Історія економіки та економічної думки

В їх підґрунті лежить різна форма суспільної залежності індивідів від общини. Таку систему господарювання доцільно класифікувати як общинну, маючи на увазі територіальну, а не кровно споріднену общину. В економічній системі общинного типу взаємодія між домогосподарствами мала характер співіснування, де існували вкрай обмежені та спорадичні економічні зв'язки, а домінантного значення набували зв'язки з полісом, органами державного управління господарською сферою суспільства.

Перші форми господарських  систем виникли внаслідок розпаду кровноспорідненої общини та появи відносно відокремленого самостійного господарювання сімей. У цей період виникли власність на засоби виробництва, що стало основою незалежного господарювання, перші форми суспільства, що об'єднують самостійних індивідів, та держави й органів державної влади як засобу впливу суспільства на індивідів.Після розпаду Римської імперії, в період раннього середньовіччя, на території Західної Європи існував общинний тип організації суспільства, який найбільш повно представляла німецька марка. Господарська система німецької марки мала низку особливостей. На відміну від античної общини, базисом якої було місто-держава — поліс, німецька община формувалась за територіальною ознакою. Тут центральну роль відігравало родинне господарство, що самостійно виробляло необхідні для життя блага. Община існувала як збори власників домогосподарств для розв'язання спільних проблем.За своєю природою община мала корпоративний характер.Основу домогосподарства утворювала алоїдальна (від нім. А1-Іосі; аі — повний і осі — володіння) форма власності на землю та майно, яка доповнювалась користуванням общинною землею для полювання, пасовищами чи лісом. Особливість власності полягала в повному володінні земельного ділянкою, рухомим і нерухомим майном, що вільно відчужується та передається у спадок. Функціями общини було створення умов функціонування домогосподарств: організація військового захисту, вирішення тяжб, організація робіт у прокладання доріг, будівництва мостів, меліоративних та культових споруд, військових укріплень тощо. Вона об'єднувала рівних, з однаковими правами, власників домогосподарств, що мали певні обов'язки перед общиною на засадах асоціації.

  Натуральний характер виробництва і перехід до трипільної системи обробітку землі виявилися в такій формі домогосподарств, як гуфи, що являли собою «єдність дому, подвір'я, орної землі селянина з правами користування лісом і пасовиськом»¹, які належали общині. Поряд з ними існували помістя— великі землеволодіння графів, герцогів (сеньйорів), які були надані їм королем.               В епоху пізнього феодалізму суттєво змінилась організація суспільств Західної Європи. Відбулися перехід від територіального до централізованого способу здійснення влади, зосередження основних повноважень у руках короля, зміна структури суспільства. Втрата феодалами судових функцій, права мати власну озброєну дружину, права збору податків та виконання інших функцій підірвали їхнє панівне становище. Здійснення владної функції було покладено на адміністративну систему державних органів управління. Виникла нова форма особистої залежності, де всі члени суспільства стали підданими короля.Умовне землеволодіння, в основі якого лежала всебічна особиста залежність індивідів, поступово почало втрачати свою актуальність і набувати рис приватної власності на землю. Феодали перетворювалися на земельних аристократів.

Дедалі активнішу роль почали відігравати міста, що масово з'являлися на перехресті шляхів сполучення і спершу були місцем поселення торговців. Ключовою функцією міст стало забезпечення обміну предметами першої необхідності. Велика потреба в грошах представників влади сприяла розвитку міст, які одержували від феодалів та короля привілеї і вольмості. Міста стали осереддям свободи людей, що там мешкали.Принцип асоціації, особиста незалежність індивідів обумовили особливості господарського життя в містах. Виникли добровільні об'єднання різного типу — ганзи, гільдії, цехи, що охоплювали як виробництва, так і сферу обміну. Головна мета таких утворень полягала в об'єднанні заради захисту власних інтересів, одержанні певних привілеїв, здійсненні координації виробництва, цін, збуту тощо. Так почали з'являтися перші форми економічних організацій як принципово нових форм господарств та способу взаємодії між ними.

Проникнення принципів  рівності і свободи в господарську сферу суспільства обумовило появу ринкової економічної системи, найбільш глибокою основою якої стали утвердження приватної власності на ресурси, еквівалентний обмін у процесі вільної конкуренції, постійно зростаючий поділ праці. Ця система спочатку була представлена локально як ринкове господарство міст, а згодом набула більш широкого масштабу.

Ринкова економічна система, перші паростки якої з'явились у  містах феодального суспільства, розпочала  свій шлях становлення і розвитку в Європі завдяки: демократичним революціям, які змінили характер влади і відкрили путь для утвердження приватної власності; промисловій (індустріальній) революції, яка піднесла на небачену висоту поділ праці й обсяги створення благ і послуг, включила в обмін не тільки готовий продукт, а й ресурси; ринок охопив промисловість; римському праву; реформації церкви і просвітництва. Усе це дало змогу сформулювати нові цілі та цінності суспільства, які впливали на всі боки життя, зокрема на господарську діяльність людей.

6. Типи господарських систем та аналіз їх змісту.

2.2. Типи господарських  систем Сучасна ринкова економіка  представлена кількома типами  господарських систем. Англійський  економіст Фрідріх фон Хайєк  особливо відзначає 'випереджальну  події' ділову активність, ініціативу  і самостійність господарюючих суб'єктів, що діють у специфічних умовах даних господарських систем. Самі господарські системи можуть підрозділятися на кілька типів. Під господарською системою розуміється система виробничо-економічних відносин, що визначає порядок взаємодії господарюючих суб'єктів в рамках певних правил і умов, обговорених або встановлених законодавством цієї держави. В останні два сторіччя в світі діяли різні типи господарсько-економічних систем. У ринковій економіці ціни на товари і послуги встановлює ринок під впливом попиту. Згідно з чинним на ринку закону попиту, обсяг покупок обернено пропорційний рівню цін. При зниженні цін зробити покупку може більше число споживачів, а при підвищенні цін - кількість покупців скорочується. Рис. 2.1. Тенденції розвитку господарських систем У рамках певних господарських систем можуть існувати різні моделі ринкових економік. Всі вони широко представлені в сучасному світі. З усіх господарських систем ринкова система виявилася найбільш гнучкою: вона здатна перебудовуватися, пристосовуватися до мінливих внутрішніх і зовнішніх економічних умов. У другій половині XX ст., Коли широко розгорнулася науково-технічна революція і стала особливо швидко розвиватися виробнича та соціальна інфраструктура, держава стала набагато активніше впливати на розвиток національної економіки. У зв'язку з цим змінився господарський механізм, організаційні форми господарської діяльності та економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами (табл. 2.1). У розвинутій ринковій економіці господарський механізм зазнає суттєвих змін. Планові методи господарювання отримують подальший розвиток в рамках окремих фірм у вигляді маркетингової системи управління. У той же час на макро-рівні розвиток планових методів пов'язане з державним регулюванням економіки. Планомірність виступає як засіб активного пристосування до вимог ринку, в результаті і ключові завдання економічного розвитку отримують нове рішення. Так, питання про обсяг і структуру вироблюваної продукції вирішується на основі маркетингових досліджень в рамках фірм, а також аналізу пріоритетних напрямків НТП, прогнозу розвитку суспільних потреб на макро-рівні. Прогноз ринку дозволяє завчасно скорочувати випуск застарілих товарів і переходити до якісно нових моделей і видів продукції. Маркетингова система управління виробництвом створює можливість ще до початку виробництва приводити індивідуальні витрати компаній, що виробляють основну масу товарів даного виду, у відповідність до суспільно необхідними витратами. Державні галузеві та загальнонаціональні програми (плани) також впливають на обсяг і структуру вироблюваних товарів і послуг, забезпечуючи їх більшу відповідність змінюються суспільним потребам. Завдання використання ресурсів вирішується в рамках великих компаній на основі стратегічного планування з урахуванням найбільш перспективних галузей. У той же час перерозподіл ресурсів на розвиток новітніх галузей відбувається за рахунок бюджетних асигнувань, державних загальнонаціональних і міждержавних програм, проведення НІОК в пріоритетних напрямках НТР. Наприклад, в даний час реалізуються загальноєвропейські програми 'Еврика' і 'Еспріт'. Нарешті, завдання розподілу створеного валового національного продукту (ВНП) вирішується не тільки на основі традиційно сформованих форм, але і доповнюється виділенням все більших ресурсів як великими компаніями, так і державою для вкладень у розвиток людського фактора (фінансування систем освіти, в тому числі перепідготовки працівників різної кваліфікації, вдосконалення медичного обслуговування населення, соціальні потреби). На соціальне забезпечення, реалізацію численних програм боротьби з бідністю в розвинених країнах в даний час прямує не менше 30-40% всіх державних бюджетних асигнувань. Одночасно великі фірми піклуються про своїх співробітників, прагнучи активізувати роботу персоналу, підвищити продуктивність праці, скоротити втрати робочого часу і тим самим зміцнити власну конкурентоспроможність. Традиційна господарська система. У економічно слаборозвинутих країнах існує традиційна економічна система, яка базується на відсталої технології, широкому поширенні ручної праці, багатоукладності економіки. Багатоукладність економіки означає існування в даній економічній системі різних форм господарювання. У ряді країн зберігаються натурально-громадські форми, засновані на громадському колективному веденні господарства та натуральних формах розподілу створеного продукту. Величезне значення має дрібнотоварне виробництво. Воно засноване на приватній власності на виробничі ресурси та особистій праці їх власника. У країнах з традиційною системою дрібне товарне виробництво представлене численними селянськими ремісничими господарствами, які домінують в економіці. В умовах відносно слабо розвиненого національного підприємництва величезну роль в економіці розглянутих країн часто грає іноземний капітал. У житті суспільства переважають освячені століттями традиції і звичаї, релігійні та культурні цінності, кастове і становий розподіл, що стримують соціально-економічний прогрес. Рішення ключових економічних задач має специфічні особливості в рамках різних укладів. Традиційною системі властива активна роль держави. Перерозподіляючи через бюджет значну частину національного доходу, держава направляє кошти на розвиток інфраструктури і надання соціальної підтримки найбіднішим верствам населення. Адміністративно-командна система (централізовано-планова комуністична). Ця система панувала раніше в CCCР, країнах Східної Європи і в ряді азіатських держав. В останні роки багато вітчизняні та зарубіжні економісти в своїх роботах спробували дати її узагальнену характеристику. Характерними рисами адміністративно-командної системи є: суспільна (а в реальності державна) власність практично на всі економічні ресурси, монополізація і бюрократизація економіки в специфічних формах, централізоване економічне планування як основа господарського механізму. Господарський механізм адміністративно-командної системи має ряд особливостей. Він передбачає, по-перше, безпосереднє управління всіма підприємствами з єдиного центру - вищих ешелонів державної влади, що зводить нанівець самостійність господарських суб'єктів. По-друге, держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, внаслідок чого виключаються вільні ринкові взаємозв'язки між окремими господарствами. По-третє, державний апарат керує господарською діяльністю за допомогою переважно адміністративно-розпорядчих методів, що підриває матеріальну зацікавленість у результатах праці. При надмірній централізації виконавчої влади розвивається бюрократизація господарського механізму та економічних зв'язків. За своєю природою бюрократичний централізм не здатний забезпечити зростання ефективності господарської діяльності. Справа тут насамперед у тому, що повне одержавлення господарства викликає небачену за своїми масштабами монополізацію виробництва і збуту продукції. Гігантські монополії, що утвердилися у всіх галузях народного господарства і підтримувані міністерствами і відомствами, при відсутності конкуренції не піклуються про впровадження новинок техніки і технології. Для породжуваної монополізмом дефіцитної економіки характерна відсутність нормальних матеріальних і людських резервів у разі виникнення диспропорцій у народному господарстві. У країнах з адміністративно-командною системою рішення загальноекономічних задач мало специфічні особливості. Згідно з пануючими ідеологічними установками задача визначення обсягу і структури продукції вважалася дуже серйозною і відповідальною, щоб передати її рішення безпосереднім виробникам - промисловим підприємствам, колгоспам і радгоспам. Тому структура суспільних потреб визначалася безпосередньо центральними плановими органами. Однак, оскільки деталізувати і передбачати зміна суспільних потреб в таких масштабах принципово неможливо, ці органи керувалися переважно завданням задоволення мінімальних потреб. Централізоване розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів здійснювався без участі безпосередніх виробників і споживачів відповідно до заздалегідь вибраними в якості 'громадських' цілями і критеріями на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів згідно панував ідеологічними установками спрямовувалася на розвиток військово-промислового комплексу. Розподіл створеної продукції між учасниками виробництва жорстко регламентувалося центральними органами за допомогою повсюдно застосовується тарифної системи, а також централізовано затверджуються нормативів коштів, що направляються до фонду заробітної плати. Це вело до переваги зрівняльного підходу в оплаті праці. Нежиттєздатність цієї системи, її негнучкість та інертність щодо впровадження досягнень НТР, нездатність забезпечити перехід до інтенсивного типу економічного розвитку спричинили соціально-економічних перетворень в усіх колишніх соціалістичних країнах. Сьогодні стратегія економічних реформ у цих країнах хоча і визначається орієнтирами розвитку світової цивілізації, однак повністю залежить від внутрішніх можливостей кожної держави. При визначенні стратегії розвитку регіонів Росії також враховуються внутрішні можливості територій країни. .

7. Предмет історії економіки та економічної думки.

Спільним об'єктом економічних наук є господарська сфера (підсистема) суспільства. їсторико-економічна наука досліджує еволюцію господарської сфери суспільства, основні етапи ЇЇ ста-мовлення і розвитку. Історичні явища і факти господарського життя суспільства виступають об'єктом історико-економічної науки.Відбір та опис історичних явищ і фактів науковими засобами є однією з найскладніших проблем історико-економічних досліджень. Методологічною базою такого відбору є панівна парадигма економічної теорії, яка науково відбиває реально існуючу господарську систему суспільства. На основі системи наукових знань про економічну сферу суспільства здійснюється оцінювання процесу її історичного поступу, установлюються факти та явища, що мали історичне значення.Історичними явища і факти в господарській сфері суспільства стають лише тоді, коли засвідчують виникнення якісно нових, нетипових (унікальних) рис (характеристик), що з'явилися в ЇЇ історичному розвитку, Як правило, вони пов'язані з виникненням нових форм господарювання, нових способів виробництва і обміну, нових факторів виробництва та інших змін. Задача істор.ек. науки полягає у виявленні взаємозвязку між цими факторами та пошук причинїх виникнення. Господарській сис-мі притаманна певна цілісність, її основними характеристиками є: 1) відповідний рівень роз-ку, поділу праці, техніки і технологій; 2)форми власності на засоби вир-ва; 3)характер влади та ососбливості впливу держ-ви на ек.процеси; 4)особливість сусп.умов протікання цих процесів, наявні ресурси що використов у вир-ві. В історії роз-ку сусп.госп-ва ключову роль відіграють історич. форми гос-ва(господадські одиниці) та способи їх взаємодії між собою і сус-вом вцілому.Іншою важливою його складовою є глибина та адекватність пізнання людьми господарських процесів і віддзеркалення 'їх в економічних поглядах, думках, теоріях.

Історико-економічна наука  повинна не тільки аналізувати історичні форми господарств та способи їх взаємодії, а й розглядати економічні думки, учення та теорії, які з різною глибиною та науковою довершеністю їх теоретично відображали. При цьому в економічних теоріях необхідно виділяти позитивний та нормативний аспекти, на які звернув увагу ще Адам Сміт. Позитивний підхід в економічній думці покликаний розкрити реальний зміст явища чи процесу, дати відповідь на питання; «що є?», «як є?», охарактеризувати історичні форми господарювання і стан господарської системи в конкретно-історичний момент її існування. Нормативний аспект економічної науки орієнтує нас на пошук відповіді на питання «як має бути?», щоб суспільство якнайповніше реалізувало свої цілі в господарській сфері. Він є основою для обґрунтування рекомендацій стосовно свідомої організації господарського життя суспільства, проведення економічної політики, адекватної наявним потребам. Так  предмет істор.-економіч. Науки включає до себе історичні форми гос-ва і способи їх взаємодії та відображеня їх в економічній функції.

8. Історичні форми господарських одиниць та фактори, що на них впливають.

Історичні форми господарства — цс якісні характеристиками господарської сфери суспільства. Іншим її виміром є кількісні параметри, що відображені в поняттях економічного зростання та економічного розвитку та конкретизуються системою економічних показників. Серед них особливе значення мають показники обсягів матеріальних благ та послуг, що створюються в конкретній господарській системі, зростання чисельності населення, показники людського розвитку тощо.Поняття «економічне зростання» являє собою одну з найважливіших характеристик процесу виробництва за будь-якої господарської системи. Це поняття відбиває можливості збільшення обсягу виробництва матеріальних благ і послуг за певний проміжок часу за умови повної зайнятості. Економічне зростання —- це кількісне та якісне зростання суспільного продукту за певний проміжок часу.Аналіз економічного зростання здійснюється за допомогою спеціального інструментарію, до якого відносять перш за все збільшення потенційного чи реального валового національного продукту (ВНП).Це зростання можна виміряти двома взаємозв'язаними показниками: зростанням за певний проміжок часу реального ВНП або зростанням ВНП на душу населення. У системі статистичного обліку ці показники подані річними темпами зростання ВНП у процентах.Існують два типи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. За екстенсивного типу обсяги суспільного продукту зростають за рахунок кількісного збільшення факторів виробництва: залучення у виробництво додаткових ресурсів праці, капіталу (у вигляді засобів виробництва) та землі. Технологічна база при цьому залишається незмінною. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується зростанням масштабів випуску продукції на основі більш ефективних факторів виробництва. Зростання масштабів виробництва, як правило, забезпечується за рахунок використання досконалішої техніки, передових технологій, у тому числі технологій, що забезпечують заощадження ресурсів, підвищення кваліфікації робітників тощо. Ці фактори дозволяють підвищити якість продукції та продуктивність праці, забезпечити ресурсозбереження тощо. За умов науково-технічної революції, що розгорнулась із середини XX ст., і сучасної інформаційно-технологічної революції у західних країнах превалює інтенсивний тип економічного зростання.За умов ринкової економіки для забезпечення виробництва товарів та послуг необхідні такі фактори виробництва: праця, капітал, земля (природні ресурси), технологія та інформація. Водночас на економічне зростання впливають такі фактори, як попит та пропозиція.

Економічний розвиток можна розглядати як таке економічне зростання, що супроводжується значними структурними чи організаційними зрушеннями в господарській сфері суспільства. Наслідками економічного зростання можуть бути перехід від натурального господарства до товарного виробництва, зростання частки промисловості та сфери послуг у сукупному обсязі виробництва за рахунок зниження частки сільського господарства.

Економічний розвиток конкретизують такі, показники:1) обсяги виробництва валового національного продукту та його похідних на душу населення; 2)структура суспільного виробництва — частка промисловості та сільського господарства в народному господарстві; частка, обсяг та темпи розвитку прогресивних галузей промисловості; 3)кількісні та якісні показники рівня зайнятості населення; 4)використання природних ресурсів — обсяги залучення до господарської діяльності земельних, паливно-енергетичних ресурсів, корисних копалин і т. ін.; 5)рівень організації та ефективності суспільного виробництва,що виявляється у величині продуктивності праці, спеціалізації та концентрації виробництва, якості продукції тощо. Ще з часів класичної політичної економії для характеристики економічного розвитку використовується трифакторна модель виробництва, яка охоплює такі фактори: землю, працю та капітал. Неокласична школа (А. Маршалл) виділяє також четвертий фактор — підприємництво, тобто зусилля чи таланти щодо організації використання трьох зазначених раніше факторів. В економічному зростанні та економічному розвитку провідну роль відіграють форми економічної, соціальної та політичної організації суспільства, законодавча система, що втілюються в системі економічних інститутів. Люди, технологія та інститути мають безпосередній стосунок до процесу виробництва. Розвиток технології та суспільних інститутів є джерелом найдипамічніших змін в економіці. Разом з такими факторами виробництва, як праця, земля, капітал, вони утворюють сукупність детермінант економічного розвитку.

Детермінанти ЕК.РОЗ-КУ:населення( чисельність, статево-вікова структура, біологічні характеристики, рівень кваліфікації, участь у сусп. вир-ві); ресурси (земля(обсяги та родючість), корисні копалини, лісові водні ресурси, клімат,місце розташування та рельєф); технології ( технології камяного віку, реміснич, мануфактурне, машинне вир-во,сучасні технології ЕОМ, транспортні технолог., засоби звязку та інформац.технолог.)

9. Етапи розвитку економічної думки.

Економічна наука загалом  і економічна думка зокрема мають  дуже давні традиції спроб виділення  різноманітних періодів у розвитку як господарської практики, так і безпосередньо економічної думки. Спираючись на сучасні здобутки історико-економічної науки, ми пропонуємо таку схему періодизації історії економічних учень, яка не суперечитиме узвичаєним підходам до цієї проблеми як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Тож у розвитку економічної думки можна виділити такі основні періоди з відповідними напрямами всередині них: