Голодомор 1932 – 1933 рр

 

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

 

по предмету Історія України

 

на тему: Голодомор 1932 – 1933 рр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2012

 

План

 

1. Вступ

 

2. Становище українського селянства на початку 30-х рр.

 

3. Геноцид проти українського народу як закономірність політики комуністичного тоталітаризму

 

4. Наслідки голодомору 1932 – 1933 рр.

 

5. Висновки

 

6. Список використаних джерел інформації

 

 

Вступ

 

Українською катастрофою  ХХ століття називає сучасна громадська думка голодомор 1932 – 1933 років в  Україні. Терор голодом, запроваджений  сталінським тоталітарним режимом в Україні, заподіяв смерть мільйонам хліборобів. Адже від голоду, масових репресій і депортацій Україна втратила більше ніж за роки Першої світової та громадянської воєн.

Сьогодні про голод  говорять часто. Багатьом ця тема вже встигла набриднути, людям здається, що влада країни акцентує увагу на минулому, щоб відволікати громадян від проблем сьогодення.  Але говорити про це треба. Адже головне завдання історії – не допустити повторення помилок минулого.

У радянський час період голодомору 1932-1933 рр. був білою сторінкою. Режим не хотів визнавати і усвідомлювати неправильність політики радянського ладу.  Перші дослідження фактів голодомору проведені в березні 1934 р. спеціальною комісією Статистичної комісії СРСР. Результати звіту були вивчені вперше в умовах горбачовської гласності.

Після розпаду СРСР першим, хто на державному рівні відкрито назвав Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом, був Леонід Кравчук. Це відбулося під час міжнародної наукової конференції в Києві в 1993 р. У 2002 р. Леонід Кучма в своєму вступі визнав голодомор геноцидом українського народу і запропонував за встановити величний меморіал пам'яті жертв в Києві.

З 2003 р. на Україні встановлений державний День пам'яті жертв голодомору, який проводиться в останню неділю листопада.

Історичний факт Голодомору 1932-1933 рр. в Україні визнали близько 70 країн світу. 2 листопада 2007 р. ЮНЕСКО визнав Голодомор – національну  трагедією українського народу.

Масштаби трагічних  подій 1932-1933рр. дійсно великі, але ще страшніші причини, механізм здійснення трагедії, й наслідки, які даються взнаки і сьогодні. Неможна ніяк усвідомити, що на найродючіших землях, в урожайний рік було вчинено вбивство, за різними оцінками, від 7 до 10 мільйонів людей, майже третина яких – це діти. Спеціалісти підрахували, що кількість жертв у справжній війні проти селянства, якою був голодомор, перевищила загальну кількість загиблих у всіх країнах під час Першої світової війни.

Мета і завдання роботи: дослідити причини, умови та наслідки подій голодомору 1932-1933років в Україні, показати яким насправді був для України сталінський режим «воєнного комунізму», з’ясувати, чи справді голодомор 1932-1933 рр. був створений штучно.

В даній роботі використано збірник документів з українських архівів, опублікований Володимиром Борисенко, і збірник статей, спогадів і документів під назвою «Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів».

Використану при написанні роботи літературу можна поділити на декілька груп. Передусім, це сучасні наукові дослідження О. С. Гнезділо, Н. В. Лапчинської, І. В. Шуйського, О.С. Коптєва, Л.А. Панасенко, О.В. Сафонової, А.В. Скупневської, в яких автори, використовуючи нововідкриті документи, аналізують події голодомору 1932-1933рр.

Матеріали досліджень багатьох інших  сучасних авторів теж торкаються подій голодомору на Україні, зокрема на Харківщині, але в загальних рисах. До таких авторів слід віднести Котляр М., Кульчицький С, Марочко В. і ряд інших.

Для більш повного  висвітлення подій голодомору 1932-1933рр. на Україні, зокрема на Харківщині, використано спогади та мемуари свідків цих подій, де значне місце посідає інтернет-ресурс «Голодомор 1932-1933 рр. Харківська область».

 

Становище українського селянства  на початку 30-х рр

 

В середині 20-х рр. у Радянській Україні були здійснені важливі зміни, що їх зробили Ради. Про це свідчили: нова ідеологія, структура уряду, організація економіки, правопорядок, освіта й культура. Але Україна, як і раніше, була переважно краєм землеробів, що працювали по-старому, церкви, пануючої в духовному житті, й традиційних цінностей, що лишалися в силі. Фактично йшлося про суспільство, в якому співіснували й змагалися дві культури. В містах переважали радянські порядки, на селі, де жила більшість населення, зміни були відносно незначними. Селяни не виявляли великого бажання перейматися вірою в комуністичну утопію. Тому існувала реальна можливість того, що попри революційні зміни Радянський Союз може залишитися відсталою й переважно аграрною країною. Відтак перед партією стояло невдячне завдання встановлювати диктатуру в переважно селянському середовищі. Для Сталіна таке становище було не лише гнітючим, а й загрозливим.

1929 рік у радянській  літературі традиційно називався  «роком великого перелому». Зазначений термін вперше ввів у оборот партійної пропаганди Й.В.Сталін у своїй однойменній статті, опублікованій в газеті «Правда» 7.11.1929р. Стосовно села мова йшлася про корінний перелом у розвитку землеробства від дрібного і відсталого індивідуального господарства до великого і передового землеробства. Насправді ж у 1929 році була започаткована примусова колективізація сільського господарства, яка обернулася для десятків мільйонів селян зубожінням, репресіями та трагедією голодомору 1932-1933рр.

Радянське законодавство  ввело серйозні обмеження для заможних господарств щодо використання найманої праці. В радянській історіографії, починаючи з 30-х рр., постійно насаджувалася теза, що нібито одноосібні селянські господарства ще до початку суцільної колективізації вже повністю вичерпали можливості для свого подальшого розвитку, внаслідок чого намітилась деградація сільськогосподарського виробництва і це, зокрема, виявилось у вилось у хлібозаготівельній кризі 1928-1929рр.

На Харківщині успішно розвивались різні форми селянської кооперації – сільськогосподарської, споживчої, кустарно-промислової. Досить давні і міцні коріння мала сільськогосподарська кооперація. Через кооперацію селянин поєднував інтереси власного індивідуального господарства з інтересами інших членів кооперативних товариств, задовольняв свої потреби у кредитах, отримував чистосортне насіння, племінну худобу, складні машини і реманент, збував свою сільськогосподарську продукцію. Сільськогосподарська кооперація повністю будувалася за принципом добровільного членства і користувалася підтримкою з боку селянства.

Набагато складнішою була справа із сільськогосподарськими колективними господарствами (колгоспами), які теж  включалися в систему сільськогосподарської  кооперації. Колективні господарства об’єднували не більше одного відсотка селянських господарств, практично не давали товарної продукції і існували завдяки матеріальній підтримці з боку держави. Та, незважаючи на підтримку з боку держави, справи в колгоспах йшли невтішно. Трудова дисципліна занепала. Настрій у колгоспників був гнітючий. Була національна ворожнеча. Сварки, лайки, бруд, безгосподарність, цілковитий занепад – ось на що захворіли колгоспи на кінець 1929 та початок 1930 року. Вони з агітатора за колективізацію перетворилися у агітатора проти колективізації.

Практичне здійснення сталінського варіанту соціалістичної індустріалізації вимагало величезних коштів, які держава сподівалася отримати, зокрема, і шляхом встановлення своєрідного «зверх податку на село». Він забезпечувався високими цінами на промислові товари, що споживались селянами, і низькими – на сільськогосподарські. В результаті село змушене було продавати державі хліба все більше, не отримуючи за нього еквівалентної оплати. І вже в час хлібозаготівельної кампанії 1927-1928рр. сталінському керівництву довелось зіткнутися з опором селянства, що не бажало продавати зерно за низькими цінами. У відповідь на це, починаючи з 1928 року, щодо заможної частини селянства стали застосовуватись надзвичайні заходи позаекономічного примусу, які особливого розмаху набули в 1929 році.

Не менш обтяжливим для заможного  селянства було і так зване  самооподаткування. Закон «Про самооподаткування  населення на задоволення його громадських  потреб» був виданий ВУЦВК 2 січня 1928 року. На відмінну від попередніх законодавчих актів про самооподаткування цей закон мав яскраво виражений класовий характер. Шкала, що визначала грошовий внесок (пай), була побудована за принципом зростаючої прогресії у залежності від прибутковості господарства. Біднота і частина маломіцних середняцьких господарств від самооподаткування звільнялись.

ля того, щоб сплатити сільськогосподарський  податок і самооподаткування, заможним господарствам доводилось продавати  не тільки зерно, але й частину  худоби та реманенту. Для таких господарств  було зрозуміло, що шляхом посиленого оподаткування влада фактично взяла на експропріацію їх господарств.

Рік «великого перелому» характеризувався остаточним відступом до політики «воєнного комунізму». Початок форсованої колективізації збігся з практичною забороною торгівлі і введенням практики планових завдань щодо здавання державі хліба та інших сільськогосподарських продуктів з розкладкою плану по кожному селу, колективному або індивідуальному господарству.

Партія взяла курс на знищення «куркуля як класу» та на колективізацію сільського господарства.

В московському Політбюрові ВКП(б) йшлося про те, щоб землю у селян  одібрати, а самих селян примусово  спролетаризувати, перетворити їх (хоч  і з дрібних, а все ж самостійних  господарів) на звичайних робітників, які працювали б на державній  землі, які б не мали жодних власних засобів виробництва, які позбавлені були б будь-яких прав на продукти своєї власної праці.

Із середини 1929 року почав  впроваджуватися курс на суцільну колективізацію сільського господарства, що на практиці перетворилося на примусове усуспільнення засобів виробництва селян у колгоспах. Тих, хто відмовлявся вступати до колгоспу, прирівнювали до куркулів та їх посібників. Одних судили, інших цілими сім’ями, відібравши все майно і продукти, відправляли до Сибіру, декого висилали в інші села, але без майна, й поселяли в хати найбідніших селян. Позбавлені всього необхідного для прожитку, люди бідували, голодували. Люди змушені були вступати до колгоспів. Ставши не з своєї волі колгоспником, учорашній селянин-одноосібник у колгоспі почував себе швидше батраком, ніж господарем, а це в свою чергу породжувало незацікавленість станом справ в артілі, безвідповідальність, низьку трудову дисципліну.

Основна маса селянських господарств, зарахованих владою до куркульських, була піддана розкуркулюванню в кінці січня-березня 1930 року. Згідно з постановою ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 року, розкуркулювання, тобто комплекс адміністративно-репресивних заходів по експропріації заможних господарств, повинно було проводитись тільки в районах, де фактично почалась суцільна колективізація. Однак, на практиці, розкуркулювання велось із значним випередженням темпів створення колгоспів. Основна причина цього полягала в тому, щоб використати розкуркулювання як знаряддя тиску на всіх селян-одноосібників, щоб примусити їх до вступу в колгоспи. При проведенні розкуркулювання, голови сільрад, правлінь колгоспів, секретарі партосередків у гонитві за високими відсотками колективізації стали зараховувати в число «куркулів» і будь-кого з середняків і, навіть, бідняків, якщо ті відмовлялися вступити до колгоспів.

Восени 1930 року, коли розпочалася нова кампанія колективізації, у районах  де вже відбулося розкуркулення, знову на порядок денний постало  питання «ліквідації куркуля  як класу». На роль куркуля владі  доводилось підшукувати вже інші кандидатури з числа більш заможних селян.

Забезпечити життя розкуркулених  на місці виявилось не такою простою  справою: бракувало коштів на будівництво  спеціальних поселень за межами колгоспних масивів. Проблему розв’язали якнайпростіше: стали виселяти на Північ всіх. За 1930 рік з України було депортовано не менше 75 тис. сімей, а до середини 1931 року – ще 23,5 тис.  чол.

Всього було експропрійовано до 200 тис. селянських господарств шляхом продажу майна з торгів за невиконання  «зобов’язань» по хлібозаготівлях, за несплату репресивних, дуже завищених податків, за «немотивований» забій власної худоби, а найчастіше – через внесення до списків на розкуркулення. Загалом за 1928-1931рр. зникло 352 тис. господарств. Не в силах прийняти новий порядок, селяни самі розпродували майно, кидали землю і виїздили на новобудови у міста, в тому числі й за межі України.

Тоталітарна система, безжально  пограбувавши колгоспників та одноосібників  під час весняної посівної кампанії 1933 року, остаточно прирекла селян на вимирання. Підсумовуючи колективізацію сільського господарства 1929-1933рр., можна стверджувати, що більшовики мали всі підстави святкувати «перемогу»: показали селянам, яким має бути «заможне життя» за більшовицькими критеріями, депортували, вивезли до Сибіру найбільш працелюбну та заможну частину українського селянства (за більшовицькою термінологією – куркулі), винищили, засадили до концтаборів національно свідомих громадян України. То була справжня війна сталінського режиму проти українського народу.

 

 

Геноцид проти українського народу як закономірність політики комуністичного тоталітаризму

 

Офіційним початком хлібозаготівельної кампанії 1932 року є 1 липня. План хлібозаготівель  по Україні був затверджений ІІІ  Всеукраїнською конференцією КП(б)У, що відбулася 6 – 9 липня 1932 року в Харкові у приміщенні Державної опери. Стратегічну лінію ЦК ВКП(б) на конференції представляли В. Молотов та Л. Каганович. «До безумовного виконання» було прийнято «встановлений ЦК ВКП(б) план хлібозаготівель по селянському сектору України обсягом 356 млн пудів». Політбюро ЦК КП(б)У після ІІІ партконференції встановило 4% надбавку до хлібозаготівельного плану, а також дозволило запровадити 2% надбавки до районних планів.

План хлібозаготівель визначався, виходячи з норми врожайності 1932 року. На 5 липня це була орієнтовна норма у 48,4 – 52,7 пудів/га, з 1 жовтня – оперативна у 42,1 – 46,5 пудів/га. Однак і вона була завищеною, як і офіційна цифра зібраного в Україні у 1932 році врожаю – 912,5 млн пудів або 14,6 млн тонн (Таугер М. Б. Урожай 1932 года и голод 1933 года // Судьбы российского крестьянства. – М., 1996. – С. 306, 308). За ствердженням одного з найавторитетніших українських дослідників Голодомору доктора історичних наук В. Марочка, валовий збір зернових в Україні у 1932 році становив 12,8 млн тонн (близько 800 млн пудів). Порівняно з 1931 роком, він зменшився на 306,3 млн пудів.