Вавилонської держави

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Октября 2011 в 22:52, реферат

Описание

Країну, розташовану між ріками Євфратом і Тигром, стародавні греки називали Месопотамією (Межиріччям), хоча правильніше назвати її Дворіччям, оскільки населення селилося не тільки між ріками, а й уздовж течій цих рік.

Содержание

Зміст:
1. Утворення Вавилонської держави 3
2. Державний устрій 7
3. Право 11
4. Судівництво 21
- Процес. Докази. 21

5. Список вткористаної літератури 24

Работа состоит из  1 файл

Копия кр ист..doc

— 162.00 Кб (Скачать документ)

Закони Хаммурапі  захищають боржника від самовільного захоплення його майна кредитором. Якщо кредитор, давши в борг срібло чи зерно, забере без відома й згоди боржника з його господарства позичене, то він повинен повернути назад забране та ще" й втрачає усе, що дано у борг (ст. 113).

Звід законів  враховує об'єктивні обставини несплати боргу боржником, чого раніше не брали до уваги. Так, якщо боржника спіткає стихійне лихо — повінь, посуха, то його звільняють на цей рік від сплати боргу і відсотків на нього (ст. 48).

Поза всяким сумнівом, серйозним пом'якшенням для  боржника була ст. 96, яка надавала боржнику право взяте у борг срібло чи зерно відшкодувати будь-яким іншим майном, якщо він не матиме їх на час розплати з кредитором. Аналогічно цьому встановлювали, що якщо у боржника не було грошей для сплати відсотка за грошовою позикою, то ці відсотки він міг сплатити й зерном. Боржник для ліквідації боргу міг використовувати й плоди свого саду, наприклад, фініки (ст. 66).

Кримінальне право. Злочини і  покарання. Нормам кримінального права присвячено багато статей зводу законів Хаммурапі та інших законів і звичаїв. Зокрема, законами передбачена ціла система злочинів і покарань. Злочини можна поділити на такі групи: 1) проти держави — недонесення про змову, бунт (ст. 109),невиконання військового обов'язку (ст. 26,33); 2) проти здійснення справедливого правосуддя (ст. 1,2, З, 11,126, 127), зокрема неправдиве звинувачення; 3) проти життя і здоров'я; 4) проти майна — грабунок (ст. 22-24), крадіжка звичайна і кваліфікована (ст. 6,14,16, 21 , 25 та ін.); 5) проти моралі; 6) проти честі та гідності; 7) злочини, скоєні через недбале виконання професійного обов'язку (наприклад, лікаря, ветеринара, будівельника), та ін.

Розглянемо детальніше систему злочинів та їх покарань.

Злочини. Звертає на себе увагу те, що у зводі законів вкрай мало положень щодо злочинів, які безумовно були відомі і повинні були вважатися важкими. Так, майже нічого не сказано про антидержавні і релігійні злочини, майже не згадується навмисне вбивство. Законодавець згадує тільки про покарання за надання притулку злочинцям та за недонесення про змовників, які задумують якийсь антидержавний виступ. У такому випадку власника будинку чи корчми, де збираються змовники, страчували. Основних засад релігійно-політичної системи стосується і ст. 110. У ній ідеться, що коли жриця відкриває свою корчму або хоч би увійде в будь-яку корчму для випивки, то її (жрицю) слід спалити.

Відома також  ст. 26, яка під страхом смерті зобов'язує реду і баіру, тобто воїнів, за першим же наказом властей йти в похід  і забороняє їм наймати заступника, котрого можна було б послати замість себе.

Антидержавні  злочини фіксує і ст. 5, в якій зазначено: ж>ли суддя змінить свій вирок, уже винесений і записаний  на табличці (напевне, під чиїмсь тиском або за хабар),"то такого суддю  слід викрити і він повинен  сплатити вартість позову у 12-кратному розмірі. Крім того, він буде позбавлений посади без права обіймати її у майбутньому.

Передбачені також  покарання за неправдиві свідчення  у суді і без-доказні звинувачення. Наприклад, якщо будь-хто неправдиво свідчить у справі про хліб чи гроші, то він несе таке покарання, яке понесла б справді винна сторона (ст. 4). За бездоказне звинувачення у справі, де йдеться про життя людини, лжесвідка належало стратити (ст. 3). Такі самі покарання (страта) накладали і за неправдиві звинувачення когось у вбивстві, за яке винний безумовно підлягав би страті (ст. 1). Якщо людину звинувачували у чародійництві, то звинувачений мусив очиститися водою ("ордалії" — докладно про це буде далі). Виправдавшись, він не ніс ніякого покарання, а наклепника карали стратою. Виправдана людина за моральну шкоду одержувала ще й будинок наклепника (ст. 2).

Оце, по суті, все, що в законнику записано про тяжкі  антидержавні і релігійні злочини, вбивства та ін.

Можна припустити, що смертна кара за такі вчинки була настільки очевидною і вже давно встановленою іншим законодавством, що повторювати ці очевидні речі у своїх законах Хаммурапі не вважав за потрібне. Бо якщо навіть бездоказне звинувачення у вбивстві чи в справі про життя карали смертю, то що вже говорити про саме вбивство?!

4.Судівництво

Покарання. Отже, закони царя Хаммурапі за різні злочини залежно від їх тяжкості, від суб'єкта і об'єкта злочину, вини передбачали різні види покарань: смертну кару (просту і кваліфіковану), тілесні та чле-нопошкоджувальні кари, накладання знаку безчестя, штрафи, вигнання з рідної місцевості, звільнення з посади тощо.

Смертну кару застосовували  часто — більш ніж у 30 випадках (статтях). Крім простої (відрубання голови, втоплення, повішання), широко застосовували  й кваліфіковану, пов'язану з попереднім катуванням, зокрема спалювання, посадження на палю. Членопошкоджувальні покарання — це відрубування рук, ніг, випалювання очей, відрізання пальців, вух, язика та ін. Тілесні покарання — побиття палицями, канчуками з волової шкіри тощо; зганьблення — обрізання волосся, гоління голови та ін.

У законах Хаммурапі  нічого не сказано про криваву  помсту. Очевидно, її не застосовували. Проте були інші пережитки первіснообщинного  ладу, а саме: 1) вже згадуваний таліон — "рівним за рівне" (серед рівних за соціальним станом); 2) відповідальність за злочин усієї територіальної общини, якщо не встановлена особа, що скоїла злочин; 3) відповідальність дітей за злочини батьків; 4) вигнання злочинця з даної місцевості.

Процес. Докази. У Вавилонській державі ще не було різниці між процесами цивільним і кримінальним. Звинувачення здебільшого висували і здійснювали зацікавлені, тобто приватні особи. Щось подібного до прокуратури чи адвокатури ще не було. Пропозицію стосовно покарання теж висував потерпілий чи його рідня, вони ж представляли і докази своєї правоти. Звинувачений зобов'язаний був з'явитися у суд, інакше його приводили царські воїни. Він, у свою чергу, повинен був подбати про власні докази. Суд усе зважував і, посилаючись на закон або царську волю, виносив вирок. 

Доказами служили: власні зізнання, покази свідків, документи, присяга, а також ордалії (або  суди божі, тобто перевірка силами природи, силою богів). Ордалії застосовували  здебільшого тоді, коли бракувало  інших доказів. Зазвичай таке випробування проводили водою чи вогнем. Наприклад, звинувачену в подружній зраді жінку кидали у воду, як і людину, звинувачену в чародійництві. Можливо, їх ще й зв'язували. Якщо людина топилася, то її визнавали невинною, якщо не топилась, то винною, бо вода, як чиста стихія, її не приймає. Клятву також застосовували за браком інших доказів, а іноді паралельно з ними, для їх посилення.

Звід законів  передбачав суворі покарання за неправдиві свідчення, намагаючись захистити  невинних людей від наклепів, помсти і зловживань, які, очевидно, траплялися у побутовому житті, в судах та адміністрації. Як уже згадувалось, за неправдиві показання і звинувачення у вбивстві або у справі, де вирішувалось питання життя чи смерті, лжесвідкам і наклепникам загрожувала смертна кара. Стосовно інших справ, то до наклепників застосовували те ж саме покарання, яке загрожувало звинуваченому. За безпідставне звинувачення когось у крадіжці карали штрафом у подвійному розмірі від вартості нібито вкраденої речі.

Судові протоколи  писали спеціальні писці на глиняних табличках, де зазначали показання і докази сторін, покази свідків, їх імена, клятви, зміст судового рішення чи вироку. Якщо одна сторона під час оголошення вироку була відсутньою, то іншу зобов'язували передати їй вирок суду. За невиконання рішень суду карали штрафом, конфіскацією майна, накладенням знаку безчестя тощо. Вирок виконували судові воїни, адміністрація.

У VI ст. до н.е. стародавня Вавилонська держава загинула, однак  важливо знати її історію, використовувати  її досвід, вивчати закони, за якими жили вавилоняни, і пам'ятати, що цей народ залишив людству в спадщину. По-перше, саме вони винайшли письмо. Вавилонське клиновидне письмо є найдавнішим у світі. Цим письмом користувалось багато народів — від Вірменських гір до Перської затоки, від Егейського моря до кордонів Індії. Воно виникло майже на 500 років раніше від єгипетськогоГПо-друге, вони заснували і розвинули землеробство, перші почали вирощувати пшеницю, ячмінь, льон, горох, яблука, виноград, перші приручили тварин і перші почали застосовувати плуг і борону. По-третє, найдавніші міські поселення виникли саме у південній Месопотамії. Народи Месопотамії поклали початок обробці металу й дерева, розвиткові ремесла й міжнародної торгівлі. Вони перші винайшли й застосували колесо, що, за висловом знаменитого дослідника Межиріччя Марконі, було справжньою революцією у розвитку продуктивних сил. По-четверте, вражаючими є їхні досягнення в галузі науки, зокрема математики, астрономії, медицини.

У Месопотамії  вперше відкрили множення, ділення, піднесення до степеня, дріб, добування кореня. Вавилоняни склали таблицю чисел, зведених до другого й третього степеня, винайшли принцип позиційної системи чисел, до чого додумались тільки сучасні вчені. За їх формулами ми обчислюємо площу трикутника, прямокутника, об'єм куба, призми, конуса. Вони поділили коло на 360 частин і ввели градуси, які тепер використовують у всьому світі, обчислили тривалість року в днях, ввели поняття місяця, місяці розділили на 4 тижні, а тиждень — на 7 днів, назвавши кожен з них окремою назвою. Вони поділили добу на години (24), годину на хвилини (60), а хвилину на секунди. Вони знайшли земну вісь.

Вавилонські вчені  обчислили рух зірок і їх найкоротшу відстань від Сонця під час  сходу і заходу, визначили астрологічні початки пір року; відрізняли зірки від планет (знайшли їх сім); дали назву багатьом зіркам і сузір'ям. Вони першими обчислили швидкість руху Місяця і Сонця; розробили цілу науку про вплив зірок на долю людей, народів (астрологію). У Вавилоні зародились природничі науки й географія.

Вони зробили  правильні висновки про причини  і характер багатьох хвороб, навчились  лікувати. їхні лікарі робили складні  операції, у тому числі на мозок, очі,уміли лікувати короткозорість і далекозорість (знайдено їхні кришталеві лінзи), знали, що таке лікувальна гімнастика, визнавали користь дієти. Водночас їхні знання в усіх галузях життя перепліталися з вірою у всесилля богів, у чари, ворожбу, "нечисту силу".

Коли у XIX ст. внаслідок розкопок на території  Месопотамії ця спадщина стала відомою науці і людству, усі були вражені, виникла ціла теорія так званого панвавилонізму, за якою все, у тому числі наука і культура, беруть початок у Месопотамії. Вченим усього світу довелося докласти чимало праці та зусиль, доки все стало на свої місця, доки визначено роль і місце різних народів в історії світової культури. Розкопки в Єгипті, Сирії, Ірані, Індії, Латинській Америці, Європі, Китаї, Японії свідчать про те, що різні народи у різних місцях земної кулі створили свою культуру переважно самостійно, а не через запозичення чужої, хоча часто й таке явище спостерігається. Та все-таки історична першість Месопотамії в економічному і культурному розвитку Близької і Середньої Азії — незаперечний факт. Згодом її вплив, досвід поширився й на греків, римлян, а отже, і на Європу. 
 
 
 
 
 
 

Список використаної лштератури:

  1. Сто великих книг (Ю. А. Абрамов, В. Н. Демин. Москва.

«ВЕЧЕ» 1999 г.)

      2.  Сто чудес света (Н. А. Ионина. Москва. «ВЕЧЕ» 1998 г.) 
     3.  Энциклопедия для детей ТОМ I 
     4.  «Всемирная история» 1995г. 
     5.  Детская энциклопедия ТОМ VIII 
     6.  «Из истории человеческого общества» 1967г. 
 
 

Информация о работе Вавилонської держави