Виникнення українського козацтва

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Ноября 2012 в 22:55, реферат

Описание

Перші згадки
Слово “козак” походить з тюркських мов і означає вільна, озброєна людина. У 1489 р. вперше згадується в письмових джерелах про українських козаків у “Польській хроніці” Бєльських, в якій говориться про похід Яна Ольбрахта, сина польського короля Казимира IV, проти татар у Східне Поділля, провідниками в якому були козаки.

Скачать (63.85 Кб) Сколько стоит заказать работу?
Работа состоит из  1 файл

Виникнення українського козацтва.docx

— 66.67 Кб (Скачать документ)
  • Підняти престиж українського козацтва, посилити його вплив та розширити права
  • Перетворити козацтво з тимчасових напівпартизанських формувань на боєздатне регулярне військо
  • Довести чисельність козацького війська до 40 тис.;
  • Трансформувати козацтво із суто воєнного в активний воєнно-політичний чинник суспільного життя, здатний вирішувати державні проблеми;
  • Шляхом вступу всього Війська Запорозького до Київського братства утворити своєрідний союз козацтва, духовенства та міщанства.

На початку 20-х років XVII ст. загострюються стосунки козацтва з польськими властями. Відігравши вирішальну роль у Хотинській війні, в якій Польща отримала перемогу, козацтво зазнало поразки. За умовами миру, укладеного 1621 р., йому заборонялося судноплавство  по Дніпру та вихід у Чорне море. Крім того, польський уряд не виплатив зароблених козаками грошей та скоротив реєстр. Утворилася значна невідповідність між силою, авторитетом, впливом козацтва та його реальними правами та привілеями.

  1. У відповідь на утиски з боку Польщі козацтво, демонструючи свою незалежність, активізувало втручання в турецько-татарські справи/ Коли королівський посол, який прибув на Запорожжя, почав дорікати козакам, що вони порушують мирну угоду з Туреччиною, вони заявили: «Мир укладав король, а не ми!» Частина учасників Хотинської війни, яка змушена була повернутися в шляхетські маєтки, відмовилася від виконання феодальних повинностей. Особливого розмаху ці процеси набули на Київщині, де чимало місцевих жителів «покозачилися», тобто самовільно проголосили свою належність до козацького стану.
  2. Намагаючись взяти під контроль перебіг подій, польська офіційна влада для придушення козацько-селянського руху відправила на Київщину 1625 р. 30-тисячне військо С. Конецпольського. Проти шляхти виступили об'єднані сили місцевих повстанців та запорожців (майже 20 тис. війська) на чолі з гетьманом М. Жмайлом. Найбільша битва між протидіючими сторонами відбулася в урочищі Ведмежі Лози поблизу Курукового озера, але, зазнавши значних втрат, жодна з них не отримала перемоги.
  3. Такий розвиток подій призвів до посилення поміркованої течії в козацькому середовищі: спочатку від керівництва було усунуто "М. Жмайла і гетьманську булаву передано представнику козацької верхівки М. Дорошенку, а потім укладено компромісну мирну угоду.

Згідно з Куруківською угодою всі повстанці були амністовані, козацький реєстр зростав від 3 до 6 тис., а щорічна плата реєстровцям збільшувалася до 60 тис. злотих. Водночас козакам заборонялося втручатися у релігійні справи в українських землях, здійснювати морські походи та мати відносини з іноземними державами. Куруківська угода була компромісом між офіційною польською владою та верхівкою козацтва, але вона зовсім не задовольняла інтересів більшості повсталих, які мусили повертатися у кріпацтво. Саме тому вона пришвидшила остаточний поділ козацтва на дві групи: заможне реєстрове козацтво, яке дотримувалося поміркованої лінії та йшло на компроміси з урядом, і нереєстрове, яке організаційно оформилося на Січі 1628 р. та, як правило, займало радикальну позицію.

Після закінчення війни зі Швецією польський уряд 1629 р. значну частину своїх військ розквартирував в Україні, що зумовило новий вибух  народного гніву.

Основними причинами  повстання стали грабунки та розбої польських жовнірів; зростання релігійних утисків; поглиблення протиріч між нереєстровими та реєстровими козаками, які мусили захищати інтереси гнобителів.

  1. Початком повстання стала відмова запорожців коритися гетьману реєстровців Григорію Чорному.
  2. У березні 1630 р. козаки, обравши ватажком Тараса Федоровича (Трясила), вирушили з Січі «на волость».
  3. Повстання швидко охопило Полтавщину та значну частину Лівобережжя.
  4. Стративши Г. Чорного, оволодівши Каневом та іншими населеними пунктами, козаки підійшли до Переяслава.
  5. Проти повстанців знову було кинуто коронного гетьмана Конецпольського. Майже три тижні тривали кровопролитні бої між ворогуючими сторонами.
  6. Центральною подією протистояння була «Тарасова ніч», коли невеликий загін повстанців знищив Золоту роту — добірне шляхетське формування, що охороняло штаб Конецпольського.
  7. Зазнавши значних втрат, коронний гетьман змушений був піти на переговори.
  8. Як і під час попереднього повстання, козацько-старшинська верхівка усунула ватажка від керівництва (Тарас Федорович мусив з частиною прибічників повернутися на Запорожжя) й уклала компромісну угоду, суть якої полягала в збереженні основних вимог Куруківської угоди та в збільшенні реєстру до 8 тис. осіб.

У 1635 р. поляки завершили  будівництво Кодацької фортеці  на Дніпрі, яка блокувала рух втікачів на Запорожжя та рейди запорожців у верхів'я Дніпра. Того ж року гетьман Іван Судима на чолі загону січовиків знищив кодацький гарнізон та зруйнував фортечні мури, але  ця подія не переросла в нове повстання, оскільки козацького ватажка було підступно  схоплено реєстровцями і видано польським  властям.

Новим масштабним виступом народних мас стало селянсько-козацьке повстання 1637—1638 рр., яке очолили П. Бут (Павлюк), Д. Гуня, Я. Остряниця.

  1. На початковому його етапі лідером став гетьман нереєстрового козацтва П. Бут, який зібрав під свої знамена майже 10 тис. осіб.
  2. Виступаючи під гаслами боротьби з «ляхами», захисту православної віри, знищення зрадників — старшин-реєстровців, повстання поширило свій вплив на все Подніпров'я, особливо на Лівобережжя.
  3. Наприкінці 1637р.під Кумейками поблизу Черкас відбулася вирішальна битва. Козацьке військо, втративши більше п'ятої частини свого складу, зазнало поразки, а невдовзі біля Боровиці, після невдалого бою Потоцькому було видано Павлюка та інших ватажків.
  4. Проте навіть такий розвиток подій не зупинив повстанців — вже навесні 1638 р. козаки знову активізують свою боротьбу.
  5. Спочатку повстання очолює Я. Остряниця, потім — Д. Гуня. Та сили були нерівними, особливо коли на допомогу коронному війську прийшли жовніри Я. Вишневецького.
  6. Після поразки в бою під с. Жовнин (Черкаська область) повстанці змушені були капітулювати.
  7. На козацьких радах у Києві (вересень) та Масловому Ставі в Канівському повіті (грудень) реєстровці під тиском польського уряду визнали ухвалену сеймом «Ординацію Війська Запорозького реєстрового», за якою скасовувалося козацьке самоврядування, число реєстрових козаків обмежувалося до 6 тис. Козаки мали право селитися в трьох староствах — Черкаському, Чигиринському та Корсунському. Замість обраного гетьмана уряд направляв свого комісара. Нереєстрові козаки переходили до стану посполитих.

Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці XVI — на початку XVII ст. закінчилися поразками.

Основними причинами  невдач були:

  • Стихійність
  • Неорганізованість
  • Недосконале озброєння повстанців
  • Локальний характер дій
  • Малочисельність лав повсталих
  • Тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом
  • Неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва
  • Нечіткість програмних установок
  • Гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців

Однак, незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли  значну роль в історії українського народу:

  • Оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення
  • Зменшували тиск феодального гніту
  • Підвищували престиж та авторитет козацтва
  • Сприяли накопиченню досвіду боротьби
  • Служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу
  • Прискорювали формування національної самосвідомості
 

Морські походи козаків

Наприкінці XVI ст. запорожці вславились походами на Крим і Туреччину. Козацькі походи дивували тогочасних свідків, які розносили славу про козаків далеко за межі України. Козаки здійснили низку сміливих морських походів проти турків і татар, перетинаючи море на своїх чайках. 
 
Чайка — бойове парусно-гребне судно запорозьких козаків у XVI-XVII ст. Довжина його становила 18—20 м, ширина — 3- 3,5м, висота — 3,5-4м. Кожну чайку будувало не менше 60 чоловік протягом 15 днів. Корпус чайки робили з липи або верби, обшивали з обох боків дошками і обсмолювали. Для додання чайці більшої стійкості і підвищення плавучості до бортів із зовнішнього боку прив’язували ликом з липи або черешні снопи очерету; ці снопи ще й пом’якшували удар під час абордажу ворожого судна і захищали корпус чайки від пострілів противника. Чайка мала два керма — на носі та на кормі, що забезпечувало судну швидкість і маневреність у разі повороту. На чайці, у залеж-ності від її розмірів, було 20 — 40 весел; при погожому вітрі встановлювали щог-лу, до якої кріпили вітрило. Екіпаж судна складався з 40 — 70 чоловік. Із січової гавані виходило іноді понад 300 чайок, екіпаж яких нараховував більше 20 тис. Козаків. Озброєння чайки складали 4 — 6 гармат, переважно фальконети. На чайках запорожці плавали по Дніпру, Дунаю і Південному Бугу. Воюючи з турками і татарами, запорозькі козаки вже в XVI ст. здійснювали на чайках регулярні військовіо-пірацькі набіги на Кримське ханство й Османську імперію, вступали в бій з турецькими галеотами та галерами. 
 
Козаки дуже ретельно готувалися до морських походів : крім запасів зброї та військових припасів, запорожці запасалися одягом і харчами, сухарями копченим м’ясом, крупами. Категорично заборонялося брати спиртні напої, а за порушення цього закону винний карався на смерть — п’яницю викидали за борт. 
 
Для морських походів козаки вибирали осінній час, коли хмарні дні й темні ночі допомагали їм зненацька нападати на ворога. Щоб запобігти цим походам, турецький султан посилав проти козацьких чайок великий галерний флот. Однак запорожці не боялися галер, невелика чайка ховалася за морським хвилями й тривалий час була не помітною для ворогів. Дочекавшись ночі, козаки несподівано нападали на ворожі кораблі. Поки одна половина відважних січовиків веслувала, друга добре озброєна, кидалася на абордаж галери і захоплювала її. 
Узагалі, у небезпечних походах козаки виявляли чимало військових хитрощів. Так, наприклад, щоб підійти до ворога непоміченими, вони могли покілька годин перебувати під водою й дихати через очеритину, а потім нападати. 
Звичайно, усі походи козаків на татар відбувалися під керівництвом безстращних геттьманів. У народній пам’яті назавжди залишаться героїчні постаті захисників рідної землі, мудрих і хоробрих гетьманів Самійла Кішки, та Петра Сагайдачного – ватажків, яких дуже поважали козаки.  
 
З 1613 р. козаки оголосили туркам справжню морську війну, яка принесла їм славу господарів “господарів моря”.

У 1613 р. козаки двічі вибиралися в море і завдали великої шкоди узбережжю Криму. Вони також напали на місто Місіврю на західному узбережжі Чорного моря. Султан “вислав флот не малий в очаківський порт аби погромити козаків у тому порту як будуть повертатися”. Однак вийшло навпаки: козаки, підкравшись непомітно вночі, розтрощили турецькі галери. 
 
Навесні наступного року запорожці на 10-ти чайках підійшли до Білгорода. Готувалися до серйозної облоги тутешньої фортеці, бо захопили з собою лопати та “підкопну зброю”. Однак тут на них очікувало 4 тис. Яничарів, що давало противнику майже восьмими разову перевагу. Тому, тверезо обміркувавши ситуацію, козаки відійшли.

 
Невдовзі ж сталися події, які змусили здригнутися усіх сусідів України: одних від захоплення, інших від жаху. Українські козаки вщент зруйнували Сіноп, одне з найбільших міст Османської імперії. Перепливши впоперек Чорне море, вони раптово вночі кинулись на штурм, викликавши в місті справжню паніку. Задопомогою драбин козаки увірвалися до фортеці, вирізали залогу й пограбували місто, обернувши його на пустелю. Султанський арсенал, галери та інші кораблі— все пішло димом. Козаки звільнили невільників-християн та захопили великий полон. Завдані збитки обчислювали на величезну, як на ті часи, суму— 40 мільйонів злотих. 
Звістка про спустошення козаками Сінопа довела султана до сказу. Правитель Османської імперії "хотів було повісити візира" (другу людину в державі). Тільки завдяки умовлянням своєї улюбленої дружини та доньок правитель утихомирився, і візир відбувся стусанами. 
 
На зворотному шляху козацьку флотилію піджидав у Дніпровсько-Бузькому лимані Ібрагім-паша з шістдесятьма турецькими чайками. Та запорожці обвели його навколо паль¬ця. Вони "висадилися на берег, поставили чайки на полоззя і суходолом дісталися вищого місця на ріці". Пізніше на козаків напав татарський загін і змусив покинути більшу частину здо¬бичі. Двадцять козаків потрапило до полону. Однак такий фінал не применшив розголосу походу. 
 
Не встигли в Стамбулі відійти від несподіваного спусто¬шення Сінопа, як козаки в 1615 р. вперше наважилися на похід під стіни самої столиці Османської імперії. 80 чайок (4-4,5 тис. козаків), очевидно, під орудою Петра Сагайдачного прорвалися через Босфорську протоку до передмість Стамбула Мізевни й Архіоки й спустошили їх та інші околиці.

Нечувана сміливість козаків вразила  сучасників. Ошелешений султан, "дивлячись  з вікна, бачив дим, від чого перебував  у горі". Турець¬кий флот погнався за чайками, але виявив їх тільки біля гирла Дунаю. Нав'язавши туркам бій у прибережних водах, козаки завдали їм страхітливої поразки, захопивши декілька галер і полонивши самого капудан-пашу. Вцілілі галери втекли. 
 
Події 1613-1615 рр. підняли на ноги всю Туреччину, оскіль¬ки козаки вибрали для своїх атак надзвичайно дратівливий момент: саме тривала війна з Персією, і султан не міг як слід зосередитися на козацькій проблемі.

Утім на початку 1616 р., відволікши частину флоту, він спробував очистити Чорне море від козаків. До Дніпровсько-Бузького лиману було споряджено ескадру Алі-паші, до Керчі, щоб перекрити вихід з Азовського моря, - пашу з міста Ізміта. Врешті, правитель Азова Мустафа-паша отримав наказ загатити Мертвий Донець й не випускати козацькі човни з Дону. Та козаки швиденько протверезили султана. У1616 р. вони безперервно сновигали по Чорному морю. Вже ранньої весни 12 тис. запорожців "ходили під турецьке місто Очаків й, оволодівши містом, зруйнували до пня".

У квітні на Січі зібралося понад ЗО тис. козаків. 2-2,5 тис. з них на чолі з отаманом Василем Стрілковським взяли курс на Стамбул. За 70 км від османської столиці вони розпочали пустошити узбережжя. Султан Ахмет відрядив на них 7 галер, з якими запорожці смі¬ливо вступили в бій й здобули перемогу. Одну з галер вдалося захопити. Інший загін з 3-х тис. запорожців, об'єднавшись у морі з 700-ми донськими козаками, напав на турецьких купців. Під час повернення на Дон донці зіткнулися вже з військовою флотилією. Бій закінчився цілковитою перемогою козаків. 

Наприкінці червня 300 запорожців й дещиця донців зробили розвідувальний похід під Кафу, який виявився провісником знаменитого штурму цієї фортеці 4-тисячним загоном гетьмана П. Сагайдачного. Прославлений український полководець вирушив з Січі біля середини липня. У Дніпровсько-Бузькому лимані козаки розтрощили флотилію Алі-паші, а вночі 20 липня підійшли до Кафи, яку "воювали, і багато кафинців пограбували і в полон багатьох кращих кафинських людей захопили, і багато російських та литовських полоня¬ників з Росії та Литви визволили й узяли з собою, а кафинцгв багатьох побили до смерті, а чого людей і товарів в човни не поклали, те все спалили. А прийшли до Кафи вночі, а вартовим сказали, що є турецькими людьми, надісланими на з'єднання з ханом Джанібек-Гіреем для кизилбашицької служби, і кафинці опростоволосилися, прийняли їх за турецьких людей". 
 
Після падіння Кафи в Криму запанувала страшенна паніка, боялися руху козаків вглиб півострова. Хан зобов'язав свого заступника калгу Девлет-Гірея на чолі 2-х тис. татар перего родити шлях П. Сагайдачному. Та де там. Козаків вже було не спинити. Вийшовши на західне узбережжя приблизно навпроти Бахчисарая, вони "калгу й татар від берега відбили, кримські приморські села воювали й, запасшись прісною водою, знову вийшли в море". Тоді татари стали очікувати висадки козаків біля Гезльова й нападу на свою столицю. До Гезльова було по¬слане військо, а всіх жінок і дітей кримської знаті переправлено до фортеці Мангуп. Однак козаки, нагнавши страху, вже не з'являлися. 

Такою насиченою з весни до осені була козацька епопея 1616 р. на Чорному й Азовському морях. Козаки намагалися діяти одночасно на різних напрямках, через що турки не могли вчинити нічого путнього. Султан навіть наказав позвозити до нього з галер усіх невільників-козаків, щоб ті нарадили йому, як діяти далі. Та даремно. Наступного року історія повторилася.



Информация о работе Виникнення українського козацтва