Основи конституційно-правового статусу особи в Україні

Основи конституційно-правового статусу особи в Україні

Зміст

 

Вступ3

 

1. Основи правового статусу  людини і громадянина в Україні6 

 

2. Принципи правового статусу  людини і громадянина та їх  закріплення в Конституції України12

 

3. Правовий захист. Особливості  правового захисту людини в  Україні, відносно її правового  стану16

 

Висновки26

 

Література29

 

Вступ

 

Права, свободи й обов•язки людини і громадянина є основоположною частиною Конституції України. Вирішення проблем прав людини в ній характеризується принципово новими для України підходами. Поняття прав людини відображає той факт, що за кожною особою визнається певний комплекс природних, невід•ємних прав та властивостей, які зумовлюються самим фактом існування людини і мають розглядатися як гарантії її гідності.

 

Ідея природного права, загального для всього людства, так само як і  існування того, що називається правами  людини, визнано достатньо давно, як і те, що людина не може бути вільною  в суспільстві, яке само не є вільним.

 

Самовизначення народу, що є передумовою його вільності, самого по собі недостатньо для того, щоб  права і свободи людини стали  реальністю. Вкрай важливою підвалиною можливості їх реалізації є формування громадянського суспільства і побудова правової держави, яка забезпечує виконання  прав і свобод людини в законодавчо  встановлених, достатньо гнучких  межах, що обумовлені як природою самого права, так суспільними обставинами. Мова йде про особисті права, свободи  і обов•язки людини і громадянина, що є соціальними за своєю суттю.

 

Комплекс прав і свобод людини в цілому відповідає положенням Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Факультативного  протоколу до Міжнародного пакту  про громадянські та політичні права, які ратифіковані Україною.

 

В умовах всезростаючої ролі права в житті суспільства  на перший план цілком закономірно  вийшли юридичні питання, пов'язані  з правами особи. В контексті  сказаного особливої актуальності набувають питання пов•язані з визначенням поняття конституційно-правового статусу громадянами України.

 

Права людини, її правовий статус, соціальне коріння, призначення - одна з вічних проблем історичного, соціально-культурного  розвитку людства, яка пройшла через  тисячоліття і незмінно знаходилася  в центрі уваги політичної, правової, етичної, релігійної, філософської думки.

 

Права людини - складне багатовимірне  явище. В різні епохи проблема прав людини, незмінно залишаючись  політико-правовою, набувала релігійного  або етичного, або філософського  змісту в залежності від соціальної позиції класів, що знаходилися біля влади.

 

Метою даної роботи є розкриття  поняття конституційно-правовго стутусу особи в Україні. Для досягнення поставленої мети на думку автора слід розкрити наступні питання, що розкривають зміст правового статусу особи; основні принципи правового статусу людини і громадянина їх закріплення в Конституції; та особливості правового захисту людини, відносно її правового статусу тощо.

 

При написанні курсової роботи автором використано нормативну базу, наукову літерату та міжнародні документи з даної проблеми.

 

Основи правового статусу  людини і громадянина в Україні 

 

У системі цінностей демократичного суспільства на першому місці  стоїть людина. В сучасних умовах у  звязку із здійсненням кардинальних демократичних перетворень, утвердження соціальної, правової держави проблема особи набуває особливо важливого значення.

 

Ускладнюються взаємозв•язки суспільства й особи, громадянина і держави, індивіда і колективу, більш взаємозалежними стають їхні інтереси й проблеми, підвищується їхня взаємна відповідальність. Усі ці явища та процеси потребують глибокого осмислення, узагальнення і відображення в законодавстві. Прицьому особливо важливе місце посідає проблема конституційних прав та свобод людини і громадянина.

 

В основі конституційного  статусу особи лежать її фактичний  соціальний статус, який визначається всією сукупністю економічних, політичних, духовних, моральних та інших умов життя суспільства. Соціальна природа  суспільного ладу, його мета, завдання, принципи, ідеали - головні фактори, які визначають справжню цінність, місце і роль людини в ньому.

 

Конституція закріплює історично  зумовлене місце індивіда в суспільстві, фіксує досягнутий рівень розвитку, справляючи при цьому, безумовно, зворотній  вплив на соціальний поступ. Конституція  визначає межі, міру юридичної свободи  особи, необхідний комплекс прав і обов•язків, гарантій їх здійснення, засоби захисту, громадянство, а також принципи взаємовідносин з державою і суспільством.

 

У звичаєвому праві різних країн проблема правового статусу  людини і громадянина вирішується  не однаково. Можна виділити такі чотири підходи, що визначають вирішення цієї проблеми.

 

Зокрема ліберальна концепція  виходить з того, що кожна людина від моменту народження природою наділена невід•ємними правами. Обмеження прав людини і громадянина, можливе лише у випадках пов•язаних із забезпеченням суспільного ладу, правопорялку, прав і свобод громадян, запобіганням насильства та ін.

 

У дусі цієї моделі конституційні  обов•язки громадян визначаються в обмеженому вигляді, а то і взагалі не згадуються в конституції.

 

Колективістський підхід до вирішення проблеми прав людини надає приорітет не особистості, суспільству (колективу, класу, певним об•єднанням). При цьому підході головними є соціально-економічні права громадян (людини) і права трудящих, у таких конституціях приводиться широкий перелік обов'язків. Прикладом такого підходу є Конституція УРСР 1978 року.

 

Третій підхід до правового  статусу особи пов•язаний з класичним мусульманським правом. Тут статус особи визначається нормами середньовічного шаріату. Так вселенський суверенітет належить лише Аллаху: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам Аллаха. Акцент переноситься не на права, а на обов•язки перед Аллахом, перед спільнотою правомірних мусульман.

 

Особливий підхід до правового  статусу особи склався у звичаєвому праві деяких країн Тропічної  Африки, Океанії, Латинської Америки. В  цих країнах людина розглядається  як невід•ємна клітина племені, її права не можуть реалізовуватися окремо від племені.

 

Таким чином, природньо-правові теорії розглядають людину як істоту, яка має певні права невід•ємні від її буття, що випливають з розуму, або божественної волі, або з природи людини.

 

Позитивістські теорії підходять  до прав людини як до категорії, що встановлюється державою. Сьогодні необхідний пошук  синтетичних підходів, оскільки права  та обов•язки людини повинні відповідати міжнародним документам. У цьому плані перспективною є інтеграція двох напрямків природньо-правового та позитивістського.

 

Для визначення суб•єкта прав людини вживаються зазвичай, формулювання: "кожний має право", "всі", "кожна людина", "ніхто", "визнається право", "гарантується свобода".

 

Конституція України, при  висвітленні конституційно-правового  статусу особи й громадянина  спирається на ліберальну концепцію  прав людини. Так у Конституції  України із 48 статей ІІ Розділу, що присвячені правам людини і громадянина, 37 стосуються особистих прав та свобод. І тільки 4 статті закріплюють обов•язки громадян.

 

Розробники Основного  Закону нашої країни виходили з того, що особа не може існувати як повноправний член суспільства без належних їй прав та свобод. Людину не можна позбавити  її природних прав - це принижує її природу. Невід•ємні права людини - відправний пункт в обґрунтуванні свободи та рівноправності, непорушності власності, поділу влади та інших цінностей цивілізації.

 

У ст. 3 Конституції України  сказано, що людина є "найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і  спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною  за свою діяльність. Утвердження і  забезпечення прав і свобод людини є головним обов•язком держави".

 

Таким чином, правове становище  громадянина в повному обсязі - це сукупність прав, свобод і обов•язків, якими він наділяється як суб•єкт правовідносин. Кожна із галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.

 

Конституційно-правовий статус громадянина - поняття, яке відображає тільки те, що властиве усім і кожному  члену суспільства, і "залишає" за своїми рамками все приватне, індивідуальне, яке стосується конкретних осіб або груп осіб. Тому в конституційний статус громадянина входять лише загальні для всіх суб'єктивні права  та обов•язки, які постійно у суб•ктів виникають і припиняються залежно від виконання ними тих чи інших професійних функцій, громадського становища, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших обставин.

 

Конституційний статус громадянина - єдиний, неподільний і однаковий  для всіх.

 

До поняття правового  статусу входять такі основні  елементи (вони складають його зміст  і структуру): громадянство; загальна правоздатність; принципи правового  статусу; конституційні права, свободи  й обов•язки громадян; гарантії прав і свобод; відповідні правові норми.

 

Зазначені елементи об'єднює те, що утворюючі їх норми регулюють зв•язки та відносини між державою в цілому і її громадянами. Однак кожний елемент виконує власну роль в оформленні статусу громадян в суспільстві та державі. Головним елементом правового статусу є основні права та обов'язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи і відповідальності. Вони створюють необхідні умови для всебічного розвитку особи, задоволенню її інтересів та потреб. Усі інші елементи правового статусу громадян мають допоміжний характер, - працюють на цю мету.

 

Принципи правового статусу  людини і громадянина та їх закріплення  в Конституції України 

 

Правова система взаємовідносин держави і особи включає норми  Конституції України, пов•язані з визначенням приналежності до громадянства і регулюванням відносин з приводу громадянства а також норми, що закріплюють загальні принципи правового статусу особи.

 

Визначення правового  статусу людини і громадянина  важливе значення має не лише загальний  обсяг прав та свобод особи, а й  ті основні ідеї, які перетворюють сукупність прав і свобод у систему.

 

Основними принципами конституційно-правового  інституту прав і свобод людини є  закріплення в національному  законодавстві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права. Україна  як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує права і свободи  особи, притаманні цивілізованому суспільству. У Конституції України відображено  положення Всесвітньої декларації прав людини, яка була затверджена  Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, а також Міжнародного пакту  про економічні, соціальні і культурні  права людини, які вступили в силу у 1996 р. До цих документів також можна  віднести і Європейську Конвенцію  про захист прав та основних свобод людини і громадянина.

 

Права та свободи людини і  громадянина, оголошені у згаданих документах й закріплені в Конституції  України, перебувають, таким чином, під міжнародним захистом.

 

Принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження (ст. 21 Конституції  України). Означає, що всі люди володіють  правами та свободами від народження.

 

Принцип рівноправності прав і свобод осіб (ст. 24 Конституції  України). Цей принцип означає, що здійснення прав та свобод людини й  громадянина не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Проголошується рівність усіх перед законом і  судом (ч 3 ст. 8 Конституції України).

 

Права і свободи людини і громадянина визнаються за всіма  однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця  проживання, ставлення до релігії  тощо (ч. 3 ст. 24 Конституції України).

 

Рівність прав і свобод людини й громадянина проголошується конституцією України безпосередньо  діючою, ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість  діяльності держави, яка відповідає за свою діяльність (ч. 2 ст. 3 Конституції  України).

 

Принцип єдності прав та обов•язків людини і громадянина (ст. 23 Конституції України) полягає в тому, що не повинно бути прав без обов•язків, як не повинно бути і обов•язків без прав. Лише в процесі реалізації обов•язків здійснюються і права, які їм відповідають. У свою чергу, здійснення прав породжує ті чи інші обов•язки. Так, згідно зі ст. 51 Конституції України, кожен із подружжя має рівні права і обов•язки у шлюбі та сім•ї.

 

Ст. 13 Конституції України  проголошує, що кожний громадянин має  право відповідно до закону користуватися  об•єктами права власності народу, а ст. 66 Основного Закону передбачає, що кожний зобов•язаний не завдавати шкоди природі.

 

Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина  полягає в тому, що, по-перше, конституційні  права і свободи гарантуються державою й не можуть бути скасовані  і, по-друге, при прийнятті нових  законів або внесенні нових змін до них не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод людини.

 

Поділ прав та обов•язків на права й обов•язки людини і права та обов•язки громадянина пов•язаний з тим, що для сучасного суспільного ладу є дуалізм громадянського і політичного суспільства. Як член громадянського суспільства людина рівноправна з усіма іншими, а як член політичного суспільства вона рівноправна лише з тими, хто, як і вона, належить до даної держави.

 

Отже, під правовими принципами, що визначають конституційно-правовий статус особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою  яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обов•язки людини й громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами, користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів.