Принципи демократії у державно-правовому та суспільному житті античних полісів на території України

 

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ (ЗАОЧНА ФОРМА  НАВЧАННЯ)

 

КАФЕДРА ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

 

 

 

Контрольна  робота

з дисципліни «Історія держави і права України»

 

 

 

 

 

Варіант № 2

 

Тема: «Принципи демократії у державно-правовому та суспільному житті античних полісів на території України»

 

 

 

Виконав

студент 1 курсу групи ЮЗ-322-ВНО

набір 2013 року

 за списком № 2

Булах М.О.

тел. 7254945

 

 

 

Перевірив

к.і.н., доцент Тєлькінєна Т.Е.

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2013

 

                                               План

     Вступ

1. Загальна характеристика періоду.
2. Станово-класове громадянське суспільство в містах Північного Причорномор`я.
3. Участь громадян полісів у формуванні та організації діяльності органів врядування.

Висновки

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

          Велику роль в історії України відіграли античні міста-держави Північного Причорномор'я. Як органічна частина античної цивілізації, вони утворились і розвивалися у тісній взаємодії з місцевим причорноморським населенням. Останнє впродовж цілого тисячоліття відчувало на собі вплив високої античної культури, що знайшло свій вияв у прискоренні їх соціально-економічного та культурного розвитку.

         Метою цієї роботи є характеристика державно-правового та суспільного життя античних полісів Північного Причорномор`я  та принципів демократії в житті цих полісів.

        Завданням контрольної роботи є розкриття повної картини розвитку демократії на теренах античних полісів Північного Причорномор`я.

        З VII ст. до н. е. у Північному Причорномор’ї починається грецька колонізація. Вона відбувалася в кілька етапів: вибір місця для колонії, набір колоністів, призначення керівника, саме переселення, заснування поселення і розвиток нового поліса. Експедиції налічували кілька сотень людей. Керував нею ойкіст (архагет), який призначався державою і походив з давнього знатного роду.   Колоністи намагалися відразу стати політично та економічно незалежними від метрополії. Найбільше переселенців було з іонійського міста Мілета, хоча Причорномор’я колонізували також вихідці з інших грецьких міст. Так з’являються міста-держави: Ольвія (Очаківський р-н Миколаївської обл.), Тіра (м. Білгород-Дністровський), Херсонес (Севастополь), Пантикапей (Керч), Фанагорія (на Таманському п-ові), Керкінітіда (Євпаторія), Німфей (у складі сучасної Керчі), Танаїс (Ростовська обл.), Ардавда (Феодосія) тощо.  

 Грецькі поліси були більш  розвинені з погляду державності  і права порівняно з державами  кочовиків, а згодом і слов’ян.

       В основу права міст Північного Причорномор’я було покладено правову систему афінської рабовласницької держави. Водночас на правовий розвиток міст певним чином впливали звичаї та традиції місцевих племен, які проживали по сусідству з ними.

        Щодо зв’язку цих держав і впливу їх на ранньослов’янські (давньоукраїнські) державні утворення, то тут можна виділити два підходи . 
Одні дослідники (найбільш чітко ця думка виражена українським істориком Іваном Крип’якевичем ) вважають, що грецькі міста - держави не мали нічого спільного з ранньо - слов’янськими (давньоукраїнськими) державами [15]. Обгрунтовуючи цю думку, історик, зокрема, писав: “...ані грецьких міст ,ані Боспорської держави не можна вважати “представниками української державності, хоч вони й діяли на Україні. Для грецьких колоністів “варвари” були тільки предметом експлуатації -греки винищували місцеве населення не тільки економічно, але й фізично, тисячами вивозячи “варварських рабів” на міжнародні торговиці. Грецькі колонії , так само, як пізніше візантійські міста в Криму не зжилися з Україною, репрезентували тут чужі інтереси і стремління”. 
       Канадський історик українського походження Володимир Паїк вважає, що хоча грецькі міста в Північному Причорномор’ї були завойовані греками, однак переважну більшість цих полісів, особливо території навколо них, складало місцеве населення [16]. Тому ці міста-держави мають пряме відношення до ранньослов’янських держав і мали великий вплив на формування їх органів державного управління.

 

1. Загальна характеристика періоду.

 

              Значний вплив на громадські стосунки, побут і культуру скіфів та сарматів справляли античні міста-держави, що почали створюватися у VII ст. до н.е. в Криму та Північному Причорномор'ї греками-колоністами. На території сучасної України вони проіснували близько тисячі років. Причини їх появи були різні. Найпершими оселилися тут греки-пірати, які торгували рабами і грабували купецькі кораблі. Їхні поселення були тимчасовими, наїжджали вони до них періодично. У VI ст. до н. е., коли кількість населення у Греції зросла, а орної землі залишилося мало, почалася скрута з продуктами. У пошуках землі частина населення полишала батьківщину, а знайшовши вільні родючі території, засновувала там поселення. Але зв'язків з рідним містом-матір'ю (метрополісом) не поривала.

          Колонізація розпочалася у V ст. до н. е. В цей час тривали війни з Персією, а потім міжусобні війни між грецькими державами. У самих містах точилася боротьба між аристократами та демосом. Переможені, або люди, які не хотіли брати участь у цих кривавих сутичках, залишали рідні місця і переселялися за море. Виникали колонії і як купецькі факторії - тимчасові укріплення з ринком і складами. Поступово і вони перетворювалися на міста-держави. Освоювали нові землі представники всіх верств населення Еллади. Місцевих жителів вони називали "варварами".

          «Велику грецьку колонізацію» зумовила ціла низка причин. Узагальнюючи доробок науковців, український історик О. Бойко виділяє такі теорії грецького переселення [17]:

• демографічна (у І  тис. до н. є. територія Греції була перенаселеною, і тому частина греків змушена  була мігрувати);

• аграрна (у Греції не залишилося вільних земель, тому частина населення вирушила на пошуки нових територій);

• сировинна (розвиток виробництва, ремесел і торгівлі підштовхував греків до пошуку нових джерел сировини, передусім металів);

• військова (постійні криваві  та спустошливі війни, які вела Греція, змушували місцеве населення шукати безпечніші місця); 
• соціально-політична (внутрішня боротьба між різними верствами грецького суспільства примушувала іммігрувати тих, хто зазнав поразки); 
• етнічна (поліетнічний склад грецьких міст спричинював між різними громадами конфлікти, які підштовхували до переселення). 
        У переважній більшості переселенці були вихідцями з малоазійських міст Мілета, Галікарнаса, Пергама. Перші поселення мілетські колоністи створили в Придунайщині та на острові Березань, назвавши його Борисфенідою. Але вони не розвинулися у сильні держави. Слідом виникли ті колонії, які з часом перетворилися на міцні міста-держави (поліси). Найбільшого розвитку досягли Тіра (неподалік сучасного Білгорода-Дністровського), Ольвія ("щаслива", на Бузькому лимані), Пантикапей ("риб'ячий шлях", на місці сучасної Керчі). Місто Херсонес ("півострів", у межах сучасного Севастополя) заснували вихідці дорійської колонії Гераклеї Понтійської.

         Жителі міст-держав, як і в Греції, займалися землеробством, скотарством, виноградарством, садівництвом. Вони були сміливими рибалками, талановитими ремісниками, заповзятливими купцями. Працею як вільних громадян, так і численних рабів колоністи споруджували житлові будинки, міцні оборонні мури, фортеці - акрополі, господарські споруди та чудові храми. У Херсонесі, Ольвії та  Пантикапеї побудували театри та спортивні школи-гімнасії. Грецькі Майстри кераміки виготовляли прекрасні амфори, піфоси, вази, побутовий посуд [8].

           На першому етапі існування (VII-I ст. до н. е.) міста-держави залишалися незалежними утвореннями, а на другому (I ст. до н. е. - III ст. н.е.) - були підкорені Римом. У IV ст. н. е. припинила існування Ольвія, а вцілілий Херсонес (Корсунь) відійшов до Візантійської імперії. У XV ст. його вщент зруйнували монголо-татари із Золотої Орди. Та ж доля спіткала Пантикапей та Феодосію [4].

У своєму розвитку міста-держави Північного Причорномор'я пройшли три основних етапи:

1. Ранньоантичний (VII - І ст. до н.е.)— охоплює період від початку грецької колонізації до захоплення Понтійським царством всіх причорноморських держав;
2. Римський (І ст. до н.е. — 70-і роки IV ст. н.е.) — характеризується початком боротьби Римської імперії з Понтійським царством, її перемогою і поширенням впливу на все Північне Причорномор'я;
3. Пізньоантичний ( 70-і роки IV ст. — сер. VI ст.) — дослідники виділяють лише для Пантікапея та Херсонеса, які увійшли до складу Візантії.

           Античне місто складалося з двох частин: безпосередньо з укріпленого поліса та хліборобських селищ. Кожне місто мало могутні мури, власне військо, охорону, карбувало монету, видавало закони. Мешканці міст обробляли поля, розводили виноградники, були ремісниками, вели жваву торгівлю із сусідами та Грецією [10].

           Скіфи, які жили поруч з містами, привозили до грецьких полісів зерно, худобу, рабів, а купували вироби ремісників, вино, тканини. Грецькі поліси славилися різноманітними ремеслами: обробкою металів, виготовленням ювелірних прикрас та кераміки, ткацтвом і шкіряним виробництвом. Міста-держави швидко збагачувалися.

 

2. Станово-класове громадянське суспільство в містах Північного Причорномор`я.

 

           Грецькі колонії були полісами, тобто містами-державами - замкненими суспільно-політичними організаціями. Переселенці приносили на новоосвоєні землі ті порядки, що існували в їхній метрополії, насамперед рабоволодіння, політичну систему. Ольвія та Херсонес розвивалися як демократичні республіки, Пантикапей - як аристократична (до утворення Боспорського царства). Отже, це була західна, антична модель станово-класового суспільства, де над особою та її власністю стояла верховна влада та державна власність. Але вона не була монополізована бюрократичною державою, як на Сході чи у Римській та Візантійській імперіях, а функціонувала у вигляді державно-громадських органів самоврядування [8].

           За суспільним  ладом ці поліси були станово-класовим громадянським суспільством, тобто союзом голів і власників окремих господарств, заснованих на рабовласництві.

 Античні соціуми вирізнялись чітким розшаруванням:

- Панівний клас ( Судновласники, купці, землевласники).

- Вільні громадяни  ( Ремісники, торговці, землероби).

- Невільники ( Раби, полонені).

Також своєрідне місце у суспільстві займали:

- Метеки – це осілі чужоземці які не могли стати громадянами міста і брати участь у політичному житті міста. Однак метек міг набути громадянство за великі заслуги перед полісом.

- Гетери  (жінки легкої поведінки) як правило вони мали освіту і вели незалежний спосіб життя.

- Раби -  вони не мали політичної  ваги в місті й належали  до об`єктів права. Праця рабів використовувалась у ремісничому виробництві, у сільському господарстві [9].

          Античне суспільство будувалося на специфічній формі власності (насамперед земельній) як своєрідній співвласності громадянина й громади у формі общини, як поєднання індивідуальної свободи й  громадського суверенітету. Це ще не була приватна власність у її пізнішому, буржуазному вигляді, і не новоєвропейське громадянське суспільство приватних власників.              Соціальні відносини між громадянами будувалися за принципом рівноправних взаємин людей, aле пo вертикалі, яка сходить з висоти влади до окремих виконавців царських указів, що характерно для деспотичної форми правління. Привілеї надавалися за правом народження лише громадянам міста - грек залишався громадянином того міста, до якого належали його батьки. Жінки вважалися вільними, але політичних прав не мали. Більшість громадян були купцями, ремісниками чи землеробами, які заробляли на життя працею, а політичною діяльністю займалися у вільний час. Існували щодо цього й інші норми. У Херсонесі, наприклад, рабиню відпускали на волю, якщо її за обрядом посвячували якомусь божеству. Покровителями таких рабів ставали храми або релігійна  громада. Під час облоги Ольвії військами Македонії у 331 р. до н. е. міська рада звільнила рабів і надала їм право громадянства [9].

Отже, населення міст-держав складалося з трьох основних класів: громадян, метеків і рабів, які не були рівноправними з політичного правового погляду.

 

3. Участь громадян полісів у формуванні та організації діяльності органів врядування.

 

           До II ст. до н.е. у античних полісах Північного Причорномор `я  були демократичні засади, згідно яких вирішальна роль належала демосу (Громадянам міста), а всі інститути держави включно з вищим владним органом – народними зборами обстоювали інтереси повноправних громадян. Але з I ст. до н.е. основні посади й фактичне управління полісами потрапили до рук групи аристократичних сімей, і демократичну форму правління змінила аристократична. Проте на початку такі міста як Ольвія, Тіра, Херсонес, Керкінітида (Сучасне м. Євпаторія) та ряд інших полісів  розвивалися як рабовласницькі демократичні республіки, законодавча влада в яких належала народу -  демосу, що обирав архонтів (Найважливіші урядовці з широкими повноваженнями), стратегів (Воєначальник наділений військовими та політичними  повноваженнями), та інших урядових осіб. Раби, жінки та іноземці не мали права громадянства. Всі громадяни присягали на вірність місту  та його законам. Яскравим прикладом є Херсонеська присяга [8].