Причини і передумови війни за незалежність північноамериканських колоній Англії

Зміст 

Вступ

1. Причини і передумови війни за незалежність північноамериканських колоній Англії

1.1 Соціально-економічний  та політичний розвиток колоній  в кінці XVII та на початку  XVIII ст.

1.2 Посилення  колоніального гніту з боку  Англії в першій половині та середині XVIII ст..

2. Війна за незалежність Сполучених Штатів Америки.

3. Соціально-економічні перетворення після здобуття незалежності та її історичне значення для розвитку США.

3.1. Соціально-економічні  перетворення після здобуття  незалежності.

3.2. Історичне значення війни за незалежність для подальшого розвитку державності в США. 

Висновки 

Список використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ 

    Актуальність  теми дослідження. Безперечним лідером і гарантом світової і, зокрема, західної цивілізації є Сполучені Штати Америки. Вони відіграють ведучу роль на світовій арені, служать еталоном державного устрою, стилю життя, демократії. Нині вони дійсно мають великий вплив на динаміку розвитку всієї світової спільноти.

    З моменту утворення на території  сучасних Сполучених Штатів перших англійських колоній в першій половині XVII століття і до юридичного та економічного оформлення США в єдину федеральну державу після ухвалення Конституції в 1787 році, пройшло трохи більше, ніж півтора століття. Але саме в той період були закладені основи американської державності та економіки, створені передумови для появи на світ юридичного документа номер один в історії Сполучених Штатів Америки – Конституції 1787 року, яка дала значний поштовх для активного соціального, економічного та політичного розвитку країни.

    Проте, не дивлячись на наявність в літературі – як у вітчизняній, так і закордонній  – значної кількості робіт, присвячених  основним аспектам розвитку державних, політичних, соціальних та економічних процесів становлення Сполучених Штатів, дослідження антиколоніальної війни 1775 – 1783 р.р., яку частіше називають Американською революцією XVIII ст., її вплив на американське суспільство і здійснені завдяки ній обширні і радикальні соціально-економічні і політичні перетворення, незмінно залишаються однією з найзначущіших в історії США.

    Ступінь наукової розробки теми. Основні положення даної роботи опубліковані в роботах таких видатних дослідників північноамериканської історії, як М.М. Болховитінов, В.В. Согрін та ін.

    Об'єктом  дослідження індивідуальної роботи є боротьба північноамериканських колоній за незалежність, вплив цієї боротьби на створення Сполучених Штатів, на подальший розвиток світової економіки

    Предметом дослідження є історично-соціальні та історико-економічні закономірності й особливості боротьби колоній Великобританії за незалежність, а також наслідки виходу на історичну арену нової держави під назвою Сполучені Штати Америки, що створило нові економічні умови для розвитку не лише для США, а й світової економіки в цілому.

    Крім  того, предметом дослідження є  можливе запозичення Україною позитивного досвіду рішення проблем розвитку державності та економіки в США.

    Метою індивідуальної роботи є дослідження значення боротьби за незалежність північноамериканських колоній Англії для державотворення Сполучених Штатів, а також для подальшого розвитку державності і права в США.

    Метою роботи зумовлено виконання таких  завдань:

• охарактеризувати соціально-економічний та політичний розвиток Північно-Американських колоній наприкінці ХVІІІ ст.;
• здійснити аналіз причин та дослідити етапи війни за незалежність США;
• дослідити формування державних та політично-правових, соціально-економічних інститутів під впливом визвольної боротьби колоній;
• проаналізувати причини соціальних конфліктів, які виникли в процесі війни за незалежність;
• дослідити історичне значення визвольної війни північноамериканських колоній Англії;
• зробити висновки.

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1. Причини і передумови війни за незалежність північно-американських колоній Англії. 

    На  початку даної роботи ми повинні дослідити, як виникли англійські колонії на Східному узбережжі Північної Америки, їх соціально-економічний стан в першій половині XVIII ст. та передумови, які передували війні за незалежність. 

    1.1 Соціально-економічний  та політичний  розвиток колоній в кінці XVII та на початку XVIII ст. 

    Почало  англійським володінням на атлантичному побережжі Північної Америки  було встановлено в 1607 році, коли була заснована перша з колоній  – Віргінія. Її засновниками були купці  з Лондонської торгової компанії. За океан з Англії, Шотландії та Ірландії відправлялися бідняки шукаючі в Новому Світі поліпшення своєї долі. Компанія перевозила їх на своїх судах. Там вони попадали в боргову кабалу до купців і крупних землевласників, які отримали грамоти від короля на землі в Америці. Поступово на Атлантичному узбережжі Америки утворилося 13 колоній, які сформували потім майбутнє американське суспільство, склались державно-політичні традиції, які стали передумовою майбутнього самовизначення. Традиції ці дещо розрізнялись в різних колоніях.

    В залежності від того, кому належало верховенство влади, колонії ділилися в середині XVII ст. на три групи: коронні, які перебували під управлінням  королівських чиновників (Південна Кароліна, Джорджія); приватновласницькі – вважалися власністю окремих осіб (Пенсільванія, Делавер, Мериленд), а також колонії, які користувалися самоврядуванням на підставі королівських хартій (Коннектикут, Род-Айленд). На чолі колоній стояли губернатори, які відповідно призначалися королем чи власниками колоній, або обиралися всім населенням. В усіх колоніях були представницькі органи, які мали право видавати закони, встановлювати податки. Проте губернатори могли накласти вето на законопроекти, прийняті зборами. В результаті високого майнового цензу виборчими правами користувалися від 2 до 10 % населення.

    В північних колоніях головне становище  в сільськогосподарському виробництві  займало вільне, середнє і дрібне фермерство. В південних – велике плантаційне сільське господарство, яке ґрунтувалося на праці закабалених білих переселенців і рабів. Перші негри були завезені в Північну Америку з Африки на початку XVII ст., а до кінця ХVII ст. праця негрів витиснула працю закабалених білих ( на початку війни за незалежність з 2.5 млн. населення колоній, 500 тисяч були рабами неграми). В південних і центральних колоніях крупне землеволодіння регулювалося нормами феодального права про невідчужуваність маєтку, майорату тощо. Проте феодалізм, як економічна система, в англійських колоніях не прижився. Не останню роль у цьому відіграв достаток „вільних земель”, що дозволяло незаможним колоністам йти від феодальних землевласників на Захід, витісняючи при цьому корінних жителів – індіанців.

    В колоніях, в зоні, вільній від  утруднень цехового ладу, розвивалося  мануфактурне виробництво в формі дрібного товарного виробництва, крупної централізованої та розсіяної мануфактури. Розвитку сталеплавильної мануфактури сприяла наявність великих родовищ руди, доступних джерел водної енергії, велика кількість деревного палива.

    Американська буржуазія, яка була сконцентрована в основному в північних колоніях, досягла успіху в суднобудуванні і рибальстві. Мешканцям півночі вдалося поставити на широку ногу торгівлю з Вест-Індією. Фермерські сім'ї виготовляли цвяхи, замки, ткали полотно, яке потім оброблялося й забарвлювалося.

    Південні  колонії в цьому дещо відрізнялися. Плантаційне господарство Півдня служило  джерелом сировини для метрополії, що відповідало інтересам англійської  буржуазії. В XVIII сторіччі різко зріс попит на тютюнову продукцію. Це дозволило збільшити виробництво тютюну до 1776 року майже в чотири рази в порівнянні з початком сторіччя - з 28 мільйонів фунтів до 102 мільйонів фунтів.

    Поступово суперечки між метрополією і  колоніями росли, загострювалися, і  в другій половині вісімнадцятого століття обстановка дійшла до межі. 

    1.2 Посилення колоніального  гніту з боку  Англії в першій  половині та середині XVIII ст. 

    До  закінчення «війни з французами і  індіанцями», як називали Семирічну  війну англійські колоністи, описуючи ті ворожі сили, з якими їм довелося битися, стало очевидним, до якої міри американці віддалилися від метрополії. Жителям англійських колоній здавалося, що англійський уряд зовсім не цікавиться їхніми проблемами, переймаючись лише відкачуванням доходів з Нового Світу. Особливо їх обурювали торгові обмеження, які вводилися королем Георгом III: колоніям доводилося закуповувати чужі і продавати свої товари тільки через Великобританію, яка на цьому збагачувалася. Суперечності між колоніями і метрополією різко загострилися у середині 1760-х років, довівши Англію і його американських підданих до відкритого військового зіткнення.

    У 1763 році британський парламент прийняв  закони про судноплавство, за якими  товари могли ввозитися і вивозитися з англійських колоній в Америці  тільки на британських суднах. Це позбавляло колоністів можливості вибору, перетворюючи англійських судновласників на монополістів, які диктують їм свої ціни. Крім того, всі призначені для колоній товари повинні були завантажуватися в Англії, незалежно від того, звідки їх везли. Тим самим на колоністів покладався обов'язок платити метрополії за посередницькі послуги. Ціна товарів які поставлялись  в Америку зростала і тому, що за них доводилося платити подвійне мито - при ввезенні в Англію і при ввезенні в її колонії.

    У 1764 році парламент прийняв так  званий закон про цукор, поставленої  колоністам в обов'язок виплачувати  ще й додатковий податок за ввезені  в Америку цукор, вино і деякі  інші товари. У колоніях лютували королівські  збирачі податків, пильно оглядали всі кораблі, які кидали якір у гаванях американських портових міст. Якщо на борту виявлявся прихований від оподаткування товар, справа могла дійти до конфіскації судна. Пристрасті в колоніях розгорялися, а протест проти свавілля влади привів до стрімкого зростання контрабанди.

    Рік потому інтереси колоністів ще раз  були ущемлені прийняттям акта про  гербовий збір, за яким американці повинні  були платити податок при придбанні  будь-якої друкованої продукції - Від  книг до гральних карт - або оформленні будь-якого офіційного документа. На знак сплати податку на видання або папір наклеювалася гербова марка. Колоністи не заперечували проти податків взагалі і готові були платити їх регулярно, однак вони вважали, що при введенні нових податків повинно враховуватися і їхня думка. У тому ж 1765 27 депутатів від дев'яти колоній зібралися в Нью-Йорку, склавши і відправивши королю і парламенту петицію про скасування закону про гербовий збір. І закон був дійсно скасовано, але не тому, що уряд був посоромлений несправедливості. Зачеплені за живе новим невиправданим побором, американці почали висловлювати своє невдоволення у відкритій, агресивній формі. Особливої рішучістю відрізнялися жителі Бостона, де натовпи розлючених городян вдиралися в контори, які торгували гербовими марками, учиняли в них погроми, а їхніх власників піддавали характерною американської громадянської страти: обмазували гарячою смолою і обвалювали в пір'ї, а потім з улюлюканням тягали по вулицях, виставляючи їх на загальне посміховисько. У таких умовах бажаючих торгувати гербовими марками просто не виявилося.

    Бостонці  особливо відзначилися і 16 грудня 1773 року, коли в їх порт увійшли три британські судна з вантажем індійського  чаю. Близько 7 тисяч осіб вийшли їм назустріч протестуючи проти того, що з ласки уряду метрополії їм необхідно буде платити за цей товар більше, ніж якщо б вони самі доставили його з Індії. Бостонці вимагали, щоб кораблі з чаєм поверталися назад в Англію, але їх волю в черговий раз проігнорували. Тоді ввечері, під покривом сутінків, група молодих  городян, переодягнених у костюми індіанців-могавків, пробралася на ці кораблі і скинула тюки з чаєм в бостонську гавань. «Бостонське чаювання» стало стартом до Американської революції, як в англомовних країнах називають війну американських колоній Англії за незалежність від метрополії.

      Британський уряд був сповнений рішучості покарати бунтівників, і через кілька тижнів гавань бостону була блокована англійською військовою ескадрою, яка мала намір тримати облогу до тих пір, поки колоністи не сплатять вартість знищеного чаю. Однак закриття бостонського порту зміцнило рішучість американців боротися за свої права. Передбачаючи заворушення, уряд розпорядився посилити військовий гарнізон Бостона двома полками з Галіфаксу, проте Бостон і надалі залишався одним з головних вогнищ напруженості у відносинах між метрополією і колоніями.