Поняття, ознаки і види нормативно-правових актів України

 

 

 

 

 

 

 

ІІ. Поняття  та види законів. Конституція як Основний закон держави, її властивості та функції в правовій системі.

 

Розрізняють наступні види нормативно-правових актів за юридичною  чинністю:

• закони;
• підзаконні нормативні акти.

Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають  закони.

      Закон – нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства безпосередньо народу), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов'язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

      Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке: закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім 
законодавчого, не може його скасувати або змінити; усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм.

Ознаки закону:

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб'єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні – Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу, референдум);
2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);
3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадні норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж – норми з ключових, основних питань життя, встановлює правові обов'язки громадян;
4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;
5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;
6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;
7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом.

Закони, як нормативно-правові  акти за строком дії бувають:

1. Постійні, тобто ті, що діють без обмеження строку.
2. Тимчасові – ті, що діють з обмеженням строку дії (наприклад, закони „Про оподаткування”, „Про бюджет на 2006 рік”).

Основні нормативно-правові  акти за галузями законодавства іменуються галузевими кодексами (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Адміністративно-процесуальний кодекс та ін.).

Конституція України  має найвищу юридичну силу (ч.2 ст.8). Найвища юридична сила Конституції  знаходить свій прояв у таких  її ознаках:

• верховенство, підпорядкованість, субординованість, відповідність їй (конституційність) усіх інших законів та підзаконних нормативних актів;
• беззаперечність, безсумнівність, «недоторканість» Конституції для всіх суб’єктів державного і суспільного життя, можливість вносити до неї зміни тільки за рішенням того органу, який її прийняв;
• абсолютна, всезагальна обов’язковість: в Україні немає суб’єктів, котрим дозволялося б не дотримуватись її положень.

Конституція являється  головним законом в системі нормативно-правових актів.

Вища юридична сила конституційних приписів дає можливість створити умови, за яких існує єдиний правовий порядок на всій території держави. Конституційні норми, будучи, як правило, нормами узагальнюючого характеру, деталізуються у поточному галузевому законодавстві. Формальна визначеність норм Конституції має суттєве значення для розкриття регулятивного потенціалу Основного Закону. Вони загальнообов’язкові для виконання на всій території держави.

Частина 2 ст. 8 Конституції України визначає, що Закони України та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Це означає, що нормативно-правові акти повинні:      а)бути розвитком конституційних норм. б)визначати їх здійснення.                в) встановлювати юридичну відповідальність за порушення Основного Закону.

Частина 3 цієї ж статті визначає, що норми Конституції України є нормами прямої дії. Це означає, що ті норми Основного Закону, які не потребують конкретизації, деталізації іншими нормативно-правовими актами, мають пряму юридичну силу. Крім того, в випадку, коли нормативно-правовий акт, що конкретизує норму Конституції, вступає у суперечність з її положеннями, застосовується норма Конституції.

Правові основи законодавчого  процесу закладені в Конституції  України. Зокрема, ст.75 встановлює, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України; пункт третій ст.85 відносить до повноважень Верховної Ради державну законодавчу функцію прийняття законів.

Конституція України  як учасникам процесу законотворення надала Президентові України і Кабінету Міністрів як колегіальному органу лише право законодавчої ініціативи у Верховній Раді. Право ж прийняття законів статтею 91 Конституції передбачено за Верховною Радою, яка приймає закони більшістю голосів від свого конституційного складу шляхом чітко окресленої процедури, яка визначена Регламентом Верховної Ради України.

Розробляти законопроекти, пропозиції щодо чинного законодавства  в ініціативному порядку мають  право всі громадяни України  та юридичні особи. Однак вносяться вони на розгляд Верховної Ради лише від імені осіб або органів, які мають право законодавчої ініціативи. Коло суб'єктів законодавчої ініціативи визначене в ст. 93 Конституції України: це Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України, Національний Банк України.

Звичайні закони приймаються  більшістю голосів народних депутатів  від конституційного складу Верховної  Ради, конституційні – двома третинами  голосів народних депутатів (300 голосів). Положення законопроектів чи окремі законопроекти, остаточне рішення по яких можливе лише за результатами всеукраїнського референдуму, визначаються як референдумні законопроекти.

Попередній розгляд  законопроектів здійснюють Комітети Верховної  Ради які подають на розгляд Ради висновки про доцільність їх прийняття. Одночасно розглядаються альтернативні законодавчі пропозиції.

Особливою формою законодавчої діяльності є прийняття закону всеукраїнським референдумом. Всеукраїнським референдумом може бути прийнятий будь-який конституційний або звичайний закон, крім законів з питань податків, бюджету та амністії. Закони, прийняті референдумом, не потребують затвердження державними органами, вони змінюються лише іншим всеукраїнським референдумом. Конституційні закони, затверджені або прийняті всеукраїнським референдумом, мають більш високу юридичну силу, ніж звичайні закони. Проведення загальноукраїнського та місцевих референдумів передбачено Конституцією України та Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми". Щоправда Закон був прийнятий ще до прийняття нової Конституції 1996 року і окремі його положення суперечать положенням Основного Закону. Тому є загальна потреба в приведенні закону про порядок проведення референдумів у відповідність до Конституції.

Тлумачення законів є однією із стадій законодавчого процесу, яке фактично започатковує втілення правової норми в життя. До прийняття Конституції України 1996р. питання контролю за відповідністю законів Конституції та їх офіційного тлумачення були прерогативою Верховної Ради. Але з точки зору теорії і практики правової держави і практичного втілення принципу розподілу влад, залишати право тлумачити закони за органом, який їх приймає, є досить сумнівним стосовно легітимності таких правових актів. Цим обумовлюється необхідність утворення компетентного і авторитетного органу, який би функціонував самостійно та незалежно від будь-яких владних структур і надійно відстоював принципи правової держави.

Ст.147 Конституції України  визначає, що питання про відповідність  законів та інших правових актів Основному Закону та офіційного тлумачення Конституції і законів України вирішує Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції в державі. Порядок функціонування Конституційного Суду, розгляду питань та винесення рішень визначений Законом України «Про Конституційний Суд України».

Конституційний Суд  на підставі конституційних подань, звернень або за власною ініціативою розглядає  питання щодо конституційності того чи іншого нормативного акту, дає тлумачення норм Конституції та законів. В разі, якщо Конституційний Суд дійде висновку про неконституційність нормативного акту повністю або в окремій його частині правові норми оголошуються не чинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом відповідного рішення.

Кожний нормативний  акт зобов’язаний мати своїх авторів. Безіменних норм права бути не повинно.

 

 

III. Класифікація  та загальна характеристика підзаконних 

нормативно-правових актів.

 

В системі писаного права, крім законів, можуть існувати і інші нормативно-правові акти.

Підзаконний нормативно-правовий акт – це письмовий офіційний юридичний документ, який видається окремими державними органами в межах їх компетенції на підставі закону (в межах закону і на його виконання), має державно-владний загальнообов'язковий характер для громадян і посадових осіб, конкретизує юридичні права і обов'язки суб'єктів правовідносин, охороняється державною владою від порушень і направлений на регулювання і охорону правовідносин і соціальних цінностей.

Підзаконних нормативно-правових актів дуже багато і їх можна класифікувати за суб'єктами видання і юридичною силою:

    1)Постанови та розпорядження Верховної Ради України;

    2)Укази та розпорядження Президента України;

    3)Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;

    4)Накази, інструкції і положення міністерств і держкомітетів;

    5)Накази та розпорядження держадміністрації області, району, міста;

    6)Акти колишнього Президента СРСР, Ради Міністрів СРСР (Кабінету Міністрів), укази та постанови Верховної Ради СРСР, з питань, які не врегульовані законодавством України і не суперечать законодавству України;

    7)Підзаконні нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим;

    8)Міжнародні договори, укладені Україною і ратифіковані Верховною Радою України згідно із Законами «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10.12.1991 р., «Про міжнародні договори України» від 22.12.1993 р., «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 р.;

    9)Інші підзаконні нормативні акти:

• акти всеукраїнського і місцевих (локальних) референдумів;
• акти органів місцевого самоврядування;
• акти окремих громадських об'єднань, уповноважених державою видавати такі акти;
• локальні нормативно-правові акти – накази керівників підприємств і організацій, які стосуються всіх членів колективу, рішення загальних зборів і ради трудового колективу, колективний трудовий договір тощо;
• нормативно-правові акти Прокуратури України, Верховного Суду, Вищого Арбітражного суду і інших правоохоронних органів.

Всі підзаконні нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції, вимогам і принципам права. Вони повинні мати всі реквізити: назву, хто видав, дату видання, причини видання, підпис уповноваженої особи і печатку.

Існування підзаконних нормативних  актів у правовій системі обумовлене багаторівневою структурою самих суспільних відносин, які потребують як законодавчого, так і підзаконного (в тому числі локального) нормативного регулювання; необхідністю оперативного, компетентного і професійного вирішення питань у відповідних сферах життєдіяльності суспільства. Акти цієї групи утворюють складну ієрархічну систему, їх можна класифікувати за такими критеріями:

1) За суб'єктами видання – нормативні акти глави держави, уряду, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування та ін.;

2) За компетенцією правотворчого органу і сферою дії акта – загальні (нормативні акти Президента, уряду, іноді центральних органів виконавчої влади, які обов'язкові для виконання на всій території держави);відомчі (нормативні акти органів спеціальної компетенції – міністерств, відомств, які поширюються тільки на організації і осіб даного відомства);локальні (нормативні акти органів місцевого самоврядування і місцевої виконавчої влади, сфера дії яких обмежена відповідною територією, і нормативні акти підприємств, установ, організацій, які діють тільки в межах цих організацій);

3) За зовнішньою формою акта – укази, постанови, накази, розпорядження, рішення, статути, правила та ін.;

4) За часом дії – постійні і тимчасові;

5) За характером правотворчої компетенції і прийняті в порядку реалізації делегованих повноважень;

6) За порядком прийняття – видані особисто і прийняті колегіально.

Про підзаконний характер актів Президента свідчить формулювання в Основному Законі, що Президент видає свої укази та розпорядження на основі та на виконання Конституції і законів України. Як різновид підзаконних нормативних актів укази Президента, наприклад, мають більш високу юридичну силу, ніж постанови і розпорядження уряду, оскільки ч.3 ст.113 Основного Закону передбачає, що Кабінет Міністрів у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України.