Розвиток музичного мистецтва в Київській Русі. Особливості стилю бароко в образотворчому мистецтві України XVII - XVIII ст

В цей же час в різних місцевостях України будувались замки й укріплення. Кам’яні замки  здебільшого споруджувались на Правобережжі, насамперед на Поділлі і Волині, а також у Східній Галичині, на Північній Буковині і Закарпатті. Як фортеці часто будувались й  культові споруди – церкви і монастирі.

     Архітектори України вміло поєднували в будівництві  український національний стиль з кращими надбаннями європейського ренесансу. Так було збудовано такі прекрасні споруди, як будинок активного діяча Львівського братства купця Костянтина Корнякта (1580).  Вежа Корнякта (1588), каплиця Трьох святителів (1578) і Успенська церква (1598-1630) вкупі створюють унікальний ансамбль на Руській вулиці у Львові.

     Значного поширення набувають скульптура і різьблення, зокрема різьблення іконостасів. Живопис, що раніш майже виключно був присвячений релігійній тематиці, тепер значною мірою набуває світського характеру. Розвивається книжкова мініатюра, гравюра, особливо по дереву.

      Скульптура на цьому етапі наповнилась новим змістом, а відтак і набула іншої структури. Її діапазон розширився: розвивалася декоративна пластика, тематична різьба, головним чином у багатофігурних сценах вівтарів, фасадів храмів та каплиць, з’явився скульптурний образ сучасника – в надгробках та епітафіях. Так, наприклад, визначне місце в монументальній скульптурі Львова займає скульптурна група “Бій архангела Михаїла з сатаною”. Група призначалася для польського королівського арсеналу як його емблема за прикладом арсеналів Західної Європи.

       В іконі XVI – I пол. XVII ст. образ людини набув більшої життєвої активності й міцнішого зв’язку з сучасністю. Взірцем втілення нового розуміння людини є “Пантократор з апостолами”. У багатьох іконах помітне тяжіння авторів до відображення життєвих прототипів: євангелісти з домажирських царських врат, народний стафаж в іконах з села Вишеньки “Різдво Марії”, “Євангелісти” (близько 1576 р., с. Кам’янка-Бузька).

      На грані XVI-XVII ст. в українському мистецтві з`являється історичний жанр. Він був породжений новою добою.

        З II пол. XVII ст. в українському мистецтві посилюється демократична течія, вона набирає людяного, життєвостверджуючого характеру. Хоча архітектура і будівництво продовжували розвиватись на місцевій самобутній народній основі, водночас вони зазнавали впливу російської і західноєвропейської архітектури. Українські архітектори запозичували й творчо застосовували прийоми стилю барокко, для якого характерним були декоративна пишність, вигадливість, мальовничість. У більшій чи меншій мірі пам’ятки українського барокко створювались на грунті народної естетики, що й визначило їхню своєрідність.

На селі і значною мірою  в містах як будівельний матеріал використовувалось переважно дерево. На грунті традицій дерев’яного будівництва виробився особливий тип храмів-монументів. Вони хрещаті у плані, мають центричну композицію мас і кристалоподібні об’єми. Їх особливістю є відсутність скільки-небудь чітко визначеного головного фасаду.

        Але у містах частіше будівлі споруджували з цегли й каменю – гетьманські палаци, будинки старшини, магістратів, споруди монастирів, церков. Якщо на Правобережжі міста майже не розвивались, то міста Лівобережжя і Слобожанщини, насамперед Київ, Чернігів, Переяслав, Батурин та ін., інтенсивно розбудовувались.  Російський зодчий Йосип Старцев Збудував кам’яні собори Микільського (1690-1696) і Братського (1690-1693) монастирів в Києві.

       За зразком Ніжинського собору (1668-1670) коштом   гетьмана І.Самойловича за планом архітектора Йоганна Баптіста був споруджений Троїцький собор в Чернігові (1679-1695). Порівняно з Ніжинським, він стрункіший за пропорціями, динамічніший за грою мас, вертикальних і горизонтальних архітектурних ліній. Три  яруси хорів у ньому своїми балюстрадами висувалися як балкони у внутрішній простір.  Цей же архітектор з Мартином Томашевським спорудив Преображенський собор Мгарського монастиря біля Лубен (1684-1692), Покровський собор у Харкові (1689) та ін.

      Загальною тенденцією у розвитку образотворчого мистецтва на Україні з II пол. XVII ст. стає дедалі ширший відхід художників  від релігійних тем і підвищення інтересу до світських сюжетів, реального життя, образів і переживань людей. Під впливом стилю барокко багато творів живопису відзначались пишністю, декоративністю, яскравим колоритом, грою кольорів. У розписах є безліч життєво конкретних подробиць, архітектурних і пейзажних мотивів облич. Найважливішими пам’ятками монументального живопису II пол. XVII ст. є іконостаси, зокрема іконостас Єлецького монастиря в Чернігові (1669-1676), Богородчанський іконостас, створений для Манявського скиту майстром Іовом Кондзелевичем з Волині, іконостаси, виготовлені в 1667-1700рр. Іваном Рутковичем із Жовкви. Палітра Рутковича обмежена. Його улюблені кольори: вишневий, кіноварний, жовтий, синьо-зелений. Руткович був світською людиною, вдача якої, відбита в його творах, поєднала поривчастий темперамент життєлюбця з міщанським прагматизмом. Іншої вдачі був його сучасник – Іов Кондзелевич – ієромонах Білостоцького монастиря поблизу Луцька. В його шедеврах-іконах з Манявського скиту нема нічого буденного. Уміння Кондзелевича відтворювати найтонші порухи людської душі виявились тут на повну силу.

      Будинки прикрашалися різьбою по дереву, різноманітним орнаментом, картинами, зокрема популярними малюнками на теми “Козак Мамай” і “Чайки”.

     Розвивалося писання портретів гетьманів, полковників, іншої старшини. Портрети, як криторські, так і світські, малювалися на Україні, зокрема у Львові, і раніше, але з XVII ст. починається історія власне українського портрета. Високого рівня у цей час досягла гравюра, особливо на міді. 

     У XVIII ст. значний крок уперед зробила на Україні архітектура. Було збудовано, переважно з цегли й каменю, багато різноманітних споруд, серед яких, поряд з культовими, ставало дедалі більше цивільних будівель – адміністративних, господарських, житлових та ін.

     Велику кількість чудових будівель було зведено наприкінці XVII – на початку XVIII ст. у Києві та інших містах турботами й коштом гетьмана І.Мазепи. Це у Києві Миколаївська церква на Печерську, Троїцька і головна церква Лаври, Братська церква на Подолі, будинок Києво-Могилянської академії та ін.

     У першій половині XVIII ст., переважно у стилі барокко, були споруджені визначні будови й архітектурні ансамблі. У 1731-1745 рр. під керівництвом архітектора Йоганна Готфріда Шеделя збудовано 93-метрову дзвіницю Києво-Печерської лаври. У 1747-1753 рр. за проектом архітектора В.Растреллі під керівництвом архітектора І.Мічуріна на київських горах була збудована Андріївська церква, а в 1752-1755 рр. -  царський палац.

    Із 60 – 70-х років XVIII ст. на зміну стилю бароко в архітектурі приходить   так званий російський класицизм (російський ампір). Для класицизму були характерними строгість і чіткість архітектурних форм, відмова від пишного оздоблення, симетрично-осьова композиція будівель, світлі фарби.

     Велике значення для розвитку архітектури на Україні мала діяльність видатних російських архітекторів, що працювали на Україні, - В.Ростреллі, А.Квасова, П.Неєлова та ряду ін. Найвидатнішими українськими архітекторами XVIII ст.,  які працювали в тісній співдружності з архітекторами російськими, були С.Ковнір (1695-1786) та І.Григорович-Барський (1713-1785).

     Кріпак Києво-Печерської  лаври, С.Ковнір навчився будівельної  справи і  створив оригінальні  архітектурні споруди, які виділяються  мальовничістю і багатством ліпного  оздоблення стін і фронтонів.  Це так званий Ковнірівський  корпус і дзвіниці на Дальніх  та Ближніх печерах у Києво-Печерській  лаврі, Кловський палац, над  яким Ковнір працював разом  з П.І.Неєловим, і дзвіниця Києво-Братського  монастиря, дзвіниця і церква  у Василькові. 

       Вихованець Київської академії, талановитий учень Растреллі, І.Григорович-Барський став автором багатьох архітектурних будов: церков Покровської і Миколи Набережного на Подолі в Києві, церкви-дзвіниці і стіни Кирилівського монастиря, магістрату і собору в Козельці та ін.

      У XVIII ст. розвивалася й дерев’яна архітектура. Найбільш видатною  пам’яткою дерев’яної архітектури є Троїцький собор у Новомосковську,  споруджений народним майстром Якимом Погребняком у 1773-1778 рр. Маючи 65 м у висоту, цей собор був найвищою дерев’яною будівлею XVIII ст. в Україні.

     Продовжував розвиватись в Україні живопис. У ньому дедалі сильнішими ставали елементи реалізму. Найбільш видатними майстрами живопису тоді були Д.Левицький (1735-1773), В.Боровиковський  (1757-1825) і А.Лосенко (1737-1773). Вони спочатку навчалися в Україні, потім в Петербурзькій академії мистецтв, стали її академіками, працювали там. Особливо великі їхні заслуги в розвитку портретного живопису.

    Таким чином, на Україні в XVI-XVII ст. достатньо розвивалося образотворче мистецтво та архітектура. Вони мали свої особливості, пов`язані з особливими історичними умовами, з розвитком західноєвропейської та російської культури. Та не дивлячись ні на що, українське мистецтво та архітектура були своєрідними, зберігаючи місцеву самобутню народну основу.

         Провідне місце у культурному житі тодішнього суспільства посідав жанр портрета, який також можна віднести до яскравих і самобутніх явищ національної художньої культури. Художня мова відтворення портретного образу своєрідно переплітала барочні ідеї та національні традиції, яким також були притаманні риси театралізації, умовності, певна символічна система.

Вишуканий стиль  бароко якнайкраще виражав духовні  інтереси української козацької  старшини і вищого духовенства, їх прагнення  до рафінованої аристократичності. Значною мірою через портрети сотників і полковників, видатних політичних і культурних діячів епохи козацької  автономії ми маємо уявлення про  Україну тих часів.

Поява і розвиток портретного  жанру в мистецтві відбиває процес самопізнання людини, ствердження власної  значущості та гідності перед обличчям суспільства, підкореної природи, навіть перед невблаганною смертю.

Портрет – це зображення засобами мистецтва певної людини. Портрет як жанр живопису визначається тим, що конкретна особа (іноді дві, а то й кілька осіб – так звані  групові портрети) становить тему художнього твору. Якщо митець не концентрує всієї уваги на відтворенні індивідуальних властивостей людини, він перестає бути портретистом, хоч би в його картині не було зображено нічого, крім однієї фігури. Окремі обличчя  і постаті портретного характеру  можуть бути введені художником у  композиції картини різних жанрів –  історичного, побутового тощо. Портретний образ в таких випадках залишається  складовою частиною підпорядкованого темі художнього цілого і не визначає жанру твору. І навпаки – наявність  композиції поряд із постаттю портретованого, краєвиду, натюрморту, навіть інших людських зображень не суперечить специфіці портретного жанру, якщо все це використовується лише для повнішого розкриття образу даної особи і нічого іншого.

3. Розвиток книгодрукування на теренах України. Острозька біблія.

          Книжки – одне з найбільших джерел духовності будь-якої нації. Україна має надзвичайно багату історію книгодрукування. Започатковане в Германії Гутенбергом, друкарство поширилося Європою, а далі й серед слов’янських народів – чехів, українців, білорусів та ін.. Першим слов’янським друкарем вважають Швайпольта Фіоля, німець за походженням, видрукував перші книжки церковнослов’янським шрифтом – «Октоїх» та «Часословець» ще 1491 року в Кракові. За Івана Федорова друкарство набуло ще більшого розвитку. Його діяльність стала дороговказом у слов’янському книгодрукуванні. У Львові 1574 році Федоров видав перший східнослов'янський «Буквар» та «Апостол». В 1581 році в Острозі ним була видана Острозька Біблія – перша в своєму роді на східнослов’янських теренах.

Головною передумовою  до розвитку книгодрукування на території  сучасної України, більшість якої перебувала в складі Речі Посполитої, була потреба  у навчальних підручниках та церковних  книгах, адже польський уряд проводячи  політику полонізації тобто ополячення, намагався саме через освіту і  віру підкорити собі поневолений  український народ. Нагадаю що після  підписання Берестейської унії 1596 року православна церква перебувала під  утисками.

По всій підвладній Польщі українській території збільшується відкриття шкіл, єзуїтських колегіумів. У 1576 році в Острозі відкривається  Острозька академія – перша вища школа на території України. Не зважаючи на утиски відкриваються школи при  православних братствах, наприклад  у 1586 році при Успенському братстві у Львові була відкрита братська школа.

Всі навчальні заклади  потребували підручників та іншої  навчальної літератури, тому при багатьох навчальних закладах створюються власні друкарні.

Як говорить Я.Д. Ісаєвич  у своїй книзі «Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми» «Заснування перших друкарень у Львові і Острозі припадає на час піднесення суспільно-політичного руху. Водночас це була доба, коли і освіченому духовенству, і причетним до освіти мирянам стала зрозумілою потреба забезпечити всі храми церковно-літургічними книгами і добитися такої уніфікації тексту цих книг, якої не можна було досягти рукописним способом. Потрібна була саме друкована книга. Необхідною вона стала в цей час і для шкіл, і для полеміки з тими, хто заперечував політичні, релігійні та культурні права українців і білорусів».

У ХVІІ ст. центри книгодрукування переміщуються в Наддніпрянську Україну. Першим таким центром стає друкарня Києво-Печерської лаври.