Треті особи в господарському процесі

3.Перевезення вантажів як вид господарської діяльності

Відповідно до ст. 306 Господарського кодексу України, перевезенням   вантажів    визнається господарська   діяльність,   пов'язана  з  переміщенням  продукції виробничо-технічного призначення та виробів  народного  споживання залізницями,   автомобільними  дорогами,  водними  та  повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Перевезення вантажів поділяється на:

а) внутрішні перевезення – перевезення вантажів у внутрішньому сполученні між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні;

б) міжнародні перевезення. Міжнародні перевезення здійснюються у прямому міжнародному сполученні та в непрямому міжнародному сполученні.

Класифікація перевезень також здійснюється залежно від кількості видів транспорту. Розрізняють місцеві перевезення,  у прямому сполученні і прямі змішані  перевезення.  Місцевими  називають  перевезення,  в яких бере  участь  один вид транспорту і в межах однієї адміністративно-територіальної одиниці.

У прямому сполученні перевезення вантажу здійснюється одним  транспортним засобом без перевантаження на інший; у прямому змішаному сполученні - кількома видами транспорту за  одним транспортним документом.

Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови  перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних,  легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються міжнародними договорами, Господарським кодексом України, законами України, транспортними   кодексами,   транспортними статутами, правилами перевезень вантажів та іншими нормативно-правовими актами.

Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Особливості правового статусу  вантажного перевізника залежать від виду транспорту

Правовий статус перевізника автомобільним вантажним транспортом визначений Законом України “Про автомобільний транспорт”1. Відповідно до ст. 59, вантажним перевізником є суб'єкт господарської діяльності (юридична чи фізична особа), який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послуги згідно з договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування, що використовується ним на законних підставах. Вантажні перевізники на внутрішніх перевезеннях здійснюють  також комплекс  допоміжних операцій.

Правила внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

Автомобільні транспортні засоби, що використовуються для надання послуг з перевезення вантажів, повинні мати ліцензійну картку.

         Правовий статус перевізника залізничним вантажним транспортом  визначений Законом України “Про залізничний транспорт” від 4 липня 1996 року  № 273/96-ВР1,  Статутом залізниць України, затвердженим  постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року2,  “Ліцензійними  умовами провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів залізничним транспортом”, затвердженими  Наказом  Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства транспорту України від 8 червня 2001 року № 85/363, 

Вантажним перевізником  залізничним транспортом є залізниця. Згідно зі ст. 1 Закону України “Про залізничний транспорт”, залізниця є статутним територіально-галузевим об'єднанням, до складу якого входять підприємства, установи та організації залізничного транспорту і яке, при централізованому управлінні, здійснює перевезення пасажирів та вантажів у певному регіоні транспортної мережі. На сьогоднішній день встановлено шість регіонів транспортної мережі, в яких здійснюють свою діяльність залізниці: Південна, Південно-Західна, Львівська, Донецька, Одеська, Придніпровська.

   Особливості правового статусу перевізника морським вантажним транспортом визначені Кодексом торговельного мореплавства України, Морським та водним перевізником  є судновласник. Судновласником (відповідно до ст. 20 Кодексу торговельного мореплавства)  є юридична  або фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від того, чи є вона власником судна, чи використовує його на інших законних підставах.

Правовий статус перевізника авіаційним вантажним транспортом – повітряного перевізника визначаються Повітряним кодексом України.

Згідно зі ст. 59 Повітряного кодексу України, повітряним  перевізником  визнається  будь-яка  юридична   чи фізична  особа,  яка  виконує  повітряні  перевезення,  має  права експлуатанта авіаційної техніки.

Особливості правового статусу перевізника трубопровідним транспортом визначається Законом України “Про трубопровідний транспорт” та іншими нормативними актами України.  Трубопровідний транспорт поділяється на два види: магістральні трубопроводи та промислові.

Магістральний трубопровід – технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів;

Промислові трубопроводи – це всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газопровідні системи.

4. Договір перевезення вантажу

Господарські зобов'язання з перевезень виникають з договору. Згідно зі ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується    доставити   ввірений    їй    другою    стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в  установлений законодавством чи договором строк і видати його уповноваженій  на одержання  вантажу  особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договору перевезення вантажу, як одному з видів договірних зобов'язань, притаманні певні особливості. Ці особливості обумовлюються, перш за все, видом транспорту, який здійснює перевезення, а також особливостями вантажу. Умови перевезення вантажів окремими видами  транспорту,  а також    відповідальність   суб'єктів   господарювання   за   цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами,  транспортними статутами  та  іншими нормативно-правовими актами, зокрема Законами України “Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період” від 20 жовтня 1998 року № 194-XIV1,  “Про перевезення небезпечних вантажів” 6 квітня 2000 року № 1644-III2, “Про транзит вантажів” від  20 жовтня 1999 року № 1172-XIV3.

Договір перевезення вантажу є двостороннім договором, за яким перевізник  і вантажовідправник набувають відповідних прав та обов'язків. При цьому, не будучи стороною договору,  певні права та обов'язки має третя особа  - вантажоодержувач (крім випадків, коли вантажовідправник і вантажоодержувач є однією особою). Права і обов'язки вантажоодержувача виникають на підставі закону, деталізуються транспортними кодексами, статутами,  правилами  перевезень вантажів окремими видами транспорту.

Договір перевезення є оплатним. Згідно зі ст. 311 Господарського кодексу України плата за перевезення вантажів та  виконання  інших  робіт, пов'язаних з перевезенням,  визначається за цінами,  встановленими відповідно до законодавства. Ціни (тарифи) за послуги з перевезення вантажів можуть бути договірними, якщо не встановлені тарифами,  затвердженими у встановленому порядку. Роботи та послуги, які виконуються перевізником на вимогу  володільця вантажу і не передбачені тарифами, оплачуються за домовленістю.

Законодавство України використовує кілька понять, пов'язаних з оплатою послуг перевізника: фрахт, провізна плата, тариф, збір.

Тариф - це грошове відображення вартості надання послуги на вантажні перевезення1, сума, установлена відповідно до законодавства України перевізником за перевезення одиниці ваги (обсягу) вантажу.

Збір - сума, що додається до тарифу і сплачується за послуги при транспортуванні вантажу і яка визначається згідно з умовами перевезення або обслуговування при такому перевезенні. Тарифи і збори за транспортування вантажу, застосовані перевізником, повинні бути опубліковані перевізником чи від його імені (або якщо не опубліковані, то розраховані згідно з тарифними нормативами перевізника) і дійсні на день видачі перевізного документа (накладної, авіавантажної накладної, коносамента тощо).

          Фрахт – винагорода (компенсація), що сплачується за договором фрахтування (чартеру) за використання транспортного засобу.  Так, згідно зі ст. 212 Кодексу торговельного мореплавства України2  фрахтувальник  сплачує  судновласнику фрахт в порядку і терміни, передбачені договором фрахтування судна  на  певний  час.

Провізна плата – це плата за перевезення вантажу за договором. Плата по договору перевезення (провізна плата) сплачується вантажовідправником, на підставі ст. 307 Господарського кодексу України — це є його обов'язком. Невиконання цього обв'язку є підставою до розірвання договору перевезення.

Форма і порядок розрахунків, а також випадки зміни розміру оплати за перевезення вантажів і надання інших послуг, пов'язаних з цим, визначаються перевізником з вантажовідправником при укладенні ними договору на перевезення вантажів.

При дотриманні вантажовідправником своїх договірних зобов'язань щодо розрахунків за перевезення вантажів і надання у зв'язку з цим інших послуг перевізник може надати йому знижку в оплаті. Розмір цієї знижки визначається за домовленістю сторін.

Договір перевезення є реальним. На підставі ст. 307 Господарського кодексу України перевізник зобов'язується доставити ввірений йому другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення. Таким чином, зобов'язання перевізника, за загальним правилом, виникають з моменту передачі йому вантажу.      

Договір перевезення є строковим.  В договірних відносинах з перевезення вантажів необхідно відрізняти такі види строків: строк дії договору, строк перевезення, строки виконання окремих зобов'язань, які пов'язані з перевезенням вантажів. Договори перевезень за строкам їх дії поділяються на разові та довгострокові. Так, ч. 3 ст. 307 Господарського кодексу України (ст. 914 ЦК України)  вантажовідправник   і   перевізник   у  разі  необхідності здійснення  систематичних упродовж  певного   строку   перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати,  а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі в погодженому сторонами обсязі.

Залежно   від   виду   транспорту,   яким   передбачається систематичне перевезення вантажів,  укладаються такі довгострокові договори (ч.4 статті 307 Господарського кодексу України): довгостроковий – на залізничному і морському транспорті; навігаційний – на річковому транспорті (внутрішньому флоті).

Укладається також договір на період навігації: спеціальний - на   повітряному   транспорті; річний - на автомобільному  транспорті.  

Особливості укладання довгострокових договорів залежно від виду транспорту визначаються транспортними кодексами, статутами, правилами перевезень вантажів.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення  договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного  документа (транспортної накладної, коносамента  тощо) відповідно   до   вимог  законодавства.  Перевізники   зобов'язані забезпечувати  вантажовідправників бланками перевізних  документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. При чому від перевізних документів (документів, що підтверджують укладення договору перевезення і передачі вантажу)  необхідно відрізняти транспортні документи, які складаються на підставі перевізних документів щодо вантажу. Це такі документи, як дорожній лист, маніфест, дорожня відомість тощо.

Дорожній лист -  це документ встановленого законодавством зразка для визначення та обліку роботи транспортного засобу.

Маніфест являє собою перелік коносаментів. Маніфест (реєстр) - це товаросупровідний документ, у якому заявлено всі міжнародні експрес-відправлення, що містяться в цьому вантажі, та який може виступати в ролі єдиного транспортного документа при перевезенні консолідованих міжнародних експрес-відправлень під митним контролем з митниці відправлення до митниці призначення.

Особливості укладення договорів, а також складання перевізних документів залежно від виду транспорту визначаються транспортними кодексами, статутами , правилами перевезень. 

При  перевезеннях повітряним транспортом використовується авіаційна вантажна накладна. Авіаційна вантажна накладна (або транспортна накладна) – це документ, оформлений вантажовідправником чи від імені вантажовідправника, у тому числі його електронна копія (в разі застосування), який є свідченням укладення договору перевезення і прийняття вантажу до перевезення на умовах, визначених у ньому.

При перевезеннях автомобільним транспортом використовується товарно-транспортна накладна. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

При перевезеннях залізничним транспортом основним перевізним документом є накладна. Згідно зі статтями 6, 23, 24 Статуту залізниць України, наказом Міністерства транспорту України  від 21 листопада 2000 року № 644 “Про  затвердження правил оформлення перевізних документів”, накладна є складовою частиною комплекту перевізних документів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу.