Сучасні тенденції Нобелевського руху в Україні та світі

Тривалі воєнні дії, окупація і поділ території  України спонукали емігрувати передовсім наукову інтелігенцію. Уже тоді наша економічна наука втратила перспективу сягнути висот Нобелівського рівня.

Типова ситуація, наприклад, із родиною Фогелів, що в 1922 р. перебралася з Одеси до США, де згодом народився Роберт Фогель – майбутній видатний економіст-кліометрик, якому за застосування нових економічних методів для вивчення історичних процесів у 1993 р. було вручено Нобелівську премію.

На початку XX ст. переїхала до США й родина Фрідманів з Карпатської України. В Брукліні (Нью-Йорк) народився Мілтон Фрідман – фундатор монетарної доктрини в економіці. Розробляючи проблеми кредитно-грошової політики, він перейшов від абстрактних теоретичних суджень до практики; “чилійське економічне диво” допомогла створити група підготовлених ним радників, яких називали “хлопцями Фрідмана”. Найвищими досягненнями М. Фрідмана стали концепція стабілізації американської економіки, а також знаменита “рейганоміка”, які допомогли США подолати серйозні труднощі, знизити інфляцію, зміцнити долар. У1976 р. за досягнення в галузі аналізу споживання, історії і теорії грошового обігу та демонстрацію складності наслідків політики стабілізації М. Фрідману присуджено Нобелівську премію.

3. Етапи поліпшення  розвитку науки в Україні

Нобелівський рух безпосередньо  пов’язаний з розвитком науки. Тому ідеї з його розвитку в Україні пов’язані з процесами зміцнення вітчизняної науки. Вони полягають в наступному.

1) Активність науково-дослідницької діяльності в країні. Для цього потрібне порівняння дослідницьких результатів, обмін думками і дискусії науковців. Доцільними були б регулярні (принаймні щоквартальні) науково-практичні конференції з окремих економічних галузей за участю представників провідних іноземних наукових центрів.

Серед першочергових завдань дослідників мають бути такі:

– опрацювання критеріїв добору новаторських знань для інтенсивного нарощення інтелектуальної економіки;

– розроблення засад побудови і функціонування системи ідентифікації, класифікації, обліку новітніх технологій;

– формування ринків інтелектуальної власності, технологічних інно- вацій та їх моніторинг;

– створення експертних груп з найважливіших напрямів економічного і наукового розвитку країни та запровадження процедури відкритого розгляду альтернативних проектів;

– розроблення програми інтелектуалізації економічної освіти, надання їй випереджального характеру;

– організація системи прогнозування розвитку науки і технологій.

До розв'язання цих завдань потрібно залучати іноземних науковців і викладачів, організовуючи співпрацю та обмін досвідом з українськими еконо- містами.

Хорошим прикладом  у цьому є Дніпропетровський  університет економіки і права, який спільно з кількома науковими інституціями у 2008 р. розпочав проводити Міжнародний Нобелівський економічний форум. Це дискусійна трибуна для обговорення результатів досліджень, присвячених найзагальнішим напрямам розвитку економіки та сучасної цивілізації під впливом глобалізаційних процесів. Робота форуму – конкретний крок щодо зближення науки і освіти, активнішого генерування інтелектуальної енергії нації.

 2) Інтегрованість національної науково-дослідницької діяльності у світовий науковий простір. Величезний інтелектуальний потенціал потрібно спрямовувати на благо країни, удосконалюючи систему розвитку талантів українських студентів. Наша держава зобов'язана створити належні умови для якісного навчання й досліджень, аби зупинити відтік наукового потенціалу.

В імпорті  освіти перевагу слід надавати направленню громадян України для отримання повної вищої освіти та наукового ступеня PhD за кордоном, залученню їх та провідних іноземних науковців на посади професорів, завідувачів кафедр, деканів і ректорів, водночас відійшовши від орієнтації на гранти і приватні кошти. Потрібно заснувати державні стипендії для такого навчання. До речі, Міністерство освіти і науки вже кілька років поспіль подає проект указу президента “Про запровадження стипендії президента України обдарованим студентам і молодим науковцям для навчання в елітних або престижних університетах і наукових центрах”, згідно з яким планується виділяти 50 грантів на навчання в іноземних університетах і роботу в науково-дослідних центрах. Але цей проект і досі не підписано. Держава має дбати про навчання і стажування здібної молоді у найкращих університетах світу, створення власної лабораторної бази. Ученим, залученим до роботи в системі вищої освіти України, необхідно надавати робочі місця та гідну оплату праці.

Уряд має  сконцентрувати зусилля наших учених, взявши відповідаль- ність за вибір потенційно успішних напрямів наукових економічних розробок. Дуже корисним може бути встановлення контактів з громадами українців за кордоном.

3) Функціонування ефективної національної програми стимулю- вання наукової діяльності. Йдеться не про пільги, бо вони є префенцією, яка не потребує зусиль для її здобування. В Україні потрібна продумана система підтримки урядом науковців за умови досягнення ними результатів, що відповідають задекларованим інтересам державної політики, тобто спектр різних мотивацій і стимулів. Серед них:

– організація на всеукраїнському рівні відзначення найкращих наукових розвідок економістів з наступним фінансуванням їх перекладів англійською мовою та залучення міжнародних експертів до оцінювання наукового рівня праць;

– видання англомовного реферативного журналу української еконо- мічної думки;

– створення в Інтернеті національної бази наукових даних; налагоджування лінків від цього веб-сайту до веб-сторінок вітчизняних дослідників;

– інформаційне і матеріальне забезпечення організації Всеукраїнського конкурсу науково-популярних статей і фотографій “Наука й інновації – су- спільству” та відзначення президією Академії економічних наук України кращих досягнень економістів премією та Золотою медаллю імені М. І. Тугана-Барановського;

– делегування українських учасників на міжнародні наукові форуми за підсумками різних конкурсів чи традиційних Тернопільських Нобелівських читань, надання справі максимальної гласності.

Водночас потрібно змінити дві негативні тенденції:

1. українські патенти, винаходи за безцінь “спливають” за кордон, куди тільки у 2004 р. наш бізнес переказав півмільярда доларів на наукові дослідження. Водночас немає стимулювання нових ідей, винаходів, проектів: замість отримання винагороди винахідник за реєстрацію авторського права має сплатити державі чималу суму.

2. існує дисбаланс в оплаті праці науковців в Україні й за кордоном, що призводить до відтоку перспективних спеціалістів у бізнесові структури, еміграції вчених і талановитої молоді, втрати спадкоємності знань і досвіду в наукових колективах.

Припинення неконтрольованого відтоку дослідників за кордон, стиму- лювання повернення українських науковців на Батьківщину (цьому сприяє створена за прикладом Польщі, Угорщини та інших країн, де наукових емі- грантів було багато, система грантів “для тих, хто повертаються”); підви- щення престижу професії науковця.

Наявну модель розвитку науки, ізольовану від практики і системи освіти, та монопольне державне фінансування наукових організацій слід замінити на виділення коштів під конкурсні цільові програми і розробки, перспективні науково-технічні проекти, пов'язані з розвитком інноваційного бізнесу, надання спеціальних кредитів, організацію лізингу найновіших видів машин та обладнання під державну гарантію, дотримуючись принципу пайової участі державного і приватного фінансування. Розв'язання подібних нагальних проблем має стати предметом діяльності незалежного Національного наукового фонду. Україна повинна навчитися дбати про відтворення і нагромадження найбільшого національного багатства – інтелектуального потенціалу нашого суспільства.

В основі механізму постійного оновлення навчальних програм могло б бути запровадження у ВНЗ нового фундаментального курсу економічної теорії – економічної нобелелогії.

Запровадження курсу “Економічна нобелелогія” покликане забезпечити:

– підпорядкованість певним логічним закономірностям процесу освоєння теорій, концепцій, парадигм, наукових ідей, поглядів нобеліантів, виявлення їх спадкоємності і взаємозв'язку між ними;

– подолання історичної обмеженості, запізнюваності в освоєнні і викла- данні нових знань;

– плюралізм поглядів, позицій шкіл і напрямів; критичне осмислення застарілих економічних знань;

– стимулювання у студентів сприйнятливості до нововведень, іні- ціативної участі в науково-дослідницькій творчості. Нобелелогія – реальний шлях до відродження в молоді інтересу до наукової роботи;

– якісно новий рівень перепідготовки та підвищення кваліфікації викладацьких кадрів, оскільки в сучасному світі будь-який нагромаджений рівень знань швидко починає відставати від потреб інтелектуального середовища. 
Необхідність постійно вдосконалювати свої знання виводить викладачів у новий освітній простір.

 4) Інтенсивний розвиток економіки країни, вплив науковців на цей процес. З розвитком економіки країни буде розвиватися і наука в контексті виділення необхідних фінансових ресурсів.

 Також потрібно популяризувати наукові успіхи талановитих дослідників у ЗМІ; створювати кіно- і телевізійні науково-популярні фільми та програми; організовувати фестивалі науки і конкурси інтелектуалів і т. ін., щоб формувати у громадян почуття національної гідності за наукову еліту і її досягнення. Тоді зможемо претендувати на Нобелівську премію.

 

 

Література

 

1. Нобелевський рух в Україні – Багрін. – К. 2008 р.
2. Лауреати нобелевської премії – Наука і світ – К. 2006ю
3. Наукове оточення – Вища освіта. 2009/3.