Голодомор 1932 – 1933 рр

Внаслідок цього знову  почався голод, і на початку 1933 року розгорнулася вже така жахлива катастрофа, якої Україна ніколи перед тим не зазнавала. Люди по селах їли котів і собак, їли полову, листя й кору. Товкли в ступах ще з осені обеззернені качани кукурудзи й пекли з того «борошна» перепічки. Нарешті, подекуди почалося з’їдання трупів померлих, а там – і людоїдство. І що найжахливіше, так це те, що це явище нікого вже не вражало і не дивувало. Так, бо страхіття голоду і свідомість безвихідності притупили тоді людські почуття.

Такою була реальна дійсність: страшна і разюча, а смертність від голоду серед старих, дорослих та дітей була така величезна і вражаюча, що все це не могло не впливати на психіку тих, хто ще не втратив людських почуттів і не перетворився на бездушного виконавця-автомата. Ця дійсність створювала повний настрій в низовому партійному апараті.

Отже, насильницька колективізація, «розселювання» сільських трудівників і «воєнно-комуністична» продрозкладка породили справжній колапс сільського господарства. Тоталітарна система, безжально пограбувавши колгоспників і одноосібників в час хлібозаготівельної кампанії 1932-1933рр., залишила їх без належної продовольчої допомоги і тим самим прирекла селян на вимирання. «Великий перелом» коштував близько півмільйона демографічних втрат населення. Мова йде і про селян, розкуркулених та висланих на Північ, де їх косила смерть від холоду, хвороб, непосильної праці, і про тих, що були знищені, як «класові вороги», у концтаборах та в’язницях, і про колгоспників та одноосібників, померлих в 1932-1933рр. від небаченого в історії людства голоду, і про тих, хто так і не народився при мінусовому прирості населення у перші роки після голодомору.

Аналіз даних демографічної  статистики 30-х роках свідчить, що прямі втрати населення України  від голоду 1932 року становили близько 150 тисяч чоловік. 1933 року голодною смертю загинуло від 3 до 3,5 млн. чоловік. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності, сягали в 1932-1934 роках 5млн чоловік. Голод у 1933 році був наслідком спроби здійснювати соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами. Проте примусова колективізація і накладена на колгоспи продрозкладка призвели до глибокої деградації сільського виробництва, яка так дорого, так боляче і невідшкодована обійшлася країні й народові.

Те, що відбулося на Україні  у 1933 році, не знайшло адекватного  висвітлення в архівних джерелах. Причина в тому, що генсек наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. Особливо дивне враження справляють стенографічні звіти пленумів і протоколи політбюро ЦК КП (б) У часів голодомору. В них відображено відчайдушну боротьбу з окремими конкретними проявами голоду, але не згадується саме слово "голод".

Заборона на це слово  не викликалася, зрозуміло, побоюваннями за просочування негативної інформації. По-перше, голод різної інтенсивності  охопив мало не всю хлібовиробну смугу  країни і не становив таємниці. По-друге, документація партійних органів завжди мала гриф "цілком таємно". Сталін насправді не бажав обговорення проблеми голоду. Воно означало б визнання факту економічної катастрофи, в яку потрапила країна внаслідок авантюристичної політики "наступу соціалізму по всьому фронту". Більше того, воно означало б дозвіл оцінювати рішення, негласно прийняті на найвищому рівні з метою виходу з катастрофи. А саме ці рішення й призвели до голодомору.

Очолюване Сталіним партійно-державне керівництво змушене було в 1932 році відновити в правах торгівлю, що стало єдиним нововведенням у взаємовідносинах між містом і селом, це був дозвіл торгівлі для колгоспів, колгоспників та одноосібників за цінами вільного ринку. Зроблена з воєнно-комуністичних позицій спроба налагодити плановий продуктообмін між містом і селом була офіційно визнана неспроможною. Проте на поточну ситуацію постанова не вплинула. Адже торгівля хлібом дозволялася тільки після виконання заготівельного плану, з 15 січня 1933 року. Тим самим визнавалася безперспективність подальших спроб будувати безринкову воєнно-комуністичну економіку. Селянська торгівля за цінами попиту і пропонування дозволялася, починаючи з травня 1932 року. Вона дістала благозвучну назву колгоспної, хоч брати участь в ній могли всі бажаючі. Однак торгівля хлібом могла відновитися тільки з середини січня 1933 року, після виконання хлібозаготівельного плану. Державну комерційну торгівлю розпочато без прийняття спеціального закону.

У січні 1933 року безрозмірну  продрозкладку, яка спричинила колапс сільського господарства, було скасовано. Замість неї запроваджувалися обов'язкові поставки хліба державі колгоспами та одноосібниками. Цим поставкам було надано характер додаткових зобов'язань. Всім зерном, виробленим понад твердо зафіксований податок, селяни діставали змогу вільно розпоряджатися, в тому числі реалізувати лишки по каналах колгоспної торгівлі. Цим у них створювалася заінтересованість в розвиткові громадського господарства колгоспів. Місцевим органам влади заборонялося давати колгоспам зустрічні плани або накладати на них зобов'язання здавати зерно в кількостях, що перевищували погектарні норми, визначені в законі про обов'язкові поставки.

Відмовившись від продрозкладки, Сталін до непу не повернувся. Ринок  відродився лише у вигляді роздрібної колгоспної торгівлі. Державний продовольчий фонд, як і раніше, формувався по закупками з ринку, а шляхом примусу, через обов'язкові поставки, що зберігали натуральну форму, їх розміри й ціни, як і ціни на промислову продукцію, що постачалася селу, визначалися державою. Отже, нееквівалентність обміну між містом і селом зберігалася, хоч і не в такому потворному вигляді, як у 1929 – 1932 роках.

Чи можна вважати, що декларовані в 1932 – 1933 роках фундаментальні зміни у виробничих відносинах сприяли перетворенню колгоспів на соціалістичні підприємства? Ні в якому разі. Запровадження з грудня 1932 року паспортного режиму та інституту прописки для населення міст і новобудов адміністративно закріплювало селян у колгоспах. Одночасно до мінімуму було скорочено присадибні ділянки колгоспників, щоб вони могли забезпечувати свій прожитковий мінімум лише працею в громадському господарстві. Скасування продрозкладки, яка загнала сільське господарство в глухий кут, можна вважати визнанням безперспективності праці, продукт якої належав державі цілком, тобто за змістом праці рабської. На зміну їй приходила система виробничих відносин, яка будувалася на примусовому поділі продукту праці в його натуральній формі між працівником і державою. Така система відносин властива кріпосництву.

Реконструкція відносин між містом і селом відкривала деякі перспективи розвитку колгоспного  ладу, але не могла дати негайного  ефекту. Становище в народному  господарстві, і передусім на селі, було катастрофічним.

Справжню мету страхітливого плану винищення українства розуміли і деякі дипломати, котрі в той час працювали в СРСР. Так, консул посольства Італії в Москві Граденіго доповідав 31 травня 1933 року про голод в Україні, стверджуючи: ’’Цей голодомор уряд Москви, справді, заздалегідь підготовив за допомогою жорстокої реквізиції ’’. Закінчуючи своє послання, консул зазначив:’’… сучасне нещастя спричинить колонізацію, переважно російську, України. Воно змінить її етнографічний характер. У, може, дуже близькій майбутності не можна буде більше говорити про Україну, ні про український народ, ані тим самим про українську проблему, тому що Україна в дійсності стане російським краєм ’’.

Висновки

Страшна трагедія, яку  пережив український народ в 1932-1933рр. була наслідком не неврожаю який, хоча й був малий сам по собі, але ще далеко не загрожував голодом. Сталася вона внаслідок терористичної акції, що її було вжити цілком свідомо і продумано для залякування українського народу, для придушення його пасивного спротиву колгоспній системі, для придушення його національних визвольних змагань та для винищення найактивніших його громадських елементів. Безжалісним було керівництво Радянського Союзу проти українського селянства. Дикунські методи колективізації й запровадження тиску в спосіб штучно створеного голоду були спрямовані виключно проти українського народу як в самій УСРР, так і за її межами.

Ця спланована проти  українського селянства акція мала ліквідувати основу української  нації і національного відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння радянській владі. Москва усвідомлювала, що українське селянство є соціальною базою для створення незалежної української держави і тільки зламавши його, можна було сподіватися на розвиток більшовицько-тоталітарної держави росіян, якій потрібні були безземельні, знеособлені, раби для «забудови комунізму».

Голодомор повинен був  поставити українського хлібороба  на коліна не лише власне в Україні, але й на всіх українських етнічних територіях.

Голодомор 1932-1933рр. став першим випадком в історії людства, коли конфіскація продовольства була застосована державою як зброя масового знищення її власного населення з політичною метою.

Науковці висловлюють  багато причин голодомору, та на мою думку є лише дві основні причини – це знищення українського селянства як носія українських традицій, свобод та вольностей, а також форсована індустріалізація, метою якої було створити сильну важку промисловість для потреб військово-промислового комплексу, для продовження «світової революції».

Список використаних джерел інформації

1. Борисенко В.Розсекречена пам’ять: Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ДПУ-НКВС. – К: Стилос, 2007. – 604с.
2. Васильєв В. Ціна голодного хліба. – В кн.: Командири великого голоду: Поїздки В. Молотова і Л. Кагановича в Україну та на Північний Кавказ. 1932 – 1933 рр. / За ред. В. Васильєва, Ю. Шаповала. – К., 2001. С. 36
3. Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990. – С.500-501.
4. Голодомор 1932 – 1933 років у м. Харкові, столиці УСРР / Упор. О. С. Гнезділо, Н. В. Лапчинська, І. В. Шуйський, О.В. Сафонова. – Х.: Оригінал, 2009. – 319 с.: іл.
5. Голодомор 1932—1933 років на Харківщині / О.С. Гнезділо, О.С. Коптєва, Л.А. Панасенко, О.В. Сафонова, А.В. Скупневська. — Х.: Оригінал, 2008. — 272 с.: іл.
6. Голодомор 1932-1933 рр. Харківська область - Исследовательский центр медиатехнологий, 2007-2012 - http://www.golodomor.kharkov.ua/
7. Колективізація і голод на Україні. – Київ, Наукова думка, 1993. – С.423-424.
8. Марочко В. Творці голодомору 1932-1933рр.- Київ, 2008. – 64с.
9. Марочко В. Голодомор 1932–1933 років в Україні: Хроніка / В. Марочко, О. Мовчан. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 294 с.
10. Субтельний О. Україна: Історія. – Київ: Либідь, 1993. – 718с.