Внутрішня політика гетьмана мазепи

Великим будницьким промисловцем був Кость Пригара, війт новгородський, який мав свої буди на «кгрунтах Знобовских, между рЂчками Свигою, Знобовкою и Лютою лежачих» 26. Численні поташні підприємства належали компанії в складі стародубівського полковника Михайла Миклашевського 27, генерального осаула Андрія Гамалії й стародубівського війта Спиридона Ширая. Року 1691 ці особи (до речі, посвоячені між собою) дістали гетьманський дозвіл «в краях полку Стародубовского на одному мЂстцу в трактЂ Гомелскому, а на другом мЂстцу между Мглином и Почеповом, обискавши в пущах способные на то положенія, завести буды и робити на них поташ або щмалцуги».

Гетьманський дозвіл не був, однак, неодмінною умовою для заведення буди. Сучасники (син М. Миклашевського) казали згодом (1729 р.), що «прежде указов запретителных дЂлать поташ» (указ Петра І 1718 р.) «всякому владЂлцу на своем кгрунту будницкіе селить заводы и на оных дЂлать поташ свободно было и без гетманских универсалов». Проте, оскільки з будництвом звичайно пов'язані були права земельного володіння, а також право на заведення «слободи», гетьманський уряд видає відповідні універсали.

Та особливо розвиваються в добу Мазепи дві галузі промисловости, пов'язані насамперед з унутрішнім ринком -- скляна (гутництво) й залізорудна (рудництво) 28. Вони з'являються на півночі Лівобережжя -- здебільшого в полках Стародубівському, Чернігівському та Ніженському -- досить пізно, приблизно в половині XVII ст. Збільшення населення й зріст його господарчих та побутових потреб, вимоги військового господарства (зокрема генеральної артилерії), нарешті, торговельний обмін Гетьманщини з Запоріжжям і експорт -- все це спричинилося до піднесення гутництва та рудництва в часи Мазепи.

Серед власників гут і рудень бачимо представників великого землеволодіння -- Гетьмана, вищу старшину, монастирі. Гетьманські рудні й гути були в Шептаківській, Почепівській, Ропській і Янпільській волостях; монастирські -- в маєтностях Києво-Печерської лаври, Київських монастирів, Чернігівської катедри, Новгородсіверського монастиря та інших -- в полках Стародубівському, Ніженському, Чернігівському, Київському та Гадяцькому (гути) 29. Заводять гути й рудні в своїх маєтках генеральний писар (згодом суддя) В. Кочубей, генеральний обозний І. Ломиковський, генеральний суддя Сава Прокопович, генеральний писар П. Орлик, полковник чернігівський Юхим Лизогуб 30, М. Миклашевський, Л. і П. Полуботки та інші представники вищої старшини.

10 квітня 1694 р. Мазепа надав Кочубеєві «ку потребЂ и выгодЂ господарской мЂйсце в уЂздЂ Новгородском, на рЂчцЂ УлицЂ, к границам Трубецким, на заняте хутора для доволности дров»; при цьому Кочубеєві дозволено «тот хутор осадою людей устроити, яко того будет вытягати потреба». Незабаром Кочубей збудував тут гуту, яка згадується в 1705 р.

Гути були також у маєтках Полуботків у Чернігівському полку. 6 квітня 1695 р. Гетьман видав універсал Л. Полуботкові на гуту Момотову, а Павлові Полуботку 18 квітня 1700 р. дозволив закінчити будівництво й розпочати виробництво на гуті під с. Савинками.

В 1689 р. згадується гута М. Миклашевського на р. Уску в Глухівській сотні.

В царині залізорудної промисловости великими підприємцями були Л. Полуботок і М. Миклашевський. 8 листопада 1688 р. Мазепа видає Л. Полуботкові універсал на рудню Медведівку, а 5 серпня 1691 р. -- на рудню Губицьку.

В універсалі 1690 р. Мазепа писав: «Донесл нам пан Михайло Миклашевскій, полковник Стародубовскій, же угледЂвши он в РопщинЂ уЂзду Стародубовского одно мЂстце, прозываемо СтрЂла на рЂцЂ Трубежу, межи селами Куршаповичами и Хоромным, другоє на Веприну в свободных войсковых Ущернских кгрунтах, хочет там завести для робленя желЂза д†рудий, при яких-то руднях, и именно при той, якая мЂет быть при урочищЂ СтрЂла, зичит и слободку осадити килькодесят дворов людей» 31. Гетьман дозволив це зробити, й рудні були заведені. Очевидно, Миклашевський дуже цікавився цією справою. 8 березня 1693 р. Феско Мазуренко, рудник Вепринський, продав Миклашевському «половину руднЂ Вепринское своея власное, зо всЂм, до нее приналежним начинем и двором, до другой половины тое ж руднЂ прислужаючой Пану Мих[айлу] Миклашевському за 600 золотых личбы полское монеты доброй». А 28 червня того ж року Миклашевський купує в Юрка Мазуренка, рудника Халіївського, «рудню… на рецЂ Короліовци, под Унуковичами лежачую, з млинками, ку ней прислужаючими, сЂножатми, дворами, огородами…» за 300 талярів.

Року 1708 Мазепа дозволив генеральному обозному Ломиковському на р. Туросні (Топальської сотні) «рудню построити и при пей, ведлуг своей потребы рудников посадити». Рудня (Голубівка) була збудована того ж року: «Строєна та рудня на сыром корени, в нашествіе шведов… А зачинал то рудненское строеніе и фундамент строил рудник Василій Голуб c кузнецами…». Тоді ж, напередодні Шведчини, генеральний писар Орлик дістав маєтності в Стародубівському полку (села Кривець і Риловичі, Топальської сотні) й будує тут рудню (рудня Карпівська, коло с. Орликівки).

Інтерес старшини до залізорудної промисловости збільшувався також у зв'язку з державними замовленнями. В універсалі 6 травня 1689 р. Л. Полуботкові Мазепа писав: «Знаючи мы о том, же п. Леонтій Полуботок… власным коштом своим в руднЂ Радковой, в ключЂ Любецком, приспособил достаток руды на роблене желЂза, злецаем оному за певным контрактом, з нами поставленным, аби тую руду для потреб наших войсковых постарался на желЂзо переробити».

Але гетьман Мазепа сприяв промисловому підприємництву не лише вищої старшини та монастирів. Серед власників гут і рудень того часу знаходимо й представників середньої старшини, і міщан, і фахових промисловців. Мав свої гути коло с. Подолова (Кролевецької сотні), стверджені йому гетьманським універсалом 1690 р. й царською грамотою 1691 р., кролевецький сотник Іван Маковський, кум Мазепи 32. Була гута і в Лазаря Матвієвича, багатого воронізького міщанина (1691) 33. Іван Яхимович, син чернігівського війта, володів 1701 р. руднею Неданчицькою (Любецька сотня) 34. Року 1701 Гетьман дозволив «п. Михайлу Шевченку, жителе†Орловскому, при власном его млинЂ, на р. РевнЂ, у урочища Орлей стоячом, Іюстроити рудню и, построивши, робити желЂзо». Там же, у Шептаківській волості, Гетьман 1704 р. «позволил… Василю Скобичевскому, гутнико†Машевскому, на кгрунтах гетманских, у урочищи межи ПогорЂлцами и Жадовом знайдуючихся, Іюстроити гуту; а построивши, мЂет он, Скобичевскій, перед его, Гетмана, сказатись и учинити з ним, Гетманом, уговор и постановлене: почему мает з той гути на год до шкатули гетманской давати» 35.

У добу Мазепи існували й розвивалися також інші галузі промисловости. Як відомо, в цей час дуже збільшується українська артилерія. Мазепа, знавець і великий аматор гарматної справи, багато зробив Для розвитку ливарництва на Україні 36. Гетьман дуже протеґував відомим гарматним майстрам («військовим людвисарам») Йосипові й Карпові Балашевичам 37, які вміли поєднати високу технічну досконалість своїх виробів з їх гарним мистецьким оздобленням. Але Балашевичі та їхні помічники були потрібні Гетьманові і як меценатові української культури. Карпо Балашевич створив низку чудових зразків українського ліярництва (виробництво дзвонів), зокрема такий шедевр, як славнозвісний дзвін «Голуб» 1699 р. з портретним виображенням Мазепи та його фамілійним гербом 38.

Сприяв Мазепа також розвиткові паперової промисловости. Папірні на Гетьманщині, які здебільшого належали єпископським катедрам та монастирям, виробляли папір високої якости, іноді з гербом Гетьмана на філіґрані (папірня Чернігівської катедри в 1705 р.).

У зв'язку з широкою будівельною діяльністю Гетьмана, зростає виробництво цегли, а також вапна (на вапенних майданах коло Новгорода-Сіверського).

Ростуть у ті часи й інші галузі української промисловости (текстильна тощо). Скрізь видко велику творчу підприємливість українського народу й велику ініціятиву, керівництво й піклування гетьмана Мазепи.