Розтлумачте два міжнародних терміна

      Походить сам термін «нейтралітет» від латинського neuter - ні той, ні інший).

      Нейтральна  держава має право на недоторканість його території, громадян, що не беруть участь у військових діях воюючих  сторін, і майна, яке не віднесене  до військової контрабанди. Нейтральна держава може захищати свій Н. за допомогою зброї (озброєний Н.).

      Нейтралітет під час війни поширюється  на держави, що не беруть участь у війні  після її початку. Країна може зробити  спеціальну заяву про нейтралітет (але це не обов'язково).

      Права і обов'язки нейтральної держави під час війни регламентовані 5-ою і 13-ою Гаагськими конвенціями 1907 про права і обов'язки нейтральних держав в разі сухопутної війни і в разі морської війни. У цих документах забороняються будь-які військові дії які могли б бути розглянуті як сприяння воюючим сторонам. По Женевських конвенціях 1949 нейтральна країна може виступати як покровителька, сприяюча вживанню конвенцій, тобто може, з відома воюючих сторін, посилати санітарні формування для надання допомоги особам, узятим під заступництво воюючих держав відповідно до Женевських конвенцій.

      Постійний нейтралітет передбачає зобов'язання держави стримуватися від війни (окрім випадків самооборони), а в  мирний час - проводити миролюбну  зовнішню політику, не брати участь у військових союзах і коаліціях, не укладати угод, направлених на залучення його до війни. На відміну від держав, що оголосили себе нейтральними під час війни, постійно нейтральні держави зобов'язалися проводити відповідну політику постійно (як у військовий, так і в мирний час).

      Постійно  нейтральними державами є Швейцарія (з 1815) і Австрія (з 1955). Постійний  нейтралітет називають договірним, якщо держави проводять відповідну політику на основі міжнародної угоди. У 50-70-і рр. 20 ст. велике значення має політика позитивного (або конструктивного) нейтралітету, яку проводять багато незалежних держав Азії, Африки, Латинської Америки, що розвиваються, що відображає миролюбний курс їх зовнішньої політики. Часто такий нейтралітет називають нейтралізмом, політикою неучасті в блоках, активним нейтралітетом. і т.д.  

      Сатисфакція. Термін сатисфакція походить від лат. satis - досить та лат. Facere- делать, совершать). Буквально означає задоволення нематеріальних вимог для відшкодування шкоди, завданої перш за все честі та гідності потерпілої держави, її політичним інтересам.

      Сатисфакція відноситься до одного з видів політичної відповідальності.

Згідно  цієї форми відповідальності держава  має надати у виконання зобов’язання повне відшкодування шкоди. Тобто мова йде про компенсацію збитків, що не піддаються фінансовій оцінці. Найчастіше це спричинення шкоди престижу державу, її образа, наприклад, образа прапора держави, напад на її посадових осіб, порушення дипломатичної недоторканості. Часто шкода виникає із самого факту порушення зобов’язань, незалежно від матеріальних наслідків.

      Форми сатисфакції різноманітні. Найчастіше це визнання факту порушення, висловлення жалю, офіційне вибачення, завірення у неповторності. У минулому було немало випадків, коли великі держави під приводом сатисфакції висували явно надмірні вимоги. Тому щоб уникнути зловживання, які суперечать принципу суверенної рівності, встановлено, що сатисфакції мають бути пропорційні шкоді і не приймати форми, принизливі для держави, що несе відповідальність.

      Існує надзвичайна форма сатисфакції  у вигляді обмеження суверенітету - це тимчасове призупинення діяльності державних органів держави, окупація країни або її частини, реорганізація політичної системи, розпуск злочинних політичних партій тощо.

4. Список використаної літератури:

1. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навч. посібник для студ. вузів/ Мирослава Антонович,. - К.: КМ Академія: Алерта, 2003. - 307 с.
2. Анцелевич Г. О. Міжнародне публічне право: Підручник для студентів вищих навч. закладів/ Г. О. Анцелевич, О. О. Покрещук; За ред. Г. О. Анцелевича; М-во екон. України, Укр. акад. зовнішньої торгівлі. - К.: Алерта, 2005. - 424 с.
3. Буроменський М. В. Міжнародне право/ М. В. Буроменський; Міжнар. Фонд «Відродження», Ліга жінок-виборців України «50/50». - К.: Логос, 2001. - 39 с.
4. Буткевич В. Міжнародне право: Основи теорії: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Володимир Буткевич, Всеволод Мицик, Олександр Задорожній,; Ред. В. Г. Буткевич. - К.: Либідь, 2002. - 605 с.
5. Дмитрієв А. Міжнародне публічне право: Навч. посібник/ Анатолій Дмитрієв, Віктор Муравйов,; Відпов. ред.: Ю.С.Шемшученко, Л.В.Губерський; М-во освіти і науки України; Киів. ун-т права; Ін-т міжнарод. відносин Киів. нац. ун-ту ім. Т.Шевченка. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 638 с.
6. Мацко А. Міжнародне право: Навчальний посібник/ Анатолій Мацко,; МАУП. - К.: МАУП, 2002. - 210 с.
7. Теліпко В. Е., Овчаренко А. С. Міжнародне публічне право: Навч. посіб. / За заг. ред. Теліпко В. Е. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 608 c. Електронний ресурс. Режим доступу: http://ebooktime.net/book_247_glava_1_%D0%90%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F.html
8. Тускоз Ж. Міжнародне право: Підручник/ Жан Тускоз,; Пер. з фр. Л.Бадешко. - К.: «АртЕк», 1998. - 401 с.
9. Черкес М. Міжнародне право: Підручник/ Марк Черкес,. - 4-е вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2004. - 292 с.