Континентальна або романо-германська правова система

Взагалі, розглядаючи поняття правової системи узагальнено, можна констатувати, що вона являє собою сукупність особливостей всіх державно-правових явищ, що властиві певній групі держав. Ці особливості  сформувались історично під впливом  різноманітних політичних, соціальних та економічних чинників і мають  своїм наслідком сучасний стан права  в цих країнах.

Романо-германська система права не є однорідною і в свою чергу може бути умовно поділена на кілька правових підсистем, кожна з яких є по-своєму оригінальною. Та не слід переоцінювати існуючі між ними відмінності. Їх схожість є значною, особливо якщо розглядати ці підсистеми в цілому. Тому ми спокійно можемо говорити про романо-германську сім’ю, відмовившись від пошуків в ній підгруп. Вони можуть бути знайдені, але лише на рівні однієї або декількох окремих галузей права. Таким чином, романо-германська правова система на сьогодні є доконаним фактом і домінує у більшості країн континентальної Європи, а також у ряді їх колишніх колоній та країнах, що здійснили рецепцію римського права (наприклад Японія).

Дослідивши структурні особливості  романо-германської системи права, можна зробити висновок, що основним джерелом права в ній є закон, а інші види джерел виконують допоміжну роль і доповнюють його. Таким чином романо-германська система права має універсальний характер, порівняно з іншими правовими системами.

Окрім романо-германської (континентальної) правової системи існують також і інші, з якими, окрім спільних ознак, досліджувана нами правова система має і певні відмінності. Це зумовлює своєрідність і неповторність кожної з них, але разом з тим свідчить і про спільні закономірності їх розвитку та певну взаємопов’язаність. Це повною мірою стосується і України, яка розвивала свою правову культуру в контексті континентальної правової системи, але при цьому мала і власні особливості. Але оскільки кожна з європейських країн також має свої відмінності у різних аспектах культури (в тому рахунку і правової), але при цьому тяжіють до євроінтеграції як до універсального способу співіснування споріднених етнокультурних спільнот (що ніяким чином не спричиняє втрату власної ідентичності); то і Україна також має всі підстави для євроінтеграції, але це не призведе (як вважають окремі українські політики) до втрати власної ідентичності.

Список використаної літератури

1. Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права: Навчальний посібник. – Львів: Фонд „Право для України”, 1997. – 198 с.
2. Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2003. – 238 с.
3. Копейчиков В.В. Теорія держави і права України: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 367 с.
4. Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права. – Тернопіль, 2002. – 243 с.
5. Олійник А.Ю. Теорія держави і права України: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 174 с.
6. Правові системи сучасності: Глобалізація. Демократизм. Розвиток. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 294 с.
7. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Навчальний посібник для вузів. – Харків: Консул, 2002. 655 с.
8. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Підручник. – Харків: Консул, 2001. – 655 с.
9. Шестопалова. Теорія держави і права України: Навчальний посібник. – К.: Прецедент, 2004. – 223 с.