Міграція робочої сили (юридичний аспект)

органів, що забезпечують виконання  законодавства про  іміграцію.  Але  через

різні причини законопроект, хоча і внесений на розгляд Верховної  Ради  ще  в

1993 році, - досить  не  розглядався   навіть  у  першому  читанні1.  Про  це

питання також зазначає кореспондент газети: "Время от  времени  компетентные

киевские инстанции обращаются к Верховной Раде, с призывами  принять  наконец

иммиграционное законодательство (желательно, столь же жёсткое, как  во  всех

странах Европы), а перспектива возникновения в крупных городах  африканских,

арабских,   индостанских   этнических   кварталов   нелегальных   эмигрантов

становится всё более реальной"2. Звичайно, це не прискорює та  не  ускладнює

як  динаміку  розвитку  національного   міграційного  законодваства,так   і

можливість  нормальної  координації  діяльності  у  цій  сфері   відповідних

органів державної  влади,  а  створює  труднощі  в  регулюванні  міграційних

процесів тому, що компетентні  органи не знають за що "хвататись".

      Наприкінці  розгляду  цього  питання   я  хотів   зазначити,  що   нині

особливої актуальності набувають питання, пов'язані з правовим  регулюванням

трудової міграції  як  на  рівні  окремих  держав,  так  і  в  міжнародно  -

правовому  плані.  Так    у   заключному   документі   Віденської   зустрічі

представників держав - учасниць ОБСЄ (1989 р.) зазначено,  що  країнам,  які

приймають і поставляють  робочу силу, необхідно вжити заходів, аби  підвищити

надалі економічні, соціальні, культурні  та інші  умови  життя   трудящіх  -

мігрантів і їх сімей, що законно проживають у країнах - реципієнтах1 .

      Положення трудящіх - мігрантів, встановлені у міжнародно  -  правових

документах,  повинні  мати  універсальний  характер.  Україна,  як  і   інші

республіки колишнього СРСР, має добиватися їх дотримання  з  усіма  країнами

світу, але поки  ще  стоїть  питання  в  Європі  про прийняття України до

Європейського Союзу, тоді і прийдеться  ратифікувати  міжнародно  -  правові

акти і приводити  свою нормативну базу у відповідність  до  них.  А  це  дуже

складна процедура для  нашого Парламенту. До цих міжнародно - правових  актів

належать передусім  Міжнародна конвенція  ООН  про  захист  усіх  трудящіх  -

мігрантів і членів їх сімей (1990р.); Конвенція МОП №97 (1949р.) і №143  про

трудящіх - мігрантів; Європейська  конвенція про правовий статус  трудящіх  -

мігрантів (1977р.). І на сучасному етапі Україна поки  що  не  є учасником

названих вище конвенцій.

      Може  це і є основною причиною  того, що в Україні на цей   час  досі  не

врегульоване питання  трудової міграції?

      Але  якщо подивитись на це питання  з  іньшої сторони  -  а  чи  реально

ратифікувати всі міжнародні конвенції і  привести  свою  нормативну  базу  у

відповідність до них?

      Цей  процес на мій погляд триватиме  не один десяток років. І  хто   знає

  коли  це    важливе   на    сьогоденні     питання      стане досконалим,

можливо в    державі  існує набагато  більше  важливих  справ?    Хто   знає,

час   покаже, а    нам     залишається    тільки     міркувати.

 

 

 

                    5. Робоча еміграція громадян України.

 

    Дослідження  стану трудової еміграції з України та трудової імміграції в

Україну   іноземців,    визначення    шляхів      вдосконалення    державної

міграційної політики ставить  перед економічною та правовою   наукою    низку

складних     проблем,   які   потребують      вирішення   цієї  проблеми  на

практиці і вдосконалення  відповідної правової системи.

    Якщо  зазирнути   в  історію  то  ще  в  60-70  роки  трудова   міграція

розглядалась, як процес пересування  населення  між  селом  та  містом,  між

малими містами та великими, між різними регіонами Радянського Союзу,  а про

виїзд радянськіх громадян за кордон ніхто і не мріяв тому, що це  було  дуже

складно і я про  це вже говорив а виїзди  на  роботу  за  кордон  дозволялись

тільки в межах країн  соціалістичного табору1.

    Ситуація суттєво помінялась наприкінці 80-х на початку 90-х років, коли

в наслідок  політичної  та  економічної  трансформації  суспільства  трудова

міграція українських  громадян за кордон стала  набувати  значних  масштабів.

Наукові дослідження  та публікації в пресі  були  зорієнтовані  переважно  на

виявлення загальних  тенденцій розвитку трудової міграції в  Україні.  Значно

менше   уваги   приділялось   теоретично-методологічному   аналізу   проблем

виникнення  та  розвитку  зовнішньої  трудової  міграції,  аналізу   процесу

адаптації  та  механізму  соціального  захисту   українських   громадян   за

кордоном,  створенню   адекватної   нормативно-правової   бази   регулювання

процесів міждержавного  обміну трудовими ресурсами.

    Недостатній  рівень дослідження розвитку зовнішньої трудової міграції  в

Україні,  відсутність   чіткого   та   ефективного   механізму   управління,

міграційними процесами,  необхідність  вдосконалення  державної  політики  в

сфері міждержавного  обміну трудовими ресурсами - це на мій погляд  та  низка

питань, яка повинна  бути врегульвана в найкоротші строки.

         Переходячі саме до проблеми  трудової еміграії громадян  України   за

кордон по - перше треба  з'ясувати - які ж саме налідки  має ця  проблема  для

України?

      Дослідження впливу зовнішньої трудової  міграції,  показало,  що  вона

поєднує у собі і закономірні  і вимушені  наслідки  для  України.  Міжнародна

трудова міграція – складне  явище,  яке  потребує  комплексного  підходу  до

оцінки впливу названих процесів на розвиток  суспільства.  Серед  позитивних

результатів трудової міграції для України можна назвати:

-  сприяння  інтеграції  України  до  міжнародного   ринку   праці   через

   міждержавний  обмін робочою силою;

- послаблення тиску  безробіття  на  національному  ринку  праці,  зниження

   соціальної напруги  у суспільстві;

- надання можливості  реалізувати свої  здібності   за  кордоном,  підвищити

   рівень  кваліфікації,  познайомитись  з  світовим  досвідом,   покращити

   матеріальне становища,  як самих емігрантів так і членів їх родин;

- надходження в   Україну  додаткової  іноземної   валюти,  шляхом  грошових

   переказів трудових  емігрантів та інвестування коштів  в  економіку  через

   створення спільних  підприємств з іноземними засновниками;

- стимулювання до більш продуктивної  діяльності  українських  працівників

   через створення  конкуренції з закордонними фахівцями;

- підвищення світового  рейтингу  України,  як  демократичної,  вільної  та

   відкритої держави.

         В той же  час  вплив   міграційних  поїздок  на  розвиток  трудового

потенціалу та економіки  України  не  можна  вважати  однозначно  позитивним.

Серед негативних наслідків  трудової еміграції для України  назвемо наступні:

- втрата країною найконкурентоздатнішої  частини власних трудових ресурсів;

-  підвищення  тиску   на  національний  ринок  праці   внаслідок  створення

   іноземними громадянами  конкуренції місцевій робочий  силі;

- уповільнення темпів  розвитку науково-технічного прогресу,  в  зв’язку  з

   чисельною інтелектуальною  еміграцією українських вчених за кордон;

- втрата Україною  іноземної валюти, що  вивозиться  емігрантами  в  якості

   власних заощаджень;

-  поширення  випадків  зловживань  та   ошукувань   громадян   приватними

   агентствами з  працевлаштування;

- виникнення політичних  та  економічних  претензій  до  нашої  країни,  в

   зв’язку з збільшенням  нелегальної трудової еміграції  українців;

- використання наших  громадян за кордоном на низькокваліфікованих,  важких

   роботах з шкідливими  умовами праці, наявність випадків їх  дискримінації

   та експлуатації  з боку місцевих роботодавців;

-  тривала  відірваність  трудових  емігрантів   від   родини,   існування

   можливостей потрапити  у воєнні конфлікти і навіть  загинути;

-  підвищення  злочинності   та  соціальної  напруги  у  суспільстві  через

   міжнаціональні   конфлікти,   чисельні   порушення   правил   оформлення

   документів  на  перебування  та  проживання   іноземцями,   використання

   України, в   якості  транзитної  територій,  для  подальшої  еміграції  у

   розвинуті західні  країни.

       Причини   негативної  ситуації  з  регулюванням  трудової  міграції  в

Україні,  на  наш  погляд,  полягають  в  наступному:   Україною   досі   не

ратифіковані Конвенцій  Міжнародної організації  праці  присвячені  проблемам

регулювання трудових відносин в галузі  міграції,  що  уповільнює  створення

національної  законодавчої  бази,  яка  б  відповідала  вимогам  міжнародних

правових норм;  не  розроблений  механізм  взаємодії  відповідних  державних

органів влади, які регулюють в’їзд, виїзд, перебування  та  працевлаштування

власних працівників  за кордоном; не створена єдина організаційна  структура,

яка б відповідала  за  працевлаштування  та  соціальний  захист  українських

працівників за кордоном; не існує чітко визначеної процедури притягнення  до

відповідальності приватних  агентств (фірм), що займаються  працевлаштуванням

за кордоном, за зловживання  та ошукування громадян, що на мій погляд є  дуже

великим мінусом в  розвутку проблем трудової міграції. А саме сьгодні  багато

наших співвітчизників  стають жертвами обіцянок таких фірм про  стовідсоткове

легальне працевлаштування, а правова безграмотність громадян не  перешкоджає

цьому.

      В які  ж саме держави  мігрують  громадяни  України?  Перш  за  все  це

страни з якими Україна  має спільні  кордони,  це  Росія,  Німеччина,  Чехія,

Словакія, Угорщина,  також  до  цього  переліку  можна  додати  і  такі,  як

Англія, Данія, Франція  та інші. Саме   для  поліпшення  свого  матеріального

добробуту, громадяни  виїжджають  до  цих  та  інших  країн.  Опиняючись  за

кордоном  деякі  з  них  прагнуть   знати,   законодавством   якої   держави

регулюватиметься їх трудоправовий статус та сойальний  захист. Однозначно  це

не вирішується через  ряд причин, тому  що  по  різному  регулюється  питання

праці та соціального  захисту в залежності від  того  постійно  чи  тимчасово

особа проживає за кордоном1. Якощо громадянин України постійно  проживає  на

території іноземної  держави, то  він  звичайно  користується  законодавством

останньої.

      А якщо  громадянин тимчасово перебуває  за кордоном?  В  таких   випадках

проблема  працевлаштування  може  мати  місце,   якщо   це   не   суперечить

законодавству України  та країни перебування. Українці  можуть  працювати  за

кордоном внаслідок направлення  в  іншу  держву  з  метою  виконання  певної

роботи, або укладення  трудового  контракту  з  конткретним  працедавцем  на

виконання конкретної роботи на визначений термін та за обумовлену платню.

       Слід  відмітити,  що  при  працевлаштуванні  громадяни   України   за

кордоном  повинні  керуватися  нормами  міжнародно  -  правових   договорів,

зокрема: Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць  СНД  у  галузі

пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р  ;  угодою  між  урядо  України  та

Росії про трудову  діяльність  та  соціальнийзахист  громадян,  працюючих  за

межами своїх держав  від  14.01.1993р  ;  угодою  про  порядок  переказу  та

виплати пенсій від 30.07.1996  між  урядами  України  і  Росії;  угодою  про

переказ  грошових  коштів,  укладеною  між  державами  -  членами  СНД   від

9.09.1996 р.  та  іншими  угодами.  Взагалі  я  дещо  казав  про   конвенції

міжнародної організаці праці (МОП), то в Україні  вони  не  ратифіковані,  а

мйже в усіх європейських країнах вони застосовуються  і на  мій погляд  є

основною правовою базою  для  трудящіх  -  мігрантів.  Тобто  українці,  які

працюють за кордоном також користуються даними конвенціями  і  повинні  знати

їх зміст (це стосується тільки тих робітників, які працюють легально).

      На мій   погляд  важливо  ознайомитися  з  Конвенцією  про  трудящіх  -

мігрантів, яка була  прийнята  в  1949  році.  В  преамбулі  цієї  конвенції

ідеться про те, що кожен  член Організації Праці повинен  ратифікувати  її  і

привести у відповідність до цієї конвенції свої норми права. Дана  конвенція

встановила порядок  працевлаштування громадян за кордоном своєї країни,  ткож

питання які  стосуються  надання  житла,  медичного  збезпечення  трудящому-

мігранту.  Таокж  в  статті  6  говориться  "Каждый  член  Организации,  для

которого настоящая  конвенция находится в силе, обязуется  предоставлять,  без

дискриминации  по  признаку  национальности,   расы,   религии   или   пола,

имигрантам,  законно  пребывающим  на  их  територии,   условия   не   менее

благоприятные, чем те, которыми пользуются  его  собственные  граждане",  ця

стаття таким чином  встановила  рівнсть  трудових  мігрантів  з  громадянами