Світ-системний аналіз Іммануїла Валерстайна

  ПЛАН

  Вступ…………………………………………………………………………….2 ст.

1. Короткі біографічні дані Валлерстайна………………………..………3 ст.
2. Суть світ – системного аналізу Валлерстайна…………………………4 ст.

  Висновок………………………………………………………………………..10 ст.

  Список  використаної літератури………………………………………………11 ст. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Вступ

  Теоретичне  дослідження міжнародних політичних процесів має багату історію. Перші  спроби концептуалізації міжнародної  політики були запропоновані ще Фукідідом та Цицероном. Довгий час у політичній думці центральне місце посідали питання війни та миру, що розглядались у якості знаряддя чи то революційної трансформації світу, чи то побудови нового світового порядку, а чи зміни балансу сили і тощо.

  У ХХ ст. головною традиційною теорією, що вивчала природу та специфіку міжнародної політики, співвідношення внутрішньої та зовнішньої політики, трансформацію «національних інтересів» у глобальному світі, була теорія «світ-системного аналізу».

  Світ-системний  підхід – це погляд на розвиток світової історії та світової економіки впродовж останніх п’яти століть як на взаємодію центрів та периферії у відокремлених один від іншого світах-економіках. Він продовжує традиції історичного матеріалізму Карла Маркса, хоча не всі прихильники світ-системного підходу марксисти, і не всі марксисти є прихильниками світ-системного підходу.

  Засновником школи світ-системної теорії був  американський історик Іммануель Валлерстайн. За його термінологією центр - це розвинута частина світу-системи, а периферія - відстала і бідна, в основному постачальник сировини. Ринок виконує функцію перерозподілу, сприяючи експлуатації периферії центром. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Короткі біографічні  дані Валлерстайна 

Іммануель Моріс Валлерстайн – американський мислитель, основоположник світ-системного аналізу, один з лідерів сучасного ліворадикального суспільствознавства.

  Він народився в Нью-Йорку 28 вересня 1930. Вивчав соціологію в Колумбійському університеті в Нью-Йорку та отримав ступінь бакалавра в 1951р., магістерська ступінь у 1954 р., докторський ступінь – 1959 р. Працював в Колумбійському університеті з 1958 по 1971 рр., Університеті Мак-Гіла з 1971 по 1976 рр., Бінгемтонському з 1976 по 1999 рр. та Єльському з 2000 університетах. З 1976 р. Валлерстайн керує Центром Фернана Броделя, який займається вивченням економік, історичних систем і цивілізацій. У 1994 – 1998 рр. був президентом Міжнародної соціологічної асоціації.

  Почавши наукову кар’єру як соціолог-африканіст, Валлерстайн з 1960-х став займатися загальною теорією соціально-економічного розвитку. Розроблена ним світ-системна теорія спирається на запропоновані французьким істориком            Ф. Броделем принципи комплексного історичного аналізу. Вона синтезує соціологічний, історичний та економічний підходи до суспільної еволюції.

  Валлерстайн відрізняється величезною наукової продуктивністю: ним опубліковано понад 20 книг і понад 300 статей.

  Головна праця І. Валлерстайна - багатотомник «Сучасна світ-система». В першому томі (1974) розглядається генезис європейської світ-економіки у ХVI ст., у другому (1980) - її розвиток у період меркантилізму, у третьому томі (1989) він довів її історію до 1840-х. В інших своїх роботах Валлерстайн аналізує еволюцію капіталістичної світ-економіки у ХІХ – ХХ ст. і навіть робить прогнози на                ХХІ століття. 
 
 
 

  2. Суть світ –  системного аналізу  Валлерстайна

  Свій  аналіз Валлерстайн починає з глобальної економічної системи, або, як він її називає, світ-системи. Світ-системний аналіз досліджує соціальну еволюцію систем суспільств, а не окремих соціумів, на відміну від попередніх соціологічних підходів, у рамках яких теорії соціальної еволюції розглядали розвиток насамперед окремих суспільств, а не їхніх систем. У цьому світ-системний підхід подібний із цивілізаційним, але йде трохи далі, досліджуючи не тільки еволюцію соціальних систем, що охоплюють одну цивілізацію, але й такі системи, які охоплюють більш однієї цивілізації або навіть усі цивілізації світу.

  Згідно  І. Валлерстайну, сучасна світ-система зародилася в т.зв. «довгому 16-му столітті» (приблизно 1450 – 1650 рр.) і поступово охопила собою увесь світ. До цього часу у світі одночасно співіснувала безліч світ-систем. Ці світ-системи Валлерстайн підрозділяє на три типи:

1. Світ-імперія, що складається з декількох локальних культур, приєднаних шляхом завоювання. Наприклад, Древній Єгипет, Древній Рим, Росія епохи кріпосного права.
2. Світ-економіка, яку складають незалежні держави-нації. Єдиним історичним прикладом тут служить Європа від Нового часу до наших днів, яка з континентальної виросла до всесвітньої капіталістичної світ-економіки, що включає ті соціалістичні країни, що існували й існують.
3. Світ-соціалізм, який представляє, за Валлерстайном, гіпотетичну систему, яка ніколи й ніде не була здійснена.

  Згідно  Валлерстайна, усі докапіталістичні світ-економіки рано або пізно перетворювалися в світ-імперії через їхнє політичне об’єднання під владою однієї держави. Єдине виключення із цього правила – це середньовічна європейська світ-економіка, яка перетворилися не в світ-імперію, а в сучасну капіталістичну світ-систему.

  Історія розглядається ним як розвиток різних регіональних світ-систем (світ-економік і світ-імперій), які довгий час  конкурували один з одним, поки європейська (капіталістична) світ-економіка не стала абсолютно домінуючою.

  Найбільш  стійкі світ-системи - «світи-імперії» (Китай, Рим і т. д) спосіб виробництва, який є їх основою.

  «Лейтмотив (key-note) цього способу виробництва - політична єдність економіки, яка існує не тільки при наявності високої адміністративної централізації («імперська» форма), але й при її відсутності («феодальна» форма)».

  Практично І. Валлерстайн у першому випадку має на увазі спосіб виробництва, який зазвичай називають «азіатським», у другому - феодальний. Але в теоретичному плані, ніяких способів виробництва, крім винайдених ним самим, він не визнає. Самі по собі світи-імперії І. Валлерстайн також не розглядає.

  Поряд з світами-імперіями виникають інші світи-системи - світ-економіки.

  Світ-економіка має трирівневу структуру. У її центрі, або ядрі, знаходяться капіталістичні високорозвинені держави, домінуючі в економічних відносинах, і які вилучають додаткові прибутки з всесвітнього поділу праці, що визначають світову політику (в сучасному світі - це високорозвинені країни). Периферію світ-економіки становлять країни, що поставляють сировину країнам ядра і тому економічно і політично залежні від останніх («третій світ»). Країни периферії управляються слабкими корумпованими урядами (це слаборозвинені країни Азії, Африки, Латинської Америки). Напівпериферійні країни світ-економіки (держави Центральної, Східної Європи та Південно-Східної Азії) займають проміжне положення між державами ядра і периферіями. Вони менше виробляють технологічну продукцію і залежні від високих технологій країн ядра, але використовують свої переваги при торгівлі з країнами периферії.

  Традиційно  вважалося, що капіталізм як суспільна  система спочатку зародився в  окремих найбільш розвинених країнах, і лише потім стало складатися капіталістичне світове господарство. Згідно ж концепції Валлерстайна, навпаки, капіталізм спочатку розвивався як цілісна система світових зв’язків, окремими елементами якої були національні економіки.

  Звідси  виходить, що світ-економіка пройшла у своєму розвитку три етапи.

• Перший етап (XV-XVI ст.) - етап зародження світ-економіки з феодальної економічно-політичної системи (світ-імперії). На цьому етапі в результаті географічних відкриттів та колоніальної експансії країни, що становлять ядро системи (Португалія, Іспанія, Нідерланди, Великобританія), і деякі інші, що завоювали колонії, отримали доступ до найдешевшої робочої сили та природних ресурсів периферійних областей, які таким чином були приєднані до світ-економіки.

• Все це забезпечило первісне нагромадження капіталу та розвиток світ-економіки на другому етапі (XVI - перша третина XVII ст.). Але кожній частині цієї системи притаманний свій характер праці. У країнах ядра діє вільний ринок праці, а контроль за якістю праці носить економічний характер. Це веде до постійного підвищення кваліфікації працівників і якості товарів. У напівпериферійній зоні контроль за робочою силою носить неекономічний, примусовий характер, самі працівники менш кваліфіковані, а праця існує в таких формах, як панщина, скупщина. У периферійних зонах переважає рабська праця.

• На  третьому етапі розвитку світ-економіки зростає роль політичних процесів. По-перше, збільшується роль держави у регулюванні економікою. По-друге, розвиток економіки дозволяє зміцнювати державні структури за рахунок підготовки великої кількості чиновників і, по-третє, формувати постійні національні армії, які, по-четверте, служать зміцненню внутрішньої стабільності держави. Зміцнення держав і посилення їх ролі в економіці викликає зростання конкуренції між ними на міжнародній арені, сходження одних і падіння інших.

      Існування окремих суспільств (Валлерстайн називає їх «національними державами») вважається вторинним, похідним від існування соціальних систем. На думку Валлерстайна, не соціально-історичні організми поєднуються в системи, а, навпаки, системи породжують соціально-історичні організми. Безсумнівно, цей погляд пов’язаний з тим, що головний предмет досліджень Валлерстайна - сучасність. Саме для сучасності характерний досить сильний зворотний вплив міждержавної системи на складові національної держави; Валлерстайн переніс цю ситуацію на минуле, коли подібний вплив був значний слабшим.

  Незважаючи на те, що Валлерстайн виділяє різні типи соціальних систем і різні способи виробництва, стадіальної типології в нього немає. Валлерстайн заперечує поняття «прогрес» і «розвиток», вбачаючи в історії тільки зміни, які не мають ніякої спрямованості. Це помітно при поясненні ним причин появи капіталістичної світ-економіки (КСЕ) в Європі, що одночасно було, поясненням причин невиникнення КСЕ в інших місцях і в інші часи.

    «Розвиток» як «національний  розвиток» І. Валлерстайн справедливо вважає ілюзією. Поки існує КСЕ, існує і його ядро, яке не може розширитися, якщо не розширюється КСЕ, а йому тепер розширюватися нікуди. Коли КСЕ займає увесь світ, ядро стабільне - якщо одна країна займе в ньому місце, це буде означати, що інша країна його втратить, тільки й усього. При цьому розрив доходів між секторами КСЕ як єдиного цілого може навіть збільшитися.

  Необхідний  інший напрямок розвитку - не кількісний ріст, а досягнення більшої рівності. Для цього «трудящим слід сконцентруватися на завданні втримання як можна більшої  частки прибавочного продукту. Один зі шляхів - збільшення ціни робочої сили або ціни продуктів, вироблених безпосередніми виробниками. Іншими словами, якщо завтра у всіх нових індустріальних країнах  робітники текстильної промисловості  доб'ються збільшення зарплати на 20%, покупці їх продукції повинні  будуть звернутися до настільки ж  «дорогих» зон або знайти інші «нові індустріальні країни».

  Розподіл  світ-економіки на ядро й периферію  зникає не в результаті включення  в ядро нових країн, а внаслідок  поступового витиснення капіталізму. «Слабість капіталізму - у втіленні його ж цілей, у його повній самореалізації. У міру того, як його система в  цілому стає усе більш товарною, зменшується його здатність до нерівного  розподілу й, отже, до нагромадження  капіталів, тому що зникає відмінність  між центром і периферією. Однак  товаризація не означає автоматичної загибелі капіталізму: надані самим  собі, сили, що панують у КСЕ постараються загальмувати темп розвитку, і програми національного розвитку можуть у  цих умовах стати засобом такого рятівного для капіталізму гальмування».

  Повинна бути знищена вся капіталістична система цілком, а не окремі її ланки. Тільки такий розвиток гарантує остаточне  зникнення капіталізму.

  Розвиток, який пішов по шляху знищення капіталістичного присвоєння, по шляху переходу засобів  виробництва в руки безпосередніх  виробників, може стати не ілюзією, а дороговказною зіркою (lodestar). Але цей варіант, як підкреслює І.Валлерстайн, не гарантований, а може бути тільки завойований, причому в завзятій боротьбі.