Автор работы: Пользователь скрыл имя, 13 Апреля 2013 в 00:48, реферат
Культура, філософія, політична думка Відродження (Ренесансу) синтезували спадщину двох животворних джерел – античності та середньовіччя, в результаті чого народилася оригінальна і культура, і філософія, і політологія. Мислителі епохи Відродження та Реформації черпали в культурі античної цивілізації такі аналоги, які б забезпечували подальший суспільний розвиток, прогрес. У період Відродження виразно виявлявся інтерес до суспільно-політичних систем Платона, Арістотеля, Ціцерона, правда, із дещо зміщеним центром ваги – на розкриття тих сторін їхніх політико-етичних поглядів, концепцій держави та права, розробка яких відповідала практичним політичним та ідейним запитам Відродження.
Вступ
1. Проблеми теорії політики в епоху Відродження
2. Н. Макіавеллі та макіавеллізм
3. Політичні погляди Ж. Бодена, Т. Мора і Т. Кампанелла
4. Політичні ідеї епохи Реформації
Висновок
Список використовуваної літератури
4. Політичні ідеї епохи
Великим стимулом у розвитку політології наприкінці XV ст. – першій половині XVI ст. були ідеї лютеранства, кальвінізму, протестантизму – ідеї епохи Реформації.
Під Реформацією
розуміють широкий
Історичним
фоном, на якому виникла Реформація,
була політична обстановка в Німеччині
на початку XVI ст. У той час коли
Англія, Франція, Іспанія та деякі
інші європейські країни перетворилися
в централізовані держави, Німеччина
залишалася територіально та політичне
роздробленою. За гучною назвою Священна
Римська імперія німецької
Господарська
та політична роздробленість країни,
поєднання в економіці
Суспільно-політичні ідеї Реформації, спрямовані проти католицької церкви, значною мірою реалізувалися в першій половині XVI ст. Правда, вони все-таки належали не самому Лютеру, а були підготовлені його попередниками – відомим англійським реформатором Дж. Уікліфом, Я. Гусом та професором Віттенберзького університету Вазелем.
У реформістському русі стався розкол. Лютер очолював бюргерсько-князівський напрям, а його послідовник Томас Мюнцер – плебейсько-селянський. Мюнцер трактував Реформацію як соціально-політичний переворот, який повинні вчинити найбільш знедолені верстви суспільства – селяни та міська біднота; саме вони здатні встановити новий суспільний лад без гніту та експлуатації. Послідовниками та ревнителями Бога Мюнцер вважав увесь трудящий люд, а його ворогами – всіх експлуататорів та гнобителів.
Революційна обстановка в Німеччині ставала дедалі напруженішою. На боротьбу першими піднялися дрібні дворяни – рицарі на чолі з Францом фон Зіккенгеном та Ульріхом фон Гуттеном. Вершиною Реформації стала селянська війна 1524–1525 рр. Боротьба тривала до середини XVI ст. У 1555 р. був укладений Аугсбурзький релігійний мир, згідно з яким за князями визнавалася свобода і вибір віросповідання. Народна Реформація в Німеччині зазнала поразки.
У полі зору
мислителів Реформації перебували також
питання суспільно-політичного
Земний світ належить людям. У ньому панує влада і діють земні масштаби, до яких Лютер відносив доброчинність та природне право. Духовний світ охоплює лише тих, хто вірить у Христа. Усі люди залежать від влади обох світів, вони злі і гріховні за своєю суттю. Земна влада має завдання не допускати вчинення гріхів, протидіяти з допомогою насильства лихим намірам. Лютер стверджував, що коли б люди були доброчесні, то не треба було б запроваджувати владу і створювати державу. Оскільки цього немає, то і держава, і влада необхідні, а люди мають їм підкорятися. Уряд, за Лютером, повинен панувати над черню і повинен бити, вішати, палити, стинати голови, щоб його боялися і щоб він міг тримати народ у покорі.
Німецький реформатор стверджував, що його завданням є повернення до раннього християнства. Селяни, послідовники Реформації, йшли далі, вимагали повернення до раннього християнства не лише в церковному, а й у суспільному житті. Це була одна з основних причин селянського повстання.
Духовний вождь повсталих Т. Мюнцер був прибічником ненасильницької ліквідації феодального ладу, встановлення такого соціального порядку, в якому жоден християнин не мав би приватної власності. Недопустимими, на його погляд, були насильство і посідання християнином будь-якої урядової посади. Оскільки всі люди рівні перед Богом, то всі вони повинні бути рівні між собою на Землі, стверджував Мюнцер. Мюнцер черпав обґрунтування своєї концепції в Біблії і прагнув практично втілити на Землі «царство Боже» – такий суспільний устрій, в якому не буде майнової різниці, протистояння члена суспільства чужій для нього державній владі.
Другий радикальний напрям Реформації – вчення Ж. Кальвіна (1509–1564 рр.), викладене в «Напученнях у християнській вірі». На відміну від лютеранства, яке ставило церкву в залежність від держави, кальвінізм зберігав щодо останньої незалежність. Для кальвінізму характерним був фаталізм, соціальний аспект якого виявлявся в двох прямо протилежних напрямах. При виникненні він передавав упевненість людей в історичній справедливості, непереможності їхньої справи. Коли ж відносини, виконанню яких сприяла ця доктрина, переставали розвиватися, то вона призводила до бездіяльності і покірності нащадків колишніх переможців.
Висновок
Ідеологи Відродження і Реформації черпали представлення, що вимагалися їм, про державу і право, політику, законі й іншому зі скарбниці культури античної цивілізації. Своєрідність і велич багатьох ідей Відродження і Реформації, що супроводжували і прискорювали початок виникнення нової епохи всесвітньої історії, полягає в тому, що вони були відкриті для сприйняття загальнолюдських соціокультурних цінностей і сприяння їм.
Італійський мислитель Нікколо Макіавеллі – його творча спадщина по духовному змісті досить суперечливо. Світоглядна позиція при розгляді їм питань політики, держави – позиція релігійного індифферентизма. Він практично виключає релігійну точку зору з арсеналу своїх пояснювальних засобів. Головний авторитет для нього – досвід історії. Його праці «Государ», «Історія Флоренцію», «Міркування про першу декаду Тита Лівія», залишили найбільший слід у розвитку світової політичної думки. У Німеччині в джерел Реформації стояв Мартін Лютер. Система його політико-правових зорів пронизана протиріччями.
Селянсько-плебейський табір очолив Томас Мюнцер. Соціальні і політико-правові ідеї повсталих селянських мас були найбільше виразно викладені в «12-ти статтях» і в «Статейному листі».
До числа
найважливіших і впливових
Французький політичний мислитель Жан Боден (1530–1596) уніс також найбільший внесок у розвиток політико-теоретичного знання. Його погляди по своєму інтелектуальному змісті й історичному змісті являють собою проривши до обріїв політико-правової ідеології Нового часу. Особливий антибуржуазний зміст розробки влади, держави і права здобуває в рамках такого суспільного руху, яким є соціалізм. Найбільш видними письменниками соціалістичного напрямку в цей період були Томас Мор і Томазо Кампанелла.
Отже, Відродження та Реформація – це не тільки відновлення забутих в епоху середньовіччя античних поглядів на світ, людину, суспільство, а й подальше їх удосконалення вже в нових умовах. Цей період породив неперевершені зразки культури, які стали та незамінними компонентами поступу людства і поставили Європу, де вони розвивалися, на чолі світового прогресу.
Список використовуваної літератури
Размещено на Allbest.ru
Информация о работе Загальна характеристика державно правових вчень доби відродження та реформаці