Історія економіки та економічної думки

 Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вартістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати, яка б забезпечувала лише фізіологічний прожитковий мінімум, щоб примусити робітників працювати. Рента в Петті є продуктом праці, її величина — це різниця між вартістю сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва. Процент Петті називає грошовою рентою» і визначає його як щось похідне від ренти. Його величина залежить від розмірів земельної ренти і кількості грошей в обігу.

50. Просвітництво та його роль у становленні суспільства з ринковою економікою в  країнах Європейської цивілізації.

Просвітництво - прогресивна ідейна течія епохи становлення капіталізму, пов'язана з боротьбою проти  феодальних порядків. Вона мала такий  величезний вплив на всі сфери  духовного життя суспіль¬ства, що й саму епоху називають епохою Просвітництва. 
Хронологічно - це приблизно друга половина XVII—XVIII ст. Період характеризується подальшим зростанням і зміц¬ненням національних держав Європи, докорінними еконо¬мічними зрушеннями, бурхливим розвитком промисловості та напруженими соціальними конфліктами. 
Із становленням у Західній Європі буржуазного сус¬пільства ідеї Просвітництва розвиваються спочатку в Анг¬лії, потім у Франції, пізніше в Німеччині, Італії та в інших країнах. 
Характерною рисою Просвітництва було прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, «вічної справедливості», рівності та інших принципів, що, на їх думку, випливають з самої природи, з невід'ємних «природних прав» людини. Рушійною силою історичного розвитку і умовою торжества розуму просві¬тителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення морального стану суспільства. Вони прагнули розкріпачити розум людей і тим самим сприяли їх політичному розкріпаченню. Просвітителі вірили в лю¬дину, її розум і високе покликання. В цьому вони продов¬жували гуманістичні традиції доби Відродження. 
Просвітництво в різних країнах мало й специфічні від¬мінності, зумовлені особливостями їх історичного розвитку. Саме специфічні умови історичного розвитку західноєвро¬пейських країн в добу Просвітництва, художні традиції, що склалися в цих країнах у попередні століття, були причиною того, що культура і мистецтво кожної з них мали свої особливості та відмінності. Разом з тим в культурі за¬хідноєвропейських країн можна виділити й спільні риси, які дають підставу говорити про добу Просвітництва як про певний цілісний етап в історії європейської духовної культури.

51. Суть та значення демократичної та освітньої революцій для ринкових перетворень в країнах  Європейської цивілізації.

На зміну періоду  Відродження прийшов період Реформації, що приніс з собою вагомі зміни в житті Європейської цивілізації. Ці зміни полягають в духовно-культурній, політичній, господарській та соціальній революціях.

Зміни в духовно-культурній сфері, пов'язані із Ренесансом, Реформацією та формуванням протестантської етики, запровадили якісно норі явища в суспільному житті. У XIV—XVI ст. у країнах Західної Європи сформувався потужний культурний рух до ідей осьового часу, особливо античного. Людство переосмислило світогляд античності, в центрі якого були природа, людина та ідеї гуманізму що проявилось у Ренесансі (Відродженні) античних традицій. Це сприяло становленню національної самоідентифікації держав Західної цивілізації. З появою носія національної свідомості — інтелігенції— складається нація з притаманним їй світоглядом, вираженим у специфіці мистецтва, архітектури, літератури, філософії тощо.

У соціальному плані ці революції  являли собою боротьбу за утвердження  соціальної рівності всіх верств населення, проти привілеїв пануючої аристократії. Класичним варіантом буржуазно-демократичної революції вважається Велика французька революція 1789 р., яка задекларувала свободу й рівність усіх громадян держави.

Демократичні революції стали  також висхідною точкою у формуванні національних держав на основі спільної культури, мови та етнічної належності людей, їх рівності. Основою взаємовідносин у такій державі стала солідарність, що прийшла на зміну становим відносинам. Відбувається поділ влади на законодавчу, судову і виконавчу, формування внутрішнього ринку та його інститутів. Створення національної держави забезпечило соціально-політичні умови розвитку ринкової економічної системи.

Матеріальною основою формування ринкового господарства держав Західної цивілізації стала промислова революція. Вона виникла на ґрунті суттєвих змін, що мали місце в господарстві країн: швидка механізація виробництва, розвиток ткацької промисловості, застосування парової машини, впровадження виплавки заліза з використанням коксу, широка співпраця науки та інженерії з промисловим виробництвом тощо.

Зміна політичних систем країн у  результаті революцій обумовила формування якісно інакшого економічного центру та зміну статусу економічних індивідів у суспільстві. Суспільство перейшло від відносин особистої до економічної залежності, що знаменувало собою заміну особистої власності приватною.

Демократична та промислова революції  змінили характер зв'язків між  самими суб'єктами господарювання і  між ними та державою. Головним у  діяльності останньої як економічного центру стало формування умов господарської діяльності незалежних власників, забезпечення суспільних інтересів. А взаємодія між господарствами стала будуватись на засадах еквівалентності, де досягнення цілей кожного суб'єкта спирається на вільну конкуренцію. Саме тому цю епохе прийнято називати епохою вільної конкуренції.

Основними суб’єктами  господарювання стають позасімейні господарства, засновані на поділі праці, наймі, приватній власності, відповідно до чого з'являлись різні форми таких господарств. Почали виникати приватні (фермерські гос подарства, фабрики) та колективні (ассоціації та акціонерні то вариства) капіталістичні утворення.

Утворюється національний ринок, який характеризується новими формами зв'язку між виробництвом і споживанням: крім особистого споживання сім'ї (родини) виникає промислове (попит фабрик). Останній включає в себе ринок засобів виробництва та робочої сили, ринок капіталів, ринок цінних паперів і ринок предметів споживання, який масштабно розширює свій асортимент і обсяги за рахунок масового виробництва.

Промисловий переворот  обумовив зміни в структурі народного господарства. Вони проявились у домінуванні підприємств, пов'язаних з промисловим виробництвом; автоматизації визначальних галузей; інтенсифікації праці; появі масового товарного виробництва і, як наслідок, масового споживання; збільшення продуктивності праці і частки населення, зайнятого в промисловості. Усе це призвело до здешевлення вироблених матеріальних благ, що й стало основою національного ринку.

В цих умовах меркантилізм втрачає  актуальність, а на зміну йому  приходить «Класична школа політекономії».

52. Промислова революція, її суть та значення для розвитку ринкового господарства.

Промислова революція, яка відбулася в умовах вільної  конкуренції, викликала небачений вибух технічного прогресу. А він у свою чергу докорінно змінив структуру капіталістичного господарства та його організаційні форми. У контексті зазначеного слід мати на увазі, що технічний прогрес охопив передусім важку промисловість, змінивши співвідношення між двома основними підрозділами економіки, а саме: виробництвом засобів виробництва й виробництвом предметів споживання. Переважати стали металургія й машинобудування. Бурхливо йшло зростання продуктивності праці, зумовлене науково-технічними відкриттями, принциповими змінами в технології виробництва, а також виникненням нових, високопродуктивних галузей індустрії. Капіталізм у повному розумінні цього слова вступив у „вік електрики” і у „вік сталі”. Перехід до масового виробництва сталі забезпечив значне зростання машинобудування, усіх видів транспорту, особливо залізничного й морського. За темпами розвитку промисловості попереду інших країн були США і Німеччина, які представляли два різних типи індустріального розвитку. В США воно стимулювалось передусім тим, що внутрішній ринок мав попит на масову стандартизовану продукцію. Підвищення ефективності виробництва досягалось за рахунок не стільки відносного розширення витрат на його матеріально-технічну базу, скільки удосконалень в технології і організації праці (вже в 60-ті роки в США був вперше застосований конвеєр, який діяв за принципом розподілу виробничого процесу на прості детальні операції). В Німеччині краще були розвинуті галузі важкої промисловості, пов’язані з потребами держави (переважно військові). Держава виступала головним замовником їх продукції і активно заохочувала великі вклади капіталу німецьких банків в ці галузі. Їх динамічному розвитку сприяло і використання потужного наукового потенціалу: промислові корпорації створювали власні дослідні лабораторії, залучали до співпраці університетських вчених. 
Американська і німецька промисловість була обладнана за останнім словом техніки і була вільна від витрат на переобладнання старих підприємств. Це давало США і Німеччині важливі переваги в порівнянні з Англією, де технічна база промисловості була давно закладена і потребувала серйозного оновлення. В останній третині 19 ст. Англія почала програвати їм в темпах промислового розвитку і на початку нового століття втратила першість в цій області на користь США: її частка в світовому промисловому виробництві скоротилась з 32% в 1870 р. до 18% в 1900 р., тоді як частка США в цей період зросла з 23 до 31%. Німеччина по своїй частці в світовому промисловому виробництві ще відставала від Англії (в 1900 р. – 16%), але в масштабі Європи обігнала її . 
Франція серед промислово розвинутих країн займала і в1870 р. і в 1900 р. четверте місце, але суттєво відставала від Англії, США, Німеччини. В традиційних, специфічних для неї галузях промисловості сильні позиції зберігало дрібне виробництво. Будучи достатньо конкурентноспроможним, промисловість Франції не потребувала особливих технічних нововведень. В результаті цього частка Франції в світовому промисловому виробництві протягом 1870-1900 рр. зменшилась з 10 до 7% . 
Німеччина і США випереджали Англію і Францію також і за темпами розвитку обігу зовнішньої торгівлі. Для Англії це означало втрату її колишнього монопольного положення на світовому ринку, хоча в 1900 р. вона зберігала за собою відносно найбільшу частку світового торгового обігу (19%) . 
Нові підприємства в 70-90 рр. 19 ст. зазвичай створювались в формі акціонерних товариств. Створення нових акціонерних товариств полегшувало і стимулювалось прийнятими в 60-70-х рр.. в Англії, Франції, Німеччині, США законами, які скасовували раніше обов’язкові для цього санкції державних органів. В останню третину 19 ст. капіталізм максимально розвинув вільну конкуренцію, яка діяла як механізм жорсткого відбору найбільш конкурентноспроможних господарських одиниць. Тоді це були, як правило, великі підприємства, які мали кращу техніку і технологічні переваги. Вони краще переносили світові промислові кризи, які проходили протягом 70-90-х рр.. тричі. Поступово в окремих галузях виділялися провідні компанії, які намагались замість конкуренції один з одним домовитись про регулювання виробництва і збут продукції.  
Таким чином, розвиток продуктивних сил, концентрації виробництва і капіталу, конкуренції наприкінці 19 – на початку 20 ст. підготували перехід до нового типу капіталістичного господарства – монополії.  
Перші монополії утворились у 70-х роках 19 ст. Проте пожвавлення їх діяльності припало на 90-ті роки 19 ст. у Великобританії, Німеччині, Франції, США, Росії та інших країнах . Саме в цей час у капіталістичному світі, зростає кількість національних й міжнародних монополій. Бурхливо розвивається кредитно-банківська система, що полегшувала й прискорювала різноманітні альянси великого капіталу, за допомогою яких здійснювався тиск на уряди з метою одержання вигідних замовлень, різного роду пільг і привілеїв. Форми монополій породжених конкуренцією, були найрізноманітніші. 
При переході до монополістичного капіталізму переважати стали акціонерні товариства, капітал яких утворюється об’єднанням індивідуальних капіталів шляхом випуску акцій, цінних паперів, що дають право на отримання певного доходу , як частини прибутку. Незалежно від розмірів такі товариства одержали корпорацій. На початку монополістичного капіталізму переважали галузеві монополії. Вони мали різні форми: картель, учасники якого домовляються про поділ ринків збуту, ціни, обсяги вироблюваної продукції, хоча підприємства залишаються самостійними; синдикат, де об’єднується збутова діяльність, створюється спільний торговельний апарат, хоча виробництво здійснюється самостійно; трест, де власність на всі підприємства об’єднана, а їх колишні власники стають пайовиками, власниками акцій, за якими отримують дивіденди; концерн – об’єднання трестів або підприємств різних галузей промисловості, банків, торгових, страхових і транспортних компаній на основі спільної фінансової залежності; конгломерат – монополістичне об’єднання, що утворюється шляхом поглиблення прибуткових різногалузевих підприємств, які не мали виробничої і технічної спільності з метою привласнення прибутків рентабельних підприємств й уникнення різних коливань кон’юнктури під час криз. В розвинутих капіталістичних країнах Європи в цілому робітничий клас становив близько 30% населення, а у Великобританії, Німеччині, Бельгії, Голландії – близько 50% . Для свідомості робітника і його нащадків фабрично-заводська промисловість поступово ставала єдино мислимою формою виробництва. Сам факт перебудови економічної структури сприймався як здійснений і безповоротний. Це переконання, що прийшло до народів різних країн (і до різних соціальних верств) не відразу і не одночасно, все ж до кінця 19 ст. було властиве практично всім і становило важливу загальну рису суспільної свідомості, породжену безпосередньо рівнем розвитку продуктивних сил.

Переломним моментом у розвитку продуктивних сил світу  стає промисловий переворот (або  промислова революція). Такий промисловий  переворот стався в Європі внаслідок  впровадження машинної праці та переходу від мануфактурного виробництва  до фабричного. Це великий стрибок в розвитку людства. Винайдення парового двигуна та впровадження його в виробництво дозволило значно полегшити процес виробництва, зробити його менш трудомістким та суттєво зменшити фінансові витрати на виробництво. Іншою причиною промислової революції може стати перехід від одного способу організації виробництва до іншого, наприклад від мануфактури до фабрики.

Загалом хоч промислові революції мають спільні риси, та в кожній країні проходять по – різному. Історично склалося, що першою промисловий переворот провела Англія, причиною цьому був високий рівень розвитку  порівняно з іншими країнами.

Розглядаючи значення промислового перевороту для ринкового господарства, можна сказати що воно завжди позитивне. На даному етапі промисловий  прогрес  дозволив значно збільшити виробництво, запровадив нові способи виготовлення продукції та сировини для промисловості. Промисловий переворот приніс новий етап в економічних відносинах та нову еру в науці і техніці.

53. Загальна характеристика ринкової господарської системи провідних країн Європейської цивілізації (друга половина ХVІІ – 60-ті роки ХІХ ст.).

У кінці XVI — початку XIX століть у країнах Західної Європи відбулися суттєві зміни в духовно-культурній, політичній, господарській та соціальній підсистемах суспільства. Серцевиною цих змін стало формування приватної власності й ринкового господарства в країнах Європейської цивілізації.

Зміна політичних систем країн у результаті революцій  обумовила формування якісно інакшого економічного центру  та зміну статусу економічних індивідів у суспільстві. Суспільство перейшло від відносин особистої до економічної залежності, що знаменувало собою заміну особистої власності приватною.

Демократична та промислова революції змінили характер зв'язків  між самими суб'єктами господарювання і між ними та державою. Головним у діяльності останньої як економічного центру стало формування умов господарської діяльності незалежних власників, забезпечення суспільних інтересів. А взаємодія між господарствами стала будуватись на засадах еквівалентності, де досягнення цілей кожного суб'єкта спирається на вільну конкуренцію. Умови, які були в той час обов'язковими для існування системи вільної конкуренції такі:

• продавців і покупців багато, а частка кожного з них на ринку відносно мала (менше 1 %), через що в них відсутня можливість впливати своїми діями або бездіяльністю на ринкову ціну, і 
  вони приймають її як дану;
• товар однорідний (гомогенний), що визначається відсутністю марки (товарного знаку); споживачеві байдуже, у кого із виробників купувати певний товар — єдиним критерієм є ціна;
• немає дискримінації-продавців і покупців, а законодавчі обмеження мінімальні й однакові для всіх учасників ринку, немає торговельних привілеїв;
• фактори виробництва абсолютно мобільні — можна швидко збільшити випуск будь-якого товару, на який є платоспроможний попит;
• усі учасники ринку однаково інформовані або не інформовані про ситуацію на ньому та навколо нього, немає ексклюзивних джерел інформації;
• ринок є джерелом засобів існування для продавців, а тому вони не можуть па свій розсуд залишити його без втрат Епохою вільної конкуренції в Європі, незважаючи на ряд законів, які обмежували її, а також заборону па певні товари, види діяльності, типи об'єднання економічних суб'єктів на ринку, можна назвати період із середини 10-х до 70-х рр. XIX ст.

Англія перетворюється в економічного лідера цієї доби— провідну торговельну країну, найбільшу колоніальну державу, «майстерню світу», яка постачала свої товари у більшість країн. У цьому неабияку роль відіграв перехід до вільної торгівлі — фрітредерства (від англ. Free trade). До політики фрітредерства Англія переходить у 1853 р. Ця політика означала скасування митних зборів на сировину та напівфабрикати й зниження їх на готову продукцію, яка завозилася в країну.

Загалом головним завданням національних економік періоду вільної конкуренції, як і раніше, стає розвиток та вдосконалення  господарства в напрямку розвитку ринкових відносин всередині країни та на світовому  ринку.

54. Економічна думка про ринкове господарство провідних країн Європейської цивілізації (класична політична економія,   історична школа, марксизм).

Розвиток капіталістичних  відносин призвів до занепаду меркантилізму передовсім в Англії — найрозвиненішій економічно країні. Буржуазна революція середини XVII ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Починається бурхливий розвиток промисловості. Цей розвиток був неможливим без наукових знань. XVII ст. стало століттям розвитку природничих наук, особливо механіки, математики, фізики, астрономії. Великого значення набуває філософія. Усе це сприяло також і розвиткові економічної думки. Було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія. Вона зародилась в Англії в кінці XVII ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму.