Міністерство  освіти і науки України 

Національний  університет харчових технологій 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат

на тему:

« внесок українського народу в перемогу над  фашистською Німеччиною» 
 
 
 
 
 
 
 

Виконав студент           Черновол Я.О.

групи АКС  1-3  
 
 
 
 

Науковий керівник        доц . Левицька Н.М. 
 
 
 
 

Київ  – 2008

План:

Вступ

Тема  Реферату: внесок українського народу в перемогу над фашистською Німеччиною  
 

Мета  реферату:

• представити наочний матеріал для подальшого вивчення;
• Більш точно висвітлити данну  тему;

Актуальність  теми: Данна тема широко використовується у історії України та Всесвітній історії, бо має дуже велике значення для українського народу та усього людства загалом. Ця тема також використовується для створення наукових фільмів та досліджень 
 
 
 
 

1. Початок  Великої Вітчизняної  війни 1941-1945 рр.

       22 червня 1941 року розпочалася Велика Вітчизняна війна, яка тривала 1418 днів і ночей і забрала життя понад 27 млн. радянських людей, в тому числі більше 8 млн. українців.

       Велика  Вітчизняна війна в історичній літературі поділяється на періоди. Перший період з 22 червня 1941 року до 19 листопада 1942 р. Це час перетворення СРСР в єдиний військовий табір, крах фашистського плану “блискавичної війни” і створення умов для корінного перелому. Другий період з 19 листопада 1942 року і до кінця 1943 року – корінний перелом в ході війни. Третій період – січень 1944 – травень 1945 р. - час повного розгрому гітлерівської Німеччини і визволення народів Європи від фашизму.

       Відповідно  до гітлерівського плану “Барбароса” війна з СРСР повинна була закінчитись за 6-8 тижнів. Проти України була зосереджена група армії “Південь”, в яку входило 13 корпусів і 57 дивізій.

       Основними причинами поразок Червоної Армії  у початковий період війни були: раптовіть фашистського нападу; різний ступінь моральної готовності до війни; незавершеність процесу переозброєння СРСР; відсутність надійних союзників, міжнародна ізоляція Радянського Союзу; розпорошення сил Червоної Армії на кордонах проти Німеччини, Туреччини та Японії; масові репресії кінця 30-х рр. проти армійського командного складу; некомпетентність вищого воєнно-стратегічного керівництва.

       Український напрямок для Гітлера був одним  із ключових, і це чітко виявилося  у процесі експансії проти  СРСР. Уже 18 вересня 1941 року фюрер припинив наступ на Москву і переорієнтував головні удари на Ленінград і Київ, підкреслюючи, що наступ на столицю України – “безпосереднє стратегічне завдання”. Така зміна акцентів була зумовлена цілим комплексом чинників: економічними – захоплення України суттєво підривало військово-промисловий потенціал СРСР і забезпечувало Німеччину ресурсами для ведення війни (напередодні війни частка УРСР в Радянському Союзі становила у видобутку вугілля – 50,5%, залізної руди – 67,6%, у виплавці чавуну – 64,7%, сталі 48,9%; лише Харкові за півроку виготовлялось стільки танків, скільки мав вермахт на початку другої світової війни); воєнними – окупація України не тільки створювала вигідний плацдарм для подальшої експансії, а й давала змогу “нейтралізувати” Крим, який Гітлер називав “радянським авіаносцем для нанесення ударів по румунським нафтовим свердловинам”; морально-політичними – взяття Києва могло підняти рейтинг Німеччини на міжнародній арені, зміцнити впевненість фашистських військ і посилити настрої поразки у Червоній Армії.

       До  осені 1941 року становище в Україні  для Червоної Армії склалось досить тяжке. Наприкінці серпня ворог захопив  Дніпропетровськ. Одночасно німецькі танкові групи вийшли в район  Чернігова, 25 жовтня після жорстоких  боїв гітлерівці вдерлися у Харків. На кінець 1941 року німці окупували майже всю Україну, крім східних районів Харківської, Сталінської та Ворошиловградської областей, які обороняли війська Південно-Західного та Південного фронтів. 
 

       У травні-червні 1942 року фашистським  загарбникам вдалось завдати серйозної поразки військам Кримського фронту. Німцям вдалося захопити весь Керченський півострів, у тому числі і м.Керч. Після того як 22 липня 1942 року радянськими військами було залишене місто Свердловськ Ворошиловградської області закінчилися оборонні бої на території України.

       Таким чином, за рік тяжких боїв була втрачена по суті вся територія України. Але  знекровлені радянські воїни, які  були поставлені у неймовірно скрутне  становище, мужньо і до кінця виконували свій військовий обов’язок. Завдаючи постійних ударів  ворогові, вони тримались до останнього, створюючи передумови перелому в ході війни.¹

Внесок  українського народу у зміцнення армії

       Як  уже підкреслювалося, Червона Армія  на початковому етапі війни знаходилась  у тяжкому становищі. З одного боку, відчувалися тактичні переваги ворога, а з іншого – давався взнаки низький рівень боєздатності радянських військ і керівництва ними. Вже в перші дні війни була розроблена программа мобілізації всіх сил держави на боротьбу з ворогом. Програма була викладена в директиві Раднаркому й ЦК ВКП(б) “Партійним і радянським організаціям прифронтових областей” від 29 червня 1941 року. Вона охоплювала широке коло теоретичних, політичних, організаційно-технічних та ідеологічних питань. В директиві вимагалося від радянських, партійних і громадських організацій: підкорити всі сили й ресурси інтересам ведення війни; перебудувати роботу радянського тилу; перевести народне господарство на воєнні рейки; розвивати партизанський рух у тилу ворога. Виконуючи цю директиву, захищаючи життя і свободу своєї Вітчизни, український народ разом з іншими народами СРСР вніс   значний вклад в розгром гітлерівської Німеччини. Зокрема у створення матеріально-технічного фундаменту перемоги, в трудове подвижництво. Вже у 1941 році разом з евакуацією 550 підприємств з України на схід виїхали 3,5 млн. громадян республіки. Вони включилися в роботу оборонних підприємств, наукових установ, сільсько-господарське виробництво в РСФСР, Казахстані, Узбекистані, Киргизії, Таджикистані, Туркменії та інших союзних республіках. Було зібрано багато металевого брухту, коштів на будівництво танкових колон, літаків,  теплих речей для фронту, тощо. Тільки у фонд оборони українці зібрали близько 2 млрд.крб.

       Значний вклад у зміцнення боєздатності Червоної Армії внесли  вчені, що працювали в евакуйованих установах. Завдяки запровадженню на танкових заводах Уралу швидкого автоматичного зварювання, запропонованого колективом інституту електрозварювання під керівництвом академіка Є.Патона, значно зросло виробництво найкращих на той час танків Т-34 та КВ, інших видів бойової техніки. Свій вклад у виробництво  необхідної для фронту зброї вніс і колектив ХДПУ (в роки війни ХЕТІ, ХММІ і ХХТІ). Так, наприклад, майстерні ХЕТІ перейшли від виробництва осцилографів і електровимірювальної апаратури до виробництва електрообладнання для танків. Навчально-експериментальний завод ХММІ, виконуючи завдання відділу Наркомтяжмашу СРСР, організував і освоїв випуск верстатів-автоматів для авіаційної промисловості і деяких видів озброєнь. Завод виготовляв приціли до 50-міліметрових мінометів. За пропозицією інженера С.А.Воробьева поділки на лімбах замість ручної нарізки почали виробляти шляхом хімічного травлення, що привело до значного зростання продуктивності праці. Уже в перші дні війни доценти В.І.Атрощенко і К.А.Бєлов розробили спосіб виготовлення хімічних запалювачів для протитанкових пляшок і запалювальних ампул. В жовтні 1941 року вищеназвані інститути були евакуйовані до Узбекистану та Свердловської області, де множили свій внесок у справу перемоги.

       Багато  тисяч поранених воїнів було повернено  до лав діючої армії завдяки плідній  діяльності медиків на чолі з видатними  вченими України О.Богомольцем, М.Стражеском, В.Філатовим та інш.

       Мобілізації зусиль українського народу на розгром ворога сприяли письменники, поети та митці П.Тичина, М.Рильський, В.Сосюра, Ю.Яновський, К.Данькевич, М.Глущенко і багато інших. Своє мистецтво несли воїнам та працівникам тилу 103 театри, що поновили свою роботу після звільнення України.

Партизанський і підпільний рух  на українській землі.

       Величезною  допомогою діючій армії стала  партизанська і підпільна боротьбі в тилу ворога. Вже на середину  1942 р. на окупованій території України  діяло 760 партизанських загонів і  значна кількість підпільних організацій. Керівництвом бойовою діяльністью їх велику роль відігравала створена система штабів на чолі з Центральним штабом партизанського руху. Очолював його перший секретар ЦК КП(б) Білорусії П.К.Пономаренко. Значну воєнну і організаційну роботу проводив і Український штаб партизанського руху керований Т.А.Строкачем. В Україні діяли 17 великих партизанських з’єднань і 160 партизанських загонів. Однією з  форм партизанської боротьби було проведення рейдів. Рейди під керівництвом С.А.Ковпака, М.І.Наумова, О.Ф.Федорова, О.М.Сабурова та інших сприяли розгортанню і активізації всенародної боротьби в інших окупованих районах, допомагали забезпечити успіх бойових дій радянських військ. За роки війни партизани вбили або взяли в полон 1,5 млн. ворожих солдатів і офіцерів, пустили під укіс 21 тис. поїздів, знищили 2300 танків, 1100 літаків, тощо. На території Харківщини діяли  партизанські загони та диверсійні групи загальною кількістю 3581 чоловік. За 23 місяці боротьби вони вбили 23 тис. гітлерівців, розгромили 4 штаби ворога, пустили під укіс 21 ешелон з військами і технікою,  знищили 88 паровозів та 777 вагонів, 260 автомашин, підірвали 24 залізничних і шосейних мости, захопили багато зброї та боєприпасів. Керовані підпільними обкомами партії і комсомолу у Харкові і області постійно відбувався саботаж робітників, селян  та інтелігенції.

       Подібну роботу проводили підпільники й  в інших областях. Так, в Донбасі  було зірвано видобуток вугілля  для гітлерівської Німеччини. Використовувалися  такі засоби саботажу як: завали шурфів шахт, штреків і лав, що були придатні для експлуатації, заниження продуктивністі праці, не виходили на роботу, затягували строки ремонту механізмів, без яких неможливо було відновити роботу шахт. Інженерно-технічні працівники вносили путанину в технічні розрахунки, переконували гітлерівців в легкому відновленні найбільш пошкоджених шахт, що приводило до марних витрат значних сил і коштів. В результаті цього німці домаглися лише 1,5% обсягу довоєнного видобутку вугілля і були вимушені завозити його з Німеччини. Документи свідчать, що до 1 січня 1944 року фашистами на Україну було завезено кам’яного вугілля і коксу 861.878 тонн.

       Боротьба  шахтарів велась у смертельно тяжких умовах. Люди ризикували не лише  здоров’ям, а і своїм життям. Так, наприклад, за затягування сроків ремонту механізмів, пошкодження обладнання шахт Краснодону гітлерівці живцем закопали 32 чоловіки. Серед них Валько – зав. шахтою № 11, Бесчасний – секретар партійної організації; Шевцов – шахтар шахти “Урало-Кавказ” та ін.

       Яскравою  сторінкою всенародної боротьби  за зрив економічних планів Німеччини  був провал німців у використанні суднобудівних і судноремонтних заводів та портів півдня України (м.Миколаїв і Одеса). Німці встановили на заводах  суворий режим. Інспектори, спостерігаючи за роботою цехів, виявляли саботажників і направляли їх на покарання до поліції або гестапо. Часто це закінчувалось відправкою до концтаборів. Жорстокі заходи дали можливість гітлерівцям налагодити роботу лише окремих цехів суднобудівних заводів, тільки частково організувати виробництво господарського інвентаря, ремонт залізничних вагонів, будівництво понтонів, тощо.

       Саботаж робітників мав місце і на окремих  невеликих заводах України, де вироблялось  харчування, збруя для коней, одяг для солдатів і офіцерів, чавунні печі для землянок, ліжка для госпіталей та інш. Наприклад, у м.Рівне, з осени 1941 року підпільна організація фабрики, яка виготовляла валянки, прийняла рішення: працювати “добросовісно”, випускати продукцію в заданому обсягу, але в шерсть добавляти сіль сірчаної кислоти. При зіткненні з вологою шерсть роз’їдалась і валянки тут же розпадались. Подібне мало місце в          м. Ніжині Підпільники під керівництвом Я.П.Батюка випустили більше 9 тис. комплектів збруї для коней, яка була  оброблена спеціальними хімічними речовинами, що у вологому стані роз’їдали і саму збрую і шкіру коней. Це виводило їх  з ладу на тривалий час.

       Таким чином, координація дій і материіальна підтримка з Великої землі,підтримка  населення і знання народними  месниками місцевості, сприяла тому, що партизанський та підпільний рух надавав великої допомоги Червоній армії, зміцнював у людей, що знаходилися під окупацією, віру у перемогу над ворогом.

       У роки Великої Вітчизняної війни  на  Україні, в основному в її західних регіонах, діяла й Українська повстанська армія (УПА) як військова структура організації українських націоналістів (ОУН). Остання була створена у Відні у 1929 р. Більшу частину її членів складала галицька молодь, а керівництво забезпечували з-за кордону Євген Коновалець та його соратники. Напротязі  довоєнного існування Організація українських націоналістів мала гострі внутрішні суперечності, які в решті  решт призвели  до її розколу. У лютому 1940 року у Кракові, в опозиції до політики і методів діяльності ОУН під керівництвом полковника Андрія Мельника, був створений революційний центр ОУН на чолі з Степаном Бандерою, затверджений у квітні 1941 р. великим збором. Від того часу ОУН разділилась на прихильників А.Мельника (“мельниківці”) та С.Бандери (“бандерівці”). Цей поділ поглиблювався, набирав драматичних виявів, справа доходила до братовбивчої боротьби.