Генезис держави та права. Азійський спосіб виробництва

      Оскільки  на півночі розвивалося в основному  тваринництво, а на півдні землеробство, то між цими областями виникає жвава торгівля. У ринкові відносини втягнулися Синайський півострів, Нубія, та Лівія, які були завойовані Єгиптом. Купці торгували золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами, слоновою кісткою, деревом, рабами.  В країні існували ринки, де вільно купували і продавали невільників. Найбільшими рабовласниками були фараони, які привозили полонених із завойованих країн. Існувало й боргове рабство. Все ж основною виробничою силою в Єгипті були селяни общинники, рабів же їх власники використовували як слуг. 525 року до нашої ери Єгипет завоювали перси.

      До  району східного рабства відноситься  і територія Межиріччя (Месопотамія). Як і в Єгипті, тут Тигр і Євфрат, розливаючись, щедро удобрювали поля. При цьому, щоб уберегти угіддя від розливу рік, необхідно було звести потужні протиповіневі греблі та інші іригаційні споруди. Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, фігові, фінікові дерева, яблуні. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесла та торгівля. Однією з найрозвиненіших  держав Межиріччя в IV-III тисячоліттях до нашої ери був Шумер.

      У III тисячолітті до нашої ери рабів  у Шумерів було небагато, їхній  статус – патріархальне рабство, тобто вони мали право заводити сім’ї і навіть викупити себе з неволі. Наприкінці III тисячоліття до нашої ери в Месопотамії утворилося могутнє централізоване Вавилонське царство. Найбільшого розвитку воно досягло за царя Хаммурапі (1792-1750 до н.е.). Основною галуззю господарства вавілонян було землеробство. За Хаммурапі здійснювалося будівництво грандіозних каналів. Значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. Вавілонські купці вивозили фініки, фіги (інжир), зерно, вовну, ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь. Існувало лихварство.

      Економіка східного рабства характерна і для  Стародавньої Індії та Китаю. Вже в IV тисячоліття до н.е. в долині Інду зароджується зрошуване землеробство, розвивається тваринництво. Виникають ремісничі міста, торгівля. Знаряддя праці виготовлялись як з металу (міді, бронзи), так і з каменю. Гончарі славилися своїми глиняними виробами, ткачі – бавовняними тканинами. Вторгнення завойовників на деякий час загальмувало господарську діяльність місцевих жителів. В II – I тисячолітті до н.е. спостерігається швидке піднесення економіки Індо – Гангскої рівнини. Панівними стають залізні знаряддя праці. На зрошених полях збирали два врожаї на рік, культивуючи цукрову тростину, пшеницю, просо, льон, бавовну, рис. Розвивали ремесла. З’являлися ковалі, металурги, ткачі, ювеліри, гончарі, різьбярі та ін. Цілі райони Індії включилися в обмінну торгівлю – Кашмір торгував вовною, Гімалаї – золотом, Пенджаб – кіньми, Південь – дорогоцінними каменями, Схід – слонами і т. д. З’явилися купці – професіонали, в тому числі лихварі. Грошовий обіг був слабкий, та й справжні монети з’явилися у формі злитків з печаткою лише у V ст. до н.е. Рабство мало патріархальний характер, сільська община й далі зберігала панівне становище в економіці країни не зважаючи на те, що існувала і державна власність на землю..

     Підсумовуючи, слід відзначити, що для країн Стародавнього Сходу характерними були сталість сільської общини Земля перебувала у власності общини, її члени, користуючись общинними землями, виконували необхідні суспільні роботи, колективно сплачували податки, працювали на державних роботах (будівництві пірамід у Єгипті чи Великого китайського муру). Існували общинні органи самоуправління, які виконували функції обліку і контролю, судові, адміністративні тощо.

      Община прагнула не допускати розвитку приватної власності на землю. Основна сфера економічного життя – сільське господарство – залишалось поза рабовласницьким виробництвом. Тільки частково праця рабів  використовувалась для обробітку ґрунту, особливо в системі царського і храмового господарства. Головним джерелом рабства були війни, піратство, боргове рабство. Праця рабів використовувалась однобоко і була непродуктивною. Її застосовували для обслуговування рабовласників, на будівництві пірамід, каналів і т п. Східне рабство не було класичним. Тут перепліталися общинні та рабовласницькі елементи.

     Найпоширенішу форму східної  держави становила  деспотія. Економічною основою влади деспота була державна власність на землю, податки, військову здобич. Влада спиралася на професійне, нерідко наймане, військо та централізовано скероване чиновництво. Влада правителя, що дуже характерно для Сходу, обожнювалась. Фараони в Єгипті вважались живими богами, і навіть у Індії, де жерці намагались контролювати владу царя, вважалося, що цар – раджа, виступає знаряддям бога Брахми, а його влада має божественне походження. 

     Термінологічний словник:

     Фратрія – союз родів.

     Плем’я  – союз фратрій.

     Військова демократія – стан первісного суспільства на етапі переходу від родової общини до сусідської, який характеризується наявністю вождя, наділеного військовими та судовими повноваженнями, ради вождів і народного віче.

     Патріархальне рабство – такий характер суспільних відносин, при якому раби не були основною виробничою силою. 

     Рекомендована література:

     1. Шевченко О.О. Історія держави  і права зарубіжних країн. –  К., 1998.

     2. Федоров К.Г. Історія держави  та права зарубіжних країн.  – К., 1996.

     3. Всеобщая история государства  и права / Под ред. К.И. Батыра. – М., 1996.

     4. История государства и права  зарубежных стран: М,, 2001.