Українська козацька держава в період громадянської війни та втрати незалежності (1657-1686рр.)

    Можна   сказати ,  що  за  часів   гетьманування  Івана  Виговського   Україна  мала  найбільшу   у  свій  час  можливість  стати  країною  вільною   та   політично  незалежною .  І  хоч  деякі  історики  досить  негативно  оцінюють  його  діяльність ,  називаючи   його  гетьманом  старшини ,  а  не  усього  народу  Виговський  все ж  таки  залишив  яскравий  слід  в  історіїї  України   як  видатний  дипломат  та  взагалі  один  з  найбільш  освічених  державних  діячів  України .  Шкода ,  що  всередені   країни  певні  політичні   сили  так  і  не  досягли  одностайності  в  поглядах  на  майбутнє  України ,  часом  переслідуючи  свої  власні ,  але  не  завжди  правильні  цілі  .  Тай  не  треба  забувати ,  що  з  усіх  боків  молоду  козацьку  державу  отчували  країни – хижаки ,  які  й  уявити  не  могли  Україну  вільною  та  для  яких  саме  існування  під  боком  сильної  та  незалежної  держави  вже становило загрозу .            

                   Друге  гетьманування  Юрія  Хмельницького .     

        Війна  з  Польщею  та  розкол  України .   Апогей   Руїни .

На  тій  же  Раді  в  Германівці  гетьманом  знову  обрано  Юрія  Хиельницького ,  кандитатуру  якого  висунула  старшина  антипольського  напрямку ,  яка  схилялась  до  союзу  з  Москвою .  Головним  помічником  Юрія  був  генеральний  осавула  Іван  Ковалевський ,  якого  Б. Хмельницький  призначив  опікуном .  Досить  близькими  до  молодого  гетьмана  були  Луцький  полковник  Петро  Дорошенко  та  кошовий  отаман  Іван  Сірко . Насамперед  новоспечений  гетьман  та  старшина  хотйли  налагодити  стосунки  з  Москвою  та  добитися  поширення  прав  для  України ,  приєднання  північної  Чернігівщини  та  частини  Білорусіїї ,  свободи  дипломатмчних  стосунків ,  заборону  воєводам  втручуватись  у  внутрішні  справи  країни .  Все  це  було  оформлено  в  так  званних  Жердевських  статтях .  На  той  час  князь  Трубецький  повертається  на  Україну  з  новим  військом .  До  нього  вирушає  посольство  на  чолі  з  П. Дорошенком ,  та  той  їх  не  приймає .  В  свою  чергу   він  запрошує  Юрія  до  Переяслава ,  де  Генеральна  Рада  знову  обирає  його  гетьманом .  Заляканий  силою  російського  війська  та  погрозами  Трубецького  в  1659  році  Юрій  приймає  замісь  Жердицьких  статей –  нібито  статті  Богдана  Хмельницького ,  а  саме  Переяславську  угоду  1654  року .  Справжні  ж  статті  в  Москві  були  кардинально  перероблені  та  доповнені ,  в  них  було  проведено  принцип  повного  підкорення  України  Москві ,  а  митрополита  Київського – Московському  патріархату  (  про  це  в  редакції  1654  року  не  було  наіть згадки) .  Згідно  з Преяславським пактом  1659  року  російські залоги  розташовувались в усіх  найбільших  містах .  Козакам заборонялось  вести зовнішню  політику  та  вступати  в війни без дозволу московського  царя .  Не  дозволялось без згоди з Москвою обирати та  звільняти старшину  та  полковників .  Гетьман після обрання повинен був їхати на  поклон  до  російського самодержця .  Козацькі  залоги  повинні вийти з Білої Руси .  Митрополит  Київський повинен був визнати владу Московського патріархату . 

   Вся   трагедія  подальшої  історії   України  була  в  тому ,  що  цей  зфальсифікований  документ  1659  року  став  єдиним  офіційним  текстом  так   званих  “Статтей  Богдана   Хмельницького”  і  на  ньому   згодом  підписувались усі   гетьмани.

    Московький  уряд  не  рахувався  з   Юрієм  Хмельницьким ,  той   свої  функції  вже  виконав  .  Воєводи  втручалися  в   управління  крвїною ,  роздавали   на  свій  розсуд  землі ,  уряд  через  голову  гетьмана  вів  переговори  з  старшиною  . Поступово  гетьманська  влада   Ю. Хмельниццького  стає  номінальною  .  Зростає  невдоволення  простого  люду . 

     В  1660  році  між  Росією  та  Польщею  знову  виникає  війна  за  панування  над  Україною .  Московські  війська  разом  з  гетьманським  військом  виступають  на  Правобережжя .  Та  незабаром  під  Чудновом що  на  Волині  вони  потапляють  в  польське  оточення .  Після  розгрому  Ю. Хмельницький   згоджується  до  повернення  України  до  складу  Польщі ,  підписуючи  договір , так званий  Слободищенський  (інша  назва – Чуднівський)  трактат , що  був  повторенням  Гадяцького  договору  ,  але  без  “Великого  Князівства  Руського  та  з  скасуванням  Переяславської  угоди  1654  року  та  розривом  союзу  з  Москвою  -  фактично  Україна  діставала  автономію .  Але  на  той   час  влада  гетьмана  поширювалась  лише  на  Правобережя ,  лівий  беріг  знаходився  під  владою  московського  царя .  Ю. Хмельницький  ще  не  втрачав  надії  об’єднати  Україну ,  але  розуміючи  власну  неспроможність  виправити  важке  становище  країни  в  січні  1667  року  він  зрікається  гетьманської  булави  та  йде  в  монастир .  Згодом  його  поляки  заарештували  і  ув’язнили  в  Марієнбурзькі  фортеці .  Вийшовши  на  волю ,  тривалий  час  жив  в  одному  з  монастирів  в  місті  Умань .

   Таким   чином ,  окупована  російськими   та  польськими  військами ,  розірвана  на  шматки  соціальними   конфліктами  та  політичним  протистоянням  різних  сил   Україна  розділилась  па  дві  частини .  Історичний  період ,  відомий  як  Руїна   досягає  свого  апогею .

Правобережжя .  Павло  Тетеря  та  його  пропольська  політика.

    Наступником   Ю. Хмельницького  на  Правобережжі  стає  Павло  Тетеря - Моржковський  (рік  народ.  невід. – 1670) ,  вихідець  з  київської   шляхти .  Навчався  в  Київській   академії ,  належав  до  Львівського   братства .  До  1648  року –  писар  міського  суду  в   Володимирі – Волинському . Під   час  повстання  1648  року  він  переходить  до  Б. Хмельницького  , одружується  з  його  дочкою ,  стає  однією  з  найближеніших   до гетьмана  людиною .  З  1649  року – полковий  писар   Переяславського  полку ,  з  1653 – полковник  того  ж   таки  полку .  В  складі  української  делегації  брав  участь  в  підготовці  Березневих  статей  1654  року . У  1657 –1659  роках – генеральний  писар  ,  вів  підготовку  Гадяцької   угоди  та  Слободищенського  трактату . 

    В   своїй  діяльності  П. Тетеря  повністю  спирається  на  підтримку   польського  короля  Яна  Казиміра .  Радячи  королеві  об’єднати  всю  Україну ,  він  разом  з  польсько – козацьким   військом   та  союзниками – татарами  захолює  майже  все  Лівобережжя .  Знищуючи  все  на  своєму  шляху ,   це  військо  дійшло  до  Глухова ,  та  здобути  це  місто  так  і  не  вдається .  В  цей  час  поведінка  поляків  на  українських  землях  викликає  цілу  низку  народних  заворушень .  Саме  на  придушення  цих  повстань  й  повернув  свої  війска  П. Тетеря ,  втративши  на  той  час  своїх  останніх  козацьких  прибічників .  Але  розбитий  одним  з  ватажків – повстанців  Дрозденком ,  зрікається  булави  та  1665  році  тікає  до  Польщі ,  де  приймає  католицьку  віру  та  отримує  посаду  брацлавського ,  ніжинського та  чигиринського  старости . 

    Після   Тетері  в  гетьманська  белава  на  короткий  час  опинилвсь   в  руках  гетьмана  Степана   Опари  (рік. нар. невід. –  1665) ,  який  в  червні  1665  року  з  допомогою  загонів   кримських  татар  захоплює  гетьманську  столицю  Чигирин  .

Петра  Суховія ,  якого  до  тогож  визнали  татари .   Боротьба  з  Суховієм  продовжувалась  цілий  рік .  Ще  гірше  стало ,  коли  поляки  проголосили  гетьманом  України  Уманського  полковника  Михайла  Ханенка ,  з  яким  вони  захопили  на  той  час  майже  все    Правоберіжжя .  В  1669  році  пробував  домовитись  з  Польщею ,  використавши  коронування  нового  польського  короля ,  Михайла  Вишневецького .  В  своїй  домовленості  Дорошенко  вимагав  автономії  в  межах  Київського ,  Брацлавського  та  Чернігівського  воєводств  та  повне  скасування  унії . Його  ж  противник  Ханенко  просив   лише  автономії  для  козаків ,  і  саме  його  затвердив  польський  сейм .  Боротьба  проти  нього  була  дуже  тяжка .

    Починається   запекла  війна  з  Польщею  .  Виступючи  на Правобережжя  Дорошенко  призначає  наказним  гетьманом   Лівобережжя  Дем’яна  Многогрішного .  Проти  нього  відразу  виступає  московське  військо .  В  1672  році  100  тисячне  турецьке  та  12  тисячне  українське  війська  звільняють  Поділля  від  польської  присутності .  Результатом  цієї  війни  став  мирний  договір ,  підписаний  в  місті  Бучачі (нині  Тернопільська  область) .   Згідно  з  договором ,  Польща  відмовлялась  від  прав  на :  Поділля ,  Брацлавщину  та  частину  Київщини ,  що  стають  турецькими  провінціями .  Землі  Війська  Запорозького  залишаються  володінням  козаків  під  протекторатом  турецького  султана .  Польща  зобов’язалась  щороку  виплачувати  Туреччині  контрибуцію – 22  тисячі  злотих .  Бучацьку  угоду  польські  історики  вважають  як  найганебнішу  в  історії  поьської  корони .  Однак  польський  сейм  не  затвердив  цей  договір  і  війна  між  Полшьщею ,  Туреччиною  та  Україною  тривала  далі .  У  1673  році  польський  гетьман  Ян  Собєський  дає  реванш ,  розбивши  турків  під  Хотином ,  та  це  не  рятує  турецькі  провінції  України  від  розорення  турками ,  під  владою  яких  опнилось  Поділля  і  частина  Галичини  з  Чортковим .  Вони  обертають  храми  в  мечеті ,  забирають  в  полон  людей,  грабують  міста .  Населення  тікає  на  Запоріжжя ,  Слободжанщину ,  Гетьманщину ,  обвинувачуючи  Дорошенка  в  тому ,  що  закликав  турків .  Улюбленець  народу ,  він  втратив  його  любов  та  довіру  й  лишився  всієї  народної  підтримки . Тим  часом  лівобережний  гетьман  Іван  Самойлович  підбиває  московський  уряд  скористатися  ситуацією ,  а  саме :  війною  поляків  з  турками ,   смерть  короля  М. Вишневецького  та  підготовку  в  Польщі  до  елекції  нового  монарха  -  та  розпочати  війну  з  Дорошенком .  Коли  московсько – козацькі  війська  перейшли  Дніпро  до  них  приєднались  Канівський  та  Черкасьський  полки .  Цією  силою  було  завойовано  майже  всю  Україну .  В  березні  1674  року  Самойлович  скликає  в  Переяславі  Генеральну  Раду ,  на  якій  його  обрано  гетьманом  усієї  України .  Намагаючись  позбутись  Дорошенка ,  він  обложує  його  столицю  Чигирин ,  та  на  допомогу  Дорошенкові  приходять  турки  та  татари .  Самойлович  вимушений  повернутись  на  Лівобережжя .  Турецько – татарські  та  дорошенківські  загони  знищують  на  Правобережжі  всіх ,  хто  піддався  Самойловичу .  Умань  спалено,  все  населення  вирізано . 

    Тим   часом  новий  король  Ян  Собєський  вирушає  військом  проти  турків  і  зруйновує   Брацлавщину .  Тисячі  людей   гинуть  та  потрапляють  в   полон ,  масово  залишають   рідні  домівки ,  тікаючи   хто  куди .  Україна  в   руїнах .

   На  той   час  Петро  Дорошенко ,  втративши  1675 року  свого  найближчого   друга  та  радника  митрополита   Йосифа  Нелюбовича – Тукальського ,  розчаровується  в  своїй   політиці .  Він  вирішує   зректися  гетьманства  і   передає  булаву  Генеральній   Раді  в  Чигирині ,  а   клейноди  надсилає  до  Москви ,  здавши  таким  чином  гетьманство  на  користь  Самойловича  та  Ромодановського ,  як  того  хотів  російський  уряд .  Сам  він  милостливо  був  відправлений  в  почесне  заслання :  спочатку  як  воєвода  у  Вятку  (1679 – 1682),  а  потім  до  самої  смерті  (1698  року)  жив  в  селі  Ярполчі ,  що  під  Москвою .  Там  його  і  поховано .

   Намагаючись   не  допустити  об’єднання  України  і  втрату  власного  впливу  на  Правобурежжі  турки  ставлять  гетьманом  знову  Юрія  Хмельницького ,  якого  вони  витягають  з  Едичкульської  в’язниці ,  та  дають  помпезнай  та  гучний  титул  “Князя  Сарматського ,  Малої  Росії – України  і  володаря  Війська  Запорозького” .  В  1677 – 1678  роках  він  разом  з  турецьким  військом  загальною  кількістю  в  200  тисяч  вояків  з  великими  втратами  в  кілька  спроб  здобуває  Чигирин ,  від  якого  на  той  час  залишились  самі  руїни .  Тому  свою  столицю  Юрій  влаштовує  в  Немирові  що  на  Поділлі .  Організований  ним  похід  на  Лівобережжя  закінчився  повним  провалом .  Він  так  і  не  спромігся  створити  міцну  гетьманську  владу .  Неврівноважений ,  підозрілий ,  позбавлкний  реальної  влади ,  він  відштовхував  від  себе  людей  жорстокими  карами  та  тортурами .  Довго  турки  терпіти  його  не  могли  і  в  1681  році  його  стратили  в  Кам’янець – Подільському .

   Турки   передають  владу  в  країні  Молдовському  воєводі  Іванові   Дуці ,  який  почав  активне   заселення  спустошених  війною  районів ,  закликаючи  людей   повертатися  приваблював   їх  різними  обіцянками .  Та  ці  спроби  припинились  з   підписанням  в  1686  році  між  Москвою  та  Польщею   так  званого  “вічного  миру”  -  договору ,  який  визначав  права  та  території  володінь  на  Україні .  На  підставі  договору  Правобережжя ,  не  захоплене   турками  визнавалось  польським  ,  а  Київ  відходив  до  Лівобережжя .  Земля  між   Дніпром  та  Бугом   залишалась  нейтральною .

   13   серпня  1681  року  в  Бахчисараї  було  підписано  мирний  договір  ,  який  закінчив  війну   між  Московською  державою ,  Кримським  ханством  та  Туречччиною .  Згідно  з   договором ,  кордон  між   цими  державами  проходив  по  річці  Дніпро .  Туреччина  вивзнавала  права  Москви  на  володіння  Лівобережною  Україною ,  а  також  на  контроль  земель  Війська  Запорозького .  Південна  Київщина ,  Брацлавщина  та  Поділля  залишались  в  складі  турецьких  володінь .  Територія  між  Південним  Бугом  і  Дністром  оголошувалась  нейтральною .   Українське  населення  зберігало  право  ловити  рибу  в  Дніпрі  та  його  затоках ,  добувати  сіль  та  вільно  плавати  по  Дніпру  до  Чорного  моря .  Татари  могли  вільно  кочувати  в українських  степах  та  полювати  на  обох  берегах  Дніпра .

   Таким   чином ,  ці  дві  угоди   повністю  утвердили  територіальний  поділ  України .  До  1686  року  вся  багатостраждальна  ,  розорена  війнами  Україна   була  повністю  розділена   між  сусідніми  державами  .     
 
 

2. Боротьба  Петра Дорошенка  за об’єднання української держави (1665-1676рр.)

П.Дорошенко  народився 1627 р. в Чигирині. Здобув ґрунтовну  освіту, ймовірно, у Києво-Могилянській колегії, добре знав польську й латинську  мови, історію, риторику. Був одним  з небагатьох козаків, які восени 1647 р. разом із Б.Хмельницьким вирушили на Запоріжжя. В ході Національної революції  виконував важливі доручення, в  т. ч. дипломатичного характеру, посідав  значне місце в козацькій військовій ієрархії, зокрема, в останній час  займав посаду черкаського полковника. Після втечі П.Тетері до Польщі, у  серпні 1665 р. П.Дорошенка було обрано гетьманом (1665—1676). У боротьбі за гетьманську  булаву він переміг двох небезпечних  суперників — брацлавського полковника Василя Дрозденка та енергійного  медведівського сотника Степана  Опару.

Вважаючи своєю  головною метою визволення й об'єднання  всіх українських земель в єдиній незалежній державі, новообраний гетьман  змушений був виходити з тогочасних несприятливих для себе реалій. Україна була розколота на дві частини, кожну з яких контролювали відповідно Московія і Польща, та надзвичайно спустошена, зокрема, Правобережжя втратило щонайменше 65 — 70 % свого населення. Тому насамперед необхідно було зміцнити гетьманську владу на Правобережній Україні, заручитися підтримкою народу, а тоді приступати до реалізації основного завдання.

Прагнучи стабілізувати  внутрішнє становище на Правобережжі, П.Дорошенко за підтримки київського митрополита Й.Тукальського провів ряд важливих реформ: