Міграція робочої сили (юридичний аспект)

розвиваються - компанії розвинених  країн  інвестують  гроші  в  країни,  що

розвиваються  і  для   забезпечення  функціонування  їхніх   підприємств   з

високими   технологіями   вони   направляють   своїх    висококваліфікованих

робітників. Наприклад, сумський трубний  завод  був  збудований  італійцями,

котрі проводили налагоджувальні роботи їхнього устаткування.

      Всі  ці фактори впливають на розвиток  світової  міграції  робочої   сили

та,  як  наслідок,  на  міграційні  процеси  майже  кожної   держави,   адже

дослідження впливу зовнішньої трудової міграції, показало, що вона  відіграє

не останню роль і  для  України.  Міжнародна  трудова  міграція,  як  я  вже

зазначав, складне явище  і  для  його  оцінки  потрібен  комплексний  підхід.

Таким чином  я  хочу  зазначити,  що  серед  позитивних  результатів  впливу

трудової міграції на розвиток нашої країни є сприяння інтеграції України  до

міжнародного  ринку  праці   через   міждержавний   обмін   робочою   силою;

послаблення тиску безробіття в державі;  надходження  в  Україну  додаткової

іноземної  валюти,  шляхом  грошових  переказів   трудових   мігрантів;   та

підвищення  світового  рейтингу  України,  як  демократичної,   вільної   та

відкритої держави. В  той  же  час  вплив  міграційних  потоків  на  розвиток

трудового потенціалу  та  економіки  України  не  можна  вважати  однозначно

позитивним. Серед негативних наслідків трудової міграції для  України  можна

виділити наступні: втрата країною  найконкурентноздатнішої  частини  власних

трудових ресурсів; виникнення політичних та економічних претензій  до  нашої

країни, в зв'язку з збільшенням нелегальної трудової еміграції українців та

ін.

      Саме  перераховані негативні  причини  на мій погляд полягають   в  тому,

що Україною досі не ратифіковані Конвенції  Міжнародної  організації  праці,

присвячені проблемам  регулювання трудових відносин  в  галузі  міграції,  що

уповільнює  створення  національної  законодачої  бази,  яка  б  відповідала

вимогам міжнародних  правових норм, а  "існуючих законодавчих актів  явно  не

достатньо для регулювання  міграційних проблем, та  відсутність  закона  "Про

Міграцію", лише погіршує ситуацію  в  державі  "[1].  Також  не  розроблений

механізм взаємодії  відповідних  державних  органів,  які  регулюють  в'їзд,

виїзд, перебування та працевлаштування як власних працівників  за  кордоном,

так і іноземців на території  України.  Також  мені  здається  за  необхідне

створити   єдину   організаційну   структуру,   яка   б    відповідала    за

працевлаштування та соціальний захист українських працівників  за  кордоном.

Адже ці питання вже  в  деякій  мірі стосуються  іншого  пункту  плану моєї

роботи, а щодо самих  міграційних процесів в нашій  державі, то на  мій  погля

вони з кожним днем все більше і більше набирають  обертів,  тому  як  згідно

вище викладеного українська економіка знаходиться на дуже низькому рівні,  а

це в свою чергу  сприяє збільшенню міграції робітників в  пошуках  заробітку.

 

 

 

                   3.Сучасна міграція в Україні,  її етапи.

 

      Перш  ніж переходити до процесів  сучасної міграції в  Україні,  я  хочу

зазирнути в історію.  Зважаючи  на  своє  геополітичне  становище  територія

України з давніх часів  перебувала під впливом значних  міграційних  потоків.

Знаходячись в складі Російської  Імперії,  до  початку  двадцятого  століття

міграційні потоки обмежувались кордонами дерави, в цей час массові потоки

українців поступово  переміщувались  на  Схід  Імперії.  Це  було  обумовлено

заселенням  нових  земель.  Саме  на   прикінці   дев'ятнадцятого   століття

переселенці з України  становили 36% всіх  внутрішніх  мігрантів,  а  вже  на

передодні Першої Світової Війни ця цифра складала приблизно 60%.  За  період

з 1896 до 1914 років з дев'яти українських  губерній  переселилися  за  Урал

1,6 мільйона осіб. В ті часи  законодавство не  дозволяло   вільного  переходу

своїх підданих у підданство інших держав, але з  настанням  нового  століття

поступово,  шляхом  тлумачення  застарілого  законодаства   була   дозволена

діяльність  еміграційних  агенств.1  Саме  у  цей  період  почалася  активна

еміграція населення із західноукраїнських земель за  океан.  Це  були  перші

мігранти з України.

      За часів Радянського  Союзу міграційні  потоки  в   державі  були  майже

припинені. Наша країна була законсервована і це не давало  змоги  громадяном

вільно мігрувати, тобто вони не мали офіційної можливості. Ось тому  люди  і

використовували нелегальні шляхи  виїзду,  тому  що  міграція  відбувалась  в

суворо  централізованному  порядку  через  міністерства   та   відомства   і

виключала  будь-яку  можливість  індивідуального  вибору   місця  роботи   й

країни проживання.  І,  як  слід,   значних  розмірів  у  радянський  період

отримала внутрішня  міграція українців.Це були преш  за  все  евакуйовані  до

східних регіонів за часи  війни,  а  у  повоєнний  період  великого  розміру

отримало переселення  з України до середньої Азії та Сибіру,  також  до  цієї

категорії  треба  включити  осіб,  які  були  політичними  злочинцями,  яких

ссилали на далекий північ.  Адже  ми  бачимо,  що  всі  зазначені  території

належать до нинішньої  Россії  і  можна  зробити  висновок,  що  чисельність

українців в Россії значно зросла. Це був своєобразний прийом влади,  маю  на

увазі змішання різних національностей, що сприяло появі нової -  радянського

народу.

      На початку  80-х років, міграційні процеси  стали  розвиватися  набагато

швиде. Але вони загалом  були внутрішніми, тому як кандидати  для  поїздки  за

кордон ретельно обиралися  і необхідним документом для дозволу  на виїзд  була

позитивна харктеристика  партійної організації, яку могли  отримати  одиниці.

Мені здається саме в той період наші  громадяни  почали  розуміти,  що  таке

дефіцит і в якій країні вони живуть. Тоді і почалися  поїздки  за  кордон  з

метою заробітку шляхом роздрібної торгівлі та тимчасового  працевлаштування.

Тільки через  деякий  час  після  початку  таких  поїздок  питання  міграції

почалось вивчатися та аналізуватися, адже за відсутності практики,  державні

ограни зіштовхнулися з рядом  проблем: як регулювати  міграційні  процеси?  І

саме в цей час Україна  набула  незалежності,  стала  самостійною  державою.

Саме тоді був "кинутий виклик" регулюванню міграційних процесів,  в  зв'язку

з фомуванням нових ринкових відносин і демократизації суспільного життя,  що

дали  поштовх  розвитку  трудової  міграції.1  Автор   О.Леонтенко   виділяє

декілька етапів трудової еміграції з України:

      1)  Перший  етап,  який  завершився   до   1990   року.   Його   можна

охарактеризувати,   як   період   відтоку    в    основному    представників

інтелектуальної та культурної еліти - вчені, музиканти,художники

та ін. Варто зазначити, що  ця  категорія  мігрантів  була  незначною  і  її

зникнення з українського ринку  праці не мало великих  наслідків,  хоча  якщо

не зважати на те, що всі зазначені  категорії мали вплив  на  розвиток  науки

та культури, на який в ті часи ніхто великої уваги не привертав.  Я  маю  на

увазі те, що в розвинених країнах  існують міри заохочування таких  категорій

населення, нажаль, що в нашій країні таких заходів немає.

      2) Другий  етап можно відокремити проміжком  часу, який почався  в  1990

і закінчився в 1993 році. Цей  етап характеризується відтоком  професіоналів,

який був дуже чисельним, як  вважає  О.Лоентенко.  В  ті  часи  за  кордоном

побували досвідчені і кваліфіковані працівники з  високим рівнем освіти,  які

бача що іноземні працівники з таким же  рівнем  освіти  отримували  набагато

більшу зарплатню, просто не хотіли  повертатаися,  заключаючи  контракти  на

працю. Паралельно з цим  розширювались напрямки виїзду.

      3) Третій  етап розпочався після 1994 року. У  цей  період  еміграційна

хвиля охопила також  менш кваліфікованих робітників,  це  були  будівельники,

водії, слюсарі, повари та різноробочі, які виконували  різну  роботу  ,тобто

робили те, що скажуть. Необхідно  підкреслити,  що  ця  категорія  мігрантів

була і є найбільш численною, тому, що її складали і складають  широкі  масси

населення нашої країни.  Також  на  мій  погляд  до  цієї  катеогорії  треба

включити молодь країни, яка не бачить переспектив її розвитку і виїжджає  за

кордон з метою щоб  залишьтися там.

     Мною були розглянуті категорії населення, які виїжджали за межі  нашої

держави, але паралельно з цим існує інша -  іміграція  громадян  в  Україну.

О.І.Піскун виділяє декілька течій, пов'язаних з іміграцією в  Україну:

       1)  Прешу  течію  складають   громадяни,  які  з  різних  причин  були

депортовані з України, а  на  данний  момент  хочуть  повернутися  і  набути

громадянства. Це перш за все представники української діаспори в  Російській

Федерації та в іньших державах колишнього СРСР.  Також  значну  групу серед

репатреантів  складають  кримські  татари,  які  були  виселені   зі   своїх

історичних земель і  варто зазначити, що представники депортованих народів  -

це єдина категорія  репатреантів,  яким  українська  держава  надає  посильну

матеріальну  допомогу  в  інтеграції.  Але  в  умовах  складної  ситуації  в

державі, Україна не взмозі досить гарно забезпечити програму репатриації.

      2) До  другої категорії належать вимушені  переселенці з тих  країн,  на

території котрих роходять воєнні дії та трапляються катастрофи  (землетруси,

повені). Першими, хто  належить до цієї групи імігрантів, належало  населення

Азербайджану, після трагічного землетрусу в Спітаку. На  початку  1992  року

Укрїна прийняла з  районів бойових дій у Молдові  близько 60 тис. осіб.  Також

багато імігрантів приїхало до нашої країни з Грузії, Вірменії,  Таджикістану

в  яких  також  відбувалися  військові  перевороти.  Всі  ці  процеси  стали

наслідком прийняття  закону "Про біженців", який набув  чинності в 1993  році,

а надання статусу біженця почалося набагато пізніше, приблизно з 1996  року,

можна зробити висновок - скількі  ж  на  справді  людей  приїхало  до  нашої

країни? Якщо звернутися до статистики, то вона свідчить, що  статус  біженця

на жовтень 1998р. було надано, приблизно,  трьом  тисячам  осіб!  Дійсно  ця

цифра дуже вражає. Цей  фактор говорить про те, що в  Україну  під  біженцями

в'їхало дуже багато осіб,  котрі  таким  чином  набули  статусу  нелегальних

мігрантів, проце детальніше в наступних питаннях.

      3) До третьої течії належить  саме  нелегальна  міграція  на  Захід,

зважаючи на своє географічне  положення, Україна стає так  званою  транзитною

країною.   Її   використовують   для   нелегального    транзиту   мігрантів,

наркотиків, зброї, людей  і саме наростання нелегальної міграції загрожує  не

лише напруженню криміногенної  і санітарно-епідеміологічної ситуації,  але  й

безпеці держави у  більш широкому розумінні.

      4) Четверта  міграційна течія менш чисельна  ніж попередні. Її складають

бізнесмени, тогрговці з  різних  країн,  а  також  осби,  що  в'їжджають  до

України з метою працевлаштування

      Всі  ці перераховані фактори свідчать  про  те,  що  міграційні  процеси

суттєво впливають на різні аспекти суспільного  життя  України  і  вимагають

таким чином адекватних дій з боку держави. Я маю на увазі, що  цим  питанням

треба приділяти значну увагу, тому що  процеси  міграції  мають,  як  я  вже

зазначав позитивний та негативний вплив на  розвиток  будь-якої  держави,  а

вони  в нашій країні  врегульовані  надто слабо.  Мені  здається  тому,  що

Україна не має досвіду  у вирішенні цих питань. Отже саме про те, яким  чином

регулюються міграційни проблеми в Україні, буде викладено  мною в  наступному

питанні.

 

 

 

                4. Правове регулювання міграційних процесів.

 

    Створення   національних  держав  стало   найбільш  важливою  подією,   що

вплинула на переміщення  населення на Землі. Для підтримання  політичної  та

територіально-адміністративної цілісності,  певного  рівня  життя,  етнічної

чистоти своїх громадян держави дійшли до необхідності встановлення  кордонів

та контролю з метою  обмеження напливу мігрантів.

    Виходячи з  суверенного права та законних  інтересів держав, кожна  з   них

повинна  мати власні імміграційні закони, в  той  же  час,  поважаючи  норми

міжнародного  права,  зобов(язуючись  завжди  дотримуватися  прав  і  свобод

людини-мігранта.

    Міграційні  процеси як невід(ємна та постійна  складова  історії  людства

істотно  впливають  на  стан  і  перспективи  економічного,  культурного   і

соціального  розвитку  суспільства,  як  я  вже   зазначав,   впливаючи   як

позитивно так і  негативно.  Я  вважаю,  що  для  нашої  держави  міграційні

процеси все ж таки відіграють більш негативну ніж  позитивну  роль,  тому  що

наша держава не має відповідного регулюючого правового механізму,  що  дає