Податкова система Гетьманщини

До перепису не включалися козацькі двори та монастирські села.

Перепис проводився за дворами. Оскільки податки бралися віками з двору, то селяни намагалися не ділити двори. Тому виникли своєрідні общини – кутки, які іноді включали до 5 сімей. Таке положення було аж до скасування кріпацтва, коли відбувався поділ землі на двори.

Перепис згадує близько 400 дворів – платників податків на Київщині.

Крім того, казна  козацької держави поповнювалася  за рахунок військової здобичі, якими  були військові трофеї, добуті шаблею та веслом, що носили назву „козацький хліб”; військового окладу – подарунків на користь січової й паланкової старшини, який стягувався з усіх козаків, а також з некозаків (січового підданства); господарської десятини та медового господарства; торгового  податку; податку з шинків; куфовий  збір тощо.

Господарська  десятина та медове справлялися з  хуторів, млинів, промислів і пасік. З хуторів і млинів бралася десятина натурою, а з промислів і пасік – грішми (медове). Хоча, щодо деяких видів промислів застосовувалося натуральне оподаткування і не у розмірі десятої частини. Так, від риби, виловленої у Бузі, до козацької скарбниці сплачувалося: три десятки – на полковника, писаря й осавула, чотири десятки – на січового старшину.

Також платниками господарської десятини були піддані  Речі Посполитої („посполиті”), які  користувалися землею війська запорізького. У зв’язку з цим існувала назва цього податку – „податок на посполитих”. З них справлялося 10 % вирощеного врожаю.

Торгове – різновид акцизного податку, який справлявся з крамарів.Як правило, він становив 10 відсотків від вартості товарів, що продавалися на січовому ринку. Однак інколи цей податок застосовувався не у пропорційному, а в фіксованому порядку.

Податок з шинків сплачувався шинкарями та корчмарями які утримували свої шинки в так  званих паланках , зимівлях та на Січі і сплачували скарб за рік від 2,5 до 5 крб. За документами січового архіву 1770 року на території, якою володіли запорізькі козаки, нараховувалося понад 370 шинків, що давали прибуток у казну 1 120 крб. за рік. У той же час як оренда, наприклад, за звичайний шинок без льоху становила 2 крб. 50 коп., а з льохом, де можна було тримати пиво й мед, – по 4 крб. 50 коп. за рік.

Оскільки більшість  шинкарів були за національністю євреями, то цей податок ще називали „податком  на євреїв”.

Розміри цього  податку складали досить значну суму, оскільки за тодішніми цінами (1764 р.) четвертина пшениці (155 кг) коштували 30 коп.. 

Куфовий збір –  податок зі спиртного. Куфа – бочка з горілкою чи вином. У таких бочках, як правило, тогочасне населення зберігало більшість продуктів харчування. З кожної бочки горілки, привезеної на продаж, належало сплатити одну кварту (близько 1 літра) натурою та один карбованець грішми. З бочки ж вина продавці повинні були віддати на користь козацької скарбниці 1 відро. Пізніше цей податок був розповсюджений на інші продукти харчування. Так, з продавців борошна, наприклад, також брали 1 карбованець від куфи.

На утримання  православної церкви і духовенства  існував окремий вид податку, який називався руга та роковщина.

Існували і  інші доходи – так зване безхазяйне, виморочене, конфісковане майно, викуп  за полонених і засуджених, судові тарифи.

Будь-які нововведення і реформи в податковій сфері  козаки сприймали негативно.

Разом з тим  податки були незначними і мандрівники  того часу стверджували, що населення  України взагалі не платить ніяких податків. Наприклад, сучасник того періоду мандрівник Павло Алепський писав, що „ніхто не бере з козаків ні десятини, ні чогось подібного – вони вільні від усього; і в такому становищі знаходяться всі піддані країни козаків: не знають ані податків, ані десятини” .

Богдан Хмельницький намагався більш централізувати збір податків, щоб мати достатні кошти  для безперервних воєн, які змушена  була вести козацька держава. За підрахунками Івана Крип’якевича, різні доходи молодої української держави становили щонайменше 300 000 польських злотих, а витрати 2 000 000. Таким чином, приблизно в 6 разів витрати перевищували дохід.

Як бачимо, Запорізька Січ традиційно для свого часу використовувала в основному  прямі реальні податки. Недоліком реального оподаткування, як відомо, є неможливість урахування дійсних доходів платників. При визначенні розмірів податків враховувалися лише приблизні, середні, можливі доходи. Однак ця вада була характерною ознакою податкових систем усієї середньовічної Європи. Тогочасна держава була ще надто слабкою, щоб вибудувати і утримувати потужні фіскальні органи. Без них врахування при оподаткуванні дійсних доходів платників було просто неможливим, оскільки вимагало розгалуженої системи обліку і контролю. Виходячи з викладеного, лише реальне оподаткування за натурально-речовими ознаками окремих видів господарської діяльності могло забезпечити казні сталі надходження. „Січовий скарб базувався на оподаткуванні промислів і торгових оборотів, тобто господарських і комерційних операцій як економічного процесу, а не результату”.

Запорозька Січ  не мала власної грошової і банківської  системи. В обігу знаходилися гроші різних країн. Так, під час арешту кошового атамана П. І. Калнишевського в нього, крім російських паперових асигнацій, була знайдена велика сума металевих монет: російські золоті червінці і срібна монета, турецькі леви, австрійські й голандські талери (єфимки) тощо. Зберігались вони частинами вдома, у схованках, а також у січовій церкві. Через відсутність власної валюти Січ, бувало, переживала грошовий „голод” нестачі готівки, що, звичайно, супроводжувалося великим попитом на гроші, як платіжний засіб, і погонею за грошима, як скарбом.

На жаль, і  ці матеріали неповні. Тому при кількісній оцінці січового скарбу не обійтися без непрямих обчислень. Розрахунковий метод незамінний у випадку неповноти статистичної інформації, яка безпосередньо не дає потрібного показника. Залишається йти обхідним шляхом, будувати вірогідні висновки, спираючись на відомі цифри і доповнюючи їх припущеннями, зіставленнями. Навіть найавторитетніші знавці козацької України не розшукали достатньо матеріалів для характеристики державного скарбу Гетьманщини і, тим більше, Запорозької Січі. Крип’якевич І.П. (1886–1967) скаржився на неможливість створення вичерпної праці про українську скарбовість XVII–XVIII століть через відсутність джерел. Козацькі форми української державності ще не знали правильного бюджетного процесу; суворого фінансового права, часто обходилися без необхідних у скарбових справах бюрократичних процедур і формальностей. Лише під кінець історичного існування Січі кіш завів деяку статистичну звітність та письмове фінансове рахівництво під назвою „Секрети Війська Запорозького”. Тому при визначенні обсягу запорозького бюджету єдині скільки-небудь надійні джерела – запорізький архів останніх років і документи, пов’язані з ліквідацією Січі.

Щоб повністю підірвати  владу українських гетьманів, Петро  І у 1722 році заснував Малоросійську  колегію, до якої входили 6 російських чиновників на чолі з президентом  – бригадиром Вельяміновим. Вона взяла у свої руки всю фінансову систему України. Внаслідок цього податки населення на Україні зросли за два роки майже в 6 раз. 

Висновок.

Остаточна ліквідація автономних прав України відбулася  за Катерини ІІ. Саме за її указом на всій території України був ліквідований полковий адміністративний устрій, остаточно скасовано гетьманське правління і забрано до Петербурга ознаки гетьманської влади – печатки, бунчуки, клейноди (1764), знищена Запорізька Січ (1775) і козацька армія (1783–1784). 

3 серпня 1775 року  Катерина ІІ повідомляла „вірних  і любих” підданих, що „немає  тепер більше Запорізької Січі  з її політичним спотворенням, значить і козаків цього імені”.

Україна була поділена на губернії і стала внутрішньою  провінцією Російської імперії.

Аналіз податкової системи в Україні в період козацької держави дозволяє зробити  такі висновки: 

– в Україні  того періоду прямі податки були основним джерелом поповнення державної  казни; 

– обкладення податками  відбувалося за натурально-речовими ознаками окремих видів господарської  діяльності; 

– відсутність  розвинених фіскальних служб; 

– низький податковий тягар порівняно з іншими державами; 

– використання історичного досвіду Київської  Русі, Литовського князівства при  формуванні козацької податкової системи; 

– застосування різноманітних форм стягнення податків і запозичення методів фіскального  інструментарію у сусідніх держав у  податковому регулюванні.

Список  використаної літератури.

1. Ярошенко Ф.О., Павленко В.Л. Історія податків та оподаткування в Україні: Навчальний посібник. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. - 240 с.
2. Нечай Н.В. Нариси з історії оподаткування. К.: Вісник податкової служби України, 2002. - 144 с.
3. Полонська-Василенко Н. Історія України:В 2 т.- К.:Либідь 1995