Адвокатура в юридичному механізмі захисту прав людини

Реальна здійсненність  і надійна захищеність прав людини — найвищий критерій гуманістичності, прогресивності, "якісності" адвокатури (а отже, і соціальної ефективності інших юридичних інститутів, що входять до складу певної національної системи державних правоохорони та правозахисту). Будь-які системи організації та діяльності адвокатури, що існують нині в різних країнах, будь-які пропозиції щодо їх поліпшення, удосконалення мають оцінюватись саме під кутом зору їх здатності забезпечити права людини.

2. Правові основи функціонування органів, які здійснюють адвокатську діяльність в Україні

Форми здійснення адвокатської діяльності в Україні

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про адвокатуру", адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденційності.

Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Адвокатські об'єднання  діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрація адвокатських об'єднань провадиться у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва на право займатись адвокатською діяльністю.

Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об'єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права і обов'язки керівних органів, порядок обрання та інші питання, що належать до їх діяльності, регулюються статутом відповідного об'єднання.

Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати і адвокатські об'єднання відкривають розрахунковий та інші рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку — і в іноземних банках, мають печатку і штамп зі своїм найменуванням.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру", адвокати та адвокатські об'єднання можуть створювати регіональні, загальнодержавні й міжнародні спілки та асоціації.

Спілки та асоціації  адвокатів представляють інтереси адвокатів у державних органах  і об'єднаннях громадян, захищають соціальні та професійні права адвокатів, здійснюють методичну й видавничу роботу, сприяють підвищенню професійного рівня адвокатів, можуть організувати спеціальні фонди і діють відповідно до своїх статутів.

Створення адвокатських об'єднань передбачено також Основними положеннями про роль адвокатів. Так, у пунктах 24, 25 цього документа зазначається, що адвокатам має бути надано право формувати самоврядні асоціації для представництва своїх інтересів, постійного навчання, перепідготовки і підтримання професійного рівня. Виконавчі органи професійних асоціацій обираються їх членами і здійснюють свої функції без зовнішнього втручання.

Професійні асоціації  мають кооперуватися з урядами  для забезпечення права кожного  на рівний та ефективний доступ до юридичної допомоги з тим, щоб адвокати були здатні за відсутності недоречного стороннього втручання давати поради та допомагати своїм клієнтам згідно із законом і визнаними професійними стандартами й етичними правилами.

Організаційне оформлення української адвокатури відбулося у вересні 1990 р., коли було створено Спілку адвокатів України. Метою Спілки згідно з її статутом є об'єднання зусиль адвокатів у розбудові демократичної правової держави, поліпшення юридичної допомоги, яка надається громадянам, установам, організаціям (у тому числі іноземним фізичним і юридичним особам), підвищення ролі й авторитету адвокатури в суспільстві, сприяння розвитку індивідуальної адвокатської практики, а також набуттю адвокатурою повної самостійності та самоврядування, захист прав і законних інтересів членів Спілки, турбота про історичні традиції української адвокатури, розвиток і поглиблення міжнародних зв'язків та ін.

Статутом Спілки передбачено  її завдання, форми діяльності, структуру, джерела формування коштів і майна, права та обов'язки членів тощо. Членство в Спілці може бути як індивідуальним, так і колективним. її почесними членами є адвокати зі США, Канади, Аргентини, Польщі, Болгарії⁹⁷. Керівними органами Спілки є з'їзд, конференція, правління, ревізійна комісія. Керують Спілкою президент і три віце-президенти.

В областях, Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі  створено відділення Спілки адвокатів  України.

Слід зазначити, що Спілка адвокатів України не є єдиною формою об'єднання українських адвокатів. Існують також окремі спілки та асоціації адвокатів, які входять до складу Міжнародної спілки адвокатів.

 

 

Відносини адвокатури України з державними органами

Питання відносин між  адвокатурою і державою є складними та спірними. Дискусії з цього приводу тривають і сьогодні.

В юридичній літературі висловлювалася думка про те, що державне керівництво адвокатурою  не потрібне.

Й.Д. Перлов, навпаки, вважає, що за допомогою Міністерства юстиції потрібно посилювати роль державного керівництва адвокатурою, оскільки остання виконує функцію, що має державне значення.

Деякі інші вчені також  вважають, що адвокатура здійснює державні функції, і тому ототожнюють її з державними органами. Так, М.О. Чельцов стверджує, що адвокат здійснює функцію державного представництва прав і законних інтересів окремих громадян, що виступають як підсудні, позивачі та відповідачі у кримінальному та цивільному процесах. С.В. Натрускін також вказує на державний характер адвокатури і відзначає публічно-правові особливості її діяльності.

О.Д. Святоцький підкреслює, що діяльність адвокатури, безумовно, має державний характер, адже адвокатура як елемент політичної системи виконує функцію особливої державної ваги — захищає права і законні інтереси громадян. Більше того, в адвокатури і державних органів багато спільних завдань (у тому числі побудова демократичної правової держави); вони розвиваються в напрямі всебічного розгортання демократії; разом виконують важливі соціальні функції. Крім того, державні органи надають допомогу адвокатурі. У свою чергу, вона активно допомагає їм у розв'язанні завдань, які стоять перед суспільством (наприклад, зміцнення законності і правопорядку).

Водночас О.Д. Святоцький та В.В. Медведчук стверджують, що тісна взаємодія адвокатури і державних органів, державний чи публічно-правовий характер її діяльності не можуть у цілому характеризувати правову природу адвокатури. За своєю сутністю, як уже зазначалося, вона є вільною професією, а отже, — має громадський характер. Українське законодавство про адвокатуру вперше зробило крок у напрямі визнання її громадською організацією, визначивши поняття адвокатури як добровільне професійне громадське об'єднання, покликане сприяти захисту прав, свобод, представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру").

Яка ж думка з цього  приводу переважає в основних сучасних світових системах адвокатури?

В Англії і США поняття та суть адвокатури нормативними актами не розкриваються. В Англії у деклараціях адвокатських організацій та публічних виступах адвокатів висловлюється думка про те, що адвокатура служить справі "правильного регулювання суспільних процесів владними рішеннями", зміцненню режиму "панування права", захисту прав людини тощо¹⁰⁵. У США адвокатура визначається такою, що приватно практикується, комерційною діяльністю. Законодавство Франції розглядає адвокатуру як ліберальну незалежну професію. Федеральне положення про адвокатуру Німеччини визначає адвокатуру як незалежну організацію в системі правосуддя, а адвокатів — як вільних підприємців.

З приводу відносин адвокатури з державними органами не можна не погодитися з думкою Ю.І. Стецовського, який зазначає, що відносини між громадськими організаціями та державними органами залежать від завдань і характеру діяльності тих чи інших громадських організацій, від їх місця та ролі в житті суспільства. Ці відносини можуть ґрунтуватися на принципах координації та узгодження в загальних рамках правового режиму, установленого державою. Однак вони можуть ґрунтуватися і на принципах загального або безпосереднього керівництва. Стосовно адвокатської діяльності Ю.І. Стецовський зазначає, що її можна розглядати як вільну професію лише з певними обмеженнями. Вона є такою, оскільки доступ до неї відкритий будь-кому, хто бажає і достатньо до неї підготовлений, і тому, виконуючи професійні обов'язки, адвокат повинен користуватися якомога більшою незалежністю. Адже головне завдання адвоката — захищати приватних осіб у правовому спорі з державою. Необхідність для громадянина мати в спорі з державою помічника — автономного, професіонального юриста — вимагає формування адвокатури як добровільного, самокерованого та незалежного об'єднання. Представляючи обвинуваченого або іншу особу, адвокат здійснює публічно-правові функції. Тому суть проблеми полягає не в тому, чи слід відмовитися від державного керівництва адвокатурою, а в тому, якими є межі і форми цього керівництва.

Між адвокатурою і  державою в основних сучасних світових системах адвокатури складаються різні відносини.

Наприклад, у США і Франції жодного контролю з боку держави за діяльністю адвокатів немає.

В Англії загальне керівництво  адвокатурою здійснює лорд-канцлер (член Верховного суду).

У Німеччині державні органи зберігають низку елементів  нагляду за діяльністю адвокатури. Так, контроль за діяльністю Федеральної палати адвокатів здійснює міністр юстиції. Міністерство юстиції має право встановлювати межі тарифів оплати юридичної допомоги. Управління юстиції земель розглядають заяви громадян, які висловили бажання займатися адвокатською діяльністю, вивчають щорічні звіти палат адвокатів про зміст їх діяльності та ін.

В Україні порядок  відносин адвокатури з державою визначений Законом "Про адвокатуру". Закон гарантує незалежність і самостійність адвокатури. На Міністерство юстиції покладено обов'язки щодо забезпечення оплати праці адвокатів у випадках участі останніх у кримінальних справах за призначенням та у разі звільнення громадян від оплати наданих їм юридичних послуг, а також узагальнення статистичної звітності про адвокатську діяльність, сприяння підвищенню професійного рівня адвокатів. Місцеві органи державного управління в межах своєї компетенції сприяють адвокатам і адвокатським об'єднанням у вирішенні соціальних питань, забезпечують їх службовими приміщеннями.

Повертаючись до "Основних положень про роль адвокатів" та "Стандартів незалежності юридичної професії", слід зазначити, що завдання державних органів полягає в тому, щоб забезпечити належну роль адвокатів, яка має поважатися й гарантуватися урядами у процесі розроблення національного законодавства та його застосування. Уряди мають надати адвокатам можливість виконувати професійні обов'язки без залякування і перешкод, а також можливість вільно переміщатися та консультувати клієнта як у своїй країні, так і за кордоном.

Уряди повинні виключити  загрозу застосування адміністративних, економічних та інших санкцій за будь-які дії, до яких вдаються адвокати відповідно до професійних обов'язків, стандартів й етичних норм. У разі загрози безпеці адвокатів у зв'язку з виконанням професійного обов'язку вони мають бути адекватно захищені властями. Адвокати не можуть ідентифікуватися з їх клієнтами та справами клієнтів у зв'язку з виконанням першими професійних обов'язків. Суд чи адміністративний орган не повинні відмовляти у визнанні права адвоката, що практикує, представляти інтереси свого клієнта, не було дискваліфіковано відповідно до національного законодавства і практики його застосування. Компетентні представники влади зобов'язані забезпечити адвокату можливість своєчасно отримувати інформацію, документи та матеріали справи, зокрема у кримінальному процесі — не пізніше закінчення розслідування. Уряди мають визнавати та додержувати конфіденційності комунікацій і консультацій за виконанням своїх професійних обов'язків (Преамбула та п. 16—19, 21, 22 "Основних положень"). Має бути забезпечений захист звичайної та електронної систем адвокатського діловодства (досьє), а також захист від втручання в електронні засоби зв'язку й інформаційні системи, що використовуються адвокатами (п. 13 "а" "Стандартів")