Початок визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького

мав щасливу нагоду зробити  це. Разом  з  ордою  хана  Іслам-Гірея  він  узяв

облогою польське військо  під Збаражем. На  допомогу  обложеним  вирушив  сам

король Ян Казимир  з двохсоттисячною армією, але  її  оточило  і блискавично

розгромило українське військо. Та доля  розпорядилася  інакше.  Хмельницький

взяв  у  полон  самого  короля,  проте,  певно,  не  усвідомлюючи  майбутніх

наслідків свого «лицарського  кроку»,  змилостивився  над  ним  і  відпустив

його,  після  чого   під   Зборовом   Ян   Казимир,   скориставшись   зрадою

Хмельницького кримським  ханом,  який,  підкуплений  поляками,  перейшов  на

їхній бік, схилив гетьмана  підписати  невигідний  для  України  Зборівський

договір, що звів нанівець попередню перемогу.

       Збаразька  битва та Зборівський договір  знаменували  собою  завершення

першого блискучого періоду  війни Хмельницького, після  якого  настали  важкі

випробування, що закінчилися  врешті-решт втратою хисткої  державності  після

підписання  Переяславської  угоди.  Та  попри  це  Українська  держава  часу

гетьманування Хмельницького  стала прикладом того, як у результаті  прагнення

до свободи та незалежності на  боротьбу  піднялися  всі  соціальні  прошарки

українського суспільства,  ядром  якого  виступило  козацтво.  Основою  цієї

боротьби стали ідеологічні  засади,  любов  до  рідної  землі,  віра,  мова,

культура. Підґрунтям  цієї  ідеологічної  скерованості  був  високий  рівень

освіти в тогочасній  Україні,  вірність  народу  традиціям  часів  Київської

держави, висока духовність православ’я.

       Своїми  дипломатичними та  військовими   заходами  український  гетьман

домігся майже повної  міжнародної  ізоляції  Речі  Посполитої,  яка  доти  в

мілітарному  плані  вважалася  чи  не  наймогутнішою  державою  Європи.  Він

забезпечив Україні  збройну допомогу Кримського  ханства,  досяг  прихильного

нейтралітету Туреччини  й Трансільванії, примусив Молдавію розірвати  союз  з

Польщею, зав’язав дружні стосунки з  Венеціянською  республікою,  вступив  у

переговори зі Швецією.

 

              Українська держава Богдана Хмельницького  викликала  захоплення

численних  сучасників  —  дипломатів,  мандрівників,  літописців.   Італієць

Альберто Віміна, який особисто  бачив  гетьмана  1656  року  й  неодноразово

розмовляв з ним, у  своїх спогадах пише про український  народ у  період  його

найвищого злету в  часи  Хмельниччини.  Особливо  його  вразила  демократична

форма правління козаків  — скликання Ради для обговорення  важливих  державних

питань, коли козаки у присутності гетьмана спільно їх  вирішують.  Подорожні

нотатки сирійського  архідиякона  Павла  Алеппського,  який  описав  подорож

антіохійського  патріарха  Макарія  по  Україні  у  1654   і   1656   роках,

зафіксували для нас  подробиці побуту  і  звичаїв  українців,  які  здивували

його тим, що скрізь зустрічали хлібом-сіллю як символом добробуту.  Описуючи

своє враження від  гетьмана Хмельницького, Павло Алеппський підкреслює:  «Так

ось він, Хмель, якого  слава й ім’я рознеслися по  всьому  світу».  Багато  і

захоплено пише мандрівник про освіту в державі Хмельницького: «Всі вони,  за

винятком небагатьох, навіть  більшість  дружин  і  дочок,  уміють  читати  і

знають порядок церковних  служб... Число письменних  особливо  збільшилося  з

часу появи Хмеля». Алеппського вразила велика  друкарня  у  Києво-Печерській

лаврі, де «виходять усі  їхні церковні книги дивного друку,  різного  кольору

і вигляду, а також  малюнки на великих аркушах, визначні місця  країн,  ікони

святих, вчені дослідження  тощо».

        

 

                                  Висновки

 

            Внаслідок визвольної  війни  1648-1657  рр.  Українська  держава

увійшла  до  складу  Московської  на  правах  автономії.  Основою  державної

території була Наддніпрянщина від Случі до Дністра на  заході,  до  кордонів

Росії  на  сході,  тобто  Київське,  Брацлавське,  Чернігівське  воєводства,

частина Волинського  та Білої Русі.

       Після   смерті  Б.Хмельницького  козацька  старшина  обрала  гетьманом

генерального  писаря  Запорозького  Війська  Івана  Виговського,   він   був

найближчим  соратником  Б.Хмельницького.  Намагаючись   протистояти   впливу

Москви, Виговський уклав  союз із Швецію та  Кримом,  розпочав  переговори  з

Польщею, що викликало  невдоволення старшини. Він розірвав союз з  Москвою  і

сповістив про це європейські  країни. Під  Гадячем  у  вересні  1658  р.  він

уклав договір  із  Польщею,  за  яким  Київське,  Брацлавське,  Чернігівське

воєводства входили  до складу Речі Посполитої як окрема  держава  під  назвою

Велике князівство Руське зі своїм гетьманом.

       Проте,  незважаючи на тонкості  наукових  оцінок,  громадські   діячі,

письменники,  історики  й  багато  інших  вважали  Б.Хмельницького  одним  з

найвидатніших діячів в  історії України. В  свідомості абсолютної  більшості

українців, аж до сьогоднішнього  дня,  Б.Хмельницький   залишається  великим

визволителем, героїчною  особою, що силою своєї індивідуальності  підняв  їх

з багатовікового паралічу бездіяльності   й   безнадії  та   вивів  на  шлях

національного і  соціально - економічного звільнення.

       В  ці ж роки під  керівництвом  Б.Хмельницького  склалася  ціла  школа

талановитих українських  дипломатів,  серед  яких  велику  роль  відігравали

Силуян Мижиловський,   Данила  Грек,  Іван  Ковалевський,  Юрій  Немирич  та

керівник зовнішньої політики генеральний писар Іван Виговський.

       Зрозуміло,  що не минули гетьмана невдачі,  помилки та прорахунки. Це і

Берестечко,  і   катастрофічна  молдавська  компанія,  і   провал  спільного

українсько-шведсько-трансильванського  походу   на   Польщу,   і,   нарешті,

неспроможність примусити  як союзників,  так  і  ворогів  визнати  цілісність

України. Вину за ці помилки  історики та письменники  поспішали  покласти  на

Б.Хмельницького.  Н. Костомаров  восхваляв Хмельницького за його  союз   з

Росією і звинувачував його за закулісні переговори із турками. Т.  Шевченко

докоряв Хмельницького  за те, що він віддав Україну у  владу Росії. П Куліш  -

за те,  що  він  немовби  був  винуватий  у  розрусі,  анархії,  культурному

занепаді.  М.  Грушевський висловив  сумнів  у наявності у Хмельницького

чітких політичних цілей.

       Шість  років боротьби  за  Українську  державу  під  час  національно-

визвольної війни нашого народу під проводом Богдана Хмельницького  1648—1654

років  продемонстрували  надзвичайно  високий   як   на   той   час   рівень

громадянської зрілості наших  предків.  Перемоги  українського  війська  над

польською  шляхтою,  постать  Богдана  Хмельницького  як  державного  діяча,

полководця, дипломата,  запорозькі  козаки  і  їхня  легендарна  відвага  та

умілість у бойових  діях викликали захоплення всього світу.

       Яскраву   грань  обдаровання  Хмельницького   становить   його   талант

полководця.  Почавши  з  масових  рухів  повстанців,   Богдан   Хмельницький

переходить до операцій добре вишколеного, добірного, хоч  і не такого  вже  й

численного, війська.  Використавши  в  організації  української  армії  свій

попередній великий  військовий досвід і  залучивши  талановитих  полководців,

таких як Іван Богун чи Максим Кривоніс, Хмельницький  сповідував  вирішальну

роль  проводу  у  війську,  роль  авторитету  командування  та  його  уміння

підтримувати дисципліну. Польське військо здебільшого  кількісно  переважало

українську армію, але  зазнавало  поразки  через  відсутність серйозного  й

авторитетного командування. Навпаки, від  самого  початку  боротьби  Богдана

Хмельницького  козацьке  військо  було  згуртоване  залізною  дисципліною  й

послухом своєму вождеві. Прикладом  того,  як  Хмельницький  виховував  своє

військо, є факти,  коли  козаки  свідомо  йшли  на  смерть,  на  тортури  як

«язики», яких брали у  полон поляки, і вони  під  тортурами  давали  ворогові

невірні відомості й  рятували своє військо, або коли в  битві під  Берестечком

козаки вразили світ своєю мужністю, фанатичною вірою в перемогу.

         Моральну вартість війська Хмельницького  сучасники вбачали не лише  в

регулярних засадах  організації, умінні перемагати з меншими  силами,  а  й  у

здоровому світогляді козаків, у їхній величезній релігійній  і національній

згуртованості і зосередженості на єдиній головній меті — перемозі.  Саме  ці

засади завдяки великому талантові Богдана Хмельницького  створили у  середині

XVII століття в Україні  непоборну  армію,  одну  з   найкращих  у  тогочасній

Європі. Виявом незвичайної на  ті  часи  дисциплінованості війська Богдана

Хмельницького було й  те, що не лише козацькі, а й наймані  татарські  загони

не наважувалися чинити грабунки у здобутих містах. Навіть вороги, поляки,  з

подивом  висловлювалися  про  високу  дисципліну,  послух  і  нечувану  доти

карність за  порушення  у  війську  Хмельницького.  Основами  тих  чеснот  і

високої жертовності  та дисципліни були виплекані з часів  Київської  держави

такі риси воїнської  доблесті,  як  честь,  хоробрість.  Богдан  Хмельницький

вміло  застосовував  новітню  тактику,  яка  з’явилася  у  Європі   в   часи

тридцятирічної війни.  Апогеєм  його  таланту  як  полководця  перемагати  з

меншими силами була битва  під  Батогом,  блискучий  реванш  за  поразку  під

Берестечком.

 

 

 

                  Список використаних джерел та  літератури.

 

2. Н. Полонська-Василенко   Історія України, т. І, Київ, “Либідь”, 1992 р

8. В .Антонович   Коротка історія  козаччини, Київ, “Україна”, 1991 р.

9. О.Єфименко   Історія України  та її народу, Київ, “Мистецтво”, 1992 р.

10. В.Власов, І.Коляда   Історія  України, Київ, “АСК”, 1996 р.

13. В.Король  Історія України,  Київ, 1995 р.

15. Ю.Алексеев, А.Вертегел, В.Даниленко   Історія України, Київ, 1993 р