Розтлумачте два міжнародних терміна

ЗМІСТ 

Теоретичне  питання 1. Суб’єкти міжнародного права……………………..3

• поняття суб’єкта міжнародного права;
• властивості суб’єкта міжнародного права;
• види суб’єктів міжнародного права;
• держави – як основні суб’єкти міжнародного права та їх види;
• міжнародна правосуб’єктність націй та народів, які борються за національне визволення;
• правосуб’єктність міжнародних організацій;
• міжнародна правосуб’єктність державоподібних утворень;
• міжнародна правосуб’єктність фізичних осіб.

Теоретичне  питання 2. Міжнародне екологічне право…………………..14

• поняття міжнародного екологічного права;
• джерела міжнародного екологічного права;
• принципи міжнародного екологічного права;
• міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища.

3. Розтлумачте два міжнародних терміна…………………………………...23

1. Нейтралітет держав;
2. Сатисфакція.

4. Список використаної літератури………………………………...………26 
Теоретичне питання 1.

      Суб’єкти  міжнародного права:

• поняття суб’єкта міжнародного права;
• властивості суб’єкта міжнародного права;
• види суб’єктів міжнародного права;
• держави – як основні суб’єкти міжнародного права та їх види;
• міжнародна правосуб’єктність націй та народів, які борються за національне визволення;
• правосуб’єктність міжнародних організацій;
• міжнародна правосуб’єктність державоподібних утворень;
• міжнародна правосуб’єктність фізичних осіб.

Відповідь:

    Поняття суб’єкта міжнародного права. Існуючі в науковій літературі визначення зводяться, в основному, до того, що суб’єкт міжнародного права є стороною міжнародних відносин. При цьому сторона міжнародних відносин, яка тільки розпочинає зовнішні зносини, вступає в процес міжнародного спілкування, може ще не мати конкретних прав, обов’язків, зобов’язань, оскільки вона ще не встигла укласти жодних міжнародних угод. Вона може і не встигнути набути прав і обов’язків, якщо невдовзі припинить своє існування. Але, всупаючи в міжнародні правовідносини сторона не може не виходити з загальних принципів права, принципів міжнародного права, які вже ставлять й в межі існуючого міжнародного правопорядку і, таким чином, вона наділяється міжнародною правосуб’єктністю. Отже, суб’єкт міжнародного права –  це сторона (учасник) міжнародних правовідносин.

    Суб’єктом міжнародного права є учасник  міжнародних відносин, який має права  та обов’язки, передбачені міжнародним правом.

    Властивості суб’єкта міжнародного права. Суб’єкт міжнародного права характеризується трьома основними ознаками:

• участю у відносинах, які регулюються міжнародним правом (міжнародних правовідносинах);
• наявністю автономної волі;
• наявністю власних міжнародних прав і міжнародних обов’язків щодо інших суб’єктів.

    Крім  того, в літературі вказують на наступні властивості суб’єкта міжнародного права:

• певна зовнішня відособленість;
• персоніфікація (можливість виступати в міжнародних відносинах у вигляді єдиної особи);
• здатність виробляти, виражати і реалізовувати автономну волю;
• брати участь у прийнятті норм міжнародного права і діяти згідно з цими нормами.

    Слід  мати на увазі, що всі суб'єкти міжнародного права - це такі особи, які набули властивостей суб'єкта в силу того, що їхня поведінка підпадає під дію норм міжнародного права, установлена такими нормами. Іншими словами, норми міжнародного права утворюють обов'язкову правову основу їхньої діяльності як суб'єктів міжнародного права.

    Будь-який суб'єкт міжнародного права має правоздатність, дієздатність і деліктоздатність.

    Правоздатність - це здатність суб'єкта міжнародного права мати суб'єктивні права  і нести юридичні обов'язки. Такою  здатністю володіють держави  з моменту їх створення; нації  і народності, що борються за національну незалежність, - із моменту їх визнання в якості таких; міжнародні міжурядові організації - із моменту вступу документів (статут) про їхнє заснування в силу; фізичні особи - при настанні ситуацій, чітко обговорених у відповідних міжнародних договорах.

    У поняття дієздатності входить самостійне здійснення суб'єктами міжнародного права  своїх прав і обов'язків. Наприклад, відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року, до котрого 16 листопада 1994 року приєдналася й Україна, сторони, що мають ядерну зброю, зобов'язуються не передавати ядерну зброю або інші ядерні вибухові пристрої будь-кому, а також контроль за такою зброєю або вибуховими пристроями ані прямо, ані побічно, таким же способом як і засобом не допомагати, не заохочувати і не примушувати будь-яку державу, що не має ядерної зброї, до виробництва або одержання будь-яким іншим засобом ядерної зброї або інших ядерних вибухових пристроїв. Кожна з держав-учасниць цього Договору, що не має ядерної зброї, зобов'язується не приймати від будь-кого ядерну зброю або інші ядерні вибухові пристрої, а також контроль над такою зброєю або вибуховими пристроями ані прямо, ані опосередковано; не робити і не одержувати будь-яким способом ядерну зброю або інші вибухові пристрої, так як і не домагатися і не приймати будь-яку допомогу у виробництві ядерної зброї або інших ядерних вибухових пристроїв.

    Деліктоздатність  суб'єктів міжнародного права означає  їхню здатність нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Так, відповідно до статті 31 Конвенції ООН з морського права 1982 року, до якої в червні 1999 року приєдналася Україна, держава прапора відповідає за будь-яку шкоду або збитки, заподіяні прибережній державі в результаті недотримання яким-небудь військовим кораблем або іншим державним судном, експлуатованим у некомерційних цілях, законів і правил прибережної держави, що стосуються проходу через територіальне море, або положень Конвенції, або інших норм міжнародного права.

    Види (класифікація) суб’єктів міжнародного права:

    І. за учасниками міжнародних відносин: індивіди, держави, державоподібні утворення, народи (нації), міжнародні організації.

    ІІ. за порядком утворення: первинні (держави), похідні (міжнародні організації).

    Міжнародна  правосуб’єктність - властивість суб’єкта міжнародних відносин, визнана і визначена нормами міжнародного права. Вона складається з трьох елементів: міжнародної правоздатності, міжнародної дієздатності та міжнародної деліктоздатності.

    Протягом  тривалого часу міжнародну правоздатність деякі науковці виводили на основі суверенітету, що суттєво звужує коло суб’єктів міжнародного права. Це твердження є виключно доктринальне, оскільки не існує жодного міжнародного-правового акту, який би закріплював місце і роль суверенітету мі міжнародно-правовій правосуб’єктності. Більше того сучасна практика йде шляхом визнання міжнародної правосуб’єктності за дедалі більшим колом осіб.

    Особливості суб’єктів міжнародного права можна  виявити, якщо виходити з норм міжнародного права, які встановлюють їх виникнення, юридичну природу, обсяг правосуб’єктності. У висновку Міжнародного суду ООН від 11.04.49 р. зафіксовано, «суб’єкти права тієї чи іншої правової системи не є обов’язково ідентичними, оскільки йдеться про їхню природу або обсяг їхніх прав». І дійсно міжнародні правові відносини можуть складатися як з обмежено дієздатністю (наприклад, такою володіють фізичні особи, народи, нації тощо), спеціальною правоздатністю (такою володіють міжнародні організації), так і з деліктоздатністю з окремих правопорушень (наприклад, до кримінальної відповідальності за вчинення міжнародних злочинів можуть бути притягнені не держави, а конкретні посадові особи), так і з правоздатністю, яка може не забезпечуватися деліктоздатністю тощо.

    Єдиним  універсальним суб’єктом міжнародного права є держава, тому, що практично не існує таких міжнародних відносин, учасником яких не могла бути держава. Крім того, міжнародна правосуб’єктність держави ніким не створюється (її ще називають фактичною, оскільки вона походить з юридичного факту — виникнення держави), вона склалася в міжнародному праві у результаті визнання як такої. А ось держави можуть створювати інших суб’єктів міжнародного права через укладення міжнародних договорів, тому її правоздатність ще називають первинною

    Держави – як основні суб’єкти міжнародного права та їх види.

    Згідно  зі ст.1 Міжамериканської конвенції  про права та обов’язки держав від 26 грудня 1933 р., держава як особа  міжнародного права повинна мати: постійне населення, визначену територію, уряд, спроможність вступати у зносини з іншими державами.

    Проте в сучасному міжнародному праві  йдеться про три основні складові держави: територія, населення, публічна влада, під якою розуміється суверенна  влада (над нею не може бути ніякої іншої влади). Крім того, публічна влада має бути ефективною (легітимною). Хоча це оцінювальне поняття, і тому посилання на ефективність не завжди дозволяє вирішити питання про правосуб’єктність держави.

    Усі держави рівноправні та володіють  суверенітетом. Проте у міжнародному праві переважає думка, що абсолютного суверенітету не існує (нерідко він обмежується з метою забезпечення прав людини, забезпечення безпеки тощо). Юридична рівність держав як суб’єктів міжнародного права означає, що ніхто не може нав’язувати свою волю, обов’язки без її згоди.

    Держави в односторонньому порядку можуть визнати свій правовий статус. Наприклад, відмовляючись від певних союзів, не бажають вступати в певні міжнародні відносити і цим самим звужують коло своїх прав та обов’язків або  проголосити статус нейтральної держави (Швейцарія, Австрія, Лаос, Мальта тощо), оголосити себе безядерною державою тощо.

    Держави мають право:

1. укладати міжнародні договори;
2. брати участь у діяльності міжнародних організацій;
3. підтримувати дипломатичні, консульські та інші зв’язки;
4. виступати стороною у Міжнародному суді ООН;
5. у разі необхідності правомірно застосовувати силу відповідно до Статуту ООН тощо.

    Крім  того, відповідно до проекту Декларації прав та обов'язків держав держави  мають наступні права: право держави  на здійснення юрисдикції на своїй території і над усіма особами та речами, що знаходяться в її межах, із дотриманням визнаного міжнародним правом імунітету; право держави на незалежне та вільне здійсненим усіх своїх законних прав; право на індивідуальну і колективну самооборону проти збройного нападу; право нарівні з іншими державами права; право на участь у міжнародних договорах; право вимагати вирішення спорів мирними засобами і обов'язок самому поважати це право та ін.

    Обов'язки держав: мирного вирішення міжнародних  спорів, утримуватися від втручання у внутрішні і зовнішні справи інших держав; утримуватися від подання допомоги іншій державі, яка не виконує головного обов'язку утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави чи якимось іншим чином, несумісним з міжнародним правом, або проти якої ООН вживає заходів попередження чи примусу; поважати права людини; утримуватися від визнання територіальних загарбань іншої держави, які здобуті в порушення чинного зобов'язання не застосовувати силу; добросовісно виконувати свої міжнародні зобов'язання; утримуватися від підбурювання міжусобиць на території іншої держави; встановлювати на своїй території такі умови, які б не загрожували міжнародному миру, та ін.

    У міжнародних відносинах держава  представлена системою органів і  посадових осіб. У разі порушення  міжнародно-правових зобов'язань держава  як суб'єкт міжнародного права несе міжнародно-правову відповідальність, незалежно від того, який її орган  або посадова особа своєю поведінкою завдали шкоду міжнародному праву. Поряд із міжнародно-правовою відповідальністю держави до міжнародної кримінальної відповідальності можуть бути притягнені посадові особи.

    Різна за обсягом міжнародна правосуб'єктність у простих і складних держав. Законодавство багатьох федеративних держав визнає сьогодні за членами федерації право зовнішніх зносин (право укладати міжнародні договори, обмінюватися представництвами тощо). Деякі члени федерації (наприклад, Росії) взагалі не мають права самостійного виходу в міждержавну сферу (тоді як законодавчо за ними визнається суверенітет). У разі потреби держави можуть укладати міжнародні договори про співробітництво своїх територіальних одиниць. Наприклад, Україна є учасником Європейської хартії місцевого самоврядування 1985 р., Європейської рамкової конвенції про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними громадами та владами 1980 р. і Протоколу № 2 до неї 1998 р. тощо.