Наближення державної служби до стандартів Європейського союзу

ЗМІСТ

1.      Вступ..................................................................................................

2.      Стан державної служби в Україні: проблеми та перспективи

розвитку .............................................................................................

3.      Стандарти  Європейського Союзу  в галузі державної служби....

4.      Напрямки  наближення державної служби  в Україні до стандартів

         Європейського Союзу : проблеми та шляхи  їх вирішення  ...........

5.      Висновки ..............................................................................................

6.      Використанні джерела .......................................................................

ВСТУП

           Перехід України від Радянської Соціалістичної Республіки до незалежної держави зумовив трансформацію у соціальних відносинах у суспільстві, зміни у політичній, економічній та інших сферах та спричинив створення нового для України інституту – державної служби – сформована згори донизу система повноважень, компетенції і відповідальності людей, що працюють в органах системи державної влади й управління і діють в інтересах держави [9].

              За час з моменту її створення державна служба України пройшла етап формування й становлення. У світлі глобалізаційних та інтеграційних процесів, що відбуваються у світі, свого розвитку набуває тенденція демократизації державної служби та адаптації її до стандартів, що розроблені та використовуються розвиненими демократичними країнами.

         Стратегічним курсом України є інтеграція до європейського співтовариства, що зумовлює необхідність здійснення суттєвих інституційних змін, гармонізацію національного законодавства з європейським, модернізацію державного управління та державної служби.   Тому сьогодні проблемам адаптації державної служби в Україні до стандартів Європейського союзу приділяється особлива увага як з боку науковців, так і тих, хто реалізує функції держави. Для України, як країни, що обрала стратегію європейської інтеграції, дослідження стандартів Європейського Союзу в галузі державної служби є особливо актуальним, оскільки дає необхідні орієнтири для успішного проведення адміністративної реформи та процесу демократизації в цілому.

         Мета роботи полягає у виявленні проблем, які перешкоджають адаптації державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу та пошуку шляхів їх вирішення.

Для реалізації мети дослідження були поставленні наступні завдання:

-       розглянути стан державної служби України, проблеми та перспективи її розвитку;

-       ознайомитися з Європейськими стандартами в галузі державної служби;

-       з’ясувати проблеми на шляху до адаптації державної служби України до Європейських стандартів;

-       запропонувати шляхи вирішення проблем адаптації державної служби України до Європейських стандартів.

     Об’єктом дослідження в даній роботі є державна служба в Україні, предметом дослідження виступають теоретичні та практичні аспекти адаптації державної служби до європейських стандартів.

Основними джерелами написання роботи були: нормативні та законодавчі акти, наукова та періодична література.

І. СТАН ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

      Процес розвитку державної служби в Україні почався 1993 року з прийняттям Закону "Про державну службу" [2]. На той час це був досить перспективний закон, який дозволив побудувати систему державної служби та заклав певні виклики для її вдосконалення та подальшого розвитку на майбутнє.

     Сьогодні Україна прагне до покращення та оптимізації системи державного управління, удосконалення механізмів державної служби з урахуванням європейського досвіду. Політичні зміни, що відбулися в Україні, чіткий курс на євроінтеграцію – відкрили нові можливості: провести системну реформу інституту державної служби України, адаптувавши її до норм та стандартів Європейського Союзу. В цьому напрямку Україна активно працює на законодавчому рівні. 

     З метою вдосконалення функціонування інституту державної служби відповідно до Указу Президента України від 11 лютого 2000 року № 208 “Про підвищення ефективності системи державної служби” було розроблено Стратегію реформування системи державної служби в Україні, яка передбачала реформування системи державної служби на 2000-2004 рр. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2004 р. була затверджена Програма розвитку державної служби на 2005–2010 рр.[5], яка відзначала, що державна служба є складовою державного управління, спрямованою на задоволення потреб суспільства, забезпечення захисту основних прав і свобод людини і громадянина, послідовного і сталого розвитку країни та поступового входження її до європейської спільноти.  

       Метою цієї Програми, що розроблена відповідно до Конституції України, законодавства України, положень Послання Президента України «Європейський вибір» Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002–2011 роки» [3], Указу Президента України від 5 березня 2004 р. «Про концепцію адаптації інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу» [4] є визначення та здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення ефективної діяльності органів державної влади, інших державних органів та досягнення європейських стандартів рівня життя громадян України.

      Констатуючи позитивні результати реалізації Головдержслужбою України завдань та заходів Програми розвитку державної служби на 2005–2010 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2004 року № 746 (із змінами та доповненнями) є необхідність продовження формування та реалізації єдиної державної політики у сфері державної служби,  участь у формуванні державної політики у сфері служби в органах місцевого самоврядування відповідно до викликів сьогодення.

Враховуючи те, що в Україні продовжується адміністративна реформа, Прийняття державної цільової програми розвитку державної служби на 2012 – 2016 роки є необхідною умовою для забезпечення комплексного підходу до розвитку системи державної служби та залучення ключових учасників цього процесу: центральних та місцевих органів виконавчої влади, Центру адаптації державної служби до стандартів Європейського Союзу, Національної академії державного управління при Президентові України та її регіональних інститутів, вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців у галузі знань «Державне управління», мережі центрів перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій, міжнародних організацій.

        18 – 19 травня 2010 року в ході переговорів між Україною та ЄС щодо ідентифікації пріоритетів співпраці у рамках Національної індикативної програми на 2011 – 2013 роки, у тому числі Річної програми дій на 2011 рік, було представлено основні напрями реалізації реформи державного управління та державної служби. Європейська сторона підтримала ініціативу України щодо започаткування секторальної бюджетної підтримки для реалізації реформ.

      Але наявність значної кількості нормативно-правових актів, які регулюють державну службу, жодною мірою не означає, що сучасний стан законодавства України про державну службу є завершеним і відповідає вимогам часу та стандартам Європейської спільноти [8 с. 75].

Причинами неефективності системи державної служби та служби в органах місцевого самоврядування є:

–   непрозорість системи управління персоналом та пов’язана з цим проблема корупції державних службовців;

– низька інституційна спроможність кадрових служб, пов’язана з неможливістю виконання ними провідної ролі у питаннях управління персоналом;

–   відсутність механізму здійснення ротації персоналу та умов для постійного професійного розвитку без відриву від роботи;

–   відсутність єдиних засад стратегічного планування діяльності в органах державної влади з орієнтацією на досягнення очікуваних результатів;

–   недостатня якість та доступність державних послуг фізичним та юридичним особам, що посилює негативне сприйняття всієї системи державного управління;

–   формальність використання (недієвість) процедур оцінювання діяльності державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування та їх низький вплив на проходження служби, а також підвищення результативності діяльності державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, відсутність єдиних критеріїв оцінювання;

–   неефективність класифікації посад державних службовців, що не відображає відмінності у роботі державних службовців та відповідно спричиняє невідповідності в оплаті їх праці.

         Серед основних проблем найважливішою є питання розмежування адміністративних та політичних посад на державній службі, а також стабільності та політичної нейтральності державних службовців. Розмежування політичних і адміністративних посад досягається за рахунок відокремлення відповідальності.

      Вкрай необхідно реформувати систему оплати праці державних службовців з метою залучення до державної служби найбільш кваліфікованих фахівців, посилення мотивації їх роботи, зокрема, шляхом забезпечення конкурентоспроможності заробітної плати державних службовців на ринку праці на основі принципу рівної оплати за рівну працю.

         З проблемою прозорої і достатньої оплати праці пов'язана проблема корупції та хабарництва серед посадових осіб усіх рівнів в органах державної влади та місцевого самоврядування в Україні, вирішення якої потребує кардинальних змін, зокрема, шляхом посилення відповідної законодавчої бази.

     Наразі вирішення усіх цих проблем закладено у положення нового Закону України “Про державну службу”, прийняття та впровадження якого стане ключовим моментом реформування державної служби України.

           Таким чином, потрібна кардинальна зміна основ державної служби, яка має враховувати всі її форми, радикально змінить пріоритети розвитку державної служби в контексті її спрямування на потреби людини та громадянина, створить умови для наближення стандартів державної служби України до тих, які застосовуються у країнах-членах ЄС. Напрями цієї роботи в цілому визначені Концепцією адаптації інституту державної служби до стандартів Європейського Союзу, яка як стратегічний документ дозволяє нам спрямувати діяльність у розбудові та оновленні державної служби.

ІІ. СТАНДАРТИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ В ГАЛУЗІ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

        Перш ніж говорити про наближення державної служби в Україні до європейських стандартів для розбудови сучасно системи державної служби в нашій країні, необхідно чітко уявити, що собою являють ці демократичні стандарти.

     В даний час в літературі немає чіткого тлумачення поняття «європейські стандарти». Деякі з авторів вважають, що поняття європейського стандарту стосується тільки адміністративного простору – дотримання основних нормативно-правових документів, які встановлюють соціально-політичне обличчя держави, фіксують принципи її функціонування й розвитку. Інші вважають, що європейські стандарти – це сукупність норм, принципів, правил організації діяльності державних структур. Інші – строго навпаки – окремо виділяють європейські принципи управління, та визначають їх, у свою чергу, через сукупність стандартів.

     Необхідні для ефективної реалізації державної служби демократичні стандарти ЄС, хоча і не мають чітко сформульованих норм, але визначаються законодавством і реалізуються за допомогою комплексу програм та механізмів контролю й підзвітності. Ці стандарти в країнах-членах ЄС втілені в різних нормативно-правових актах, серед яких закони про державну службу, адміністративні процедурні та процесуальні кодекси [13, с. 168].

Європейське врядування - низка правил, процесів та норм поведінки, що стосуються способу реалізації владних повноважень, особливо щодо питань забезпечення їх відкритості, участі громадськості, підзвітності, ефективності та скоординованості дій – гарантує належне управління через такі базові демократичні принципи:

-      Відкритість (openess) передбачає активну комунікацію із громадськістю стосовно завдань і обов’язків різних органів влади та державних установ, а також рішень, які приймаються ними;

-       Участь (participation ) передбачає сприймання громадян та їхніх організацій не як пасивних об’єктів (або суб’єктів) політики й адміністративних рішень, а як безпосередніх, активних і зацікавлених сторін, що мають право брати широку участь у процесі прийняття адміністративних рішень на всіх етапах політики – від початкових стадій і протягом усього циклу політики й управління;

-          Підзвітність (аccountability), що базується на засадах права європейців на “належне управління” (“right to good administration”/Європейська хартія основних прав, стаття 41), окрім традиційних типів відповідальності (політичної та адміністративної) передбачає також обов’язок реагування влади на потреби громадян. Це вимагає чіткого розподілу обов’язків – не лише між органами й установами, що приймають рішення, але й між ними та інститутами громадянського суспільства. Також це передбачає й вищий рівень відповідальності з обох сторін.