Історія економіки та економічної думки

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 04 Ноября 2012 в 19:10, шпаргалка

Описание

Як складова суспільства, господарська сфера покликана забезпечити розв'язання однієї з ключових задач — створення матеріальних благ і послуг для забезпечення невпинно зростаючих потреб окремої людини і суспільства загалом. Ця функція охоплює існування відносно відокремленої структури суспільства — його господарства, що самостійно функціонує як цілісне утворення та підсистема суспільства. Остання також розглядається на засадах системного підходу, має власну структурну будову, кожний складник якої виконує відповідно відтворювальну інтеграційну, цільову та адаптивну функції.

Работа состоит из  1 файл

Історія економіки та економічної думки 2010.doc

— 1.28 Мб (Скачать документ)

Основні праці «Філософія багатства» (1889), «Розподіл багатства» (1899). «Проблеми моно- полій» (1901). «Суть ек-ної теорії» (1907). Кларку належить авторство так званого з-ну спадної прод-сті праці й капіталу, що його вчений поклав у основу власної теорії граничної прод-сті.

Спираючись на методологічні  принципи австрій-ської школи стверджував, що основними факто-рами розв-ку ек-ки є технологічний і моральний, а її основу становить окреме ізольоване госп-во.

Головною проблемою  ПЕ називав проблему розподілу. У книжці «Розподіл багатства» він до-водив, що розподіл сус-ного доходу відбувається згідно з природним з-ном, який забезпечує кож-ному власникові фактора В стільки багатства, скі-льки він створює.

Претендуючи на збагачення методологічних за-собів наукового досл-ня, розробив власний ме-тод. За аналогією з теоретичною механікою він поділив ек-ну науку на 3 розділи: універсальну ек-ку; ек-ну статику; ек-ну динаміку. 1-а вивчає загальні універсальні з-ни розв-ку ек-них явищ. 2-а аналізує їхню дію за умов перебування органі-зованого госп-ва у нерухомому стані, в якому ви-ключаються будь-які зміни, тобто є постійними к-ть і соц-ний склад населення, маса капіталу, соц-на організація, техніка і потреби населення. Ста-тичний стан — це уявна модель для з'ясування умов рівноваги в «чистому вигляді». Основними з-нами сус-ва він вважав статичні.

Динаміку він трактував  як рез-т дії зовнішніх сил, що ускладнюють розв-к і порушують рівновагу. На відміну від своїх попередників розглядав 4 фактори В:

І) капітал у грошовій формі:

2) капітальні блага (засоби В і земля);

3) діяльність під-ця;

4) праця робітника.

Кожний фактор В хар-ся специфічною прод-стю і створює  дохід, причому кожний власник отримує  свою частку доходів від фактора, котрий йому на-лежить. Так капітал забезпечує банкірові про-цент, капітальні блага породжують ренту, діяль-ність під-ця — під-кий прибуток, а праця гарантує робітнику зар-пл. Річний дохід сус-ва розподіляв на 3 великі частини: загальну суму зар-пл, зага-льну суму %-ів і сукупний прибуток.

Заслуга Кларка - намагався знайти принцип розподілу доходу, критерій, який визначав би частку кожного фактора в продукті. Концепцію спадної кор-сті переносить на виробничі фактори, замін-юючи теорію поведінки спож-ча, теорію спожив-чого попиту теорією вибору вироб-их факторів. Кожний під-ць прагне відшукати таку комбінацію факторів, яка забезпечує мінімум витрат і макси-мум доходів.

Капітал розглядав не як 1 фактор, а як 2 (грошо-вий капітал  і капітальні блага). За умов статики  під-кий прибуток відсутній, бо вільна конкуренція призводить не до перерозподілу середнього при-бутку, а до повної його ліквідації. Виходячи з цьо-го під-цями називав тільки тих осіб, які мають достатню ділову кваліфікацію і власний капітал.

1-а з головних теорій — теорія граничної прод-сті —грунтується на ідеях Т. Мальтуса і Й. фон Тюнсна. З-н спадної прод-сті праці й капіталу Кларк обґрунтовував тим, що кожний новий вне-сок праці у В за незмінних розмірів капіталу від-бувається з меншою прод-стю, ніж попередній. У свою чергу, кожний наступний приріст капіталу за незмінної к-ті робітників хар-ся меншим обсягом виготовленої продукції, нижчою ефективністю, ніж попередній. Так, згідно з його теорією, коли 1-ий найнятий робітник створює продукт в-стю в 10$, то другий — у 8$, третій — у 6$ і т.д. Прод-сть праці останнього робітника є граничною прод-стю праці. Робить висновок, що гранична прод-сть праці буде тим нижчою, чим більше на-йнято робітників, а зар-пл робітників визначати-меться граничною прод-стю праці. Тобто свою теорію зар-пл він будував також на підставі з-ну спадної прод-сті праці. Згідно з його теорією не-має ніякої експлуатації праці. І якщо зар-пл робіт-ників дорівнює мінімальному продукту гранично-го робітника, то за збільшення к-ті зайнятих вона об'єктивно повинна спадати. Прибуток же Туво-рюється лише за «динамічного стану», коли під-ць виступає як новатор.

Особливістю концепції  Кларка - його теорія розподілу бере за вихідну точку не «витрати», не «вкладення» вироб-их факторів, а отримані від кожного фактора рез-ти.

Кларк не обійшов увагою і процес монополізації кап-ної  ек-ки. Монополія має місце тоді, коли на-явний 1-оосібний контроль над  ринком. Такий ви-падок є винятковим, а тому монополію трактує як тимчасове явище — і визначає як засіб грабунку сус-ва та гальмування прогресу.

 

 

    1. Основні тенденції господарського розвитку Франції на межі ХІХ – ХХ ст. Математична школа маржиналізму.

????У середині XIX ст. Франція за рівнем промислового розвитку посідала друге (після Англії) місце у світі, але наприкінці XIX ст. вона відстала від США та Німеччини і перейшла на четверте місце.

Важливою причиною уповільнення темпів економічного розвитку Франції була традиційна структура її промисловості, в якій переважали підприємства, що виробляли предмети розкоші (модний одяг, парфумерію, ювелірні вироби тощо). Це зумовлювало існування дрібних підприємств та стримувало концентрацію промислового капіталу; ця сама причина певною мірою пояснює вузькість внутрішнього ринку країни. Проте вузькість внутрішнього ринку посилювалася також демографічною структурою Франції, у якій переважало сільське населення, господарство якого здебільшого мало парцелярний характер, що унеможливлювало розвиток його товарності та сприяло збереженню напівнатуральних рис.

Промисловість країни завжди відчувала нестачу сировини та палива, особливо вугілля; привізна сировина значно підвищувала собівартість французьких  товарів, знижувала конкурентоспроможність їх на світовому ринку. У період, що розглядається, ситуація значно погіршилася у зв'язку з поразкою Франції у Франко-Пруській війні, в якій вона зазнала значних матеріальних та територіальних збитків. Німеччина анексувала два найбільші промислове розвинуті департаменти Франції – Ельзас та Лотарингію, де розташований найбільший в Західній Європі залізорудний басейн.

Відчутними були й  інші втрати: воєнні видатки становили  близько 16 млрд. фр., Франція повинна  була у короткий термін сплатити 5 млрд. фр. контрибуції. Війна забрала життя 1,5млн французів, або 3,5% населення, що також негативно вплинуло на внутрішній ринок країни, а отже й на обсяги виробництва. Все це певною мірою стримувало концентрацію промислового капіталу та утворення монополій. Проте у зв'язку з мілітаризацією економіки, викликаною протистоянням провідних країн світу та створенням воєнно-політичних блоків, на початку XX ст. відбуваються значні зміни в розвитку важкої промисловості, країна досягає певних успіхів у розвитку автомобілебудування, авіабудування, суднобудування. Так, за рівнем розвитку автомобілебудування Франція займає друге місце у світі (після США). Зростають на початку сторіччя й обсяги виробництва чавуну та сталі, видобутку вугілля, але загалом темпи економічного розвитку країни залишаються низькими.

Досить інтенсивно у  Франції формується фінансовий капітал, але для отримання вищих прибутків, французькі банкіри все в більших масштабах вивозять капітал за межі країни, переважно у вигляді позичок, під високий банківський відсоток. Так, у 1908 р. у французьку промисловість було вкладено 9,5 млрд. фр., а в облігації та закордонні цінності – 104 млрд. фр., що негативно вплинуло на економічну ситуацію. У країні значно зросла кількість рантьє, які вкладали гроші в іноземні позики й без якого-небудь ризику отримували відсотки за цінними паперами. Прошарок рантьє напередодні першої світової війни у Франції становив близько 15% населення.

Будучи третьою колоніальною державою світу, Франція не використовувала  свої колонії як сировинні бази та ринки збуту, вони, навпаки, були значним  об'єктом видатків державного бюджету, вимагаючи значних коштів на утримання чиновників та значних воєнних сил.

Математичні концепції  ПЕ беруть початок у пра-цях Курно і спираються на теорії суб'єктивної кор-сті та прод-сті факторів В. Виникнення мате-матичної концепції ек-ної рівноваги зумовлене перетворенням кап-зму на розвинуту госп-ку сис-му з високим рівнем взаємозв'язку та одноріднос-ті всіх її частин і елементів, а також розв-ком ма-тематики. Самостійність і конструктивність математич-ного методу – це не тільки метод описування, а й метод к-ного і якісного досл-ня.

Поряд з Курно 1-і спроби застосування матема-тики в економіці зробили італієць Дж.Сева, шве-йцарець Д. Бернуллі, француз Ф. де Форбонна, німець Й. фон Тюнен. У цілісному вигляді мате-матичну теорію ек-ної рівноваги репрезентують праці великого француза Леона Вальраса (1834 — 1916). Головне у його творчості – опрацю-вання теорії макроек-ної рівноваги. Рівновагу хар-ризував як стан, за якого ефективний попит і пропозиція вироб-их послуг є рівними, існує пос-тійна стійка ціна на ринку продуктів і продажна ці-на продуктів = витратам, втіленим у вироб-их послугах. 2-і 1-і умови належать до рівноваги обмі-ну, 3-я — до рівноваги В.

Природу рівноваги: людина приходить на ринок з певною к-тю товарів і з певним бажанням реалі-зувати їх за різними цінами. Якщо всі товари по-щастило реалізувати за цими цінами, то попит і пропозиція є рівними, а на ринку існує рівновага. Але якщо попит і пропозиція різні, то ціни будуть змінюватися, аж поки не буде досягнуто певної рівноваги. Це є загальна теорія рівноваги обміну.

Головна праця - «Елементи чистої ПЕ», в якій намагався описати замкнену математичну мо-дель загальної ек-ної рівноваги. Вона претенду-вала на те, щоб об'єднати всі категорії ек-ки на грунті принципу суб'єктивної кор-сті. Не визнавав трудової теорії в-сті й поділяв усіх агентів В на 2 групи: власників вироб-их послуг (землі, праці й капіталу) та під-ців. Щодо держави, то він визна-чив їй ф-ції гаранта безпеки громадян, захисника їх соц-них інтересів, здатного створити умови для ефективної конкуренції в сус-ві й забезпечи-ти всім однакові права.

Власники вироб-их послуг є продавцями цих послуг і одночасно покупцями предметів спож-ня. Під-ці, навпаки є покупцями вироб-их послуг і продавцями споживчих продуктів. В й спож-ня виявляються зв'язаними за допомогою ринків вироб-их послуг та споживчих продуктів.

Отже, в основу математичної моделі Вальра-са покладено ринковий підхід до ек-них явищ. Рівновага в економіці не зводиться до ринкової рівноваги, але її можна досягнути тільки через ринковий механізм, через обмін. Основний істру-мент у цьому механізмі — ціна. Вирівнювання по-питу і пропозиції товарів відбувається за допомо-гою пошуку взаємоприйнятних цін, які є цінами рівноваги. Рівноважна ціна встановлюється у то-чці рівноваги між кор-стю товарів і витратами на їх В. Ціна є регулятором пропорцій обміну. Вона забезпечує сполучення ступеня кор.-ті споживної в-сті з рівнем витрат.

Концепція маржинальної корисності була тіль-ки 1-им кроком у розвку теорії, відомої як Вальра-сова сис-ма загальної рівноваги. Його сис-ма включає всю сферу прояву в-сті й ціни. Вальрас допускав досконалу конкуренцію та однакові ціни за умов даного ринку. Він показав, що досягнен-ня загальної рівноваги за даних умов ринку пот-ребує виконання певних правил. По-1-е, для будь-якого індивіда існує крива кор.-сті кожного товару або послуги, наданих на ринку. По-2-е, індивід максимізує кор-сть товару або послуги шляхом обміну. По-3-є, він має отримати макси-мальне задоволення, якщо ціна, сплачена за об-міну, пропорційна маржипальній корисності куп-леного товару. По-4-е, пропозиція кожного това-ру й послуги має = попиту на них, а відтак ціна кожного товару або послуги — = змінним витра-там, які зроблено в процесі довготривалого В.

Основні з-ни, що забезпечує рівновагу:

1) товари одного класу на ринку повинні мати тільки 1-у ціну; 2) ціна товару зрівнює к-ть запро-поновану і к-ть споживану; 3) ціна має забезпечу-вати максимальне задоволення і покупцеві, і продавцю.

Вільфредо Парето (1848—1923) — італієць. Головна ідея полягала у створенні ек-ної теорії, «очищеної» від понять цінності й кор-сті. ПЕ має вивчати механізм встановлення рівноваги між потребами людей та обмеженими ресурсами для їхнього задоволення. Намагаючись теоретично обгрунтувати модель взаємозалежності всіх ек-них факторів, що впливають на сус-не В і спож-ня, він широко користувався математичними методами аналізу.

Теорія добробуту  або теорія ек-ного оптиму-му - оптимальний розподіл ек-них ресурсів і благ, що виробляються.  В рез-ті еквівалентного обмі-ну кожен його учасник отримує максимум кор-сті. Удосконалюючи теорію загальної ек-ної рівнова-ги Вальраса, уточнив критерії стійкої рівноваги, сформулював її умови, що отримали назву «оп-тимуму Парето». Рівновага трактувалася ним як ек-ний стан, за якого неможливо поліпшити ста-новище когось з учасників обміну, не погіршивши становища хоча б 1-о з них. Рівновага настає то-ді, коди діаметрально протилежні сили та бажан-ня й усі численні перешкоди буде збалансовано. Обгрунтував неправомірність визн-ня сукупної кор-сті як суми індивідуальних кор-стей, Кор-сть можна виміряти, але не к-но, а шляхом оцінюван-ня ступеня пріоритетності для покупця - споживчі в-сті (кор-сті) ранжуються за критерієм переваги, за рівнем пріоритетності. Кор-сть для окремої ос-оби чи фірми не рівнозначна кор-сті для всього сус-ва, За споживацькими перевагами здійснює-ться й порівнювання рез-тів і витрат. Коли ек-ка досягає оптимуму, то дальше поліпшення будь-яких важливих показників можливе лише вгаслі-док глибоких структурних зрушень. На підставі цього він зробив важливий соц-ний висновок: для того щоб підняти рівень мінімального доходу або зменшити розрив у доходах, необхідно забезпе-чити прискорене збільшення багатства порівняно з к-тю населення. Отже, проблема поліпшення умов життя найбідніших верств населення є насамперед проблемою створення багатства.

 

    1.  Господарська система Англії на межі ХІХ – ХХ століття.

З переходом до монополістичного капіталізму Англія втрачає свою промислову першість на світових ринках, якою вона користувалася в середині XIX ст. як країна, в якій уперше виникло фабричне виробництво. Починаючи з 70-х років XIX ст. темпи зростання промислового виробництва в Англії значно уповільнюються. Якщо в період з 1815 р. до початку 70-х років середньорічний приріст промислової продукції тут становив 3,4%. то з початку 70-х років і до 1914 р. він досягав лише 1,7%, унаслідок чого питома вага Англії у світовому промисловому виробництві неухильно зменшується. Якщо в середині XIX ст. вона виробляла близько половини світової промислової продукції, то в 1914р. — тільки одну сьому.

Информация о работе Історія економіки та економічної думки