Іван Степанович Мазепа

План                                                                                                               стор.                                                          

Вступ........…………………………………………………………………………3

1. Хто такий Мазепа?.....………………...…………………………………...5
2. Коли та за яких обставин І. Мазепа був обраний гетьманом та його політика …………………………….……………………...……….…..….7
3. Меценатство Мазепи……..……………………………….……..……….10
4. Відносини Мазепи з Росією та Швецією……………………………….12
5. Чи можна вважати повстання на чолі з І. Мазепою «зрадою» та одноосібною акцією гетьмана?.................................................................15

Висновки ……………………………………………………….…….…...…….17

Список використаної літератури……………………………...….…………18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

300 років минуло відтоді,  як жив і діяв Іван Степанович  Мазепа, гетьман України в 1687—1709 роках. За цей довгий час  — цілих три століття, — що відділяє нас від тієї давньої доби, не вщухли пристрасті навколо його постаті, вчинків і долі. Сперечаються не лише фахові історики, а й пересічні громадяни.

Це зрозуміло, бо будь-які  міркування з приводу Івана Мазепи змушують нас щоразу відповідати  на два дуже давніх запитання:

-  чи варта Україна  боротьби за її свободу? і

-  що ж самі українці  готові за це віддати?

Кожен із нас час від  часу постає перед життєво важливим вибором. Простіше, якщо цей вибір  стосується лише наших особистих  обставин: набагато складніше, коли від  нашого вибору залежить життя інших  людей: найскладніше — коли це вибір  долі цілої країни. Перед гетьманом  Іваном Мазепою постала необхідність зробити саме такий — найскладніший  і найважливіший — вибір, який став для нього вирішальним. Він  обрав те рішення, яке було найбільш незручним для багатьох його підлеглих  і найбільш бажаним для багатьох соратників, і це рішення на віки вписало його ім'я в історію  України: він обрав свободу для  своєї Вітчизни.

Витягуючи Україну з тієї Руїни, в якій вона опинилася після  смерті попереднього Великого Гетьмана — Богдана Хмельницького, Мазепа у кожну царину життя України  зробив свій вагомий внесок: він  сприяв освіті, він будував церкви й величні храми, він писав  вірші й пісні, він підтримував  нові генерації розумних і талановитих, він захищав свою країну зі зброєю в руках. Його поважали всі, з ким  він мав справу, — російський цар, польський і шведський королі, іноземні дипломати й мандрівники. Він дійсно був непересічною особистістю.

Його значення для історії  України полягає в тому, що він  спробував вирвати країну з-під  усе потужнішого панування Московської держави, яка саме ставала Російською імперією — з відповідними зазіханнями, планами, війнами; він спостерігав початок того процесу, який потім тривав протягом трьохсот літ і який забрав мільйони українських життів, перемолотих для реалізації глобальних амбіцій чужої країни

Насправді ми не  знаємо до  кінця,  що  саме  відчував і  що планував зробити надалі Іван Мазепа, яким він бачив  подальше майбутнє України, з якими думками він пішов із життя. Але з відстані 300 років ми можемо гідно оцінити його відповідальність — у той переломний історичний момент, коли він зробив свою Спробу. Якби вона вдалася, то історія пішла б іншим шляхом. Ця спроба здобути волю виявилася невдалою, але ж хіба лише переможці заслуговують на повагу і пам'ять? Ім'я Мазепи так довго піддавалося нарузі й зневазі, анафемі... «Іуда», «зрадник» — втовкмачували українцям цілих три століття... Але від моменту його смерті завжди жило і ніколи не зникало й інше слово — «мазепинці». Воно було зневажливим прізвиськом усіх тих, хто не дав Івану Мазепі зникнути в небутті, котрі й далі несли його мрію про свободу для українського народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хто такий Іван Мазепа?

Іван Степанович Мазепа-Колединський — представник відомого козацько-шляхетського роду України, видатний державно-політичний і культурний діяч кінця XVII — початку XVIII ст., полководець, дипломат, меценат; гетьман України (1687-1709 рр.).

І. Мазепа був єдиним українським  гетьманом, який незмінно тримав гетьманську  булаву протягом майже 22 років (всього — 8081 день). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, піднесенням церковно-релігійного життя та культури. 

І. Мазепа народився 20 березня 1639 року. Традиційно місцем  народження  майбутнього   гетьмана   вважався   хутір Кам’янець (пізніше село Мазепинці) на Київщині, але найвірогідніше, він народився в Білій Церкві, що була укріпленою фортецею і де, очевидно, довгий час проживала родина Мазеп.

Рід Мазеп, як традиційно вважається, належав до герба «Курч». До цього герба належало кілька литовсько-польських родин, зокрема рід князів Курцевичів, нащадків Великого князя Литовського Гедиміна. З цього часто робиться висновок про князівське походження родини Мазеп. На користь цього твердження вказує й друга частина прізвища — «Колединський/Колодинський», яке, імовірно, походить від назви князівства Колединського/Колодинського на Волині.

Одна з відмін герба  «Курч» у литовсько-польській геральдиці називається «Мазепа» (Магера). Існує  припущення, що зображення гетьманського  герба має більш давнє походження й пов'язано з зображенням бортних  знаків, зокрема знака «Росомака». Використання цього знака також  могло підтверджувати високе князівське походження його власників.

Юний Іван Мазепа, як і  більшість представників козацької  старшини, навчався в Києво-Могилянському  колегіумі (1646—1656 рр.), де його вчителями  були відомий церковний та літературний діяч Лазар Баранович (протягом 1650—1657 рр. — ректор Києво-Могилянського колегіуму, а також один з найвідоміших викладачів свого часу — Іоаникій Галятовський, автор взірцевих проповідей «Ключ розуміння». У січні 1649 р. І. Мазепа був серед тих спудеїв, які вітали Б. Хмельницького, що урочисто в'їжджав до Києва після перших перемог над поляками. Коли Іван закінчив навчання (1656 р), батько допоміг йому стати на службу до польського короля Яна Казимира. Виявивши спритність та неабиякі здібності, І. Мазепа привернув увагу короля, який відправив його до Європи. Протягом 1657-1659 рр. І. Мазепа відвідав Францію, Голландію, Німеччину, Італію, де вивчав артилерійську та інженерну справи, вдосконалював знання іноземних мов, зокрема латини. Є згадки про навчання І. Мазепи в єзуїтському колегіумі та припущення щодо його навчання у Краківській академії.

Початок кар'єри майбутнього  гетьмана був пов'язаний з доленосними  подіями в історії України. З  одного боку, 10 червня 1659 р. король Ян Казимир  після тривалих дискусій та переговорів  склав присягу про дотримання умов Гадяцької угоди. Батько Івана  — Степан Мазепа, користуючись нагодою, добився підтвердження за ним, його дружиною та нащадками прав на село Мазепинці (1659 р.), про що свідчить королівський привілей. З іншого боку, кінець літа — початок осені 1659 р. ознаменувався  переможною Конотопською битвою, яка  водночас стала передоднем падіння  гетьмана Івана Виговського. У країні почалися повстання невдоволених умовами  Гадяцької угоди, на українську територію  з метою винищення прибічників  гетьмана І. Виговського увійшло  військо московського князя Юрія Баратинського, було вбито Юрія Немирича  сам гетьман І. Виговський був  змушений рятуватися втечею до Польщі.

Очевидно, рятуючи Івана  Мазепу від можливих репресій з боку промосковських налаштованих бунтівників, родина наполягла на тому, що йому краще  залишитися на території Корони Польської  під королівським захистом, ніж повернутися  в Україну Батько Івана, використавши свої зв'язки, звернувся до короля з  проханням взяти сина під особистий  нагляд, і юнак опинився серед королівського  почту, але довіреною особою короля став лише завдяки власним здібностям, мужності, сміливості та відданості, виявленим  під час виконання різноманітних  доручень.

 

 

 

 

 

 

Коли та за яких обставин І. Мазепа був обраний гетьманом та його діяльність

Внаслідок підписання умов «Вічного миру» 1686 р. між Річчю Посполитою та Московщиною остання вступила до анти-турецької коаліції — «Священної Ліги». 10-та стаття «Вічного миру» оголосила  Бахчисарайський мирний договір 1681 р. з Туреччиною та Кримським ханством розірваним і встановила оборонний  та наступальний союз Московського царства  і Речі Посполитої проти південного супротивника. Тоді ж був намічений  спільний українсько-московський похід  на Крим, який мав відбутися 1687 р. На чолі московського війська стояв князь В. Голіцин. Українське військо очолив гетьман І. Самойлович, який був незадоволений ідеєю походу. За збігом різноманітних обставин похід виявився невдалим. Війська опинилися в дуже скрутному становищі. До того ж виявилося, що частина старшини незадоволена політикою І. Самойловича. Ситуацією, що склалася, скористався В. Голіцин. Підтримавши старшинську змову проти гетьмана, він одним ударом позбувся небажаного союзника, знайшов винного в організації невдалого походу і підтримав обрання гетьманом людини, якій він довіряв.

Після арешту І. Самойловича  й усунення найбільш небезпечних  осіб з його оточення на нараді у  В. Голіцина були обговорені майбутні «Коломацькі статті» — правова  основа українсько-московських відносин протягом наступного гетьманства, а 25 липня 1687 р. на військовій раді біля р. Коло-мак новим гетьманом України  був обраний Іван Степанович Мазепа. Його кандидатура не була єдиною (іншими претендентами були генеральний  обозний В. Дунін-Борковський, полковий обозний Полтавського полку П. Левенець, канівський  полковник Я. Лизогуб, але на той час вона була прийнятна і для козацької старшини, і для царського уряд.

Своє гетьманування Мазепа розпочав з укладання «Коломацьких статей».  
«Коломацькі статті» 1687 р. являли собою українсько-московський договір, який укладався між козацькою старшиною на чолі з новообраним гетьманом І. Мазепою та московськими царями Іваном і Петром і їхньою регентшею царівною Софією. Договір містив 22 статті. У своїй основі «Коломацькі статті» мали українсько-московські договори 1669 та 1672 рр., підписані при обранні гетьманів Д. Многогрішного та І. Самойловича. Користуючись військово-політичною перевагою московського уряду, а також слабкістю української старшини, розбіжностями її політичних уподобань, загальним соціально-політичним напруженням, російська сторона домоглася введення в текст договору нових статей, які суттєво обмежували державні права України-Гетьманщини і забезпечували інтереси Московщини.

«Коломацькі статті» декларативно підтверджували традиційні козацькі права  і вольності, зберігали 30-тисячне  реєстрове козацьке військо та компанійські полки. Водночас договір містив низку  статей, які забороняли гетьману без  царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшині — скидати  та обирати нового гетьмана; примушували  козацьку старшину наглядати за діями  гетьмана та своєчасно доносити на нього царському урядові; обмежували права гетьмана розпоряджатися землями, що належали Війську Запорізькому; забороняли гетьманському урядові  мати дипломатичні зносини з сусідніми  державами; примушували всіляко  сприяти міжетнічним шлюбам та іншим  формам єднання населення обох країн, а також забороняли будь-кому говорити про те, що «Малороссийской край Гетманского регименту», бо він є  «Их царского пресветлаго величества самодержавной держави». Таким чином, вперше в історії українсько-московських  взаємин текст статей, що підписував гетьман, заперечував державний  характер гетьманської влади та української  державності взагалі. Лише власний  авторитет гетьмана І. Мазепи та його дипломатичний і політичний досвід дозволяли нейтралізувати наслідки цих статей для України і протягом 21 року забезпечувати її нормальне  державне існування, допоки процес поглинання України Московщиною не набув  загрозливих форм і не призвів  до повстання І. Мазепи.   

Завдяки дипломатичному хисту  Мазепа зумів налагодити стосунки як із царівною Софією та фактичним керівником московського уряду князем В. Голіциним, так і з їхнім наступником  — царем Петром І, що врятувало  Україну від можливих руйнацій після  державного перевороту в Московській державі 1689 р.

Незважаючи на заборону міжнародних  дипломатичних зносин, зафіксовану  в «Коломацьких статтях», гетьман  мав численні зв'язки з монархічними дворами Європи, зокрема Веттінів у Польщі, Гіреїв у Криму та ін.

З метою оборони південних  кордонів гетьман побудував фортеці  на півдні України — Новобогородицьку та Новосергіївську  на р. Самарі.

Прагнучи знайти опору  серед козацької старшини Лівобережної України, І. Мазепа дбав про забезпечення її представників маєтностями, про що свідчать гетьманські універсали Василю Дуніну-Борковському, Прокопу Левенцю, Михайлу Миклашевському, Івану Скоропадському та ін. У той же час І. Мазепа захищав інтереси простих козаків та посполитих, що зафіксовано універсалами від 1691, 1692, 1693, 1701 років та інших, у яких регулюються питання оподаткування та відробітку (панщини).

Вихований у принципах  меркантилізму, І. Мазепа усякими способами  сприяв розвиткові економіки держави, насамперед промисловому виробництву  й торгівлі.  

Наприкінці свого гетьманування, зокрема протягом 1708^_1709 рр., гетьман висунув ідею створення антимосковської коаліції та намагався втілити її в життя. До складу коаліції мала увійти низка південно- та східноєвропейських держав і народів: Туреччина, Крим, Молдавія, Валахія, Трансільванія, Калмицька Орда, Башкирія, донські козаки, кубанські черкеси, казанські татари тощо. Це був епохальний план, гідний великого політика, дипломата й державного діяча, метою якого було створення перешкоди на шляху просування російського імперіалізму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Меценатство І.Мазепи

Усвідомлюючи значення освіти для розбудови держави, І. Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, заснована ще на початку XVII ст. братська, школа стараннями митрополита  П. Могили перетворилася на колегіум, а згодом на академію. Заходами І. Мазепи вона отримала підтвердження статусу  вищого навчального закладу, а також  новий корпус. Не дивно, що Києво-Могилянську  академію іноді ще називали «Могило-Мазепинською». За часів І. Мазепи академія стала  духовним центром усієї України. Однак гетьман дбав і про інші навчальні заклади, зокрема про  Чернігівський колегіум, який також  був розбудований коштом гетьмана, а його бібліотека, як і Києво-Могилянської академії, була збагачена найновішими  на той час виданнями й рідкісними рукописами. Є також згадка про  те, що гетьман долучився до заснування в 1689 р. «латинської школи» в Харкові  та її філії у Новгороді-Сіверському, що згодом перетворилася на самостійний  колегіум.