Поняття та ознаки господарського договору

    Поняття та ознаки господарського договору

    Однією  з підстав виникнення господарських  зобов'язань (і найбільш поширеною  у сфері економіки) є господарські договори, за допомогою яких опосередковуються  зв'язки між суб'єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками господарських відносин.

    Термін  «господарський договір» широко використовується в законодавстві, юридичній літературі та в господарській практиці. Однак  чинне законодавство не містить  визначення господарського договору, хоча в Господарському кодексі України йому присвячена ціла глава - 20 «Господарські договори» (статті 179-188).

    У правознавстві категорія господарського договору є спірною. В радянській юридичній (як правило, цивілістичній) літературі поширеною була точка  зору про господарський договір як організаційно-економічне явище, що відображає лише окремі засади і умови укладення та виконання відмінних за своєю правовою природою договорів у сфері економіки, що іменувалися господарськими. Проте прибічники такої точки зору відзначали й інші особливості цієї категорії договорів щодо:

• порядку укладення, зміни та розірвання договорів;
• вимог до форми і змісту таких договорів;
• способів забезпечення виконання договірних зобов'язань;
• порядку захисту прав та законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань.

    Зазначені особливості господарських договорів  мають юридичний характер, віддзеркалюючи юридичну спільність таких договорів  і в сучасних економічних умовах. Хоча деякі науковці (зокрема, автори російського підручника «Предпринимательское (хозяйственное) право», що був виданий у Москві в 2001 р. за ред. О. М. Олейник: Т. 1, с. 413—414) вважають категорію господарського договору застарілою, що застосовувалася за планово-розподільчої економіки і втратила актуальність в ринкових умовах господарювання, адекватними яким є підприємницькі (комерційні) договори. Проте поняття останніх є вужчим і співвідноситься з категорією господарських договорів як поняття господарської діяльності і комерційної (підприємницької) діяльності, тобто комерційний договір є різновидом господарського договору, що опосередковує переважно майнові відносини у сфері підприємництва і забезпечує досягнення комерційного результату (отримання прибутку).

    Термін  «господарський договір» використовується в таких значеннях:

    а) як угода (правочин), що породжує права  та обов'язки учасників господарських  відносин;

    б) як зобов'язання сторін (учасників господарських  відносин), що ґрунтуються на укладеній  ними угоді;

    в) як правовий документ, в якому фіксується факт угоди та зміст зобов'язання сторін.

    Основним  є друге значення господарського договору, а перше і третє —  відіграють допоміжну (обслуговуючу) роль.

    Поняття господарського договору визначається за допомогою його ознак, що дозволяють відокремити його від інших видів  договорів (у т. ч. цивільних).

    Такими  ознаками є:

    Особливий суб'єктний склад (зазвичай господарські договори укладаються за участю суб'єктів (суб'єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб’єкти господарювання, проте  такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин - органів/організацій господарського керівництва (при укладенні державних контрактів, зокрема), негосподарських організацій (для задоволення їх господарських потреб в продукції, роботах, послугах суб'єктів господарювання), громадян (для забезпечення здійснення ними спільної діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання) як засновників господарських організацій корпоративного типу).

    Спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин - матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільній діяльності щодо створення нового суб'єкта господарювання (господарської організації), спільного інвестування, координації господарської діяльності та ін.

    Тісний  зв'язок з плановим процесом, насамперед, внутрішньо-фірмовим плануванням учасників  господарських відносин, а також  державним (щодо суб'єктів, які функціонують на державній формі власності, підприємств-монополістів), комунальним (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності). Ця риса господарських договорів пов'язана з попередньою і віддзеркалює специфіку господарської діяльності - її систематичність, що потребує планування як обов'язкового елемента організації такої діяльності.

    Поєднання в господарському договорі майнових (виготовлення/передача, продукції, її оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання, приймання  виконання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо).

    Обмеження договірної свободи з метою захисту  інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) та загальногосподарських інтересів (типові договори, заборона застосування методів недобросовісної конкуренції, обов'язковість укладення державних контрактів для окремих категорій суб'єктів господарювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій тощо).

    Можливість  відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів).

    Узагальнивши  вищеназвані ознаки, можна дати таке визначення:

    Господарський договір — це зафіксовані в  спеціальному правовому документі  на підставі угоди майново-організаційні зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб) з врахуванням загальногосподарських (публічних) інтересів.

    Функції господарського договору

    Роль  господарських договорів найбільш повно розкривається через їх функції — основні напрями дії господарських договорів та/або ті економічні результати, досягнення яких забезпечується у разі застосування правової форми господарського договору.

    Господарський договір виконує низку важливих функцій. Одні з них (функції) притаманні будь-яким договорам (регулятивна, координаційна, контрольно-інформаційна, охоронна), інші - переважно господарським (планування, опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з врахуванням загальногосподарського інтересу).

    Регулятивна функція виявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється регулювання відносини  між сторонами. Хоча договір укладається  на підставі закону, але водночас забезпечує врахування специфіки конкретного господарського зв'язку і відповідно - містить положення, що конкретизують положення закону (щодо порядку та строків виконання договірних зобов'язань, кількісних та якісних характеристик предмета договору тощо) чи заповнюють його прогалини (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом). Регулятивна дія господарського договору обумовлена двома чинниками:

    а) господарський договір є індивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних і різноманітних господарських зв'язків;

    б) складність і різноманітність цих  зв'язків з необхідністю вимагає  належного пристосування загальних  вказівок закону до змісту і середовища функціонування певного господарського зв'язку: характеру конкретної господарської операції, економічних інтересів і технічних можливостей сторін, їх фінансового становища, перспектив розвитку.

    Координаційна функція проявляється в тому, що сторони господарського договору розробляють умови цього договору шляхом погодження між учасниками договірних відносин умов договору. Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не збігаються, а задовольнити свої потреби кожна з них може, лише співпрацюючи з контрагентом, сторони на стадії укладання договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільно прийнятну правову модель відповідного господарського зв'язку; на стадії виконання договору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов.

    Контрольно-інформаційна функція виявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Так, позитивні результати договірної кампанії (найчастіше проводиться напередодні наступного фінансово-господарського року і полягає в укладенні суб'єктом господарювання договорів на збут продукції, робіт, послуг) свідчать про суспільний попит на результати його діяльності. Якщо укладеними договорами покривається незначна частина виробничого потенціалу суб'єкта господарювання, це свідчить, що результати його діяльності не мають достатнього попиту, а сама його діяльність є неефективною і в перспективі може призвести до неплатоспроможності та банкрутства такого суб'єкта. Попередити настання подібних негативних наслідків можна шляхом вжиття активних заходів щодо вдосконалення діяльності (оновити асортимент, поліпшити якість, зменшити ціну продукції, робіт, послуг; у разі доцільності та можливості - змінити виробничий профіль), якщо суб'єкт господарювання має намір продовжити своє функціонування на ринку та забезпечити конкурентоспроможність своїх товарів.

    Ступінь ефективності охоронної функції  господарського договору (виявляється в можливості забезпечити захист прав та законних інтересів сторін договору) залежить від форми та змісту договору. Сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав та законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань з боку однієї з них чи обопільного порушення. Відтак, найбільш повно ця функція виявляється за умови укладення договору в повній письмовій формі з максимальною деталізацією зобов'язань сторін, способів забезпечення належного виконання договору, позитивного (у формі заохочень за належне або поліпшене виконання договірних зобов'язань) та негативного (у формі санкцій за їх невиконання чи неналежне виконання) стимулювання.

    Господарський договір виконує також функцію  планування — як господарських зв'язків, так і поточної діяльності суб'єктів  господарювання. Як інструмент планування договір використовується на різних рівнях: загальнодержавному, регіональному (щодо територіальних громад) і локальному (внутрішньофірмове планування). Плануючи свою діяльність, суб'єкт господарювання насамперед орієнтується на попит щодо результатів своєї діяльності (продукції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб'єктом господарські договори. Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт господарювання здійснює планування своєї господарської діяльності, закладаючи відповідні покажчики у свої виробничі програми. При цьому окремі категорії суб'єктів господарювання зобов'язані враховувати державне замовлення (а відтак — і відповідні показники Державного плану), укладаючи на їх підставі державні контракти (ст. 183 ГК України). Відповідно до Закону України від 22.12.1995 р. «Про поставки продукції для державних потреб» (ч. 8 ст. 2) такий обов'язок покладається на підприємства та організації, що повністю чи частково функціонують на державній власності: державні комерційні та казенні підприємства, контрольовані державою акціонерні товариства (державні/національні чи змішані, контрольний пакет акцій яких належить державі), орендні підприємства, що функціонують на цілісному майновому комплексі державного підприємства чи його структурного підрозділу, а також суб'єкти господарювання будь-яких форм власності, визнані у встановленому порядку монополістами. Договори на реалізацію продукції, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, укладаються підприємством самостійно (ч. 3 ст. 67 ГК України), на підставі внутрішньофірмового плану.

    Відповідно  до ст. 67 ГК України за допомогою  договору у сфері господарювання здійснюється опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, а  також цих суб'єктів з іншими організаціями та громадянами. Саме господарські договори є основною підставою виникнення зобов'язань між учасниками господарських відносин, що забезпечує можливість координації їх діяльності, узгодження інтересів, досягнення компромісу з метою отримання певних, взаємовигідних для сторін договору, господарських результатів.

    Про наявність у господарського договору такої функції, як узгодження економічних  інтересів сторін договірного зв'язку з загальногосподарськими інтересами, свідчать положення ч. 2 ст. 193 ГК України щодо обов'язку сторін договору вжити всіх заходів, необхідних для виконання договірних зобов'язань, з врахуванням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу.