Правовое регулирование трудовой деятельности прокуроров в Украине

Задля приведення законодавства про прокуратуру у відповідність до стандартів захисту дитинства і материнства М.К. Якимчук пропонує передбачити у положенні про атестування прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України, що жінки, які перебувають у відпустці по вагітності, пологах і догляду за дитиною, проходять атестацію не раніше ніж через рік після виходу на роботу; вагітні жінки можуть проходити атестацію за власним бажанням [17]. Варто також передбачити, що по закінченні строку повноважень прокурорів, які призначаються строком на п'ять років, повинна проводитися перевірка роботи очолюваної ними прокуратури, за наслідками якої повинна проводитися атестація. Не пізніше ніж за місяць до закінчення п'ятирічного строку повноважень, з урахуванням результатів атестації, повинно вирішуватися питання про подальше призначення вказаних працівників [17].

Підсумовуючи викладене, варто підкреслити важливість підвищення кваліфікації, стажування та атестації прокурорсько-слідчих працівників, а отже правового регулювання цих процесів, що є особливо актуальним під час реформ в Україні і, зокрема, становлення нової, демократичної системи державних та правоохоронних органів.

2.3 Правове регулювання переведення та припинення служби прокурорсько-слідчих працівників

 

Служба в органах прокуратури відзначається традиційним переведенням кваліфікованих працівників з метою підвищення ними кваліфікації та підвищення їх неупередженості - їх ротацією. Отже, переведення прокурорів, слідчих або науково-педагогічних працівників відбувається:

1) з ініціативи працівника, в порядку ви значеному законодавством про працю;

2) у по рядку ротації - в межах органів прокуратури без підвищення або пониження урівні посади без згоди працівника з обов'язковим мотивуванням підстав такого переведення;

3) у порядку пониження у посаді - переведення з пониженням у посаді прокурора або слідчого, до якого було застосоване за висновком атестаційної комісії дисциплінарне стягнення у вигляді пониження в посаді.

Досвідчені кадри -- основа ефективного виконання завдань органів прокуратури. Одночасно стабільність породжує застій у кадрах. Тому надзвичайно важливо стабільність кадрового складу сполучати з його ротацією. Під ротацією розуміється зміна кадрового складу, при чому не тільки по горизонталі, а й по вертикалі. Але при ротації або назва посади залишається колишньою, а місце роботи змінюється, або змінюється і посада, але її рівень залишається таким же. Прокурорський працівник з огляду на єдність прокурорського нагляду не може бути вузьким фахівцем, він зобов'язаний добре орієнтуватися на будь-якій ділянці прокурорської діяльності, тому дуже важливо періодично переміщати прокурорського працівника по горизонталі, змінюючи ділянки роботи. В органах прокуратури ця робота має особливий характер. Періодична ротація кадрів передбачена серед заходів проти зловживань державних службовців у ряді нормативних актів, що регулюють боротьбу з корупцією. Із їх змісту випливає, що ротація - особливий вид пере ведення на іншу роботу, який не потребує згоди працівника [16, с. 74]. Ротація здійснюється в інтересах держави і сприяє підвищенню кваліфікації прокурорсько-слідчих кадрів, не дозволяючи їм довго затримуватись на одній посаді або в одному підрозділі.

Але Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 1 листопада 1996 р. “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” роз'яснив, що не можуть застосовуватись як такі, що суперечать ч. З ст. 43 Конституції України положення, які передбачають можливість тимчасового переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення, в порядку виробничої необхідності або простою, а також можливість виконання ним роботи, не передбаченої трудовим договором [7, с. 222-228].

Закони ж України “Про державну службу” та “Про прокуратуру” взагалі не передбачають порядку здійснення ротації. Не передбачено й порядок і підстави проведення ротації у відомчих нормативних актах. Та оскільки ротація пов'язана з переміщенням на іншу роботу, то підстави, порядок проведення та її правові наслідки повинні встановлюватись нормами трудового права.

Переведення відбувається і в порядку переведення на іншу роботу працівника, який ви знаний атестаційною комісією таким, що не від повідає займаній посаді. Він переводиться протягом місяця після ознайомлення з рішенням за його згодою. За відсутності такої згоди з ним може бути розірвано трудовий договір відповідно до законодавства про працю.

Наступний вид переведення - призначення, працівника на посаду керівника органу прокуратури на п'ятирічний строк. В органах прокуратури створюється кадровий резерв для зайняття посад, а також для просування по службі. Для зарахування до резерву на заміщення керівних посад має бути згода працівника [6]. Наказом Генерального прокурора України при призначення на вищестоящу посаду визначається строк повноважень підпорядкованого прокурора, що означає зміну умови попередньо укладеного з ним трудового договору: укладення трудового до говору на певний строк. Статус прокурора як працівника при цьому погіршується: по-перше, розірвати строковий трудовий договір з власної ініціативи працівник має право тільки за наявності обставин, передбачених у ст. 39 Кодексу законів про працю, а, по-друге, по закінченні вказаного строку договір з ним може бути припинено [5].

На практиці по закінченні строку здійснення ними повноважень, проводиться атестація, за результатами якої вирішується питання про подальше призначення працівника. Та при цьому, на нашу думку, не достатньо захищеного трудові права. Керівний працівник, який визнаний атестаційною комісією таким, що не відповідає займаній посаді, протягом місяця після ознайомлення з рішенням може бути переведений за його згодою на іншу роботу, а за відсутності такої згоди з ним може бути розірвано тру довий договір відповідно до законодавства про працю. Однак немає ніякої гарантії, що при позитивних результатах перевірки діяльності очолюваної ним прокуратури та його атестації він буде призначений на наступний строк або хоча б займе посаду, рівнозначну тій, яку займав до останнього призначення.

Аналізуючи правові засади переведення в органах прокуратури, М.К.Якимчук доходить висновку, що на законодавчому рівні слід встановити доповнення до ст. 46 Закону України “Про прокуратуру» такого змісту: (ч. 4) “Працівники прокуратури по закінченні п'ятирічного строку призначення їх на посаду, після отримання позитивного висновку, наданого атестаційною комісією, мають право призначення та наступний строк або призначення на попередню посаду або з їх згоди на посаду, рівноцінну тій, яку займали до останнього призначення. Працівники, визнані у встановленому порядку незаконно звільненими, незаконно переведеними на інші посади або позбавленими класного чину, підлягають поновленню в попередній посаді та класному чині або з їх згоди призначенню на рівнозначну посаду” [17].

Припинення служби в органах прокуратури відбувається в результаті дострокового звільнення прокурорсько-слідчих кадрів або їх ви ходу у відставку, однак чинне законодавство не дає їх правового визначення, закріплено лише випадки дострокового припинення повноважень Генерального прокурора України [3].

На думку вже згаданого М.К.Якимчука, в законі необхідно чітко визначити випадки дострокового припинення повноважень прокурорсько-слідчих працівників та встановити, що “відставкою є припинення служби в органах прокуратури України прокурором або слідчим органів прокуратури, за його письмовою заявою” [17], та встановити підстави для такої відставки, зокрема:

а) вихід на пенсію, передбачений ст. 54 цього за кону;

б) принципова незгода з рішенням органу чи посадової особи прокуратури, а також етичні перешкоди для перебування на службі в прокуратурі;

в) стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку).

Законодавство України містить положення щодо особливостей звільнення окремих груп прокурорсько-слідчих кадрів прокуратури, зокрема, звільни ти молодих спеціалістів протягом перших трьох років роботи можна тільки з відома управління кадрів Генеральної прокуратури України. Звільнення з військової служби осіб офіцерського складу військових прокуратур здійснюється відповідно до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" за поданням Головного військового прокурора.

Законом України "Про прокуратуру" встановлено порядок заохочень, передбачено заходи матеріального та соціального забезпечення, правового й соціального захисту працівників органів прокуратури. Передбачено матеріальне та соціальне забезпечення прокурорських працівників з урахуванням надбавок за вислугу років і класні чини.

Стаття 50 Закону України "Про прокуратуру" [3] регламентує пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих, яке суттєво відрізняється від загальних підходів з урахуванням інтенсивності, особливих умов праці співробітників прокуратури. Так, прокурори й слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсію призначають у розмірі 80% від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включають усі види оплати праці, на які нараховують страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожний повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Працівникам, які не мають вислуги 20 років, але стаж служби в органах прокуратури становить не менше 10 років, після досягнення чоловіками 55 років при загальному стажі роботи 25 років і більше, а жінками - 50 років при загальному стажі роботи 20 років і більше, пенсію призначають у розмірі, пропорційному кількості повних років роботи на прокурорських посадах із розрахунку 80% місячного заробітку за 20 років вислуги. За кожний рік загального стажу понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія збільшується на один відсоток місячного заробітку, з якого її обчислюють.

До пенсії за вислугу років, призначеної згідно з цією статтею, встановлюють надбавки на утримання непрацездатних членів сім'ї та на догляд за одиноким пенсіонером у розмірах і за умов, передбачених ст. 21 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють у органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, а також особи, звільнені з прокурорсько-слідчих посад органів прокуратури за станом здоров'я, у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників і в зв'язку з обранням їх на виборні посади органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Ст. 222 Кодексу законів про працю України передбачає, що «особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством» [5].

До набрання у вересні 2005 р. чинності Кодексом адміністративного судочинства (КАС) України права державних службовців, зокрема працівників прокуратури, були певною мірою обмежені стосовно реалізації їх права на працю та захисту цього права в суді. У прокурорсько-слідчих працівників з'явилась реальна можливість захисту своїх прав на працю на підставі п.2 ч.2 ст. 17 КАС, відповідно до якого юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби [4].

Отже, прокурорсько-слідчі працівники мають право захищати свої законні права та інтереси у вищих державних органах та в судовому порядку, а рішення про припинення державної служби вони можуть оскаржити безпосередньо до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України [4], такі трудові спори вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача. Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України або іншими законами. Склалась відповідна судова практика, коли за відсутності у спеціальних законах або підзаконних нормативних актах посилання на певний строк звернення до суду, суди виходять з положень ч.1 ст.233 КЗпП України [5], тобто особа може звернутись з позовом у тримісячний строк із дня, коли дізналась або повинна дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби -- у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. При цьому слід мати на увазі, що, відповідно до ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні позову лише за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (суд не наділений правом ініціювати це питання).

 

3. Дисциплінарна відповідальність та заохочення прокурорсько-слідчих працівників

 

Під дисциплінарною відповідальністю відповідно до діючого законодавства України треба розуміти винне порушення трудової дисципліни й службових обов'язків. Такі порушення можуть бути виражені як у діях, так і в бездіяльності, допускатися як свідомо, так і по необережності. Деякі категорії державних службовців у зв'язку з виконанням своїх повноважень несуть відповідальність у дисциплінарному порядку й за провини, які ганьблять їх як державних службовців або дискредитують органи, у яких вони працюють (керівники, державні службовці - співробітники правоохоронних органів, військовослужбовці й ін.).

Законодавством закріплені такі види дисциплінарної відповідальності державних службовців:

1) у порядку, установленому законами України;

2) у порядку, установленому Кодексом законів про працю України;

3) відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців;

4) на підставі дисциплінарних уставів і спеціальних положень, що діють у ряді галузей керування й деяких сфер державної діяльності.

Підставою дисциплінарної відповідальності є дисциплінарна провина, сутність якого складається в невиконанні або неналежному виконанні прокурорсько-слідчим працівником покладених на нього службових обов'язків.

Дисциплінарна відповідальність характеризується такими загальними ознаками:

1) її підставою є дисциплінарна провина;

2) за таку провину передбачене накладення дисциплінарного стягнення;

3) стягнення накладає уповноваженим на те органом (посадовою особою) у порядку підпорядкованості;

4) рамки "дисциплінарної" влади цього органа (посадової особи) чітко встановлюються правовими нормами;

5) службовець, на який накладене дисциплінарні санкції, може оскаржити його у вищий орган (вищестоящій посадовій особі) або в суд;

6) за одна дисциплінарна провина може бути накладено тільки одне дисциплінарні санкції.

Законом України "Про державну службу" установлені особливості дисциплінарної відповідальності службовців державних органів, органів виконавчої влади і їхнього апарата. Їхня сутність полягає в тому, що дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання або неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних із проходженням державної служби, а також за провину, що ганьбить його як державного службовця або дискредитує державний орган, у якому він працює.

До службовців цих органів, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року в присвоєнні чергового рангу або в призначенні на більше високу посаду.