (Україна). Її чоловік К. також є громадянином України.

 

• На право якої держави має спиратися суд м. Бєлгород?
• Норми яких міжнародних угод, регулюючих відносини між суб’єктами України і Росії мають бути враховані при вирішенні питання про розірвання шлюбу?

 

Висновки

 

Список використаних джерел та літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП.

Становлення України  як правової держави, розширення її міжнародних  зв'язків, залучення до європейських і світових структур в аспекті вступу країни до Світової організації торгівлі (СОТ) та Європейського Союзу (ЄС) зумовили необхідність інтеграції національного законодавства в міжнародно-правовий простір.  Глобалізаційні та інтеграційні процеси зумовлюють розвиток суспільних приватноправових відносин з так званим іноземним елементом. Ці відносини регулюються міжнародним приватним правом, яке розглядається у двох аспектах: 1) як колізійне право, і в цьому аспекті воно є галуззю національного права; 2) з позиції міжнародно-приватноправових норм як матеріального, так і процесуального характеру. Щодо другого аспекту, то міжнародні приватноправові норми потребують взаємоузгодженості з відповідними національними правовими системами, певної уніфікованості й чіткого визначення їх ролі та місця у світовій структурі права. Без цього неможливе їх ефективне функціонування та оптимальне досягнення їх основної мети — забезпечення прав людини. Водночас спостерігається дедалі більше розширення нормативного поля дії міжнародного права, що "накладається" на певні сфери приватного національного права. 
Проблема ускладнюється специфічним сприйняттям і вирішенням однакових питань різними національними правовими системами, що зумовлено своєрідним історико-культурним розвитком націй, які репрезентують відповідну правову систему, та неоднаковим змістом їх правосвідомості, правової культури, специфічним розвитком приватноправової доктрини та практики її застосування. Роль синтезуючого елемента належить інтеграції України до СОТ та ЄС. З огляду на стрімке зростання ролі міжнародного права і відповідне ускладнення його взаємодії з національним приватним правом є всі підстави вважати цю проблему однією з найактуальніших. Крім того, актуальність цього дослідження зумовлена невирішеністю низки питань щодо сутності приватного (міжнародно-приватного) права, складу та змісту конкретних правовідносин, а також важливістю вирішення цих питань для розв'язання державно-правових проблем сьогодення, розбудови права у напрямах, закладених Конституцією України, виходячи з потреб інтеграції держави у світове та європейське співтовариства. 
Міжнародне приватне право,  яке пройшло  багатовіковий шлях розвитку, на сьогодні є одним з найбільш актуальних і надзвичайно складних правових явищ, ядром якого виступає саме колізійне право. Об’єктивні реалії сучасності характеризуються взаємопроникненням економік і культур, мобільністю суб’єктів права, інтенсифікацією комерційних та господарських відносин, збільшенням приватноправових контактів між суб’єктами різних юрисдикцій, посиленням міграційних процесів, пріоритетним становищем саме приватного суб’єкта в громадянському суспільстві тощо.

 

1. Основні типи колізійних прив’язок.

 

Колізійне право —  це міст, який з’єднує національну  правову систему з іноземним правом.

Передумовами виникнення колізійної норми є посилення  процесів міграції населення за кордон, розширення господарських зв'язків  між державами тощо. Змістом, колізійної норми є відсилання до компетентного законодавства, визначення умов та меж його застосування до певних правовідносин.

Правові системи окремих  держав можуть колізувати у питаннях, які пов’язанні з колізіями як матеріального права (його вибору, кваліфікації, тлумачення), так і процесуального права (тобто, право якої держави повинно застосовуватися до процесуальних відносин, пов’язаних з розглядом справ з участю іноземного елементу та виконанням судових рішень, у тому числі держави, правозастосовчий орган якої компетентний розглядати справи такого роду). Таким чином  виникає проблема вибору закону, яка вирішується з допомогою колізійної норми.

«Колізія» — слово, яке походить від латинського collisio, що означає «зіткнення». Колізія права полягає у різниці змісту приватноправових законів країни суду та тієї держави, до якої належить іноземний елемент в даних правовідносинах. Іншими словами, правова колізія зумовлена двома причинами: наявністю іноземного елементу в приватноправових відносинах і різним змістом права різних держав, з якими ці відносини пов’язані.

Колізійна норма — це норма, яка визначає, право якої держави повинно бути застосоване до даних правовідносин, «ускладнених» іноземним елементом.

Класифікація колізійних норм пов’язана з особливістю  колізійних прив’язок. Найбільш істотною є класифікація за формою колізійної прив’язки. За цим критерієм колізійні норми поділяються на односторонні та двосторонні.

Одностороння — це така норма, прив’язка якої прямо називає право держави, яке належить застосовувати, і найчастіше вказує на застосування права у своїй державі (українська колізійна норма вказує на застосування права України). Так, згідно зі ст. 56 Закону України «Про міжнародне приватне право», форма i порядок укладання шлюбу в Україні визначається правом України.

Двостороння колізійна норма є більш типовою i її прив’язка не називає право конкретної держави, а формулює загальний принцип, використовуючи який, можна обрати право. Тому прив’язку двосторонньої колізійної норми називають «формулою прикріплення», тобто вона допомагає прив’язати правовідносини до конкретного правопорядку. У п. 2 ст. 37 Договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних i кримінальних справах визначається: «правові стосунки у сфері успадкування нерухомого майна регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої знаходиться це майно». Таким чином, закріплюється можливість застосування або вітчизняного, або іноземного права.

Колізійні норми як юридико-технічні утворення за структурою є складними  нормами. В міжнародному приватному праві утвердилася позиція, відповідно до якої кожна колізійна норма складається з двох частин: обсягу та прив'язки. У першій частині норми, в обсязі, вказується правовідношення, яке потребує законодавчого врегулювання (наприклад, здатність до укладення цивільно-правових угод; визначення права власності на річ; відносини спадкоємності). У другій частині норми, в прив'язці (колізійному принципі; формулі прикріплення), міститься відсилання до законодавства держави, яке повинно врегулювати певне правовідношення (за законодавством держави, де створено підприємство чи організацію; за законом країни, де знаходиться майно; за законом останнього постійного місця проживання спадкодавця).

За змістом обсягу це можуть бути норми, спрямовані на вирішення  певних питань, пов'язаних із правосуб'єктністю осіб, правом власності та ін. Наприклад, Закон України «Про міжнародне приватне право», а саме ч. 1 ст. 49: «Права та обов’язки за зобов’язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди (обсяг), визначаються за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди (прив’язка)».

В обсязі визначаються відносини, пов’язані із зобов’язаннями, що виникли  внаслідок заподіяння шкоди (зобов’язання з делікту).

У прив’язці визначається, правом якої країни врегульовуватимуться ці правовідносини, тобто «за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди».

Отже, стаття 49 не встановлює прав та обов’язків учасників вказаних відносин, а відсилає до права держави, в якій мала місце дія.

 

За змістом прив'язки вони поділяються на односторонні та двосторонні. Односторонні колізійні норми (та прив'язки) вказують на застосування до правовідносин законодавства конкретної держави. Наприклад, за законом України визначається кримінальна відповідальність за злочин, скоєний на території України ( ст. 6 Кримінального кодексу України містить загальне правило, згідно якого всі особи, незалежно від громадянства, які вчинили злочин на території України, підлягають відповідальності за Кримінальним кодексом України).

Двосторонні колізійні  норми мають загальне правило - прив'язку, що дозволяє визначити, закон якої держави слід застосувати до правовідносин з "іноземним елементом".

 

Колізійні прив'язки можуть застосовуватися до:

1) особистого статусу  фізичних та юридичних осіб;

2) правового становища  майна; 

3) угод та юридичних  фактів.

У доктрині колізійні  прив'язки позначаються стислими латинськими  виразами.

1. Особистий статус  фізичних та юридичних осіб визначається особистим законом та законом національності, які мають різновиди.

Щодо особистого статусу фізичних осіб застосовується особистий закон (lex personalis), в одному з двох його варіантів:

- як закон громадянства (lex patriae) чи

- закон місця проживання (lex domicilii).

Перша прив'язка використовується переважно в державах "сім'ї  континентального права", зокрема  у Франції, ФРН, у Східній Європі.

Друга прив'язка (вона є  давнішою) найбільш широко застосовується у країнах "сім'ї загального права", зокрема у США та Великобританії. Часто у правових системах застосовують обидва варіанти прив'язок.

Згідно ст.  16 ЗУ “Про міжнародне приватне право” особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Якщо  фізична особа є громадянином двох або більше держав,  
її особистим законом вважається право тієї з держав,  з якою особа  
має  найбільш  тісний зв'язок,  зокрема,  має місце проживання або займається основною діяльністю.  

Особистим законом особи  без громадянства вважається  право  
держави,  у  якій  ця  особа  має  місце  проживання,  а  за  його  відсутності - місце перебування.  Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування.

 

Щодо юридичних осіб (правосуб'єктності підприємств, установ, фірм тощо) використовується закон національності (lex societatis). Вказана прив'язка має декілька видів.

По-перше, особистий статус може визначатися за законом знаходження  адміністративного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія і т. д.).

По-друге, за законом місця  заснування (реєстрації) статуту фірми, підприємства тощо (держави СНД, Чехія, Угорщина, США, Великобританія).

Ст. 25 ЗУ “Про міжнародне приватне право” особистим законом юридичної особи визнає право держави місцезнаходження юридичної особи, тобто, держава,  у якій юридична  особа  зареєстрована  або  іншим  чином  
створена згідно з правом цієї держави.  За   відсутності   таких   умов   або  якщо  їх  неможливо встановити,  застосовується  право  держави,  у  якій  знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.  

По-третє, за законом місця  здійснення основної діяльності. Ця колізійна  прив'язка переважно використовується в законодавстві країн, що розвиваються.

 

2. Правове положення майна регламентується законом міцезнаходження речі (lex rei sitae). За цією колізійною прив'язкою вирішуються питання, належні до права власності. Найстарший з колізійних принципів, оскільки він був сформульований ще римськими юристами. Спочатку поширювався на всі права власності (в т.ч. і на зобов’язальне право). Згодом цей принцип розділився на дві форми його застосування:  
a) одні країни вважали, що будь-які правовідносини з права власності, ускладнені іноземним елементом, мають вирішуватись за цим законом (виключення становить право інтелектуальної власності);  
б) в інших країнах цей закон застосовувався лише до нерухомості, до рухомих речей — тільки в тому випадку, коли це спеціально обумовлено в законі або погоджено сторонами в договорі.

У законодавстві багатьох держав розрізняють статус рухомого та нерухомого майна.  Здебільшого статус нерухомого майна визначається за законом країни, на території якої воно знаходиться. Такою є, наприклад,ст. 38 ЗУ “Про міжнародне приватне право”, ч. 1 ст. 31 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1994 p.¹, відповідно до якої правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться.

Стосовно рухомого майна може застосовуватися особистий закон володільця.

3. До угод та юридичних фактів застосовуються різноманітні колізійні правила. Так, до угод з "іноземним елементом" застосовується здебільшого закон автономії волі (lex voluntatis). Він означає, що сторони самі обирають закон для регламентації своїх прав та обов'язків. Наприклад, у п.5 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про міжнародне приватне право”  автономія волі  визначається як   принцип,  згідно   з   яким   учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосовуванню до відповідних правовідносин. Ст. 43 цього Закону встановлює, що сторони договору можуть обирати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. Отже, застосування правила автономії волі є одним із правових механізмів, який забезпечує широке, повне і точне застосування іноземного права. Прив'язка — закон автономії волі використовується багатьма державами "сім'ї континентального права". Вона означає, що сторони, укладаючи трудовий контракт, можуть самостійно обрати правопорядок, якому підпорядкують свої трудові відносини. На законодавство, обране сторонами для регулювання трудових відносин, може бути чітко вказано у контракті, або ж випливати з його змісту чи проформи (зразка, типової форми), чи з указівки, суд якої держави може розглядати спір. Це властиво правовій системі України. Більшість європейських держав (у т. ч. й Україна) не застерігають про обрання конкретного правопорядку для регулювання умов контракту. В них дозволяється обирати чи змінювати обране законодавство у будь-який час до укладення чи після укладення контракту та підпорядковувати різні умови контракту законодавству різних правових систем.