Початок визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького

ма однодумцями за околицею Чигирина повернув на Запоріжжя.  Дорогою  до  них

приєднувалися різні люди, й на Січ прибуло 300, за іншими даними — 500  чол.

Спочатку прибулі оселилися  на о. Томаківка,  за  милю  нижче  від  Микитиної

Січі, де стояв польський гарнізон;

       Тут же  перебували  козаки  сотника  Федора  Линчая,  які   нещодавно

зазнали поразки у боротьбі проти  ставлеників речі Посполитої Івана  Барабаша

та Іляша Караїмовича.  Хмельницький  з  побратимами  перебрався  на  ближчий

острів Бучки. У січні 1648 р. козаки вже були готові  до  штурму  Січі.  Але

полковник Гурський не прийняв бою і завчасно  втік  залога  з Черкаського

полку впустила повсталих у Січ  і сама приєдналася до них. На загальній  раді

30 січня, за іншими даними  —  на  початку  лютого,  1648  р.  козаки  обрали

Хмельницького  гетьманом  і  підтримали  його курс  на   загальне   збройне

повстання проти Речі Посполитої.

       Літопис Григорія  Граб’янки, розповідаючи про  втечу Б.Хмельницького  у

грудні 1647 року на Запорожжя зазначає: “Спершу подався на острів  Бучки,  а

потім втік на Микитин Ріг, знайшов  там чоловік триста козаків,  розповів  їм

про себе, про все те, що ляхи з  козаками задумали зробити,  про  ту  наругу,

яку вони чинять не лише над козацтвом, а й над господніми храмами”.

       21 січня  (в історичній літературі називають  25-е,  31-е  січня)  1648

року загін повстанців на чолі з Б.Хмельницьким захопив  Микитинську  Січ.  У

цьому йому сприяли козаки  Черкаського  козацького  реєстрового  полку,  які

перебували в ній  для спостереження за татарськими  переправами через  Дніпро.

Повстання охопило весь Низ, де Б.Хмельницький “усіх  жовнірів  польських  та

німців-найманців (що залогою  на Запорожжі стояли) винищив”.

       Народна  пам’ять скрізь століття пронесла  цікавий переказ про те, яким

чином Хмельницький добився  успіху.  “...  Приїхав  на  Січ,  аж  там  стоїть

жовнірство, бере од козаків  десяту рибу.  От  Хмельницький  показавши  тайно

запорожцям королівський лист, усовітував їм як  збути  жовнірів:  “Я,  каже,

вийду на майдан та й зачну  кричати: “У раду ! В раду! В раду! А як  візьмете

під полу дрючку і як жовніри прийдуть без шабель, то ви на їх з дрючками  на

всіх і перебийте” Так і сталося”.

       У  лютому 1648 р. повстанці розбили  під  Микитинською  Січчю   каральні

загони  поляків,  що  намагалися  придушити  повстання.  Здобуття   Січі   і

звільнення  Запоріжжя  від  польських   військ   були   першими   перемогами

Б.Хмельницького,  що  мали  стратегічне  значення.  Це  стало   і   початком

визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої.

       За  короткий час Б.Хмельницький  сформував  повстанську  армію,  уклав

воєнний союз з Кримським  ханством, здійснював  агітацію  серед  українського

народу організовано взяти участь у війні з  поляками.  Саме  тоді  ним  була

проголошена мета боротьби–відновити Українську державу.

       Після Великодніх свят 1648 року кошова старшина  зібрала запорозьких

козаків до Січі на Раду. Прибувши на неї було наскільки багато, що  “кошовий

отаман із  Хмельницьким  мусили  вийти  з  Січової  фортеці  на  просторіший

майдан”.

       На  великій козацькій раді було оголошено, що за збитки і гніт з  боку

поляків проти них  починається війна.  А  союзником  козаків  буде  Кримський

Хан.  Як  повідомляє  літописець  Самійло  Величко,  що  “почувши  це,   все

Запорозьке військо  одностайно  і  одноголосно  назвало  Хмельницького  своїм

гетьманом і 19 квітня постановило  і обіцялося стояти  за  нього  у  війні  з

поляками, навіть якщо треба  буде головами накласти”. Тут  же  на  раді  йому

вручили гетьманські  клейноди.

       Звідси,  через  кілька  днів  Б.Хмельницький   на   чолі   8-тисячної

повстанської армії  вирушив на зустріч польським  військам, які  “йшли  просто

на Запороже до Січі зносити  Хмельницького або осадити його з войском”.

      У 1648 р. український народ  єдиною  силою  виступив  проти  польсько-

католицького поневолення.  Експлуатація  панів,  шляхти,  євреїв-орендаторів

була  жорстокою.  Богдан  Хмельницький  сказав:  “Причиною,  яка   спонукала

козаків піднятися війною на ляхів було  не  те,  що  позбавляти  їх  .земної

батьківщини, не те, що  обтяжувати  їх  роботами,  подібно  до  немилостивих

фараонів, а те, що  ляхи,  змушуючи  козаків  відступати  від  благочестивих

догматів та приєднуватися  до  невірного  вчення,  злим  юродством  руйнували

села й доми нетлінних  душ”.

            Війна поділилась на чотири періоди.:

       Перший  період війни (1648-1649) знаменувався  перемогами  під  Жовтими

Водами і Корсунем;  битвою  під  Пилявцями;  облогою  Львова  і  Зборівським

договором.

       Другий  період  війни  (1650-1653)   попри   кровопролитну   боротьбу

повсталих і поляків, жодній із сторін успіху не приніс.

 

       Тритій  період війни (1654-1655) визначився  допомогою Росії Україні  в

боротьбі з Польщею.

 

       Четвертий  період війни (1656-1657) це укладання  союзу між Україною  і

Семиградським князівством, а також спільні дії козацтва  і шведською армії

проти Польщі.

       Жовтоводська  битва 1648 - перша переможна битва  української армії під

проводом Б.Хмельницького  проти  польських  військ  на  початку  національно-

визвольної війни українського народу під проводом  Б.Хмельницького  1648-57.

21.1.1648 повстанські загони  спільно  з  запорожцями   розгромили  польський

гарнізон на Запорізькій  Січі і обрали гетьманом України  Б.Хмельницького.  На

початку квітня 1648, вимагаючи  від великого коронного гетьмана  М.Потоцького

вивести  з  України  урядові  війська   і   скасувати   “Ординацію   Війська

Запорізького”,  Б.Хмельницький  на  чолі  козацького  війська   виступив   з

Запоріжжя.  Головні  шляхетські  сили  під  командуванням   М.Потоцького  і

польного гетьмана М.Калиновського  розташувалися між Черкасами  і  Чигирином.

11(21).4.1648  польське  командування  вислало   назустріч   повсталим   два

авангардні загони. Перший під командуванням С.Потоцького і  Я.Шемберка  (бл.

6 тис. польських жовнірів і 2 тис. реєстровців) наступав суходолом,  другий,

що складався з 2 тис. іноземних найманців і 4  тис.  реєстрових  козаків  на

чолі  з  генеральними  осавулами  І.Барабашем  та  І.Караїмовичем,  плив  на

байдаках вниз по Дніпру. Біля фортеці Кодак обидва загони  мали  об'єднатися

і спільними зусиллями  захопити  Січ.  Поділ  польського  війська  на  окремі

частини блискуче використав Б.Хмельницький. 19(29).4.1648 повстанці і  загін

татар  Тугай-бея  атакували  шляхетське  військо  в   урочищі   Жовті   Води

(неподалік теперішнього  міста Жовті Води Дніпропетровської  обл.)  і  змусили

його,  збудувавши  табір,  чекати  на  підмогу.  Однак  допомога  польському

війську ззовні так і  не надійшла.24.4(4.5).1648 поблизу Кам'яного  Затону  на

Дніпрі  реєстрові  козаки  підняли  повстання,  яке  очолили  Ф.Джалалій   і

черкаський сотник Б.Товпига.  Повсталі,  убивши  декого  з  старшин,  5(15)5

приєдналися  до  військ  Б.Хмельницького.  Вирішальна   битва   5-6(15-16).5

завершилась повним розгромом  польських  військ  в  урочищі  Княжі  Байраки.

Сотні польських солдатів загинуло, близько З тис. жовнірів  і  50  шляхтичів

потрапили у полон, в  тому числі С.Лотоцький  (незабаром  помер  від  ран)  і

Я.Шемберк..  Перемога  української  армії   під   Жовтими   Водами   сприяла

розгортанню національно-визвольного  руху по всій Україні.

       Вражені  звісткою про поразку в битві  під Жовтими Водами й  переконані

підісланим козаком  у тому, що повстанці значно переважають  їх,  командувачі

20-тисячних головних  сил Марцін Каліновський та Міколай  Потоцький  залишили

вигідні позиції під  Корсунем і, маючи за поводиря таємного агента  гетьмана,

почали відступати, долаючи  багато перешкод. 26 травня неподалік  від  Корсуня

поляки наскочили на козацьку засідку (козацькі сили зросли до 15  тис.,  без

врахування татарської кінноти) і знову  зазнали  поразки.  Хмельницькому  до

рук потрапили обидва  командувачі  польсько-шляхетської  армії,  80  великих

вельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів, 41 гармата. Наче полякам ще мало  було

нещасть, за шість днів до битви під Корсунем помирає король Владислав IV.  У

той час, коли на півдні збираються юрми  повстанців.  Річ  Посполита  раптом

втрачає короля, командирів і армію.

       Перемоги  Хмельницького  приголомшили  поляків  і  водночас  надихнули

українців. Спочатку на Право-, а згодом і на Лівобережжі  козаки,  селяни  і

міщани створюють полки  й або пристають  до  гетьмана,  або  ж  під  проводом

місцевих ватажків  піднімають  власні  повстання.  Багато  селян  і  козаків

скористалися нагодою  дати волю довго стримуваній  ненависті  до  гнобителів.

Страшна картина цих  подій  описується  у  «Літописі  Самовидця»:  «...  где

колвек знайшлася шляхта, слуги замковіє, жиди й уряди міскіе — усе  забияли,

не  щадячи  ані  жон  й  дітей  їх,  маєтности  грабовали,  костели  палили,

обваліовали,  ксіонзов  забияли,  дворі  зась  й  замки  шляхецкіе  й  двори

жидовскіе пустошили, не зоставаючи жадного цілого. Рідкій  в  той  кріві  на

тот час рук своїх  не умочил й того грабленія тих  добр не чинил».  За  кілька

місяців з  України  було  зметено  майже  всю  польську  шляхту,  урядників,

ксьондзів.  Особливо  нищівного   удару   зазнали   євреї,   які   становили

найчисельніше, але найменш  захищене представництво шляхетського режиму.  Між

1648 і 1656 рр. повсталі вбили десятки тисяч євреїв (через брак  достовірних

даних неможливо встановити точніші цифри), і  тому  євреї  й  досі  вважають

повстання Хмельницького  однією з найжахливіших подій  своєї історії.

       Польські  магнати й  шляхта  в  свою  чергу  відповідали  на  різанину

різаниною. Найбільш сумнозвісним  прибічником  тактики  шляхетського  терору

був найбагатший з  магнатів  —  Ярема  Вишневецький.  У  своїх  лівобережних

володіннях він мобілізує  добре вишколене 6-тисячне військо, збирає,  скільки

може, переляканої шляхти,  ксьондзів та  євреїв  і починає відступати  на

захід. Скрізь  на  своєму  шляху  жовніри  Вишневецького  катували  козаків,

лишаючи за собою страхітливий слід із  трупів.  Якщо  у  Польщі  «подвигами»

Вишневецького захоплювалися, то на Україні вони викликали таке обурення,  що

повсталі й слухати  не хотіли про якісь  переговори,  поклявшись  боротися  з

Вишневецьким до смерті.

       Протягом  літа  Хмельницький,  розташувавшись  під   Білою   Церквою,

зосередився на створенні дисциплінованої, добре  організованої  армії.  Ядро

її складали 16 випробуваних  у  боях  козацьких  полків,  очолюваних  такими

шанованими полководцями, як Філон  Джалалій, Максим Нестеренко та Іван  Гиря.

До того  ж  полковницькі  булави  отримали  такі  обдаровані,  досвідчені  й

талановиті представники української  знаті,  як  Данило  Нечай,  Іван  Богун,

Михайло Кричевський, а також вихідці  з  міщан  —  Мартин  Небаба  та  Василь

Золотаренко. Великим допоміжним загоном  легкої  кінноти  командував  затятий

ворог Вишневецького й один із найпопулярніших повстанських  ватажків  Максим

Кривоніс. Із добровольців створювалися  нові  частини,  й  під  кінець  літа

українські сили налічували від 80 до 100  тис.  чоловік.  Із  них  регулярне

козацьке військо складало близько 40 тис.

       Поляки теж  не гаяли часу. Щоб затримати  повстанців, вони  вступили  з

Хмельницьким у тактичні переговори, що дозволило  їм  мобілізувати  32  тис.

шляхти й 8  тис.  німецьких  найманців.  Коли  біля  Львова  збиралося  їхнє

військо, споряджене в сліпучі шати,  які  так  полюбляла  шляхта,  очевидець

зауважив, що поляки збираються воювати не залізом, а золотом  та сріблом.  На

чолі нової  польської  армії  стояли  три  магнати:  млявий  і  закоханий  у

розкошах Домінік Заславський, освічений вчений-латиніст Міколай  Остророг  і

19-річний Александр  Конєцпольський.  Хмельницький  саркастично   охрестив  їх

«периною», «латиною»  й «дитиною». 23 вересня  воюючі  армії  зустрілися  під

Пилявцями. Під час  бою польським гетьманам зрадили  нерви  і  вони  кинулися

тікати. Коли про це стало  відомо, решта армії вчинила те ж саме.  Козаки  та

їхні союзники татари за кілька годин знищили це  нещодавно  величне  військо

майже дощенту.

       Битва  під Пилявцями відкрила Хмельницькому  шлях на  захід.  Коли  він

заглиблювався  в  землі  Волині  та  Галичини,   селяни   вітали   його   та

приєднувалися до повстання. Чули навіть, як у Південній  Польщі  пригноблені

хлопи казали:  «Якби  тільки  Бог  змилувався  над  нами  й  дав  нам  свого

Хмельницького, тоді б ми  теж показали  шляхті,  як  гнобити хлопів».  На

початку жовтня козацько-селянська  армія взяла в облогу Львів  і вже  б  от-от

здобула його,  та  завдяки  величезному  викупу  й  небажанню  Хмельницького

руйнувати чудове місто  Львів  було  врятовано.  Через  місяць,  коли  велася

підготовка до облоги польської фортеці Замостя, надійшла новина, що  королем

обрано Яна Казимира — людину, яку волів бачити на троні Хмельницький.  Новий