Російський Парагвай. Генерал І. Т. Бєляєв

     Чакская війна обійшлася Парагваю дуже дорого. Величезні військові витрати підірвали економіку країни. Виробництво промислової продукції підтримувалося за рахунок безкоштовної праці болівійських військовополонених. Політична ситуація в країні була не стабільна. Реальна допомога уряду російської імміграції була мінімальною. Іммігранти скаржилися, що не отримали обіцяного. Іван Бєляєв був стурбований долею своїх співвітчизників. Кожному прибулому російському колоністу видавався лише мачете, а сокиру, молоток доводилося виписувати з Аргентини. Побутовий безлад приводив до постійного відтоку іммігрантів в інші країни - Аргентину, Бразилію і Уругвай, як тільки вони освоювали ази мови та затверджувалися в місцевих звичаях.
     Суб'єктивні чинники завдали справі «патріотичної еміграції» найбільшої шкоди. Вина лягла на імміграційні верхівки - паризьку і парагвайську. Ідея «патріотичної імміграції», відкидала інтервенціоністські та пристосовницькі мету, загрожувала похитнути позиції кіл, які забезпечили собі авторитет і домоглися привілеїв в білоіммігрантській верхівці. Серйозним ударом по планах «Російського Вогнища» став відхід з життя впливових фігур, що так чи інакше підтримували починання Бєляєва - смерть барона Врангеля (1928г.), Богаєвського (1934г.), «таємниче зникнення» з Парижа (викрадення агентами НКВД) генерала Кутепова. Це, як вважав Іван Бєляєв, допомогло його недругам в Парагваї, незадоволених винятковим впливом, який він чинив на життя колонії створити свої ідеї «російської колонії». Генерали Ерн і Бобровський вступили в контакт з «новими обличчями» з іммігрантської верхівки в Парижі, з метою «розкласти російську колонію в Парагваї і позбавити її патріотичного змісту», представляючи справу Бєляєва як «підрив тих потужних організацій, яким судилося за допомогою Німеччини розгромити більшовицьку Росію ».[9]
     Розпад колонії  не призвів до краху особистих доль колоністів завдяки турботам Бєляєва. Всі російські іммігранти повернулися в м. Асунсьйон, де генерал І. Т. Бєляєв виклопотав квартири, необхідні документи і допоміг влаштуватися на службу.Це були невеликі посади, але при дешевизні парагвайського життя прожити на цю платню було можна. Багато хто пішов в армію і з роками дослужилися до високих чинів.
   

Висновок

    Так знайшла свій кінець, не втілившись у життя, ідея «патріотичної імміграції».Можливо, якщо б генерал І. Т. Бєляєв приділив більше уваги «суб'єктивному фактору», парагвайська колонія зуміла б вижити. У записках Бєляєва є рядки, що дихають безнадією, але є й інші, що не допускали відчаю, відмови від боротьби: «Пам'ятником ... залишилися тисячі російських інтелігентів, честю влаштувалися в Парагваї або розселилися по Аргентині, Уругваю, Бразилії, і двадцять тисяч селян, які знайшли тут порятунок ... не рахуючи тисяч інших, що застрягли в інших краях. Поля, будинки, хутори, худоба - їх важка праця не пропала марно. І від цих людей я не чув іншого, окрім щирого привіту і подяки ».[10]
    Великий внесок зробили російські іммігранти в культурне життя країни. За участю російських архітекторів було побудоване м. Асунсьйон - столиця Парагваю. Дочка генерала Ерна, Тала, стала засновницею першої в країні балетної школи. І єврейська колонія в Парагваї була створена в основному іммігрантами з Росії. Ця громада дала Парагваю таких великих художників, як Ольга Бліндер, Бернардо Краснянський і Бернардо Ізмаховіч, який проявив себе також в архітектурі. Альфредо Зіферхельд, історик і публіцист, який опублікував більше десяти книг з новітньої історії країни. Співвітчизники генерала Бєляєва ділилися знаннями і досвідом з громадянами Парагваю, залишаючи в їх житті благотворний слід.

     Крах планів створення «Російського Вогнища» не  Бєляєва у відчай.Залишалася пристрасть, яка вабила і кликала до дії з юнацьких пір - вивчати і захищати, рятуючи від тотального винищення багато в чому ще загадкових для білої людини «бронзовошкірих дітей пустелі».
     До останнього дня життя (22 червня 1957 р.) Бєляєв боровся за права індіанців: роз повідав владі про їх сумне становище, про насильства і злочини білих,  вимагав  дозволу свободи полювання і кочівництва і т.д. Ховали Івана Бєляєва з військовими почестями  як генерала, почесного громадянина Парагваю, почесного адміністратора  індіанських  колоній. 
     Іван Тимофійович Бєляєв залишив в Парагваї тисячі вдячних йому людей -парагвайців і росіян, білих і індіанців, залишив Асоціацію і музей, найцінніші наукові праці, і найголовніше, посіяв на далекій  південноамериканській землі насіння  російської  гуманістичної культури.

Список використаної літератури:

1.       Мартынов Б.Ф. Парагвайский Миклухо-Маклай. Повесть о генерале Беляеве. - М.: ИЛА РАН, 1993.

2.       Мартынов Б. Ф. Русский Парагвай: Повесть о генерале Беляеве, людях и событиях прошлого века. — М.: Воениздат, 2006.

3.       Рутыч Н. Н. Биографический справочник высших чинов Добровольческой армии и Вооруженных Сил Юга России: Материалы к истории Белого движения. М., 2002.

Використані інтернет-ресурси:

     http://hrono.ru/biograf/bio_b/belyaev_it.php ― Фрагмент книги: Наталья Гладышева. Уголок России в Парагвае.

http://hrono.ru/biograf/bio_b/belyaev_it.php ― Використані матеріали книги: Н. Рутыч. Биографический справочник высших чинов Добровольческой армии и Вооруженных Сил Юга России. Материалы к истории Белого движения М., 2002.

14

[1] Мартынов Б. Ф. Русский Парагвай: Повесть о генерале Беляеве, людях и событиях прошлого века. — М.: Воениздат, 2006.― стр. 22.

[2] Мартынов Б.Ф. Парагвайский Миклухо-Маклай. Повесть о генерале Беляеве. - М.: ИЛА РАН, 1993.― стр.32.

[3] http://hrono.ru/biograf/bio_b/belyaev_it.php ― Фрагмент кн.: Наталья Гладышева. Уголок России в Парагвае.

[4] Рутыч Н. Н. Биографический справочник высших чинов Добровольческой армии и Вооруженных Сил Юга России: Материалы к истории Белого движения. М., 2002.―стр. 41.

[5] Мартынов Б. Парагвайский Миклухо-Маклай. Повесть о генерале Беляеве. М., 1993.― стр.88

[6] http://hrono.ru/biograf/bio_b/belyaev_it.php ― Фрагмент кн.: Наталья Гладышева. Уголок России в Парагвае.

[7] http://hrono.ru/biograf/bio_b/belyaev_it.php ―Использованы материалы кн.: Николай Рутыч Биографический справочник высших чинов Добровольческой армии и Вооруженных Сил Юга России. Материалы к истории Белого движения М., 2002 

[8] Мартынов Б. Парагвайский Миклухо-Маклай. Повесть о генерале Беляеве. М., 1993.―стр.95.

[9] Мартынов Б. Ф. Русский Парагвай: Повесть о генерале Беляеве, людях и событиях прошлого века. — М.: Воениздат, 2006.― стр.101.

[10] http://hrono.ru/biograf/bio_b/belyaev_it.php ― Фрагмент кн.: Наталья Гладышева. Уголок России в Парагвае.