Практика надання соціальних послуг, що фінансуються з місцевого бюджету в Україні

     9) участь  у  веденні  колективних   переговорів  та укладенні  територіальних  тарифних  угод,  вирішенні  колективних   трудових  спорів  (конфліктів)  щодо  підприємств,  установ  та організацій, розташованих  на  відповідній  території;  реєстрація  колективних договорів  і угод, здійснення контролю за  їх виконанням;

     10) встановлення  відповідно  до  законодавства  розмірів   і  порядку виплати щомісячної допомоги  особам,  які здійснюють догляд  за самотніми  громадянами,  які  за  висновком  медичних  закладів потребують постійного  стороннього догляду;

     11) здійснення контролю  за  поданням  відповідно  до  закону підприємствами,  установами  та  організаціями  всіх форм власності відомостей  про   наявність   вільних   робочих   місць   (посад); організація   інформування   населення  про   потребу  підприємств, установ  та організацій усіх форм власності  у працівниках;

     12) бронювання   в   порядку,   встановленому   законом,   на  підприємствах,  в установах та  організаціях  незалежно  від   форм власності  робочих   місць,  призначених для працевлаштування  осіб, які відповідно до законодавства  потребують соціального  захисту   і не  спроможні  конкурувати   на ринку праці,  визначення  нормативів таких  робочих   місць;   прийняття   рішень   про   створення   на підприємствах,  в  установах  та  організаціях  спеціальних робочих місць для  осіб з обмеженою працездатністю, організація професійної підготовки   цих  осіб;  погодження  проведення  ліквідації  таких робочих місць;

     13) державна  реєстрація  місцевих  благодійних організацій і фондів, інших неприбуткових організацій;

     14)  здійснення  згідно із законодавством  заходів соціального патронажу  щодо осіб, які відбували покарання  у виді обмеження волі або   позбавлення  волі на певний  строк².  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Проблеми  забезпечення населення  соціальними послугами  за рахунок коштів  місцевого бюджету.

   Дія інституту місцевого самоврядування  є нормою демократичного розвитку, яка передбачає широку автономію  населення у вирішенні питань  самоврядного розвитку. Одним із  таких важливих питань є забезпечення  функціонування соціальної інфраструктури  з метою надання послуг соціального  характеру не нижче рівня, що  встановлений державою, з метою  гарантування соціально-економічних  та соціально-культурних прав  громадян. Виходячи із положень  Європейської хартії про місцеве  самоврядування, здійснення державних  повноважень, як правило, повинно  переважно покладатися на органи  влади, що найбільш близькі  до громадян - тим самим забезпечується  повніше врахування інтересів  кожного громадянина. Тому виконання  соціальних функцій однаковою  мірою стосується як центральних  органів державної влади, так  і місцевих органів виконавчої  влади та органів місцевого  самоврядування.

   Останніми роками більшість соціальних видатків передано для фінансування на місця. У структурі зведеного бюджету 70 % видатків соціального спрямування мають фінансуватися із місцевих бюджетів. Тому повноваження місцевих органів у соціальній сфері - це не їх доброчинність, а децентралізоване виконання соціальних зобов'язань центрального рівня³.

  Проблемами забезпечення населення суспільними благами та послугами на нинішньому етапі є:

1. Не  здійснене остаточне розмежування  функцій соціальної сфери між  рівнями влади. Сучасний розподіл  видаткових повноважень спричинений  певними стереотипами щодо традиційних  повноважень, які залишились незмінними  під час створення нової системи.  Повноваження по наданню місцевими  органами послуг соціального  характеру закріплені у Законах  України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про місцеві державні адміністрації" та у Бюджетному кодексі України.

2. Не  розмежовані остаточно видатки  між рівнями влади. Існуючий  розподіл видатків сформовано  більше з фінансових міркувань  досягнення відповідності між  доходами і видатками, а не  виходячи з прагнення до ефективнішого  способу їх надання. У випадках  належності об'єкту до комунальної  власності однієї адміністративно-територіальної  одиниці і його фінансування  з бюджету іншого рівня може  відбуватися неефективне використання  коштів.

3. Передача  об'єктів соціальної інфраструктури  підприємств із підпорядкування  цих підприємств та відомств  у власність територіальних громад, що потребує значних коштів  на їх утримання. 

4. Із  місцевих бюджетів під виглядом  місцевих програм фінансуються  загальнодержавні функції. У такий  спосіб виділяються додаткові  кошти на утримання місцевих  адміністрацій, правоохоронних органів,  розвиток сільського господарства.

5. Недостатня  фінансова база місцевих бюджетів  для виконання соціальних повноважень.  Внаслідок цього більша частина  видатків місцевих бюджетів направляється  в першу чергу на виплату  заробітної плати як захищеної  статті бюджетного фінансування. У загальному обсязі видатків  місцевих бюджетів питома вага  заробітної плати сягає 70 %.

6. Недосконалою  залишається і формула розрахунку  обсягу міжбюджетних трансфертів.  У ній відображені спроби зберегти  існуючий розподіл ресурсів між  галузями. Витрати місцевих бюджетів  визначаються насамперед наявністю  об'єктів місцевого господарства, а також закладів і організацій  освіти, культури, охорони здоров'я,  соціального забезпечення і соціального  захисту, що перебувають у підпорядкуванні  місцевих органів. Не враховуються  об'єктивні соціально-економічні  відмінності між регіонами, які  передбачають різні структуру  і обсяги надання їх населенню  суспільних благ і послуг. Формування  доходів бюджетів на основі  витрат, що склалися, призводить до викривлення фінансових потреб регіонів. Ці витрати не включають витрат, необхідних для фінансування завдань, які не розв'язуються через брак коштів⁴.

   Щороку у законах "Про Державний  бюджет України" затверджується  субвенція з державного бюджету  місцевим бюджетам на соціально-економічний  розвиток регіонів, виконання заходів  з упередження аварій та запобігання  техногенним катастрофам у житлово-комунальному  господарстві та на інших аварійних  об'єктах, у т. ч. на капітальний  ремонт сільських шкіл, розвиток  та реконструкцію централізованих  систем водопостачання та водовідведення, на впровадження заходів, спрямованих  на зменшення витрат по виробництву,  передачі та споживання теплової  енергії та субвенція на газифікацію  населених пунктів.

      Загалом внаслідок введення субвенцій  цільового характеру заборгованість  із місцевих бюджетів по програмах  соціального захисту була практично  ліквідована. Проте сама проблема  залишилася невирішеною, оскільки  частина пільг продовжує фінансуватись  за рахунок підприємств, що  надають відповідні послуги. Крім  того, не виконуються окремі законодавчі  акти з надання пільг. У сфері  фінансування соціальних пільг  на сьогодні 25 законів України  передбачають надання пільг з  оплати житлово-комунальних послуг, але фактично фінансуються лише  пільги, котрі надаються відповідно  до малої кількості їх, які  фінансуються із державного чи  місцевого бюджетів. Решта пільг  оплачується комунальними службами.

   Негативним у запровадженні системи  субвенцій на програми соціального  захисту є те, що місцеві органи  влади поступово втрачають мотивацію  до оптимізації видатків на  соціальні програми, оскільки їх фінансує держава. Недостатньо стимулів до економії коштів та підвищення ефективності соціального захисту. Місцевим органам влади вигідно за рахунок коштів державного бюджету підвищувати добробут мешканців, вони зацікавлені у їх статистично "низьких" доходах і відповідно в отриманні ними допомоги. Відповідно, вони не зацікавлені у встановленні реального майнового стану громадян. Такий стан справ викривлює звітність, робить неефективним надання субвенцій, негативно впливає на ефективність соціального захисту та боротьбу із бідністю.

   Існуючий принцип визначення розміру фінансових дотацій регіонам, які потребують додаткових субсидій, призводить до розпорошення коштів між багатьма державними і господарськими суб'єктами і їх неефективного використання. Залишається постійна загроза дестабілізації ситуації із відповідними соціальними та фіскальними наслідками. Внаслідок нестачі фінансових ресурсів не вдається послідовно вирішувати питання реформування житлово-комунального господарства, розширення сфери надання послуг соціального характеру.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Пропозиції  щодо вирішення проблеми забезпечення  населення  суспільними благами  та послугами.

   Децентралізація соціальних зобов'язань  держави - об'єктивна вимога часу. З метою удосконалення розподілу  видаткових повноважень між органами  влади центрального та місцевого  рівня і органами місцевого  самоврядування, а також з метою  формування моделі більш ефективного  використання наявних фінансових  коштів та залучення додаткових  коштів задля фінансування соціальної  сфери на рівні державних соціальних  стандартів пропонується вжити  такі заходи.

    1. Внести зміни та доповнення  до Бюджетного кодексу України  стосовно:

- забезпечення  державних функцій - освіти, охорони  здоров'я, соціального захисту  та соціального забезпечення, що  має відбуватися за рахунок  закріплених джерел доходів і  трансфертів; 

- розробки  механізму урахування підвищених  потреб слаборозвинених і депресивних  регіонів у формулі розрахунку  доходної частини місцевих бюджетів, з метою підвищення ефективності  надання їм субвенцій; 

- розширення  прав місцевих органів по здійсненню  бюджетних запозичень.

    2. Внести зміни до Закону України  "Про державні соціальні стандарти  та державні соціальні гарантії" стосовно:

- врахування  місцевої специфіки при розробці  методології визначення нормативів  соціальних видатків;

- визначення  параметрів соціального стандарту  для дотаційних регіонів, основою  якого має стати прожитковий  мінімум; 

- встановлення  гнучкої системи змін державних  соціальних стандартів та соціальних  гарантій, відповідно до змін  економічного становища. 

    3. Розробити та прийняти рамкові  законодавчі акти, які б унормовували  питання: 

- введення  спеціального принципу співфінансування  соціальних витрат - надання субвенцій  має бути забезпечене участю  місцевих бюджетів у фінансуванні витрат; тим самим місцеві органи будуть стимулюватися підтримувати певний рівень фінансування послуг соціальної сфери;

- залучення  приватного сектора для заключення  контрактів із приватними і  неприбутковими організаціями на  надання місцевих послуг, що дозволить  знизити витрати на надання  таких послуг;

- укладання  контрактів між різними місцевими  органами на надання послуг  соціального характеру; 

- функціонування  територіальних позабюджетних соціальних  фондів, розробка механізмів направлення  громадськими, некомерційними і  комерційними організаціями коштів  до таких фондів⁵;

- формування  місцевих соціальних бюджетів, створення  міжрегіональних соціальних проектів  та їх фінансового забезпечення.

    Зазначені шляхи реформування  механізмів надання суспільних  благ та соціальних послуг  на рівні окремих адміністративно-територіальних  одиниць будуть сприяти забезпеченню  на відповідному рівні потреб  мешканців усіх територій, подоланню  бідності та зубожіння. Подальший  пошук джерел фінансування соціальної  сфери на місцевому та регіональному  рівні, оптимізація моделей використання  наявних коштів має забезпечуватися  через дотриманням принципового  положення - підтримка державою  працездатних громадян шляхом  підвищення зарплати, створення  робочих місць, сприяння розвитку  підприємництва, що відповідатиме  демократичним європейським традиціям.