Історія економіки та економічної думки

46. Господарства суспільств Європейської цивілізації на етапі становлення централізованих імперій.

На третьому періоді  європейського феодалізму, починаючи  з кіпця XV ст., відбуваються значні зміни в усіх сферах життя. Відбувається становлення та розвиток нової форми. Поступово створюються умови для переходу від феодального до індустріального суспільства, що було пов'язано з розвитком товарно-грошових відносин, особливо в містах; початком руйнування натурального феодального господарства; зростанням обсягів торгівлі; наближенням спеціалізації ремесла до рівня мануфактурного поділу праці; посиленням майнової та соціальної диференціації; формуванням великих капіталів і розвитком розширеного відтворення. Набуває поширення ідеологія меркантилізму. Керівним принципом Меркантилізму був арістотелівський поділ господарства на економіку і хрематистику із засудженням останньої . У центрі уваги опинясться саме хрематистика — «породження» грошей грошима. Меркантилісти шукають зв’язку між господарськими явищами, але шукають його на поверхні явищ, у сфері обігу. Економічні погляди меркантилістів не можна розглядати як едину, цілісну, наукову теорію. Те, що пізніше отримало загальну назву меркантилізму, сукупністю особистих поглядів різних людей, а також сукупністю практичних господарських заходів.

 Ідеологію меркантилізму  розкривають такі головні положення. 

1. багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто нагромадження грошей.
2. виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку.
3. безпосереднім джерелом багатства е сфера обігу.
4. сфера обігу е водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі:

Г — Г'

5. Джерелом багатства е лише зовнішня торгівля.
6. треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати .

Теорія меркантилізму  пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм (монетарний) і розвинутий меркантилізм (мануфактурний) . Ранній меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. (політика зменшення імпорту).

47. Історичні передумови виникнення, сутність та етапи розвитку меркантилізму.

Першим проявом економічних  ідей буржуазного суспільства став меркантилізм. У Західній Європі він  зародився вже у ХУ ст., але  поширення набув у ХУІІ ст. Головна  передумова виникнення - розклад феодалізму та зародження капіталізму.

 Виникнення капіталістичного  способу виробництва через первісне  нагромадження капіталу (шляхом  розорення дрібних виробників, колоніальними  загарбаннями), виникнення світового  ринку,  необхідність створення  великих капіталістичних підприемств, мануфактур, торговий капітал Меркантилізм - перша теоретична спроба пояснити суть капіталістичного способу виробництва,  вирішував практичні питання прискорення первісного нагромадження капіталу. Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії

Ідеологію меркантилізму  розкривають такі головні положення.

1. багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто нагромадження грошей.
2. виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку.
3. безпосереднім джерелом багатства е сфера обігу.
4. сфера обігу е водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі:

Г — Г'

5. Джерелом багатства е лише зовнішня торгівля.
6. треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати .

Меркантилізм пройшов  два етапи у своему розвитку. Це ранній меркантилізм, (монетарний) , і  розвинутий меркантилізм (мануфактурний).

Представниками цього  напряму були Вільям Стаффорд в Англії та Гаспар Скаруффі в Італії.

Ранній меркантилізм грунтувався на теорії грошового  балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога  більше грошей з-за кордону; по-друге  — зберегти гроші в самій цій  країні. В країні була  політика максимального зменшення імпорту.

Монетарний меркантилізм був досить примітивною формою пізнішого  меркантилізму. Властиві  заходи —  заборона вивезення грошей, обмеження  імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, встановлення високого імпортного мита не дали очікуваних результатів

У другій половині ХУІ  ст. система монетарного меркантилізму  змінюеться системою меркантилізму  мануфактурного, що досягла свого  розквіту у ХУІІ ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкрегьсн у Франції, Антоніо Серра в Італії. Для цієї системи характерною е теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. 3 ціею метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт. На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів.

Ранні меркантилісти  вважали, що будь-яка купівля зменшуе  їхню кількість, а будь-який продаж — збільшуе. Пізні ж меркантилісти  розуміли, що гроші «породжують» гроші  і для цього вони мають бути в постійному русі.

48. Історичні умови виникнення  та суть фізіократизму.

Фізіократи - французькі економісти другої половини XVIII ст., представники класичної політичної економії. Назва  цієї наукової школи походить від  грецьких слів «фізіс» - природа і  «кратос» - влада. Поява школи фізіократів зумовлена соціально-економічними умовами тогочасної Франції. У країні розвивався капіталізм на його мануфактурній стадії. У другій половині XVIII ст. країна наближа¬лась до революції. А в економічній політиці Франції неподільно па¬нував меркантилізм. 
На цей час чітко визначилися дві проблеми, що гальмували еко¬номічний розвиток: панування меркантилізму і збереження фео¬дального режиму на селі. Фізіократи, виступаючи проти мерканти¬лізму, висували на перший план аграрну проблему. Саме тому критика меркантилізму набрала у фізіократів аграрного характерну На відміну від меркантилістів фізіократи були прихильниками еко¬номічного лібералізму. 
Ідеї, які проголошували фізіократи, у загальних рисах були сформульовані ще їхніми попередниками, зокрема Буагільбером. Проте не можна говорити про їхню цілковиту тотожність. Фізіократи розробили основи, хоча й суперечливої, проте прогресивної ре¬форми, суть якої полягала в капіталістичній реорганізації сільського господарства. 
Утворилась школа фізіократів наприкінці 50-х років XVIII ст. Її представниками були: Франсуа Кене, Дюпон де Немур, маркіз Мі-рабо, Мерсьє де Ла Рів'єр, Жак Тюрго та ін. Визнаним главою школи фізіократів був Ф.Кене. Центром, де регулярно збирались фізіо¬крати, став салон маркіза Мірабо. Школа мала великий успіх. Її представники опублікували багато праць, видавали журнал. Проте проіснувала школа недовго. Наприкінці 70-х років вона припинила своє існування. Однією з причин цього була неможливість здійс¬нення програм фізіократів за умов абсолютизму. 
Франсуа Кене (1694-1774) - народився у передмісті Версаля, в сім'ї дрібного землевласника. Одержав диплом хірурга і почав практикувати недалеко від Парижа. Прославився як лікар, а 1749 p. став придворним лікарем Людовіка XV, одержав звання дворянина. Кене оселився на антресолях Версальського королівського палацу, де прожив двадцать п'ять років. У його помешканні також відбува¬лися зустрічі фізіократів. Тут бували славетні філософи Дідро, д'Аламбер, Гельвецій. Кілька разів зустрічався з Кене й А. Сміт. 
Економічними проблемами Кене почав займатись, коли йому бу¬ло 60 років. Цьому сприяла його дружба з філософами Дідро і д'Аламбером, які з 1751 p. почали видавати свою знамениту «Енци¬клопедію». У ній друкувалось багато статей на економічні теми. Са¬ме тут Кене опублікував свої перші праці «Фермери», «Зерно» та ін. 
1758 p. він видав славетну «Економічну таблицю», а згодом ви¬ходять з друку його праці: «Загальні принципи економічної політи¬ки держави», «Про торгівлю» (1760), «Аналіз економічної таблиці» (1766), «Діалог про ремісничу працю» (1766), «Зауваження відносно грошового процента» (1766) та ін. 
У дослідженні економічних процесів Кене використав метод природничих наук, що його вперше застосував Петті. Він проголо¬сив ідею «природного порядку», котрий панує як у природі, так і в суспільстві. Закони природного порядку створено Богом, і вони ви¬гідні людству. «Фізичні закони, - писав він, - які встановлюють природний порядок найбільш вигідний для людського роду і з точ¬ністю визначають природне право всіх людей, є вічними, незмінни¬ми і безумовно найліпшими законами, які тільки можуть існувати». Основою природного порядку в Кене є право власності. Отже, Кене фактично визнає, що розвиток суспільства відбувається за об'єктив¬ними законами. У цьому - велика заслуга фізіократів. Проте вони ототожнювали закони природи й закони суспільства, а під «природ¬ним порядком» фактично розуміли капіталістичне виробництво, розглядаючи його як вічне, незмінне. 
Економічна програма фізіократів формувалась у боротьбі проти меркантилістів. Якщо останні всю увагу концентрували на аналізі явищ у сфері обігу, то фізіократи перенесли свої дослідження у сфе¬ру виробництва. Кене висунув ідею щодо еквівалентності обміну за умов природного порядку. Він вважав, що товари вступають в обмін з наперед заданою ціною. Проте, що саме лежить в її основі, він не розумів. Кене розглядав лише «ринкову ціну», яка, на його думку, залежить від наявності на ринку товарів, попиту і пропозиції за умов вільної конкуренції. 
Якщо обмін є еквівалентним, то він, робив висновок Кене, нічого не виробляє, отже, не породжує багатства. А прибуток, який одер¬жує торговець, не є прибутком держави. Такий висновок спонукав фізіократів шукати інших джерел збагачення держави. На думку Кене, збагачення країни зв'язане з матеріальним виробництвом і пе¬редовсім із сільським господарством. Саме тому фізіократи перено¬сять свої дослідження у сферу безпосереднього виробництва, а са¬ме - в сільське господарство.

Чистий продукт. Основу економічної  системи Кене становить його вчення про «чистий продукт», «Чистий продукт» у нього - це надлишок продукції, одержаний у сільському господарстві, над ви¬тратами виробництва. Створюється він, на думку Кене, лише в сільсь¬кому господарстві, оскільки тут діє природа, здатна збільшувати спо¬живні вартості. У промисловості відбувається не збільшення спожив¬них вартостей, а лише їх складання, комбінування або зміна форм. 
 
Отже, «чистий продукт» у Кене має натуральну форму, він є да¬ром природи.] Це означало, що Кене, як і всі фізіократи, не розумів суті вартості і зводив її до споживної вартості. Помилка фізіократів полягала в тім, що вони плутали процес зростання матеріальних благ, який найбільш наочно проявляється в сільському господарстві, зі збільшенням вартості. 
 
Водночас у Кене спостерігаємо й інший підхід до визначення «чистого продукту». Оцінюючи величину «чистого продукту», він стверджує, що вона є точно визначеною і залежить від витрат вироб¬ництва, тобто витрат на сировину, матеріали й заробітну плату. За¬робітну плату теж визначено - це мінімум засобів існування. Ви¬трати на сировину і матеріали також відомі - це витрати капіталу. Відтак «чистий продукт» - це не дар природи, а результат додатко¬вої праці землероба. 
 
“Чистий продукт» у фізіократів ототожнюється із земельною рентою, яку одержують землевласники. Саме тому фізіократи ви¬ступали за проведення податкової реформи з наміром усі види пода¬тків замінити одним - поземельним. 
 
Продуктивна й непродуктивна праця. Із поняття «чистого про¬дукту» фізіократи виводили і своє розуміння продуктивної й непро¬дуктивної праці. У них продуктивною є праця, що створює «чистий продукт», тобто праця в сільському господарстві. Інші види праці вони оголошували «безплідними». Відповідно до цього Кене здійс¬нює й поділ суспільства на класи. Він виділяє три класи: продуктив¬ний клас, власники й непродуктивний класу 
 
До продуктивного класу Кене зараховує землеробів, тобто тих, хто створює «чистий продукт». До класу власників Кене включає короля, землевласників і духівництво. Цей клас живе за рахунок «чистого продукту», який йому виплачує продуктивний клас. При¬значення цього класу полягає у привласненні, споживанні «чистого продукту». Непродуктивний «безплідний» клас складається з грома¬дян, які зайняті всіма іншими видами праці. 
 
Капітал. Фізіократи дали досить глибоке, як на ті часи, визна¬чення капіталу. На відміну від меркантилістів фізіократи розгляда¬ють капітал в уречевленій формі. Капітал у Кене - не гроші, а ті засоби виробництва, які можна придбати за гроші. Кене вперше розмежовує складові частини капіталу: щорічні витрати (насіння, засоби існування робітників), або «щорічні аванси», і витрати на кілька років (сільськогосподарський інвентар, худоба) - «первісні аванси^ Це розмежування він узалежнює від способу перенесення вартості на готовий продукт різними частинами капіталу. У витрати виробництва «щорічні аванси» входять повністю, а «первісні аван¬си» - частково. Тим самим Кене закладає основи теоретичної роз¬робки основного й оборотного капіталу. 
 
Гроші. Фізіократи не приділяють належної уваги аналізу сутнос¬ті грошей. Виступаючи проти меркантилістів, які ставили гроші в центр усіх економічних програм, фізіократи досить зневажливо ста¬вляться до цієї економічної категорії. Гроші в Кене - лише засіб, що полегшує обмін, а тому Кене виступає проти нагромадження грошей, оскільки це - безплідне багатство.

49. Критика меркантилізму та характеристика основних категорій ринкового господарства у працях В.Петті і П.Буагільбера.

Класична політекономія  зародилась у Франції на поч. 18ст, прийшовши на зміну меркантилізму. Особливості економічного розвитку Франції  позначилися на формуванні економічних поглядів Буагільбера:

- гостро критикує меркантилістів;

- джерело багатства – не обіг, а виробництво, зокрема в с/г;

- виступає проти державного  втручання в економічне життя;

- розуміє об’єктивну суть економічних  законів.

Теорія вартості.

- виділяє ринкову ціну  і   “істинну” вартість товару. Величину  останньої він визначає витратами  праці;

- стоїть на позиціях еквівалентного  обміну;

- для нормального ек. розвитку потрібен вільний обмін між галузями в-ва і відшкодування витрат виробників. Ці проблеми вирішуються міжгалузевим поділом праці за умов вільної конкуренції. Робочий час на одну одиницю товару за умов такого поділу і становить його “істинну” вартість;

- мета товарного в-ва  – споживання, основну увагу звертає  на споживчу вартість;

- висловлює думку про  необхідність рівноваги в ринковій  економіці.

Теорія грошей.

- бере за основу  прямий товарообмін;

- гроші порушують природну  рівновагу товарного обміну відповідно до “істинної” вартості;

- єдина корисна функція  грошей – полегшення обміну  – отже, золото і срібло можна  замінити паперовими знаками.

Петті вважають засновником трудової теорії вартості. Саме тому К. Маркс називає його засновником класичної політичної економії в Англії. Вартість Петті трактує з позиції пропорційного обміну, що визначається затратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. Він використовує термін «природна ціна», яка в нього і є, по суті, вартістю. Природна ціна певного товару визначається, за Петті, кількістю срібла, на видобуток якого і доставку в Лондон треба витратити стільки ж праці, як і на виготовлення товару.

 Вартість, на думку  Петті, створює не будь-яка  праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла. У нього немає чіткого розмежування вартості й споживної вартості. А оскільки у виробництві споживної вартості бере участь не лише праця, а й природа, то Петті поширює її дію на створення вартості. Звідси крилатий вислів Петті «Праця — батько і найактивніший чинник багатства, земля — його мати». У такий спосіб земля в нього теж стає фактором вартості.