Континентальна або романо-германська правова система

ВСТУП

Традиційно в усіх науках базові (тобто загальнотеоретичні) дисципліни вважались ключовими об’єктами  досліджень, оскільки саме вони визначали  загальний контекст розвитку та перспективи  цих наук. В системі юридичних  наук до таких дисциплін належить історія держави і права, рівно  як і теорія держави і права. Обидві ці дисципліни приділяють значну увагу  вивченню правових систем світу. Це не є випадковим, оскільки саме правові  системи є основою правової культури. Без їх вивчення залишаться незрозумілими  минуле, сучасний стан та подальші перспективи  розвитку як окремих національних законодавств, так і права у світовому  масштабі.

Таким чином, актуальність теми даного дослідження (континентальна або романо-германська правова система) не потребує спеціальних підкріплень. До того ж, на сучасному етапі, в зв’язку з процесами глобалізації, що охопили різні сфери життя суспільства, в тому рахунку і правову, знову постає завдання провести порівняльну оцінку різних правових систем, вибрати з них найкраще, відкинути застарілі та недемократичні положення і норми, щоб на основі синтезу кращих елементів різних правових систем створити універсальну правову систему, яка буде найбільш оптимальною для всіх країн.

Не зважаючи на це, дана тема є вкрай  складною, оскільки потребує дослідження  базових засад різних галузей  права більшості сучасних європейських країн. Причому, для найбільш повного  висвітлення даної теми потрібно не просто зробити констатацію наявного стану романо-германської правової системи (як це досить часто робиться), а подивитись на цю тему ширше – в її історичній ретроспективі та у зв’язку з порівняльним правознавством. Лише такий підхід (на стиці кількох наук) дозволить об’єктивно висвітлити дану тему. До того ж, на сучасному етапі розвитку наукової сфери найбільш перспективними і актуальними в ній визнано саме дослідження, що ведуться на стиці кількох наук. Це і буде базою нашої курсової роботи.

Романо-германська (континентальна правова сім’я)

Романо-германська (континентальна) правова сім’я об’єднує правові системи, створені з залученням римської правової спадщини й об’єднані спільністю структур джерел права та подібністю понятійно-юридичного апарату.

Історія цієї сім’ї склалася на основі вивчення  й викладання римського права  в італійських, французьких та німецьких  університетах, які створили в ХІІ-ХV ст.. на базі Зводу законів Юстиніана загальну для багатьох європейських країн юридичну науку.

Термін  „романо-германська правова сім’я” віддає належне одночасним спільним зусиллям латинських і германських країн. Однак у широкому вжитку та в сучасній юридичній літературі вона має назву „континентальна”.

Формування  романо-германської (континентальної) правової сім’ї підпорядковувалося глобальному й закономірному зв’язку права з економікою та політико, тому не може бути усвідомленим без урахування складного процесу розвитку товарно-грошових відносин середньовічного суспільства, перш за все відносин власності, обміну, первинного накопичення тощо.

Буржуазні революції змінили соціальну  природу права, скасували середньовічні  правові інститути, перетворили  закон на основне джерело романо-германського права. При цьому закон сприймався як найбільш зручний інструмент для створення єдиної національної правової системи, для забезпечення законності на противагу феодальному деспотизму та свавіллю.

Правова культура в усі часи та в усіх народів завжди допомогала мирно вирішувати конфлікти, що виникали [3, с.210-214].

Ті самі обставини зумовили можливість і  необхідність кодифікації права, оскільки шляхом кодифікації право систематизується й пов’язується певними принципами. Кодифікація надає праву визначеність, ясність, значно полегшує його практичне  використання та є логічним завершенням  розуміння правової норми й права  в цілому, що склалося в континентальній  Європі. Кодифікація завершила створення  континентальної правової системи  як цілісного явища.

Найбільш  завершеного вигляду континентальна правова сім’я набула в Кодексі  Наполеона та Німецькому цивільному уложенні.

В наш  час континентальна правова сім’я  охоплює право країн  континентальної  Західної Європи, значну частину країн  Центральної та Південної Латинської Америки (колишніх колоній Іспанії, Португалії й Франції), право Японії, Південної Кореї, Індонезії, Таїланду та деяких азіатських та африканських країн.

Особливості континентальної правової сім’ї яскравіше виявляються в приватному праві, ніж у публічному.

Саме  тому в країнах континентальної  правової сім’ї основою правової системи є приватне (цивільне) право. З цієї причини юристи Англії та США нерідко називають країни континентальної правової сім’ї країнами цивільного права.

Одна  із значних відмінностей публічного права від приватного полягає  в тому, що більша частина приватного права є кодифікованою, тоді як публічне право складається в основному  з конституційних та інших законів, які не мають характеру кодифікації.

В системі  французького права континентальної  правової сім’ї існують такі галузі публічного права:

1) конституційне  право, що регулює питання щодо  форми й структури держави,  організації держави, її верховних  і місцевих органів влади та  участі громадян в управлінні  державою;

2) адміністративне  право, що містить норми щодо  організації державних органів,  які не несуть відповідальності  за чисто політичні й судові  питання, а також умови, в  яких державні установи  здійснюють  свої права та покладають зобов’язання  на підлеглі установи;

3) фінансове  право, що регулює державні  витрати й прибутки (оподаткування,  позики, грошове законодавство);

4) міжнародне  публічне право.

Приватне  право охоплює:

1. цивільне право;
2. торговельне право, до якого відносять і морське право;
3. цивільне процесуальне право;
4. кримінальне право (хоча кримінальне право за своєю природою належить до публічного права, оскільки низку його положень розроблено для захисту відносин, що регулюються останнім).

Існують також особливі галузі права, де норми  публічного й приватного права тісно  переплітаються

Найважливішими  з них є такі галузі права:

1. трудове;
2. сільськогосподарське;
3. закони щодо промислової власності та авторського права;
4. повітряне;
5. лісове;
6. гірське;
7. страхове;
8. транспортне;
9. міжнародне приватне.

В системі  германського права континентальної  правової сім’ї розподіл між приватним та публічним правом виявляються слабше, ніж у Франції. Це відображується, зокрема, у відмінній від французької, організації й компетенції установ загальної, адміністративної та конституційної юрисдикції, але загалом схема є подібною до французької.

В німецькій  юридичній науці галузями публічного права вважаються:

1. конституційне право;
2. адміністративне право;
3. податкове право;
4. кримінальне право;
5. кримінально-процесуальне право;
6. цивільно-процесуальне право;
7. церковне право;
8. міжнародне публічне право.

До речі, право, що регулює відносини між  державними установами, має назву  державного права.

Приватне  право розділяється на власне цивільне право, що міститься в Цивільному кодексі й у допоміжних законах, та особливу частину приватного права. До цієї частини входять торговельне  право, законодавство про компанії, про обігові документи, авторське  право, закони про конкуренцію, торгові  знаки та моделі, міжнародне приватне право. Трудове право вважається складовою частиною приватного права, але частіше його відносять до області sui generis, яка не відповідає ані приватному, ані публічному праву [2, с.160].

В більшості  європейських країн класифікація галузей  права нагадує німецьку (Швейцарія, Іспанія, Австрія), а Італія, Бельгія  та значною мірою Нідерланди дотримуються французької схеми.

До загальних  для права усіх країн континентальної  сім’ї джерел права та структури права слід додати деякі інші ознаки, й перш за все загальний для них понятійний фонд, тобто подібність основних правових понять і категорій, якими оперує кожна правова система, більш або менш єдині правові принципи, в тому числі ті, що визначають способи судової діяльності. В цілому, для континентальної правової сім’ї характерні:

• більш високий рівень абстрактності норм права в порівнянні з нормами англо-американського загального права;
• подібність юридичної термінології, методів роботи юристів, систем їх професійної підготовки;
• домінування матеріального права над процесуальним;
• наявність великих актів кодифікації, тобто кодексів, в основних галузях права.

Склад і  співвідношення правових засобів у  правових системах   романо-германської (континентальної) правової сім’ї характеризуються такими особливостями:

• основою всього складу юридичних засобів є норми закону (причому тому, що відбувається „до” закону, не надається суттєвого значення, а все, що „після” закону, оцінюється як явища, що реалізують закон та його застосування);
• судова діяльність і практика розуміються й сприймається як похідна від закону, й тільки в ХІХ-ХХ ст. вона почала набувати самостійного значення;
• ідеї, принципи в галузях права мають юридичне значення лише настільки, наскільки вони відображені в законі.

Необхідно відзначити, що характеристики всіх континентальних  національних правових систем не виключають, а навпаки, припускають наявність  специфічних рис кожної з них  і навіть відмінностей між ними.

Іншим дискусійним  питанням є проблема приналежності  правових систем соціалістичних країн, в тому числі України, що раніше входили  до визнаної відомими компаративістами сім’ї соціалістичного права, яка  зазнала суттєвих змін у зв’язку  з розпадом СРСР та соціалістичної системи, до континентальної правової сім’ї [1, с.66-69].

Але фактом є те, що глибокі економічні й  політичні перетворення, рух до ринкової економіки та інфраструктури, до демократії й плюралізму в політиці відкрили широкі можливості до зближення частини  соціалістичного (нині вже постсоціалістичного) права з континентальною правовою сім’єю не тільки за формою, а й за змістом. Це, зокрема, знайшло відображення як у сфері приватного права (визнання різноманітності форм власності, зростання  значення приватної власності, вільного підприємництва, появи низки раніше  відсутніх інститутів торговельного  права), так і в сфері публічного права, де поступово утверджуються  основні параметри правової державності  – розподіл влади, пріоритетна роль інституту публічних свобод, судовий, в тому числі конституційний, контроль тощо.

ВИСНОВКИ

Роблячи загальні підсумки досліджуваної  теми, можемо констатувати, що її вивчення має тривалу історію. Історіографія  теми представлена численними працями  закордонних та вітчизняних дослідників. Проте у нас в радянський період вона була заполітизованою, що позбавляло її дослідження об’єктивності. Правда, останнім часом цей недолік долається. Активно залучаються праці закордонних  юристів. Але вести розмови про  завершений характер розробки даної  теми є передчасним. Вони будуть тривати, оскільки еволюціонує і сама романо-германська правова система.

Дослідивши виток романо-германської правової системи, ми прийшли до висновку, що її становлення пройшло складний шлях розвитку. Починаючи з епохи раннього середньовіччя в континентальній Європі відбувалось поступове злиття норм римського права і варварських правових звичаїв. Цей процес мав тривалий характер, розтягся на все середньовіччя, захопив Новий час і завершився лише на початку XIX ст. після прийняття наполеонівських кодексів, які стали першоосновою сучасної романо-германської правової системи.

Шлях еволюції романо-германської правової системи значною мірою визначався змінами у правовій системі Франції, яка виступала своєрідним законодавцем правової культури серед країн романо-германської правової системи. Це знайшло своє відображення у законодавстві різних країн цієї правової системи, яке створювалися за зразком французьких кодексів. Певною мірою подібну до Франції роль у розвитку романо-германської правової системи відігравала також Німеччина.