Видатки державного бюджету України за 2011-2012 года

– фізичну культуру і спорт;

– державне управління;

– судову владу.

Функціональний  поділ видатків дозволяє виявити  пропорції в розподілі бюджетних  коштів і, змінюючи їх, добиватись необхідних зрушень у галузевій структурі  суспільного виробництва. Так, необхідність посилення соціальної спрямованості усього суспільного розвитку потребує на сьогодні більше коштів спрямовувати у соціальну сферу, забезпечуючи тим самим прискорені темпи її росту.

Механізм функціонування державних видатків все активніше сприяє розвиткові внутрішнього та розширенню зовнішніх ринків збуту. Зросло втручання держави у сферу міжнародних валютних, фінансових, кредитних відносин та товарного обміну. Збільшився експорт державного капіталу, ще вагомішим стало його місце в загальному обсязі капіталу, що експортується. Отже, державні видатки стали одним із основних інструментів концентрації та централізації капіталу, збільшення нагромаджень у національній економіці.

Відповідно  до рівня розміщення державних доходів  державні видатки також поділяються на централізовані (з бюджету і фондів цільового призначення) і децентралізовані (витрати підприємств державного сектору).

За роллю  у суспільному виробництві розрізняють  поточні видатки і видатки  на розвиток. В окремих випадках це закріплюється в офіційному поділі бюджету на дві частини: поточний і капітальний бюджети [7, с. 87].

 

Рис.1.1. Державні видатки за формами фінансування

 

Відповідно  до цільового призначення видатки  класифікуються за статтями витрат, наприклад, капітальні вкладення, капітальний ремонт, оплата праці, послуг, матеріалів та ін.

Кошторисне  фінансування – забезпечення державними грошовими коштами установ і  організацій соціально-культурної сфери, оборони органів державного управління, органів правоохоронної системи і органів безпеки, органів судової влади і прокуратури. Вони отримують кошти на своє утримання із бюджету на підставі фінансових документів – кошторисів.

Державне фінансування інвестицій вміщує в собі державні інвестиції в основні об’єкти економічного і соціального розвитку. Фінансування капітальних вкладень із бюджету за умов ринку має свої особливості. Держава втручається в процес фінансово-кредитного забезпечення капітальних вкладень державних підприємств. Поряд з бюджетними коштами, залучаються також іноземні джерела інвестиційного фінансування як з боку іноземних держав, так і з боку міжнародних і приватних вітчизняних комерційних банків і кредитних установ. Досвід провідних європейських країн показує, що на період трансформації економіки державі належить вирішальна роль у фінансуванні конкретних загальнодержавних структуроутворюючих інвестиційних програм. Надзвичайно актуальним стає питання якісної оцінки та контролю державних інвестицій у державний сектор [24].

Бюджетні кредити – це фінансова підтримка державних та інших підприємств, у яких понад 50% майна є державною власністю. Здійснюється вона з бюджетних асигнувань на поворотній і, як правило, платній основі під затверджені проекти використання коштів, що надаються як державна підтримка. Фінансову підтримку у формі бюджетної позики в Україні надає Міністерство фінансів на договірних засадах. Державні позики надаються різним галузям на значно м'якших умовах, ніж це робиться комерційними установами. Крім того, державному кредитуванню притаманна більша гнучкість порівняно зі звичайними видатками. Кредитування можна розглядати і як важливий інструмент політики, що активно використовується в період спаду ділової активності. Коли ж економічна діяльність повертається до свого нормального ритму, обсяги стимулюючих її позик скорочуються. Операції з кредитування є складовою загального бюджетного курсу уряду з регулювання економіки і впливу на стан фінансового ринку держав [29, с. 234].

Державні дотації  – це форма бюджетного фінансування планово-збиткових підприємств, організацій і установ, які надають послуги або виробляють необхідні товари, витрати на виробництво яких перевищують ціну продажу.

До субсидій у вузькому значенні належать трансферти підприємствам з боку держави (у  грошовій формі або у вигляді послуг, що мають грошову оцінку) на фінансування поточних витрат. До субсидій у широкому значенні відносять всі форми втручання держави в економічну діяльність, унаслідок яких змінюються ціни на товари або фактор виробництва, а отже – і умови конкуренції на користь окремих підприємств або сфер економічної діяльності. Тобто субсидією вважається будь-яка виплата держави на користь суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ця виплата обмежується певною галуззю, певною метою економічної політики, певним регіоном, певним виробничим фактором. В умовах ринкової економіки до субсидій у широкому значенні також належать трансферти, що мають характер субсидій. Це платежі домогосподарствам і приватним організаціям, які суттєво впливають на структуру економіки [26, с. 176].

У дослідженнях Світового банку використовуються поняття «приховані субсидії державним  підприємствам», до яких відносять:

– пільгові кредити;

– багаторазову відстрочку виплати основної суми кредиту і  відсотків з нього, повне списання боргів за кредитами (це перетворює кредит у пряму субсидію);

– заборгованість зі сплати податків, списання податкової заборгованості;

– привілеї в отриманні  державних замовлень;

– привілеї щодо купівлі  товарів і послуг у держави  або в інших підприємств за цінами, що є нижчими від ринкових;

– користування державними землями і будівлями без сплати оренди;

– вигоди від обов’язкової закупівлі держструктурами продукції  підприємства [31, с. 245].

В останні роки в країнах  з перехідною економікою як важливий інструмент стимулювання економіки часто розглядається надання державних гарантій за іноземними кредитами. За умовами погашення зовнішніх зобов’язань кредити під гарантію уряду можна розділити на чотири групи:

1. Так звані бюджетні  кредити. Їх одержують підприємства, але при наданні гарантій щодо цих кредитів відразу передбачається, що їх обслуговування і погашення відбуватимуться за рахунок бюджету без будь-якої участі підприємств, тобто фактично вони є прямими бюджетними витратами, але відкладеними у часі. Надання таких гарантій веде до обмеження можливостей бюджетів у наступні роки.

2. Кредити, надані підприємствам  на умовах валютної самоокупності.  Усі витрати щодо їх погашення  й обслуговування (в іноземній  валюті) повинні нести самі підприємства.

3. Кредити на умовах погашення зовнішніх зобов’язань за рахунок бюджету з подальшим відшкодуванням його витрат в національній валюті. У даному випадку підприємства не тільки не несуть повної юридичної відповідальності за своєчасне погашення кредиту, а й звільняються від витрат щодо конвертації валюти. Такі кредити також містять у собі елементи додаткового субсидування підприємств. Практично за всіма1 кредитами, за винятком кредитів другої групи, весь валютний ризик покладається на державу. Збільшення обсягів гарантій за такими кредитами означає додаткову можливість збільшити у наступні роки субсидії підприємствам у прихованій формі [28, с. 178].

До складу видатків, пов’язаних з політичними функціями держави, належать: утримання армії; державного апарату управління і влади; посольств; консульств; сплата внесків до міжнародних організацій тощо. Вони становлять від 3 до 10% валового внутрішнього продукту і від 10 до 25% загальної суми державних видатків розвинутих країн.

Загалом у країнах з  розвинутою ринковою економікою видатки, зумовлені економічними функціями держави, становлять від 10 до 15% валового внутрішнього продукту і від 20 до 35% загальної суми державних видатків. Щодо видатків на науково-дослідні роботи та дослідно-конструкторські розробки, то сучасна держава з ринковою економікою перетворилася на головного організатора й інвестора наукових досліджень. За державний кошт у країнах Заходу фінансується від 15 до 65% витрат на ці потреби. У провідних країнах світу на наукові дослідження спрямовується від 2,5 до майже 4% валового внутрішнього продукту [7, с. 47].

Соціальні функції держави  втілюються через забезпечення мінімального прожиткового рівня найуразливішим категоріям населення, сприяння розвитку освіти, культури, охорони здоров’я і довкілля. Загалом видатки на соціальні потреби становлять від 20 до 35% загального обсягу державних витрат у більшості країн світу.

Стаття 30 Бюджетного Кодексу  України, визначає наступний склад  видатків та кредитування Державного бюджету України:

1. Видатки та кредитування  Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, пов’язані з реалізацією програм та заходів;

2. Джерелами формування  загального фонду Державного  бюджету України у частині  кредитування є:

1) надходження внаслідок стягнення простроченої заборгованості перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, кредитами з державного бюджету, якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України;

2) повернення кредитів, наданих з державного бюджету, що не мають цільового призначення;

3) повернення  кредитів до державного бюджету,  наданих для реалізації інвестиційних  програм (проектів) за рахунок  кредитів (позик), залучених державою  від іноземних держав, банків  і міжнародних фінансових організацій.

3. Джерела формування  спеціального фонду Державного  бюджету України у частині  кредитування визначаються законом  про Державний бюджет України  [8].

Державний бюджет України має містити пояснення  всіх видатків, за винятком видатків, пов’язаних з державною таємницею (таємних видатків).

Таємні видатки, передбачені на діяльність органів  державної влади, в інтересах  національної безпеки включаються  до Державного бюджету України без  деталізації.

Контроль за проведенням таємних видатків здійснюється Рахунковою палатою та Міністерством фінансів України.

 

Рис. 1.2.  Класифікація видатків державного бюджету

 

Так, стаття 87 БКУ  визначає видатки, що здійснюються з  Державного бюджету України [8]:

1. До видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на:

1) державне управління:

а) законодавчу  владу;

б) виконавчу  владу;

в) Президента України;

2) судову владу;

3) міжнародну  діяльність;

4) фундаментальні  та прикладні дослідження і  сприяння науково-технічному прогресу державного значення, міжнародні наукові та інформаційні зв’язки державного значення;

5) національну  оборону (крім заходів та робіт  з мобілізаційної підготовки  місцевого значення);

6) правоохоронну  діяльність, забезпечення безпеки  держави та цивільний захист населення і територій;

7) освіту:

а) загальну середню  освіту:

спеціалізовані  школи (у тому числі школи-інтернати) державної власності;

загальноосвітні школи соціальної реабілітації;

б) професійно-технічну освіту (на оплату послуг з підготовки кваліфікованих робітників на умовах державного замовлення у професійно-технічних навчальних закладах державної власності);

в) вищу освіту (на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових та науково-педагогічних кадрів на умовах державного замовлення у  вищих навчальних закладах державної власності);

г) післядипломну  освіту (на оплату послуг з підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів на умовах державного замовлення у  навчальних закладах державної власності);

ґ) позашкільні  навчальні заклади та заходи з  позашкільної роботи з дітьми згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

д) інші заклади  та заходи в галузі освіти, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом  Міністрів України;

8) охорону здоров’я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну  допомогу (багатопрофільні лікарні  та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з  переліком, затвердженим Кабінетом  Міністрів України);

б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу;

в) санаторно-реабілітаційну допомогу;

г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні  станції, дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

ґ) інші програми в галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

9) соціальний  захист та соціальне забезпечення:

а) виплату пенсій військовослужбовцям рядового, сержантського  та старшинського складу строкової служби та членам їхніх сімей, пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, іншим особам, визначеним законом; сплату до Пенсійного фонду України страхових внесків за окремі категорії осіб, передбачені законом; виплату доплат, надбавок, підвищень до пенсій, додаткових пенсій, пенсій за особливі заслуги перед Україною, встановлених законом;