План
- Вступ.
- Історичний портрет Богдана Хмельницького. Прихід його на Січ.
- Підготовка до національно-визвольної війни. Перші битви.
- Державотворчі процеси Богдана Хмельницького.
- Організація війська.
- Московський протекторат. Переяславська рада.
- Останні звершення гетьмана.
- Висновок.
Вступ
Відомо, що реалізація незрілих у надрах
суспільства тенденцій розвитку не відбувається
автоматично, сама собою, а потребує граничного
напруження й колосальних зусиль з боку
їх соціальних носіїв. І саме в переломні
періоди історичного процесу різко зростає
потреба в державних постатях великого
масштабу, спроможних не лише відчувати
напрям суспільного поступу, а й згуртувати
передові сили суспільства та спрямувати
їх на реалізацію поставленої мети. На
щастя, на арені політичного життя XVII ст..
з’явилася справді титанічна постать
діяча, котрому, за влучним виступом відомого
історика В. Липинського, вперше після
занепаду княжої Русі вдалося розрубати
гордіїв вузол соціальних, економічних,
культурних, цивілізаційних та політичних
супротилежностей. Нею був Богдан Хмельницький.
Його постать невід’ємна від найсвятіших
прагнень українського народу до волі,
щастя, справедливості. Саме з Богданом
Хмельницьким пов’язане становлення
Української держави, формування української
нації.
Визнаний політичний діяч і
полководець Англії, сучасник Хмельницького
Олівер Кромвель у своєму листі звернувся
до нього : „ Богдан Хмельницький, Божою
милістю генералісимус греко-східної
церкви, вождь усіх козаків запорозьких,
пострах і викорінювач польського дворянства,
скоритель фортець, винищувач римського
священства, гонитель язичників і антихриста...”
У цьому, можна сказати, історичному
визначенні гетьмана розкривається
краса героїзму і величі подвигу
славного сина України, легендарного
воїна і патріота. Ніхто, як
він, не зумів відчути душу
народу, його найпотаємніші прагнення і думи. І народ увічнив його
образ у невмирущих думах і піснях. І саме
на народні маси, козацькі низи спирався
Хмельницький у здійсненні своєї мети
– визволення українського народу від
поневолення, утвердження Української
держави. Він говорив послам королів і
царів, що народ, ним очолюваний, „є народ
волелюбний і завжди готовий умерти до
єдиного за свою волю”. Таким був і сам
Хмельницький, готовий вмерти за свій
народ.
2. Історичний портрет Богдана
Хмельницького. Прихід його на Січ.
Богдан-Зіновій
Хмельницький народився 1595 року, ймовірніше
всього в Суботові у сім’ї українського
шляхтича Михайла Хмельницького. Стисла
формула „шляхтич за походженням, козак
за духом” якнайбільше відповідала соціально-психологічній
характеристиці Богдана. Не можна ігнорувати
впливу на сина матері-козачки, атмосфери
козацького духу Чигиринщини, де проходили
його дитячі роки. Поза сумнівом, відповідні
знання й ціннісні орієнтири Богдан отримав
і під час навчання у двох різних за своїм
характером навчальних закладах. Він вивчав
історичні джерела, праці середньовічних
авторів, українську полемічну літературу,
право, добре знав історію свого народу,
його взаємини з сусідами, вільно володів
латинською та польською мовами. Повернувшись
додому, назавжди зв’язав свою долю з
козацтвом, що свідчило про цілісність
натури Богдана.
Як
промовляють джерела, холеричний
темперамент Богдана часто проявляється
в рисах його характеру, вчинках,
діях. Різкість у судженнях і
запальність поєднувалися з м’якістю, привітністю; дотепність – із мовчазністю;
простота і щирість – з лукавством і мстивістю;
доброта – з суворою вимогливістю і навіть
жорстокістю. Не виключено, що Хмельницький
був чудовим актором і залежно від обставин
грав ту чи іншу роль. Сучасники звертали
увагу на тонкий розум, ерудицію, вміння
передбачати розвиток подій, сталеву волю.
У ньому дивовижно поєднувалися відчайдушна
сміливість і холоднокровна обачність,
принциповість, що межувала із впертістю,
і готовність до компромісу, поступливості.
Поза сумнівом, це була цільна і разом
з тим суперечлива натура, у повсякденному
житті – невибаглива й скромна. Як правило,
носив звичайний козацький одяг і лише
в урочистих випадках одягав коштовне
вбрання. Садиба в Чигирині нічим не відрізнялася
від житла інших заможних козаків. Та,
очевидно, спокійне життя господаря було
не для нього. Він прагнув на Низ. Хмельницький
бере участь, а потім і сам очолює морські
походи, відбиття навали кримчаків. Це
підносить його авторитет серед козацтва,
допомагає зайняти високі пости. Хмельницький
як писар Війська Запорозького бере участь
у переговорах з королем Владиславом IV
та урядом Речі Посполитої. Взяв активну
участь разом з Іваном Сірком у війні на
боці Франції з Іспанією. Після повернення
дізнається про те, що чигиринський староста
заявив свої права на Суботів, тероризував
Богданову сім’ю, громив хутір, забив
найменшого сина. Богдан шукав допомоги
у короля, але той нічим не зміг зарадити.
Після того, коли Богдан Хмельницький
кинув заклик: „З’єднаймося, браття, повстанемо
за віру православну, відмовимо волю народу
нашого і будемо єдині!” – його підтримали.
У грудні 1647 року Хмельницький подався
на Запорожжя, де його було обрано гетьманом.
3. Підготовка до національно-визвольної
війни. Перші битви.
З яким політичним багажем прийшов Богдан до початку
Національної революції? Зрозуміло, що
насамперед він замислювався над становищем
козацтва й подальшим розвитком козацької
України у складі Речі Посполитої. Розмірковуючи
над причинами невдач повстань, у яких
брав участь, не міг не дійти висновку,
що однією з найголовніших з-поміж них
була відсутність єдності серед козацтва.
Є підстави стверджувати, що на 1648р. Б.
Хмельницький зумів акумулювати весь
попередній досвід визвольної боротьби.
Причому, у нього для досягнення поставленої
мети рівноцінними виступають як її військові,
так і політичні засоби. Заслугою Б. Хмельницького
було те, що він вчасно відчув нові тенденції
у розвитку українського суспільства,
а саме: стрімке поглиблення суперечностей
національного і соціального характеру,
що тісно перепліталися.
Постає запитання: якою мірою
Б.Хмельницький осмислював у 1648р.
характер і цілі боротьби? Адже
до цього часу жоден з представників
тих політичних сил, котрі домінували
в українському суспільстві, не
спромігся сформулювати й теоретично обґрунтувати
ідею створення незалежної Української
держави. Непростим цей процес виявився
і для гетьмана. Перемога української
армії під Пилявцями, розгромлення польського
загону під Жовтими Водами, а також блискавична
перемога під Корсунем стали важливою
віхою в кристалізації основних принципів
політичної доктрини гетьмана. Ці перші
перемого засвідчили не лише полководницький
талант Богдана Хмельницького і енергію,
з якою він вів підготовку повстання, а
й те, що для Визвольної війни був готовий
грунт: вся козацько-селянська Україна
сприйняла його заклик як давно очікуваний
і бажаний. І гетьман Потоцький бав правий,
коли писав королю перед повстанням про
те, що Хмельницький і його сподвижники
були, по суті, „у змові зі всіма козацькими
полками і зі всією Україною”. Жовтоводська
і Корсунська перемоги Хмельницького
стали поштовхом до всенародного повстання,
яке охопило невдовзі всю Україну. Цей
факт підкреслює і Самовидець у своєму
літописі : „И так народ посполитий на
Україні, поклавши о знесенню войск коронних
і гетманов, зараз почалися купити в полки
не толко тіе, которіе казаками бивали,
але хто и нігди козацтва не знал”.
В цей час Хмельницький, як і більшість
його соратників, прагнув домогтися того,
щоб король Речі Посполитої став також
„королем руським” і визнав козацьку
Україну. Реалізацію цієї ідеї пов’язував
з реформуванням державно-політичного
устрою Речі Посполитої на засадах абсолютизму.
Час повернення з-під Замостя (кінець листопада
– грудень) до Києва не обійшовся без глибоких
і болісних роздумів над політичними наслідками
десятимісячної боротьби, без аналізу
причин прорахунків. А київські зустрічі
й розмови Б. Хмельницького з представниками
української інтелігенції, вищого православного
духовенства та єрусалимським патріархом
Паїсієм лише підтвердили правоту нових
поглядів на майбутнє України.
1649р.
вперше в історії вітчизняної
суспільно-політичної думки було
сформульовано національну державну
ідею, яка передбачала створення
незалежної соборної України
й стала визначальною у визвольних змаганнях
українців протягом наступних сторіч.
І з цього часу вона вже ніколи не сходила
з порядку денного політичної діяльності
Б. Хмельницького.
Розбудова
молодої держави відбувалася
у надзвичайно складній соціально-політичній обстановці. І до того ж, умови
Зборівської угоди свідчили, що в той час
Хмельницький ще туманно уявляв своє історичне
покликання і не передбачав наслідків
того руху, який очолив. Гетьманові слід
було використати до кінця здобутки щасливих
перемог, захопити в полон короля, піти
в глибину Польщі, зруйнувати її аристократичний
лад, такий ненависний українцям, і вже
тоді висунути перед поляками свої умови
миру, які б забезпечували остаточне
політичне визволення українських
земель і створили б в майбутньому можливості
добросусідських відносин з Річчю
Посполитою. Адже в усьому краї не лишилося
жодного поміщика, ксьондза, єврея. Зборівська
угода зовсім не відповідала умовам свого
часу та обставинам. Вона мало чим узгоджувалась
з політичними й соціальними вимогами
народу, оскільки Хмельницький виріс і
виховувався у польсько-шляхетському
середовищі, зжився з його звичаями й поняттями,
порядками, на яких ґрунтувався тодішній
політичний і громадський лад Речі Посполитої.
І тому не можна було очікувати, що гетьман
відразу стане на бік народного ідеалу,
який цілком заперечував ці порядки. Хмельницькому
здавалося, що досить забезпечити свободу
віри й незалежне становище православної
церкви, захистити Україну від повернення
ненависних народові євреїв та жовнірських
постоїв, збільшити кількість постійного
козацького війська – і всі причини невдоволення
польським пануванням зникнуть назавжди.
Другою, ще більшою помилкою Хмельницького,
яку він допустив, підписуючи Зборівську
угоду, було те, що козацький реєстр обмежувався
тільки 40000 козаками, тобто стільки козаків
отримали земельні ділянки, виконуючи
лише військову службу. Основна ж маса
повсталого народу мала стати до кріпосницької
праці своїх поміщиків. Це була величезна
несправедливість щодо переважної більшості
населення України. Адже в козацькому
повстанні, яке підняв Хмельницький і
яке забезпечило йому успіх тим, що в ньому
взяв участь не один лише козацький стан,
як раніше, а весь народ, впевнений у своєму
визволенні. Здобутками народних перемог
і скористався Хмельницький, підписуючи
Зборівську угоду. Можна твердити, що Збаразька
битва завершила блискучий період історії
війн Хмельницького – це була вершина
могутності українського народу та слави
його вождя. Але саме у цій обстановці
сповна розкрився державотворчий геній
гетьмана. Йому потрібно було виявити
велику мудрість, щоб опанувати ситуацію
після укладання цього договору, а також
Білоцерківського. По-перше, істотно пом’якшив
внутрішньополітичне напруження, визнавши
основні соціально-економічні завоювання
селянства, і по-друге, після перемоги
під Батогом (червень 1652р.) зумів повернути
втрачені козацькою Україною землі.
4. Державотворчі процеси Б.
Хмельницького.
Вивчення
джерел свідчить, що гетьман у
державотворчій практиці використовував традиції Запорозької Січі, але не
переносив їх механічно на новий економічний
і суспільно-політичний грунт. Особливо
велику увагу він приділяв проблемі влади,
створенню ефективно функціонуючого державного
механізму. Враховуючи слабку дієвість
чорної ради як загально представницького
органу, Хмельницький з початку 1649р. передав
її функції старшинській раді. Ухвали
останньої надавали в очах козацтва характеру
легітимності рішенням, які приймалися
гетьманом. Водночас він докладав максимум
зусиль до організації дійового функціонування
всіх ланок виконавчої влади. Важливу
роль у цьому відіграли розробка й прийняття
в червні 1648р. „Статей про устрій Війська
Запорозького”. Їх прерогативи виходили
за межі суто військового статуту й поширювалися
на інші сфери життя козацької України,
виконуючи у такій спосіб роль першого
конституційного акта молодої держави.
Спираючись на нього. Гетьман домагався
від полкових та сотенних органів виконавчої
влади беззастережного і вчасного виконання
своїх наказів. Особливо пильно Б. Хмельницький
дбав про зміцнення прерогатив гетьманської
влади. Так, він скликав ради, брав активну
участь в обговоренні й ухваленні ними
рішень; очолював державну адміністрацію;
не уникав роботи у сфері судочинства;
організовував фінанси; очолював військо;
визначав зовнішньополітичний курс уряду;
вів рішучу боротьбу з найменшими виявами
сепаратизму. За таких обставин відбувається
формування харизматичності постаті гетьмана,
що відігравало позитивну роль у консолідації
національно-патріотичних сил. Звертає
на себе увагу і той факт, що Б. Хмельницький
зосередивши всю повноту влади в своїх
руках, з початку 1649р. став виявляти самодержавні,
монархічні устремління. Прямо чи опосередковано
він висловлює думки про свою владу не
як владу виборного гетьмана, а як самодержавну
владу володаря України, дану йому від
Бога. Так було зроблено вирішальний крок
на шляху утвердження козацької монархії
у формі спадкового гетьманства.
Але
все ж таки, навіть незважаючи
на програну через ханську
зраду битву під Берестечком (1651), Хмельницький виявив себе
справжнім полководцем і знавцем військової
справи. Головною його стратегічною рисою
була рішучість наступальних дій з метою
розгрому ворога по частинах у відкритому
бою. Хмельницький виступив як новатор
і носій передових ідей у воєнному мистецтві.
Його знамениті засади, демонстративні
атаки, удавані відступи та інші тактичні
прийоми давалися взнаки не одному польсько-шляхетському
воєначальникові. Таким же новатором Хмельницький
виступив і в організації козацького війська,
в державній діяльності. Засновник Української
держави, він став і першим організатором
адміністративного управління в ній.